4Да, Італія, Німеччина, Японія, Велика Британія. Tracfc має право заблокувати фінансові операції на термін до 12 год і більше.

Міністерство у справах заморських департаментів і тери­торій завдяки специфічності своєї організації бере участь у збиранні розвідувальних відомостей і забезпеченні координації розвідувальної діяльності різних відомств за межами метрополії. Виконання цих за­вдань покладено на Воєнний кабінет міністерства. Чисельні тех­нічні представництва Міністерства з питань співробітництва роблять свій внесок у збір, обробку та використання розвідувальних відомостей. Певну роль у розвідувальній діяльності держави відігра­ють інші міністерства, репрезентовані в MKR, зокрема такі три мініс­терства, як: промисловості, наукових досліджень і космосу, а також телекомунікацій.

3. Тактичні особливості забезпечення інформаційної безпеки та реалізації національних інтересів Франції

На нинішньому етапі розвитку геополітичної ситуації у світі правлячими колами Французької Республіки ставиться за мету залу­чення фізичних можливостей DGSE для виведення держави зі склад­ного економічного стану. Вживаються заходи щодо підвищення ефек­тивності зовнішньої розвідки у здобуванні відомостей економічного, фінансового, промислового та науково-технічного характеру, а також щодо акцій, які плануються або готуються країною-об’єктом розвід­ки у «гарячих точках» планети із застосуванням військової сили та іншої міжнародної військової активності іноземних держав у світі.

Розвідувальна діяльність французьких спецслужб щодо збору Даних економічного характеру базується, відповідно до стратегічних настанов, на тактиці «всіх азимутів*. DGSE веде збір оперативної (та­ємної) інформації не лише по державах СНД та колишнього «соціа­лістичного табору*, а й по ГТТТА, інших союзниках з НАТО. У плані контррозвідки з 1987 року DGSE і DST основні зусилля спрямовують ва боротьбу проти промислового шпигунства, тероризму, наркомафії ^та Д^езінформації.

Сучасна тенденція у зовнішній діяльності співробітників фран­цузьких спецслужб грунтується на принципі «цивілізованої розвід­ки», тобто «розвідувально-дипломатичної» діяльності. Так. поряд з необхідністю організації спільної протидії транснаціональним небез- ^Пекам, яку несуть у собі зазначені вище чинники, під чек- вирішен­ня питань співробітництва з представниками іноземних спецслужб французька сторона (до речі як і німецька, ізраїльська, американ­ська) переслідує, насамперед, суто розвідувальну мету — отриман­ня необхідної інформації і надання вигідного впливу безпосередньо під час ділового спілкування зі співробітниками спецслужб держав- партнерів. Розширення офіційних ділових контактів з колегами держав-партнерів використовується для створення умов для вигід­ного інформаційно-психологічного впливу, контролю за реакцією на таємні акції, які проводяться французькими спецслужбами щодо іноземної держави, і прихованого керування поведінкою іноземних колег.

У Франції відпрацьована й успішно втілюється в життя цільова державна програма французької культурологічної (ідеологічної) та франкомовної експансії стосовно держав зі «слабкою національною елітою» для створення умов послідовної економічно-фінансової екс­пансії і підпорядкування економік цих держав інтересам французь­кої нації. У реалізації такої програми значну роль під час проведен­ня інформаційно-психологічних заходів відведено культурологічній асоціації «Альянс франсез» та інституту державної служби— «Служ­би кооперації» (альтернативної військовій), яка підпорядкована Мі­ністерству закордонних справ Франції в особі дипломатичних пред­ставництв за кордоном. Подібну «Службу кооперації» створено прн Міністерстві національної оборони Франції. За кордоном її «коопера­тори» підпорядковуються військовому аташе в державі перебування.

Збір різнопланової інформації, вивчення громадян держави пе­ребування, зокрема України, які можуть становити інтерес для фран­цузьких спецслужб, а також їхня інформаційно-психологічна обробка у профранцузькому дусі здійснюється з позицій представництв Фран­цузького центру культури і мовного співробітництва, регіональних французьких культурних центрів, спільних Центрів промислового менеджменту, Центрів навчання міжнародним зв’язкам, «Французь­ких клубів», «Альянс франсез», Французьких центрів документації (офіційно надають консультативні послуги з питань французького і міжнародного правознавства), французьких фірм та СП.

Французькі ЗМІ активно беруть участь у проведенні державних акцій інформаційно-психологічного впливу на іноземну аудито­рію. Для підвищення ефективності зазначених заходів представни­ки французьких ЗМІ (агентства Франс Прес, «Сигма», радіостанції

Радіо Франс Інтернасьональ», «Радіо Франс», «Супер Нова»; ТВ-1 35

6«франс»; газети «Монд», «Фігаро», «Ля трібюн», «Лезевенман дю жьоді», «Ля крау»; журнал «Франс футбол») нині в Україні (анало­гічно в інших іноземних державах) здійснюють акредитацію жителів держави перебування як власних спецкореспондентів.

Головним напрямком діяльності французької розвідки (як і аме­риканської, британської, ізраїльської та інших) у сучасних умовах е агентурне проникнення до вищих державних структур і оточення вищих посадових осіб іноземних держав з метою здійснення вигідно­го французькій стороні прихованого управління поведінкою перших осіб держав під час прийняття відповідальних політичних рішень. Для цього традиційним джерелом одержання важливої інформації є лідери та впливові функціонери опозиційних рухів держави-об’екта розвідувальних спрямувань. Такою роботою за кордоном традиційно займаються співробітники управлінь політичної розвідки спецслужб, які діють під глибоким дипломатичним прикриттям, в офіційних функціональних дипломатичних обов’язках яких передбачено за­вдання щодо підтримання зв’язків з представниками різних політич­них, націоналістичних, сепаратистських та інших опозиційних пар­тій, рухів, формувань та угруповань держави акредитації.

Традиційною практикою французів стало активне використання можливостей створеної у державах перебування мереж різних недер­жавних структур французьких громадян, зокрема Центру навчання міжнародним зв’язкам (м. Харків), «Асоціації Лонго Май» (м. Ужго­род), «Фармакологія без кордонів» (м. Тернопіль). «Асоціація актив­них пенсіонерів», «Асоціація викладачів-пенсіонерів» (м. Сімферо­поль), «Франсолук», «Інтернейшнл хоум комюнікейшн» (м. Львів, •Чорнобиль-Франція», товариства «Франція-Україна», «Лаура- Україна» (Луганськ — Сент-Етьен), «Україна-Лілль» (Харків — Лілль)

ТОЩО.

Так, зокрема, завдяки зазначеним оперативним заходам США придбали значний «людський капітал» (лише із числа колишніх ра­дянських республік 200 тис. учених і фахівців), що дало можливість зміцнити та розширити свої позиції світового центра науки і техніки. Франція, Німеччина та Ізраїль також не пасли задніх. Для стимулю­вання і закріплення сталих відносин із виділеними особами, як пра­віло, організовуються їх поїздки за кордон за рахунок сторони, що приймає, де «гостям» надавалася і надається нині підвищена увага Щодо створення особливо комфортних умов перебування і почестей на ^пРнйомах, організовуються зустрічі з представниками вищих рівнів ^еліти Заходу

.Під час спеціальної оперативної роботи з цією категорією грома­дян колишнього СРСР представники іноземних держав: по-перше. одержували й продовжують одержувати нині інформацію (особливо закритого або секретного характеру) щодо процесів, які відбувають­ся в державі; по-друге, на основі її аналізу і розробки своїх підходів планується надання моральної і фінансової підтримки за допомогою порад, рекомендацій і таким чином робиться вигідний Заходу вплив на політичну, військову, економічну і моральну обстановку загалом у посткомуністичних державах, особливо в державах СНД; по-трете, це давало і дає можливість орієнтуватися на інформацію і прогнози поважних осіб, більш об’єктивно оцінювати стан і перспективи роз­витку ситуації в тих чи інших регіонах, в тій чи іншій сфері економі­ки та науки, соціально-політичній проблемі.

