2. Формування основ теорії і практики інформаційно- психологічного протиборства в роки Першої світової війни та в міжвоєнний період (1919—1939)

   1. Інформаційно-психологічне протиборство під час Першої світової війни

На самому початку війни уряди воюючих країн, окрім Німеччи­ни, дійшли висновку щодо необхідності створення спеціального апа-

201

рату для ведення пропаганди серед військ і населення противника й впливу на громадську думку в нейтральних країнах. З цього часу по­дібні органи почали з’являтись у всіх арміях провідних країн світу. В Німеччині вони з’явилися після 1918 р.

У роки Першої світової війни, коли радіо не стало ще засобом масового зв’язку, а гучномовні установки були дуже примітивні й за своєю ефективністю лише трохи відрізнялися від рупорів, пропаган­дистський і психологічний впливи здійснювалися переважно за допо­могою друкарської продукції. Її основними видами були: листівки, газети, брошури, листи полонених, плакати, фальшиві продовольчі картки та ін.

Найбільшого поширення в роки Першої світової війни набули листівки. Першими з відомих серед них були листи німецьких вій­ськовополонених (які знаходились в англійських таборах) своїм ро­дичам. Завдяки винайденню в Англії офсетного друку копії листів військовополонених готувалися дуже ретельно, навіть колір чор­нила в них відповідав оригіналу. Часто німецькі солдати приймали ці листівки за оригінали листів і тому пересилали поштою родичам полоненого. До листів не вносилося жодних змін чи приписок. Про­пагандистський сенс полягав у відповідному виборі листів. Перевага віддавалася, по-перше, тим, у яких мова велася про добре ставлення до полонених.

Особливою популярністю у солдатів користувалися ілюстровані листівки. У деяких з них використовувалася гостра класова аргумен­тація. Відповідальність за розв’язування й ведення війни покладала­ся на німецького кайзера, прусське юнкерство, військову бюрокра­тію. Полоненим давали читати таку літературу, яку Німеччина не допускала в ряди своїх солдатів і робочих під страхом каторги. Тут були й листи К. Лібкиехта, і соціалістичні газети з Німеччини і т. ін. Робилося це для того, щоб через листи полонених вплинути на мо­ральний дух населення Німеччини.

Із зростанням і зміцненням довіри до англійської пропаганди ста­ло можливим за допомогою листівок поступово зменшити ненависть з боку солдатів противника. Це призвело до того, що німецькі солдати иа ділянках англо-німецького фронту вже не билися до останнього, а здавалися значно раніше, нЬк, наприклад, французам.

Найбільш злободенною в пропагандистському обігу американців стосовно німців була продовольча тема. Одне лише перерахування назв харчових продуктів добового раціону військовополонених мало велику привабливу силу, яка діяла на армію голодних солдатів, які

20

2знають, що на їх батьківщині також голодують. Так, у листівці аме­риканських експедиційних військ, виконаній у формі німецької по­льової поштової листівки, йшлося: «Підніми цю листівку, напиши на ній адресу своєї сім’ї. Якщо ти потрапиш в полон до американців, то передай що листівку першому офіцерові, який проводить допит. Він зобов’язаний відправити її твоїм ріднимо. Далі йшов текст: «Я зна­ходжуся в полоні, легко (важко) поранений (не поранений). Не тур­буйтеся про мене. Нас добре годують: дають яловичину, білий хліб, картоплю, боби й горох, вершки, каву, молоко, масло, тютюн і т. п. (непотрібне закреслювати)».

Разом із листівками з вересня 1918 р. англійці почали видання мас­кувальних окопних газет. Поряд із заголовком в газетах розміщувався портрет кайзера, а також зазначалася ціна - 10 фенінгів. Газети були прекрасним матеріалом для впливу на німецьких солдат, які, щоб хоч якось скоротати час, читали абсолютно все, що попадалося їм під руку. Газети виходили тиражем 250-500 тис. примірників щотижня.

Листівки видавалися чималими тиражами. Так, у жовтні 1918 р. тільки в Англії було видано 5 млн 360 тис. листівок. Спочатку про­пагандистські матеріали розповсюджувалися спеціально виділеною авіаескадрильєю. У 1918 р. в Англії був винайдений і випробуваний агітаційний снаряд.

З самого початку війни англійці захопили ініціативу у веденні пропаганди на противника й утримували її до кінця. Було зроблено багато помилок, не у всьому їх супроводжував успіх, але вони багато чому навчилися, унаслідок чого англійська пропаганда майже завжди досягла поставлених цілей. Генерал Людендорф так оцінив ефектив­ність англійської пропаганди на німців: «Ми були так майстерно і в такому обсязі піддані ворожій пропаганді, що незабаром багато хто був не в змозі розрізняти, що є пропагандою противника, а що — його власним сприйняттям... Ми не билися більше до останньої краплі крові. Багато німців не хотіли більше вмирати за Вітчизну».