Новим явищем, яке істотно впливає на оперативну обстановку, стало поширення з 1987-1988 років на території України, Росії, дер­жав Прибалтики та інших пострадянських держав діяльності закри­тих міжнародних елітарних співтовариств, союзів, клубів, орденів, таких як: прихильники масонських лож «Великого Сходу Франції*, «Великої національної ложі Франції», «Троянди і Хреста» (розен­крейцерів), «Ротарі-клуб*, «Бнай-Бріт» тощо. Не лише спецслужба- ми, а й ЗМІ зафіксована їх практична робота з формування мережі нелегальних структур у державах СНД і Східної Європи. Зокрема, в Україні «Великий Схід Франції» завершив формування своєї неле­гальної інфраструктури — «Великий Схід України»; розенкрейцери створили базову мережу для поширення свого впливу на інші держа­ви СНД (зокрема через прихильників творчості Реріхів); представни­ки «Ротарі-клуб» за допомогою своїх прихильників із числа україн­ських бізнесменів та представників управлінських структур держави заснували мережу своїх філій у всіх великих містах України.

Створюючи зазначені «закриті елітарні структури», іноземці ставлять за мету підпорядкувати своєму впливові процес формування нового елітарного прошарку в пострадянському суспільстві, на який можна було б спиратися у заходах щодо переборення наслідків ра­дянського менталітету в державах СНД та утвердження ліберально- демократичних тенденцій у соціальній сфері й ринкових відносин в економіці. З огляду на це показовою є реалізація під егідою францу­зів у 1993 р. ідеї створення Асоціації молодих підприємців України.

Завершуючи розгляд порушених у цьому розділі питань, необхід­но зосередити увагу на тому, що легальна розвідка (у французькому

358

розумінні «цивілізована») — це вид організації розвідувальної діяль­ності, заснований на легальному проникненні в державу розвідників з використанням статусу учасників міжнародних зв’язків і проведення ними акцій щодо збору розвідувальної інформації та проведення акцій безпосереднього підриву власними силами без встановлення агентур­них відносин, зокрема з представниками держави перебування.

Зазначена геостратегічна конкуренція змушує французьке військово-політичне керівництво виявляти зростаючу заклопота­ність із приводу відставання національних досліджень у сфері IB від лідируючих у цій сфері Сполучених Штатів. У спеціальній записці, присвяченій зазначеній проблемі, начальник штабу ЗС Франції гене­рал Ж. Ф. Дуен, констатуючи появу нового різновиду війни — інфор­маційної — і пильну увагу до неї з боку СІЛА і низки інших держав, закликав французів прискорити та розширити відповідні національ­ні НДОКР.

Французькі фахівці розгорнули обговорення ролі та значення ін­формаційної війни у сучасних умовах. На їх думку, хід війни в Пер­ській затоці показав, що інформаційна зброя виходить на перше місце серед застосовуваних у сучасній війні видів озброєнь. Це стало при­чиною прискорення реалізації низки європейських програм у сфері засобів комунікацій, контролю простору з використанням супутни­ків. Водночас кроки європейських держав щодо збільшення власного потенціалу інформаційної зброї, на думку аналітиків французького Центру досліджень стратегічних технологій (Centre de recherche et d'études sur les stratégie teenologiques), наштовхуються на серйозну протидію СПІА. Прагнучи загальмувати власні розробки європейців, СІЛА навіть йдуть на продаж за демпінговими цінами космічних сис­тем спостереження і контролю ліній зв’язку, надають доступ до нако­пичених баз даних. Як приклад можиа навести угоди з Велико Брита­нією і низку пропозицій, зроблених Німеччині.

Експерти Інституту міжнародних відносин і стратегічних до­сліджень (Institut de relations internationales et stratégiques) вважа- ^10T1>' Що нині союзники Сполучених Штатів по НАТО перебувають у серйозній військовій залежності від СПІА, оскільки у своїх системах озброєнь широко використовують американське програмне забезпе­чення (зокрема, указують на систему дислокації французьких ракет).

Аналізуючи нові аспекти американської військової доктрини, спрямовані на досягнення перемоги безкровними методами при міні­мумі втрат, французькі фахівці звервають увагу на те, що головним

359

ІмІ—WT

Засобом « HP контролі. ІІОД T« риторі« ю. П ПОПНО ПІІІіуВПІІІІЯ D .іпфо;, МПЦІЙІІіП сфері», що являє собою сукупність інформаційних систол і мереж зи'н н:у lift ИЛПІІЄТІ. При ньому війно ипбувпс Віртулльногої ц_г помітного х принтеру. III» дозволяє домогтися вирішальної переваги, її*¹ ропгортпючн бойових ДІІІ-

Укл.іуючн нл цю особливість спрнмувпнь СІЛА, пилко вг ІІоіГЯ.ІГІНІК .1 міністерством Оборони експорті!! З Центру ДОГ.І1Л/К«IIL у сфері соціальних нпук (l.\culr dre Ііоиіге rtudre re nctrncc conalrtj критикують існуючі tl(«грами ВІЙСЬКОВИХ інвестицій. НII їх думку, фріІНЦу.ІЬКІ ВІЙСІ.КОП1 ЛІІІХОДЯТЬСЯ під враженням успіхів ГША у Сф<- рі .ністосупаїнія нп полі бою високоточної зброї і систем РЕБ і упугкв ють більш .іііпчну складову Ш — зпсіб контролю до іпформппісю

Французькі збр ifllll СНЛІІ, по виміну від омсрикапськнх, не мають у спо» му розпорядженні високих технологій, що дос змогу здійснюй ти яикрите лГю іірііхпвпііе управління операціями. Отже, вони можуть ііідігріїїштії нп по.п бою інше друюрнвиу роль, бути додптком до аа>' ріпшнськіїх високих технологій і зл.шавптн безпосередніх втрат.

Нині у Фр.ішш створюється інформаційноанл птичий систсчв підтримці! пріїїшяттн рішень питого керіпііицтпа держави в будь яких крн.іопіїх снтуліііях. Основнії мето розроблюваної системи зо бсзпечсіінн питих орглніпдсржлаїїого управління необхідною інфор МПЦІІЮ — МОДеТЮИПШІЯ реальної обстановки в розпитку, підготош в прогнозів I рекомеїіллцій.

Директор Центру досліджень етрптсгії і технологи П. И ле Cl 111 Жермен ввпжпс, що Фрлшця повиїїнл змінити свою політику в сф<;и інформаційних розробок і фінансування війгькового виробництв, шддпвшн пріоритет інформлційним снстомпм, зокремп розпілупли ним гупутннклм, ТСЛОКОУуііІКІІШЙНИМ мережим, ллеобпм управління.

1 при цьому пктипііо використовувати засоби цинітьпої інформатики- Нп його думку, з огляду нп темпи розвитку електроніки то іифорчл тики, представтеннх в усіх системлх озброєнь, необхідно збільшити термін стужбн мотсріпльної члетини, здійснюючи регулярну модерні- зппіюзп рлхунок електронно-ІНфпрмлцінних компонентів. Bill також ввпжпс. що необхідно зипчно збільшити частку витрат но системи, ш⁽⁾ дпють змогу здійсиювпти моделювання як нп всіх етпппх створення систем озброєнь, ток і нп етапі їх бойового застосування, що забезпе чить високий рівень технологічних достіджень.

Франція приділяс підвищену увагу питанню захисту своїх інфор^- маціинмх ресурсів від несанкціонованого проникнення і маніпулю­вання

.Розробкою стратегічних нппримкіп ПОЛІТИКИ ЩОДО .Іпбе.ІПО- чспвя національної безпеки злймпсться СІДІвІК (СІиЬ <Іг Іч я,-сипі,' ,п^гтаїїдиг {гапіаіяс). який .іа твоїм статусом г відкритою неоцінні- (Ю юридичних 1 фізичних осіб, які працюють у сфері інформатики. Зазначене об'єднання користується полною підтримкою лоржпіін і кос тісний контакт зі спецслужбами.

французькі експерти тілжнють, що найкращий захист інформа­ції в мероткпх зибезпечують ТІЛЬКИ метоли шифрування. У .іп'я.іку .1 ведеться лктивне впровадження криптографічного програмного забезпечення у найбільш важливі системи. Роботи .іі створення від повідних пристроїв здійснюються фірмлмн «ТЬотнон«, «Яп^еш», .Улга».

Аналіз оцінок французьких експертів показує, що зпгро.ін інфор- КЫ11ЙП01 ПІЙ1ІН спрнимлсться як рслльнії. однак І(Я ПОЗИЦІЯ ІІІ1ШТОН- «уіться нл іцерпійність системи військових витрлт і недостатнє усві гочігння всіх можливостей інформаційної зброї, що лалеко ВИХОДЯТЬ за рамки традиційних засобів захисту інформації.

Література до розділу 5

1 Лпцоияіигся А , РачсаІ К Оиінрогав еі Ііпансеїнепі Неп сонПіІв, опоїще сісп рчеггеа сіуіієя. Рлгін. - 1996. - Р. 495 Г)12.

2. Коментлр до «Білоі книги оборони 9-1» (концептуальні основи по­літики Франції у гллузі оборони тл безпеки). ІНФО-ТАРС. 199'1.

3. Коментар до «Злкону Французької Республіки про воєнні прогрн ми на 1992 1991 рр... ІНФО ТЛРС. 1993.

< Коментар до «Злкону Французької Республіки про воєнні програ­ми на 1995 2000рр.«- ІНФО ТЛРС. - 1994.

5. Ку.іьнгнкоЛ. М. Інформаційно-психологічіїи війна епохи глобалі­зації. Частина 1. Гносеологічні корені та антологія проблеми, док- триїтіміиіі підхід Сполучених Штатів Америки // Юридичний журна і. - 2007. - -V’ 5. - <www.jU8tinian.com.иа^.

6. Щіьмгнко А. Л/. Інформаційно-психологічна аіина епохи глобалі­зації. Частина 10. Розділ 2- Особливості чинників впливу нп форму­вання оперативної обстановки у сфері інформаційно психологічної боротьби Росіі (німецькі та французькі оцінки російської о чинника) //Юридичний журнал. -2008. - 10. - • www.ju8tinian.com.ua>.

361

7. Манойло А. В.. Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государственная информационная политика в условиях информационно-психо­логической войны. - 2-е изд., стереот. - М.: Горячая линия. Теле­ком, 2006. - 541 с.

8. Петрик В. М., Кузьменко А. М.. Остроухое В. В. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник / За ред. В. В. Остроухова. - K.: Росава, 2007. - 495 с.

9. Петрик В. М„ Осторухов В. В., Штоквииі А. А. Информационно- психологическая безопасность в эпоху гобализации: Учебное посо­бие / Под ред. В. В. Остроухова. - К., 2008. - 544 с.

10. Спеціальні служби іноземних держав // www.agentura.ru

Schmidt-Eenboom, Erich. Nachrichtendienste in Nordameri­ka, Europa und Japan Länderportrats und Analysen Weilheim. STOPPEL -Verlag, 1995. - S. 3-70.РОЗДІЛ 6

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО- ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Після воєнної поразки тоталітарного фашистського режиму у протистоянні за світове панування з антигітлерівською коаліцією •СРСР - США - Велика Британія -Франція* Німеччину було усунуто зі світової геополітичної арени як самостійну геополітичну, геоеко- номічну могутність та військово-стратегічну континентальну силу. З огляду на те, що після травня 1945 р. німецька еліта розпочала майже з нуля інформаційно-психологічне забезпечення заходів відроджен­ня вині об’єднаної держави Німеччини, то прискіпливе наукове ви­вчення досвіду конкурентної боротьби в інформаційно-психологічній сфері західнонімецьких військово-політичних і ділових кіл з партне­рами (колишніми ворогами) по західній спільноті та супротивниками на Сході * за місце під сонцем »та відновлення свого історичного світо­вого статусу у складний для розділеної Німеччини повоєнний час має велике значення.

У межах так званого німецького питання ФРН була ніби кордоном У розподілі Західної та Східної Європи на два конкуруючі військово- політичні блоки і виконувала, по суті, геополітичні (політико- Дипломатичні) та геостратегічні (військово-стратегічні) функції (від­повідно союзницькі та власне німецькі).

На Німеччину покладалися:

1- Геополітичні функції: а) реалізація периферійної стратегії; б) стримування від радикальних дій провідних центрів сили Європи ’«світових супердержав (GLACIS); в) «наведення мостів* (політико- Дипломатичні заходи на примирення та пошук компромісів між кон­куруючими центрами сили); г) «санітарного розподільчого коридору»

36

3між конкуруючими військово-політичними блоками, тобто контро­льованої зони безпеки; ґ) озброєної нейтральної «третьої сили* упр₀. тнборстві між США і СРСР, ОВД і НАТО (а нині між США і Росією).

2. Стратегічні функції: а) забезпечення активної (наступальної) оборони (в її основу було покладено теоретичні напрацювання захід, нонімецьких геостратегів Шумахера, Гудеріана, Вайнштейна); 6) нейтралізації та взаємного розводу військ конкуруючих блоків (на­самперед географічного роз’єднання), тобто створення у певній мірі «вільної зони».

Автором цього розділу підручника у1990-1993 роках було прове­дене дослідження німецько-радянських відносин періоду «перебудо­ви в Радянському Союзі», яке засвідчило, що інтерес у цей час з боку ФРН до подій у СРСР був значним. Перспектива кардинальних гео- політичних змін у Європі та загалом у світі (об’єднання Німеччини як реальний фактор посилення німецького впливу на континенті; зник­нення завдяки розпаду Радянського Союзу та всієї соціалістичної співдружності основних перешкод на її шляху до досягнення лідер­ства в Європі; поява на європейському просторі більше 10-ти нових маловпливових держав, зокрема незалежної України, та низка інших чинників) змушувала західнонімецьке керівництво проводити актив­ну, водночас зважену та гнучку політику як у двосторонніх, так і е багатосторонніх відносинах, а також тактовно проводити спеціаль­ні пропагандистські заходи в межах загальної політики держави в інформаційно-психологічній сфері.

За висновками аналітиків та інших фахівців серед провідних гер­маністів, події, що нині відбуваються на європейському континенті, можна охарактеризувати як «неоголошену війну» за провідне станови­ще у світі, в якій не останню роль відіграє ФРН. З початком «процесу перебудови» західнонімецькі політики зрозуміли, що навіть незначне ослаблення (не кажучи вже про розвал) соціалістичної співдружності на чолі з Радянським Союзом стає поштовхом до фактичної боротьби за черговий перерозподіл світового панування між такими провідни­ми фінансово-промисловими центрами, як Західна (США та держави Західної Європи) та Східна (Японія, Сінгапур, Тайвань, Південна Ко­рея, Китай, Індія) цивілізації. В Європі — це боротьба за вплив над слов’янською цивілізацією між Сполученими Штатами Америки, які підтримує прагнуча до європейського лідерства Велика Британія, з одного боку, та Францією (що проголошує принцип «Європа без аме­риканців») і Німеччиною (що швидко набуває реальної військово- економічної і політичної ваги на континенті) - з іншого.