Першою, на думку британських фахівців, умовою ефективності пропаганди на противника було те, що вона розглядалася як державна справа. Практично це виражалося в тому, що міністерство інформації було частиною державного апарату й знаходилося в щонайтіснішому зв язку з прем’єром, міністерством закордонних справ і військовими відомством.

По-друге, в Англії чудово розуміли, що успіх пропаганди вели­кою мірою залежить від її масового застосування; англійці не шко­дували грошей на пропаганду, пам’ятаючи, що витрати окупляться сторицею

.По-третє, міністерству інформації вдалося так будувати й прово- дити пропаганду, що для її об’єктів залишалася прихованою основна мета - привернути противника на свою сторону. Найкраща пропаган­да та, за якої об’єкт впливу не відчуває, що на нього впливають.

В 1922 р. у 12-му томі Британської енциклопедії були викладені принципи англійської пропаганди. Основні з них зводилися до на­ступного: «Правда має ціну тільки тоді, коли вона дієва. Повна правда взагалі зайва і майже завжди здатна привести до помилок. Викорис­товувати правду можна лише частково. Підозрілість, яку викликає всяка явна пропаганда, зменшує її ефективність. З цього слід зробити висновок, що велика частина роботи повинна вестися непомітно».

Тактичні принципи пропаганди були сформульовані таким чином:

• повинні бути розповсюджені такі способи навіювання, які мо­жуть викликати специфічний інтерес серед окремих груп насе­лення;

• мають бути вибрані такі способи навіювання, які можуть анулю­вати небажані ідеї, що викликані в населення можливими для умовчання подіями;

• необхідно використовувати такі способи навіювання, які мають шанси не викликати спростування до тих пір, поки не буде до­сягнута мета пропаганди. З цього виходить, що потрібно уника­ти суперечностей самому собі в одних і тих самих контекстах, що спрямовуються на одну і ту ж групу населення.

Відповідно до цих принципів вдалий вибір матеріалу для пропа­ганди припускає точне передбачення не тільки найближчих резуль­татів його розповсюдження, але також і протидій, які можуть бути ним викликані.

Найбільш практичний метод для пропагандиста полягає в тому, щоб виробити в собі звичку в думках ототожнювати себе з тими, на кого він хоче вплинути, і досліджувати всі можливі підходи для того, щоб заволодіти їхньою увагою. Тому персонал для пропаганди пови­нен бути набраний з осіб, що близько знають ті групи населення, з якими їм доведеться мати справу.

За час Першої світової війни відбулося небувале за такий корот­кий проміжок часу вдосконалення як теорії, так і техніки пропаганди на війська та населення противника. Пропагандистські органи воюю­чих держав опанували прийоми спритного підроблювання брехні ПІД правдоподібність, почали ґрунтувати свою діяльність на досягненнях психології, привертали до роботи найкращі сили журналістів, лі^яг' 204 вістів і графіків, отримали у своє розпорядження великі матеріальні кошти. Від вузького кола тематики на початку війни (переважно дис­кредитація військово-політичного керівництва), від наївних, погано виконаних з точки зору поліграфії листівок пропагандистські органи воюючих держав вже на другому році війни перейшли до використан­ня значно ширшого кола тем, уміло розпалювали суперечності в таборі противника, здійснювали психологічний вплив на його війська, розпо­всюджували занепадницькі настрої серед цивільного населення.

Розрізнені спочатку пропагандистські органи країн Антанти до кінця війни почали скоординовувати свої плани, нарощувати зусил­ля на головних напрямах: на пропаганді безнадійності військово- політичного становища Німеччини й Австро-Угорщини, переконанні населення й армій цих країн у непохитній потужності держав Антан­ти і, нарешті, на пропаганді полону.

Розуміння важливості вирішення пропагандистських задач і праг­нення погоджувати зусилля призвели до скликання в серпні 1918 р. в Лондоні загальносоюзницької конференції з пропаганди. За своєю суттю вона була першим міжнародним форумом у галузі формування теорії пропаганди на війська й населення противника. Ця конферен­ція підвела підсумки діяльності пропагандистських органів, узагаль­нила накопичений досвід і виробила рекомендації з ведення узгодже­ної між союзниками пропаганди на Німеччину й Австро-Угорщину. До кінця війни пропаганда країн Антанти підкорялася єдиному вер­ховному командуванню. Був створений спеціальний штаб із органі­зації впливу на війська та населення противника, в якому діяли різні національні секції.