364

Враховуючи позицію атлантистів (США, Велика Британія), за­хіднонімецьке керівництво добре усвідомлювало, що тактична по­ступка Бонна (об’єднання Німеччини на викладених вище умовах за відсутності політичної волі та здатності з боку Кремля чинити вій­ськову протидію процесу, що намітився) не суперечила стратегічним задумам американців: для Вашингтона це було меншою втратою, ніж збереження сильного єдиного Радянського Союзу. Тому зазначена ініціатива знайшла підтримку в американської сторони. В умовах, що склалися, адміністрація Вашингтона пішла назустріч німецьким партнерам по НАТО, зосередившись у роботі з радянським керівни­цтвом на тому, щоб нейтралізувати зусилля партійно-державних лі­дерів НДР шляхом виключення можливості отримання ними допо­моги з боку Москви та створення умов для здійснення мирної анексії німецької комуністичної держави Бонном. Відповідно до ситуації відбувалася синхронізована інформаційно-психологічна обробка з боку німецьких і американських партнерів населення СРСР, Східної і Західної Європи.

Безпосередній розпад соціалістичної співдружності та Радян­ського Союзу справді став сигналом до початку активної боротьби, пе­реважно політичними засобами з частковим застосуванням методів воєнно-психологічного тиску, за перегляд сфер впливу у світі між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як США, Велика Британія, Японія, Франція та швидко зростаюча воєнно- політична сила у Західній Європі — об’єднана Німеччина.

З жовтня 1990 р. Німеччина, об’єднана на основі «Договору про остаточне врегулювання питання щодо Німеччини» (відомий як «До­говір 2+4*) від 19 вересня 1990 р., стала об’єднано суверенною і в геополітичному плані остаточно просунулася територіально на цен­тральне континентальне положення в Європі. Нинішня оцінка навко­лишнього середовища свідчить, що на півночі й на заході сучасної Ні­меччини знаходяться союзні, на півдні — дружні держави, а на сході вона оточена маловпливовими посткомуністичними державними утвореннями, які прагнуть добросусідських відносин.

У нинішній ситуації основоположними геополітичними та гео- стратегічними рисами планування державними установами ФРН у галузі безпеки є: а) центральноєвропейське положення Німеччини; ®) наявність численних сусідів; в) побоювання з боку німепької прав­лячої еліти щодо можливого оточення та ізоляції держави: лише на півночі та на півдні природні кордони, при цьому Німеччина обтя-

365

жена «зобов’язаннями перед союзниками»; г) статус Німеччини як транзитної держави № 1 в Європі; ґ) статус ФРН як світового еконо- мічного центру сили; д) Німеччина — розвинена промислова держава з високим рівнем залежності від світового ринку.

Поставивши перед Федеральною службою розвідки (БНД) за­вдання проведення глобальної розвідки шляхом проникнення «довсіх регіонів світу», керівництво Німеччини повоєнного періоду визначи­ло в цьому напрямку найбільш далекосяжне і пріоритетне завдання — організацію оперативної та спеціально інформаційно-психологічної роботи щодо країн, які розвиваються, з метою «забезпечення можли­вості отримання дешевої сировини та розширення експорту, включа­ючи ринки торгівлі зброєю». «Незаперечна необхідність створення умов для отримання німецькими підприємцями найвищого прибутку та конкурентна боротьба породжують, особливо останнім часом, недо­віру між союзниками по НАТО. Життєвим принципом стає прагнен­ня визначити партнера на світовому ринку, першим вийти на нього і тим самим отримати можливість диктувати ціни. Тому навіть якщо у принципових питаннях загальноєвропейської безпеки погляди союз­ників по Альянсу збігаються, то все-таки між ними існують неприми­ренні суперечності та розбіжності інтересів. Насамперед це пов’язано з економічною сферою, яка породжує й інші неузгодженості у під­ходах до різних сфер життя спільноти. Сфера діяльності секретних служб теж не є винятком. Таким чином, шпигунство і здійснення спе­ціальних інформаційно-психологічних акцій один проти одного між партнерами по Альянсу є цілком звичайною справою».

Свого часу колишній керівник Федеральної розвідувальної служ­би Хайнц фельфе, який понад 10 років діяв як агент КДБ СРСР, за­явив: «Федеральна розвідувальна служба (БНД) організовувалася цілком і повністю як інструмент холодної війни. З моменту створен­ня в ній формувалися «потужності» для анексій територій на Сході шляхом експансії в економічній, політичній та воєнній сферах. Вод­ночас плануючи створення сприятливих умов для досягнення мети, БНД націлює наявні «потужності» на насадження націоналізму і® антнкомунізму. «Стратегічна безпека», «економічна безпека*, «міс­це життєвого простору і робота для всіх німців» — такі гасла були проголошені у Федеральному розвідувальному відомстві в Пуласі. У той час гасла Старого Рейху «про розширення життєвого простору* не були надто популярним серед населення, тому його ідея знайшла своє втілення в нових лозунгах».

366| Найбільш повно політика Федеральної розвідувальної служби Німеччини та керівництва держави щодо країн, які розвиваються, сформульована в розробленій БНД загальній концепції інформаційно- психологічної діяльності, яка стала основою для прийнятого в травні 1961 р. документа «Аспекти допомоги з метою розвитку». Зміст і стиль «Аспектів...» свідчить про те, що вони були не простим викла­денням основних ідей Федерального канцлера у зазначеній сфері, а «директивним керівництвом до дії». По офіційних та неофіційних каналах цей документ штаб-квартира БНД у Пуласі розіслала членам бундестагу та урядовим чиновникам, керівникам і впливовим акці­онерам концернів та об’єднань підприємств, до штабу бундесверу, •довіреним особам БНД у науково-дослідних установах, а також ке­рівникам великих видавництв та інших засобів масової інформації». В цьому випадку Федеральна служба розвідки була не просто інстру­ментом уряду в питаннях прийняття і реалізації зовнішньополітич­них рішень, а й сама «створювала офіційну урядову політику».

Таємно розроблена концепція націлювала німецьку еліту на про­ведення політики неоколоніалізму «значною мірою шляхом створен­ня контрольованого німецькою стороною середнього прошарку в кра­їнах третього світу і, якщо можливо, за згодою місцевої влади або в обхід її».

Проте однією з основних умов реалізації нової неоколоніальної політики, за задумом її авторів із БНД, є створення такої атмосфери, в якій жодним чином не проявлялися б ознаки залежності держав. Що розвиваються, від ФРН. Вимагалося проводити роботу, внаслідок якої «урядн та народи вказаних країн бачили б в «егоїстичних колоні­альних властителях минулого безкорисливих партнерів сьогодення», Щоб стерти у них «враження», ніби неоколоніалізм виступає з новим обличчям і вдається до нового трюку для «збереження або створення відносин економічної залежності».

Для Заходу загалом і ФРН, зокрема «оптимальним варіантом Державного розвитку» є такий, за якого у країнах, що розвиваються, між режимом та народними масами створюється, можливо, широ­кий, державного значення середній прошарок. Необхідно мати про­шарок з власними інтересами, здатний до протистояння, який, у разі Необхідності, міг би вчинити опір « виходу з берегів » сил національної олігархії, а також забезпечити радикалізацію мас...». Недооцінюван­ая Необхідної Заходу «політики середнього прошарку» може призвес- До «зворотного розвитку стосунків між індустріальними країнами

367

та країнами, які розвиваються, що, в свою чергу, може створити об­становку класової боротьби під гаслом «багаті стають усе багатшими, а бідні — все біднішими*.

У цьому випадку є показовим висновок авторів політики німець­кого варіанта неоколоніалізму: «У внутрішній політиці країни, що розвивається, виявляється мало прихильності до демократичних процедур. Навіть там, де діють демократичні конституції, вони до нинішнього дня залишаються фасадами. Дійсність має однозначну тенденцію до створення національної олігархії, причому панування сімейних кланів може змінитися владою незалежних партій, які піс­ля досягнення своєї мети все більше будуть віддалятися від народу, або інших угруповань, наприклад, військових».

У зв’язку з цим правлячі кола ФРН прагнули терміново здій­снювати щоразу ороздачу кредитів» і таким чином робити свій вне­сок у створення середнього прошарку в країнах, що розвиваються, не звертаючи уваги на те, що «загальна західна концепція не мала перспективи стати реальністю». Федеральний уряд намагався вклас­ти свої кредити в руки будь-якої недержавної структури з розвитку, яка співпрацювала з відповідними структурами в країнах, які роз­виваються, причому склад останніх обов’язково мав включати лише представників місцевого населення. Тоді туземний приватний під­приємець, який отримує підтримку ФРН, мав справу лише з органі­зацією, яка працювала на розвиток цієї країни і була керована його ж земляками. Кошти, що надавалися таким чином, втрачали своє дер­жавне походження. Водночас не було потреби шукати обхідні шляхн для зміцнення приватного сектора в країнах, що розвиваються, щоб у разі необхідності обійти урядові перепони». Таким чином, за переко­наннями німецьких стратегів, «західній приватній економіці» гаран­тувалася впевненість у тому, що в країнах, які розвиваються, створю­ються економічні передумови для подальшого вкладання кредитів та поступового втягування місцевої економіки в залежність.

Згідно з концепцією, «для кращої координації в галузі надання допомоги з метою розвитку» передбачалася, зокрема, і така форма роботи, як створення «поста федерального уповноваженого з питань допомоги в галузі розвитку». Він мав обов'язок значно активізувати наукові дослідження щодо мови, історії, культури, правознавства, народного господарства країни, що розвивається, для того, щоб пока­зати її народу, що німці проявляють справжній інтерес до його життя та специфічних особливостей і прагнуть до розуміння.

368

З метою усунення недоліків, що виникають під час навчання мо­лодих людей з країн, що розвиваються, у західних навчальних закла­дах, необхідно вивчити питання про активне створення там освітніх центрів, зокрема Німецького університету в Африці за типом Амери­канського університету в Бейруті, з німецьким складом викладачів на першому етапі. Навчальні плани такнх центрів не мають обмежува­тися технічними та природничими науками, а мають включати також економічні та соціальні науки, історію та країнознавство, педагогіку, право тощо. Як стипендіатів для навчання в західних країнах слід залучати порівняно невелике число особливо відібраних учнів, які вселяють співвітчизникам упевненість у тому, що багаторічне перебу­вання в ФРН, США або іншій західній державі в Європі не завдасть великої шкоди їхній прив’язаності до батьківщини.

Таким чином, діяльність німецьких державних і недержавних структур щодо країн, які розвиваються, сумарно декларованих як ♦успішна економічна політика», є не що інше як політика неоколоні­алізму. В основу зазначеної концепції БНД закладено найвирішаль­ніший чинник політики сили та панування західних держав, а також спонукальний мотив — отримання максимального прибутку.

Аналіз конкретних фактів політики, які здійснюються німецьки­ми правлячими колами у посткомуністичних європейських державах та країнах СНД, свідчить про те, що викладені вище теоретичні кон­цептуальні принципи німецької неоколоніальної експансії сприйнят­ливі для такої категорії держав і застосовуються на практиці у ни­нішніх умовах.

Базовий матеріал також свідчить, що німецькі аналітики, науков­ці та інші фахівці з питань сучасної зовнішньої політики Німеччини не мають розбіжностей в оцінці подій, тенденцій і перспектив розвитку геополітичних процесів. Так, німецька наукова і політична еліта вва­жає, що 1991 рік став доленосним для німецької нації. Події — розвал Радянського Союзу і розпуск Варшавського пакту — призвели до змі­ни геополітичної і геостратегічної парадигми епохального значення. Надія багатьох на те, що кінець холодної війни приведе до епохи мир­ного узгодження інтересів, насправді стала химерою. Навпаки кінець конфлікту на межі «Схід — Захід» вивільнив процеси національних, етнічних, релігійних і політичних протиріч, які десятки років приду­шувалися відповідно до ідеологічних настанов, що існували по різних боках фронту холодної війни.

Через деякий час заявили про себе в Європі численні «периферій- ^И1* конфлікти, причина яких ґрунтувалася насамперед на націоналі.

369них, етнічних, етнорелігійних, економічних та екологічних пробле­мах. До особливої конфліктогенної зони нині відноситься так звана ісламська кризова дуга — регіони Балкан, Курдистану, Кавказу та Центральної Азії.

Німецькі фахівці наголошують на тому, що зазначені конфлікти безпосередньо зачіпають інші регіони, зокрема негативно впливають на сусідні держави. Вони загрожують миру у світі. Не виключено, що ті чи інші конфлікти можуть дестабілізувати міжнародний порядок у Європі. Якщо економічні, етнічні, демографічні чи релігійні причини зіштовхнуться з інтересами політичної влади, загроза конфлікту із застосуванням військових засобів неминуча. На такий випадок, вва­жають німецькі фахівці, вимоги до безпеки, зокрема інформаційно- психологічної, Німеччини повинні мати адекватну відповідь. Прн цьому зростає потреба у гарантованій основі для щоденної оцінки ситуації на значно більшому географічному просторі та пошуку полі­тичних рішень. Така постановка питання нині пояснює причини тур­боти, яку виявляли упродовж останніх 10-ти років керівники захід­нонімецьких спецслужб щодо розвитку закордонної інфраструктури розвідувальної присутності.

Проведеним аналізом базового матеріалу за 1990-2009 роки дове­дено, що Німеччина переборола негативні наслідки об’єднання ФРН і НДР. Вона майже готова до розгортання активної самостійної зовніш­ньополітичної діяльності й має помітний вплив на прийняття колек­тивних рішень ООН, ОБСЄ, ЄБРР, МВФ та інших транснаціональних політичних і фінансово-економічних структур. Зросла роль Німеччини у структурах Північноатлантичного альянсу. Нині німецька сторона має помітний вплив на рішення з міжнародних проблем, які при­ймають союзники, зокрема щодо застосування військової сили під час формування сучасного світового правопорядку. Вперше за після­воєнний період підрозділи бундесверу за згодою світової спільноти виконували бойове завдання за межами німецької території у складі миротворчих сил спочатку у другому ешелоні об’єднаних військових сил на чолі з США в операціях з подолання наслідків іракської агресії проти Кувейту, потім у військово-повітряній акції НАТО проти Югос­лавії, у миротворчих операціях у Косово та інших колишніх республі­ках СФРЮ, а нині — в Афганістані та Іраку. Підрозділи бундесверу певний час були дислоковані в Киргизстані, Узбекистані та Таджи­кистані.

Правлячі кола ФРН досягли «повоєнної» стратегічної мети в Європі:

1. Завершено виконання стратегічного завдання, визначеного німецькою політичною елітою після поразки фашистської Німеччи­ни та виникнення протистояння «Схід ^- Захід» у рамках холодної війни: Німеччина перестала бути «прифронтовою територією», роз­подільчим кордоном у протистоянні з правонаступницею СРСР Ро­сією; «санітарний коридор» перенесено далеко на Схід, визначену роль «прифронтових держав» нині передано Польщі, Угорщині, Че­хії, Словаччині, Румунії, Болгарії, Балканським державам, Молдові, Україні, Білорусі, Литві, Латвії. Естонії.