Відразу ж після закінчення Першої світової війни керівники ар­мій провідних світових держав виявили підвищену цікавість до її полі­тичного досвіду. Його вивчення та узагальнення велося не лише заради інтересу, воно здійснювалося перш за все для того, щоб пропагандист­ські апарати армій могли повністю врахувати прорахунки та помилки, Допущені ними самими, а також їхніми противниками. П. Уорбертон писав: «Сьогодні основним завданням у війні є не знищення збройних сил противника, як це було раніше, а подавлення морального стану на­селення ворожої країни в цілому до такого рівня, щоб воно примусило свій уряд піти на укладення мирного договору. Збройне зіткнення ар­мій - це лише один із способів досягнення цієї мети».

Таку думку поділяли багато західних соціологів та військових, ^хоча практично для втілення її в життя було зроблено дуже мало,

205

оскільки аж до самого початку війни з гітлерівською Німеччиною біль­шість політичних керівників провідних держав світу була переконана, що узагальнення досвіду попередньої війни буде цілком достатньо для ведення успішної пропаганди в майбутніх протистояннях.

Таким чином. Перша світова війна дала винятково могутній по­штовх для розвитку пропаганди як засобу досягнення військової мети, перетворила її в спеціальний вид зброї, що дійсно допомагає ар­мії виконувати бойові завдання.

Під час Першої світової війни пропаганда на війська і населен­ня противника з випадкової зброї перетворилася на один з провідних військових інструментів. Цьому об’єктивному процесу сприяла по­ява поліграфічних машин, які забезпечують розмноження листівок мільйонними тиражами, впровадження недорогих засобів доставки друкарської продукції до адресата, розповсюдження письменності се- ред більшості населення країн, що брали участь у війні.

У ході війни вперше були створені спеціальні органи й організа­ції, що займаються питаннями ведення пропаганди на війська і на­селення противника.

Основними темами для інформаційно-пропагандистських ма­теріалів стали: залякування противника своєю потужністю (часто уявною); проголошення справедливого характеру війни зі свого боку і звинувачення супротивника у веденні війни несправедливої, загарб­ницької; загострення протиріч у таборі противника (зокрема націо­нальних, расових, майнових, релігійних, правових), розкол союзів; дискредитація політичного й військового керівництва противника; пропаганда полону.

До кінця Першої світової війни склалася одна з основних форм ведення пропаганди на війська й населення противника - друкова­на пропаганда з її видами: листівка, газета, брошура, плакат, лис­ти військовополонених тощо. Подальший розвиток отримала усиа пропаганда, зокрема з використанням простих технічних засобів. У обмежених масштабах вперше заявила про себе радіопропаганда. З’явився майже весь комплект технічних засобів розповсюдження інформаційно-пропагандистських матеріалів: повітряні кулі, авіа­бомби, авіаційні контейнери, агітснаряди, агітміни, агітгранати.

У період Першої світової війни були сформульовані окремі теоре тичні положення, що стосуються принципів ведення пропаганди:

Першою вельми важливою умовою ефективності пропаганди на війська й населення противника стало те, що вона повинна бути 206

державною справою і вестися державними організаціями. При цьо­му в кожному конкретному випадку її застосування мають бути по­ставлені ясні, реальні цілі й завдання. У коаліційній війні необхідна координація зусиль у сфері пропаганди на війська й населення проти­вника, тобто пропаганда повинна бути справою об'єднаного команду­вання.

1. Успіх пропаганди великого мірою залежить від її масового за­стосування. У зв’язку з цим вона повинна використовувати всі наявні в її арсеналі форми й методи, для її забезпечення повинні виділятися необхідні матеріальні та технічні кошти. Пропаганда повинна вести­ся на зрозумілій народу мові, зокрема з використанням відповідних діалектів.

2. Пропаганда має здійснюватись так, щоб її об'єкт не підозрю­вав, що цей інформаційно-пропагандистський документ спеціаль­но призначений для нього. Найкраща пропаганда та, за якої об’єкт впливу не відчуває, що на нього впливають.

3. Люди зазвичай охоче вірять тому, чому їм хочеться вірити. Пропаганда на війська та населення противника завжди повинна вра­ховувати ці потреби й інтереси та відповідно до них будувати зміст своїх інформаційно-пропагандистських матеріалів.

4. Контроль за проходженням інформації, суворий нагляд за пу­блікацією різних вістей, цензура та заборона на інформацію постійно негативно впливають на маси, викликають загальне обурення. Про­паганда повинна використовувати цю обставину, бо наполовину ін­формовані особи завжди жадають дізнатися все, а це - знахідка для пропагандиста.

5. Дискредитації не підлягають особи, які мають авторитет серед певної групи населення або особового складу збройних сил. Особли­во педантично слід підходити до ведення пропаганди, спрямованої на дискредитацію коронованих персон, керівників партій і рухів.

Під час Першої світової війни була вирішена дуже важлива про­блема інформаційно-психологічного протиборства не тільки у ціло­му. в рамках усієї війни, що ведеться, але й забезпечення вирішення задач конкретної бойової операції засобами пропаганди.