2. Успішно реалізовано тактичні завдання, заги. іновані на за­вершальний період холодної війни, який позначився початком так званого процесу перебудови в СРСР: а) ліквідовано комуністичний режим на німецькій території, чим доведено вищість соціально- політичного устрою, що існував у ФРН, та обраної західнонімецькою елітою політичної стратегії, яка реалізувалася об’єднанням німець­кої нації в єдину державу шляхом безкровного «аншлюсу» (приєд­нання, поглинання) Німецької Демократичної Республіки (НДР); б) завершено реформування відповідних державних, соціально- політичних, фінансово-економічних, оборонних і правоохоронних структур на Східних німецьких землях; в) успішно завершується ви­хід об’єднаної держави з системної кризи, що природно виникла вна­слідок об’єднавчого процесу: зміцнюються ефективність економіки, боєздатність і мобілізаційна готовність збройних сил та спецслужб, зовнішньополітичного апарату, інших відомств, відповідальних за життєзабезпечення держави.

3. Нинішнє німецьке керівництво визначилося в стратегії і так­тиці розвитку відносин із союзниками по Північноатлантичному альянсу та Західноєвропейському союзу. Генеральною метою політи­ки в цьому напрямку є закріплення глобального визнання об'єднаної Німеччини як лідера на європейському континенті, остаточне подсь липня психологічного ефекту «провини за минуле» в міждержавних від­носинах, утвердження Німеччини як впливової військово-політичної

економічної сили у світових справах. Для цього:

1. Успішно розвиваються і вдало використовуються відносини стратегічного партнерства з Францією. З Великою Британією та Спо­лученими Штатами Америки відносини розбудовуються в контексті розвитку процесу усередині Північноатлантичного альянсу та відно­син між НАТО і ЄС.

^у прямих міждержавних контактах німецька сторона виявляє стриманість, спостерігаються тенденції до поглиблення розбіжностей

37

1інтересів, демонстрації більш жорсткого поводження під час обсто­ювання власної позиції, особливо під час вирішення питань в еконо­мічній сфері. Проте враховуючи помітне зростання економічної мо­гутності ФРН та її впливу на європейському континенті, з боку США посилюється зацікавленість у подальшому поглибленні американо- німецьких відносин і залежність американського впливу в Євразії від їх характеру. Американська сторона намагається надати їм статус стратегічного партнерства («партнерства в керівництві»). Іншими словами, Вашингтон прагне до особливих відносин з Бонном у сфері розробки політики НАТО та Заходу загалом щодо регіонів спільних інтересів. При цьому підтверджується припущення, висловлюване останнім часом у політичних колах США, про те, що зближенню з ФРН сприятиме прихід в американський уряд нових політиків, «не обтяжених колишньою недовірою до німців». За океаном вважають, що необхідно визначити спільні стратегічні цілі США і Німеччини щодо країн Східної Європи, Росії та інших держав СНД, щоб уникну­ти можливих суперечок з питань подальшої політики в регіоні. Проте у серпні 1991 році американці не погодилися координувати свою по­літику з німцями на посткомуністичному просторі.

Враховуючи «історичну подвійність* у ставленні американської сторони до долі німців упродовж усього періоду американо-німецьких відносин повоєнного періоду, шодо активності Вашингтона та його ініціатив політичні, військові та ділові кола у ФРН ставляться нео­днозначно, подекуди звучать негативні висловлювання, оцінки і про­гнози. Цим пояснюється стримане ставлення офіційних урядових кіл Німеччини та лідерів впливових політичних сил до нинішньої амери­канської пропозиції щодо встановлення зі США « партнерства в керів­ництві*. Німецька сторона «мовчазно» сприяє зростанню антиамери- канських тенденцій у зовнішній політиці Парижа і Москви.

2. З іншими західноєвропейськими партнерами німецька сто­рона традиційно розвиває відносини з позиції більш впливового парт­нера, на основі компромісів, уникаючи конфронтаційних моментів в економічній сфері.

1. Створено передумови для реалізації стратегічних планів неоко­лоніальної «Східної політики», одного з най пріоритетніших завдань, зокрема, спецслужброзвідувальної спільноти і ЗМІ Німеччини.

На сучасному етапі німці утримуються вголос називати Схід сферою німецького впливу. Проте ні США, ні інші західні держави не мають тут таких сильних інтересів, мотивацій та можливостей, як Німеччина

.По-перше, через наявність німецьких національних меншин. Близько 2 млн етнічних німців мешкають у Росії, Казахстані, Кир­гизії, Україні, Прибалтиці, майже 400 тисяч — у Польщі, 70-100 тис. — У Румунії.

По-друге, проблема депортованих з держав Східної Європи німців залишається важливим чинником зовнішньополітичної активності Німеччини в центрально- та східноєвропейському регіонах. Незважа­ючи на опір Польщі, особливо Чехії, офіційний Бонн і далі домага­ється правового та морального засудження цими державами, а потім світовою громадськістю прийнятих наприкінці Другої світової війни акцій депортації 12 млн німців зі Східної Пруссії, Померанії, Сілезії та Судетської області.

Проблема полягає у вирішенні питання щодо відновлення для «вигнаних німців» та їхніх нащадків права повернення на батьків­щину (поки що територіальні претензії не висуваються), повернення ім конфіскованої власності та відшкодування збитків.

По-третє, розвиток подій у Калінінградській області (Росія) зна­ходиться під пильною увагою Німеччини, реваншистськи налашто­ваної частини населення, що й досі не змирилася з втратою Східної Пруссії та Кенігсберга. Така ж увага приділяється процесу відновлен­ня німецької діаспори довоєнного рівня в Україні шляхом переселен­ня з районів Сибіру і Середньої Азії депортованих фольксдойче.

На думку автора розділу, заходи німецької сторони щодо випла­ти компенсацій колишнім остарбайтерам не небезкорисні, оскільки відповідають вимогам тактичних планів реалізації стратегічних пла­нів обстоювання і захисту інтересів фольксдойче, насамперед у Чехії, Балтії, Польщі, Угорщині, Румунії, Росії та в Україні. Це створює прецедент щодо можливості висунути з часом аналогічні вимоги до Урядів зазначених держав з приводу колишніх втрат німців, спри­чинених репресіями, депортаціями тощо. Підтвердженням цієї вер­сії може слугувати збільшення кількості запитів і судових рішень з приводу повернення фольксдойче втраченого майна, капіталів тощо ^в Державах Балтії.

По-четверте, значна перевага Німеччини над усіма іншими за­хідними державами разом узятими щодо надання країнам на сході європейського континенту позик і кредитів виділяє Бонн як головно- ^го кредитора Сходу, що істотно полегшує для німецької сторони реа­лізацію зовнішньополітичних та економічних цілей у цьому регіоні.

По-п'яте, Німеччина займає передові позиції в торговельних справах і наданні приватних інвестицій у східному регіоні. Т ~

По-шосте, так званий емоційний момент, що певним чином впли­ває на східну орієнтацію Німеччини. Справа в тому, що частина літніх, проте ще впливових німецьких підприємців та видатних діячів тнм чи іншим чином особисто пов’язані зі Східною Європою та колишнім Радянським Союзом: воювали на східному фронті, були в полоні, емі­грували до ФРН або взяли шлюб з емігрантами зі Східної Європи. Всі ці особи не лише активно впливають на політику ФРН у східному на­прямку, а й своїми діями сприяють її практичній реалізації.

Німецька політика, особливо інформаційна, на Сході будується навколо добре знайомої тріади стратегічних, економічних та політич­них пріоритетів. Згідно з ними формуються і цілі: 1) реалізація ні­мецьких економічних і фінансових інтересів (економічна експансія шляхом закріплення позицій присутності та проникнення німецько­го капіталу); 2) забезпечення безпеки держави від можливих загроз зі Сходу.

1. Німецькі фахівці констатують, що, зважаючи на вже ство­рені умовн політичної та економічної залежності, усунуто будь-яку військову загрозу безпеці Німеччини з боку Польщі, Угорщини, Че­хії, Словаччини, Румунії, Болгарії, Литви, Латвії та Естонії. В цих державах відновлені та зміцнені традиційні зв’язки. З іншого боку, в «інформаційному суспільстві» спостерігатиметься подальша мо­нополізація ринків, зокрема інформаційно-комунікаційних послуг. Зосередження в одних руках, навіть у рамках транснаціональних компаній різних компонентів інформаційних систем призведе до за­грози суверенітету держав і зробить уразливою всю інфраструктуру прийняття політичних рішень та управління. Так, приміром, моно­польні позиції фірм США в системах глобального космічного зв’язку (проект «Iridium*), глобальної навігаційної системи (GPS) у рамках мережі Інтернет уже сьогодні розглядаються деякими експертами ФРН як загроза національному суверенітету країни.

Різні питання гарантування безпеки інформаційного обслуго­вування у таких галузях, як промислово виробництво, банківська справа, наукові дослідження, медицина, за оцінками німецьких фа­хівців у галузі інформаційної безпеки, мають важливе значення і є невід ємною умовою збереження провідних позицій Німеччини.

Координуючим урядовим органом, відповідальним за гарантуван­ня безпеки інформаційних потоків, є Федеральна служба безпеки у сфері інформаційної техніки (BSI), утворенп в 1991 році. Загальна концепція діяльності BSI передбачає виконання в тісній взаємодії з 374

НАТО та ЄС таких функцій: а) оцінка ризику впровадження інформа­ційних технологій; 6) розробка критеріїв, методів та іспитових засобів для оцінки ступеня захищеності національних комунікаційних сис­тем; в) перевірка ступеня захищеності інформаційних систем і видача відповідних сертифікатів; г) видача дозволів на впровадження інфор­маційних систем на важливі державні об’єкти; ґ) здійснення спеціаль­них заходів безпеки інформаційного обміну в державних органах, по­ліції тощо; д) консультація представників ділових кіл і промисловців.

Німецькі експерти не заперечують можливості активізації ді­яльності спецслужб щодо використання сучасних інформаційно- комунікаційних технологій для збору інформації та здійснення ак­тивних заходів. За їхніми оцінками, в умовах монополізації фірмами СІЛА ряду ринків інформаційних технологій надійний захист від втручань їхніх спецслужб може забезпечити лише створення і розви­ток власних, незалежних від США інформаційних мереж, оснащених програмними засобами національних виробників.

Завершено організаційно-технічні заходи німецького уряду Щодо підключення до міжнародної комп’ютерної мережі Інтернет. Німець­кий Telecom, концерни «Bertelsmann* і «Axel Springer* стали спів- аасновниками спільного підприємства «America Online-Europe* і мають намір тим самим істотно впливати на дії американців в інфор­маційному просторі Європи.

Для реалізації завдань безпеки у ФРН нині сформовано чітке уяв­лення про функції кожного з членів «розвідувальної спільноти», до якої віднесені всі спецслужби та урядові агентства, що проводять за­галом або в окремих напрямках розвідувальну діяльність і тим самим служать інтересам національної безпеки держави. Розвідувальна спільноти ФРН складається з таких основних елементів:

1. Координаційні органи: Федеральна рада безпеки (ФРБ, BSR - Bundessicherheitsrat), Федеральна рада оборони (ФРО, BVR - Bundesverteidigungsrat), Шостий відділ Відомства федерального кан­цлера (AbteilungVI des Bundeskamleramt).

2. Контролюючі органи Парламентська контрольна комісія, або •G-Ю-Комісія* (І1КК, РКК — ParlamentarischeKontrolIkomission '«G 10-Kotnission*), Уповноважені з питань захисту секретних даних №atenschutzbeaufiragten). Федеральна і земельні рахункові палати [Bundes und Landesrcchungshofe), прокуратура.

З- Виконавчі органи

~~ Федеральна розвідувальна служба (Bundesnachrichtendienst, BND — БНД), істотно реорганізована у 1984 році;

• Розвідувальне відомство бундесверу (Amt für N achrichtenwesen der Bundeswehr (ANBw);

• Відомство військових аташе (Militarattachewesen);

• німецькі GLADIO-структури (війська спеціального призначен­ня, розвідувально-диверсійні підрозділи);

• Федеральне управління безпеки інформаційної техніки (Bundesamt für Sicherheit in der Informationstechnik — BASIT або ФУБІТ);

• Група радіотелефонного і телеграфного зв язку Федеральної служби охорони кордону (Gruppe Femmelde wesen des Bundesgrenzschutzes — GFW des BGS);

• Федеральне і земельні відомства охорони кон с т и пі у ц іі ( зага л ьно-

державна контррозвідувальна служба: Bundes und Landesamter für Verfassungsschutz. BfV/LfV— БФФ/ЛФФ);

• Військова контррозвідка [Militärischer Abschirmdienst, MAD - МАД);

• Митне кримінальне відомство (ZKA);

• GSG-9 і HOD Федеральної служби охорони кордону;

• Федеральна кримінальна поліція (Bundeskriminalamt, BKA). Підтримання зовнішньої діяльності Німеччини ґрунтуєть­ся на трьох стовпах (концепція «трьох стовпів»): а) держав­ні посольства і консульства за кордоном; б) приватна еконо­мічна мережа закордонних торговельних палат; в) Державне бюро зовнішньоторговельної інформації (Bundesstelle fr Aussenhandelinformation, BfAl).

Формально діяльність спецслужб підлягає парламентському контролю, який покладено на Спеціальну парламентську контр­ольну комісію (ПКК) - «G-10 Komision*, утворену в 1978 році. Ке­рівники спецслужб зобов’язані регулярно звітувати перед ПКК про проведену ними роботу, інформувати членів комісії про всі випадки «особливого значення». Парламентська комісія слідкує за додержан­ням прав окремих громадян, під час виконання спецслужбами своїх функцій. «G-10» має право контролювати фінансову діяльність спеці­альних органів, їх бюджет та економічні проекти.

Крім того, з 1992 року співробітники спецслужб отримали пра­во, оминаючи своє керівництво, звертатися з будь-яких важливих питань безпосередньо до парламентської комісії. При цьому їм забез­печується необхідна конфіденційність.

Парламентська контрольна комісія «G-10» у разі виникнення військової загрози дає санкцію БНД на проведення так званого «стрв- 37

6тегічного контролю», тобто перлюстрацію поштової кореспонденції і прослухування радіотелефонних ліній зв’язку на території певних регіонів і держав.

Зазначена вище «концепція трьох стовпів» складалася протягом 50 років як сучасна форма співробітництва економіки та політики. Мережа закордонних торгових представництв складається у сукуп­ності з трьох різних інституцій, що знаходяться в 75 країнах: а) 48 за­кордонних торговельних палат (Auslandshandelskammern, АНК); 6) Бюро німецької економіки (DIHT); в) представництво німецької економіки.

З 97 країнами Німеччина уклала культурні угоди, що окреслю­ють рамки співробітництва в галузі культури. З більшістю інших дер­жав також має місце тісний культурний обмін. Практична реалізація зовнішньої культурної політики знаходиться в руках посередниць­ких організацій, що у рамках зовнішньополітичних проектів феде­рального уряду діють самостійно. Найважливішими організаціями в цій сфері є:

Інститут їм. Гете (Goethe Institut, GI), що має 135 філій у 76 країнах, 18 — у Німеччині (дані за жовтень 1998 p.). Його головне завдання — популяризація німецької мови за кордоном і сприяння міжнародній культурній співпраці.

Німецька служба академічних обмінів (Deutscher Akademischer Austauschdienst, DAAD) займається обміном науковців і студентів.

Фонд ім. Олександра Гумбольта (Alexander von Humbolt Stifung, AvH) надає висококваліфікованим іноземним ученим можливість за­йматися науковою працею в Німеччині.

Інститут міжнародних культурних зв'язків організовує, зо­крема, виставки німецьких авторів за кордоном та виставки інозем­них авторів у Німеччині.

Зовнішньоекономічні програми федерального уряду забезпечу­ють:

1■ Федеральні установи із зовнішньоекономічного інформування (BfAl) — сучасна служба Федерального міністерства економіки та “Раці (BMWA), що накопичує, обробляє, систематизує та видає за­цікавленим представникам ділових кіл Німеччини інформацію про Ринки та фірми іноземних держав. BfAl пропонує підтримку всім ма­лим і середнім підприємствам Німеччини для того, щоб вони могли приймати надійні рішення щодо експорту, імпорту, організації коо­перації і зовнішнього інвестування

2. .Кредитна установа для відбудови (KfW— Банк з реконструк­ції) зі штаб-квартирою у м. Франкфурті-на-Майні заснована у 1948 році. Першочерговим завданням Банку з реконструкції було сприян­ня відбудові післявоєнної Німеччини. Нині KfW - один із важливих федеральних структур зі сприяння розвитку господарства (передусім малих і середніх підприємств) та фінансування (кредитування) ні­мецького експорту до третіх держав, насамперед до країн, що розви­ваються, та до країн з перехідною економікою. Керівник представни­цтва KfW у державі перебування постійно підтримує зв’язок з МЗС Німеччини, Федеральними міністерствами і відомствами, а також з представниками неурядових організацій, які виконують проекти прЬграми «ТРАНСФОРМ».

Координаційний центр KfW в Україні виконує такі функції: а) допо­магає залученим до програми «ТРАНСФОРМ» відомствам та установам обмінюватися інформацією та співпрацювати між собою, з українськи­ми партнерами та міжнародними організаціями-донорами; б) готує по­їздки представників відомств та уповноважених установ по Україні та супроводжує їх у цих поїздках; в) готує і проводить широкомасштабні заходи на теми програми «ТРАНСФОРМ»; г) займається громадською діяльністю на користь програм «ТРАНСФОРМ».

За організаційної підтримки з боку KfW у приміщенні посольства Німеччини відбуваються зустрічі німецьких радників та експертів, які займаються дослідженнями проблемних питань економіки держави пе­ребування, а також представників німецьких фондів «Ганса Зайдем», «Фрідріха Еберша», «Конрада Аденауера», товариства ім. КарлаДуй- сберга. Німецької служби академічних обмінів (DAAD), Бюро делегата німецької економіки ( DIHT ).На засіданнях також присутні співробіт­ники німецьких фірм ( «Сіменс», «Дойчетелеком» ), банків («Deutsche Bankо, «Commerzbank AG», «Microfinansbank») та низки спільних підприємств, які ведуть комерційну діяльність на території держави перебування. Під час засідань обговорюються різні питання, а також си­туація в політичній та економічній сфері держави перебування.

Література до розділу 6

1. Bernhard R. Kroener: Die Kultur des Krieges weist in die Vergangen­heit. In: Die Welt. 10.04.1992. - S. 15.Бжезинский 3. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы) / Пер. О. Ю. Уральской. - М.: Междунар. отношения, 1998. - 223 с.

2. Bzezinski Z. Out of Control: Global Turmoil on the Eve of Twenty-first Century. - N.Y. - 1993. - P. X. (3. Бжезинський. Поза контролем. Нью-Йорк, 1993).

і. Гаращук П. Г. Три виміри розвідки: минуле, сучасне майбутнє // Політика і час. -1998. - № 4. - С. 51-52.

5. Heinz Brill. Deutschlands geostrategische Lage und Wehrstruktur (1949-1999). In: OMZ, 4/1999. - S. 419.

6. Giovanni Arrighi. Hegemony Unravelling — II’ // New Left Review, 33, May-June 2005. Джованни Арриджи. Утрата гегемонии / Пер. с англ. А. Смирнова. 01/02/2007. - <snfo@politics.in.ua>.

7. Зарубежное военное обозрение. Рубрика: иностранная военная хро­ника. - 2000. - № 4. - С. 56.

8. Звіт про світовий розвиток. Важке завдання розвитку. - K.: Абрис,

1994. - 253 с.

9. Кузьменко A. M. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалі­зації (Частина 1. Гносеологічні корені та антологія проблеми, док- тринальний підхід Сполучених Штатів Америки) // Юридичний журнал. - 2007. - № 5. - <www.justinian.com.ua>.

10. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи гло­балізації. Частина 10. Розділ 2. Особливості геополітичиих, геоекономічних, геостратегічних, геоінформаційних чинни­ків впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічної боротьби Росії (американські оцінки російського чинника) // Юридичний журнал. - 2008. - № 7-8. <www.justinian.com.ua>.

11. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалі­зації. Частина 10. Розділ 2. Особливості чинників впливу на форму­вання оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічної боротьби Росії (німецькі та французькі оцінки російського чинника) // Юридичний журнал. - 2008. - № 10. - <www.justinian.com.ua>.

12. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глоба­лізації (Частина 10. Теоретико-правові аспекти концептуального підходу Російської Федерації до визначення геостратегії та так­тики її реалізації у сфері глобального і регіонального інформаціино- психологічного протиборства // Юридичний журнал. - 2008. - Л” 5. ~ <www.justinian.com.ua>.

13. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна ТНК проти держави: політико-правовий і безпекознавчий аспекти статусу «су. верена» - генерального суб’єкта міжнародного публічного права// Юридичний журнал. - 2009. -№ 2. - <www.justinian.com.ua>.

14. КузьменкоА. М. Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище // Юридичний журнал. - 2006. - № 3. - <www.justinian. com.ua>.

15. Кузьменко A. M. Розвідувальна діяльність як явище сучасних міжнародних відносин// Юридичний журнал. - 2006. - № 2. - <www.justinian.com.ua>.

16. Манойло А. В., Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государствен­ная информационная политика в условиях информационно- психологической войны. - 2-е изд., стереотип. - М.: Горячаялииия. Телеком, 2006. - 541 с.

17. Семенов В. А. Этногеополитические аспекты безопасности. Дис­сертация на получение ученой ступени доктора наук РАГС, 2000.

18. Спеціальні служби іноземних держав // www.agentura.ru

19. Петрик В. М., Кузьменко А. М., Остроухое В. В. Соціально- правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник / За ред. В. В. Остроухова. - K.: Росава, 2007. - 495 с.

20. Петрик В. М.. Осторухов В. В., Штоквиш А. А. Информационно­психологическая безопасность в эпоху глобализации: Учебное по­собие / Под ред. В. В. Остроухова. - К., 2008. - 544 с.

21. Schmidt-Eenboom, Erich. Nachrichtendienste in Nordamerika, Europa und Japan Länderportrats und Analysen Weilheim. STOPPEL - Verlag,

1994. -S. 3-70.

РОЗДІЛ 7

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО- ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА