Розділ з духовно-релігійна складова національної безпеки україни

Духовно-релігійна сфера національних інтересів безпосеред­ньо пов’язана з дією механізмів самозбереження нації, держави та зі створенням максимально сприятливих умов для її цивілізованого розвитку. Необхідною умовою розбудови демократичної держави е те, що національні інтереси, особливо у духовно-релігійній сфері, по­винні визначатися виключно волевиявленням народу безпосередньо або через вищі інституції державної влади. При цьому визначальним є принцип відокремлення церкви від держави як важлива конститу­ційна демократична засада взаємовідносин держави і релігійних ор­ганізацій, умова та гарантія свободи совісті.

Відокремлення церкви від держави - це повна секуляризація державно-правових відносин та звільнення усіх сфер, що знаходяться у компетенції держави, від регулятивно-санкціонуючої ролі релігії та церкви. Підґрунтям цього принципу є невтручання держави, її органів та інститутів, службових осіб у внутрішньоцерковні справи богослужбо­вого, канонічного, організаційного характеру та здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Забезпечення рівності прав і можливостей для всіх без винятку віросповідань, організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Хоча світська держава у питаннях віри є нейтральною, вона захищає права та законні інтереси релігійних орга­нізацій, поважає їхні традиції та внутрішні настанови, які не суперечать чинному законодавству. У свою чергу, релігійні організації не можуть втручатися у справи держави, її органів, виконувати будь-які державні функції, брати участь у виборах органів державної влади тощо.

Світовий та вітчизняний історичний досвід переконує, що не­розуміння й некерованість процесами, які відбуваються у духовно- гуманітарній сфері загалом та релігійному житті зокрема, призводить до саморуйнівних конфліктів у державі. Нині в Україні одним із пріори- 47

6тетних напрямів консолідації суспільства є спрямування його політич­ної волі на реалізацію загальнонаціональних інтересів та максимальне використання духовно-інтелектуальних потенцій. Серед першочерго­вих завдань консолідації нації — нейтралізація загроз сепаратистських тенденцій, підвищення життєвого рівня населення, модернізація управління державою і суспільством та зміцнення духовно-морального здоров’я народу. Важливу роль у цей складний і відповідальний пері­од здатні відіграти виважена і водночас динамічна державна політика України у сфері державно-церковних відносин та вміле обстоювання власних національних інтересів у духовно-релігійній сфері. Лише ко­пітка цілеспрямована робота зможе перешкодити іноземним емісарам завойовувати в Україні паству, а отже, керувати суспільною думкою і суттєво впливати на розстановку політичних сил у країні.

Духовно-релігійна складова національної безпеки України - стан релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцер- ковних та внутрішньоцерковних взаємовідносин), що є чи за певних обставин може бути загрозою національним інтересам держави, ста­більному розвитку суспільства, здійсненню прав і свобод громадян. Це стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського народу (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та система суспільно-політичних за­ходів щодо забезпечення цієї захищеності.

Аналіз духовно-релігійної складової національної безпеки надає можливість визначити такі її основні напрями:

• духовно-релігійна незалежність, яка насамперед означає само­достатню життєдіяльність усіх компонентів державно-церко­вних відносин, їхню спроможність відстоювати національні ін­тереси України як у внутрішньополітичному житті країни, так і на міжнародній арені;

• демократичність і стабільність духовно-релігійного життя у державі, що передбачає міцність та надійність державних, по­літичних і громадських інституцій, які покликані забезпечува­ти свободу віросповідання, стримувати дестабілізуючі чинники та гарантувати духовно-релігійні права і свободи кожного окре­мого громадянина, віруючої громади, церкви тощо;

• здатність до саморозвитку і прогресу, тобто природна спромож­ність до самодостатньої реалізації національних інтересів у ду­ховно-релігійній сфері відповідно до змін, що відбуваються як в середині країни, так і в міжнародному житті.

Основними об’єктами духовно-релігійної складової національної безпеки України слід вважати

• :особу, її релігійні права й свободи;

• релігійні організації та характер взаємовідносини між ними;

-державу, їїнезалежністьітериторіаль нуцілісність, національно-

культурну самобутність народів, що її населяють.

Головним суб’єктом складової духовно-релігійнбі безпеки е Українська держава, яка разом із традиційною церквою (церква ми ) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність народу, стабільність та динамізм прогре­сивного розвитку всього суспільства.

Результатами цієї політики має бути реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суве­ренітету і незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація релігійних інтересів особи та релігійних груп, конструк­тивне розв’язання міжцерковних конфліктів, налагодження міжцер- ковної та міжконфесійної співпраці тощо.

Найважливішими чинниками духовно-релігійної складової наці­ональної безпеки є такі:

• внутрішньорелігійна стабільність (міжцерковна та міжконфе­сійна злагода - здатність до розв’язання релігійних протиріч насамперед ненасильницькими способами);

• зовнішньорелігійна стабільність (входження українських цер­ков до міжнародних релігійних організації, зміцнення міжна­родного авторитету й незалежності України як великої європей­ської держави, збереження національно-культурної самобут­ності її народу - наявність для цього ефективного механізму);

• створення належних умов задля повного задоволення релігій­них потреб, свободи світогляду та віросповідання всіма грома дянами України, іноземцями та особами без громадянства;

• наявність комплексної стратегії суспільно-політичного й дух^0- вного розвитку держави, зокрема у сфері забезпечення релігій­ної безпеки України.

До основних гпрмиципів захисту національних інтересів України У духовно-релігійній сфері можна віднести такі:

• пріоритет прав людини, верховенство закону та єдине правове поле для усіх суб’єктів державно-церковних відносин незалеж­но від їхньої національної приналежності, фінансових можли­востей та політичних уподобань;

• дотримання балансу інтересів особи, громади віруючих, конфе­сії, суспільства, держави та їхня взаємна відповідальність ЩОД° захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;

• своєчасність та адекватність дій держави стосовно реальних за­гроз національній безпеці України з метою якнайефективнішо­го захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;

• пріоритет ненасильницьких (договірних) засобів під час ви­рішення як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів у сфері духовно-релігійних відносин;

• відповідність концепції, форм та методів забезпечення націо­нальної безпеки України у духовно-релігійній сфері загально­європейській та світовій системам безпеки, а також створення відповідних умов інтеграції до цих систем.

Духовно-релігійна складова безпосередньо впливає і може суттє­во підвищувати небезпеку можливих основних загроз національній безпеці України у найважливіших сферах життєдіяльності суспіль­ства: політичній, економічній, соціальній, воєнній, інформаційній (див. схему).

Схема

розподілу духовно-релігійних загроз за сферами життєдіяльності українського суспільства

Сфери

Загрози національної безпеці України

Політична

ідеологічна підтримка іноземними релігійними центрами посягань на конституційний лад, дер­жавний суверенітет та територіальну цілісність України; розробка механізму втручання інших держав, че­рез засоби духовно-релігійного впливу у внутріш­ні та зовнішні справи України; розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі, сепаратистських та автономістських ідей в окремих регіонах та у певних політичних колах в Україні; порушення прав українських громадян, зокрема свободи совісті та віровизнання, як на території України, так і за її межами; ■ невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого са­моврядування, зокрема щодо передачі культових споруд та майна.

• підтримка іноземними релігійними центрами еко­номічної ізоляції України, блокування процесів інтеграції до європейської та світової економічної системи;

• к омерціалізація релігійних організацій, виробни­цтво та продаж неліцензійної продукції, ухилення від сплати податків та інших обов’язкових плате­жів, порушення трудового законодавства тощо;

• неконтрольований приплив в Україну іноземної валюти і матеріальних цінностей під виглядом під­тримки місіонерської та благодійної діяльності;

• діяльність «тіньових* економічних структур під «дахом» релігійних угруповань;

• привнесення іноземних ціннісних життєвих орі­єнтацій та уподобань, які підривають престиж і конкурентоспроможність вітчизняного товарови­робника.

Прагнучи побудувати демократичне суспільство, Україна прого­лосила своїми державотворчими принципами забезпечення права ев свободу світогляду і віросповідання кожного громадянина. Держава взяла на себе зобов’язання сприяти здійсненню цього права, а також охороняти та захищати зазначені свободи особи. Задля реалізації та­кої державно-церковної політики, що базуватиметься виключно на ідеології миру, зміцненні національної єдності та захисті національ­них інтересів, слід вжити комплекс заходів щодо подальшого вдоско­налення правової бази взаємовідносин держави і церкви, юридичного оформлення функціонування релігійних організацій в Україні, оптн- мізації державного управління у духовно-релігійній сфері, підвищен­ня релігієзнавчої підготовки керівних кадрів органів державної вла­ди та місцевого самоуправління тощо.

Справжня рівність церков перед законом та «український еку­менізм», тобто єднання зусиль усіх конфесій в Україні задля досяг­нення суспільно вагомих цілей є тією життєдайною силою, яка вкрай потрібна і може спрацювати на користь національного і духовного відродження українського народу. Спільні загальноукраїнські релі­гійні акції, підтримка різноманітними діями, притаманними релігій­ним організаціям, процесів українського державотворення, освітян­ські програми і навіть спільні канонічно-церковні дії - це далеко не 480повний перелік «точок дотику», завдяки яким в Україні може і пови­ли запанувати релігійний мир і міжконфесійна співпраця. Саме це створюватиме сприятливі умови задля національної консолідації та злагоди, без чого розбудова демократичної соборної Української дер­жави просто неможлива.

Відповідно до ступеня важливості для суспільства і впливу на дер­жавну політику національні інтереси українського народу в духовно- релігійній сфері можуть бути умовно розподілені за трьома рівнями їхнього вияву, а саме: життєві, стратегічні та оперативно-тактичні.

Життєві інтереси нації у духовно-релігійній сфері - такі, без за­безпечення яких неможливе саме існування нації. їхнє формування і розвиток відбувається протягом усієї історії країни, її культурно- духовного поступу. Це, насамперед, збереження і закріплення духовно-релігійної ідентичності як основи вияву суверенних прав на­роду на самовизначення та створення відповідних механізмів самоза­хисту державності. Державно зорганізована нація безумовно зацікав­лена у збереженні та зміцненні власної духовно-релігійної цілісності, а також у розбудові оптимального життєвого простору.

Необхідною умовою формування оптимального життєвого просто­ру будь-якої нації є її нерепресивне проникнення у світову духовно- релігійну (поряд із економічною, політичною, інтелектуальною тощо) спільноту з метою власного розвитку на підставі тіснішої вза­ємодії з міжнародним товариством. Життєві інтереси нації у духовно- релігійній сфері нерозривно взаємопов’язані з такими аспектами життєдіяльності суспільства, як: створення належних умов еконо­мічного добробуту людини, забезпечення можливостей максимально­го вияву її соціально-політичної активності, а також неухильне до­тримання прав особистої матеріальної та інтелектуальної власності. Права особистості й інтереси нації у духовно-релігійній сфері, за умов їхньої узгодженості та взаємодоповнення, певним чином збігаються і стають основою конституційного ладу в державі, його захищеності від зазіхань екстремістських кіл та утворюють необхідне підґрунтя загальної системи національної безпеки держави.

Існування духовно-релігійної самобутності нації неможливе без прогресивного розвитку її матеріальної і духовної культури, зміцнен­ня морального здоров’я та розбудови інтелектуального потенціалу суспільства. Будь-яке зазіхання на життєві інтереси нації у духовно- Релігійній сфері є прямою загрозою її існуванню і потребує швидкої 8 дієвої мобілізації всіх наявних ресурсів та негайного включення за­хисних механізмів протидії.

Стратегічні інтереси нації у духовно-релігійній сфері є виключ­но конкретизацією її життєвих інтересів зо певних історичних у.чов і повинні вважатися реальним проявом останніх щодо конкретних просторово-часових характеристик. Так, наприклад, нині Україна мас певні стратегічні інтереси щодо Вселенського православ’я та Україн­ських православних церков, згодом можуть набути перевагу інші ін­тереси, скажімо, ісламський фактор чи феномен новітніх релігій.

Загроза стратегічним інтересам нації у духовно-релігійній сфе- рі становить реальну небезпеку ефективній життєдіяльності та роз­витку країни, що в перспективі може трансформуватися у загрозу життєвим інтересам. Наприклад, відсутність в Україні належного правового врегулювання діяльності закордонних місіонерів та про­повідників на тлі економічної кризи може згодом призвести до сут­тєвої зміни ціннісних орієнтацій суспільної свідомості, відмови від історично-культурної спадщини та втрати національної самобутнос­ті. Стратегічні інтереси у духовно-релігійній сфері є імперативом для структур виконавчої влади і виступають підвалинами державно- церковної політики.

Оперативно-тактичні інтереси нації у духовно-релігійній сфері мають локальний характер. Зазвичай вони короткотривалі й втрача­ють актуальність після розв’язання відповідних проблем. Значення оперативно-тактичних інтересів полягає у тому, що вони підпоряд­ковані глобальній меті - реалізації стратегічних інтересів, тобто е практичним засобом їхнього впровадження у життя. Досить часто ви­рішенню одного стратегічного інтересу підпорядковується ціла низ­ка оперативно-тактичних, причому останні, залежно від конкретних історичних умов, можуть виступати як разом, так і почергово. Так, наприклад, досягнення стратегічної мети - міжконфесійної злагоди й міжцерковного співробітництва на благо розбудови демократичної України - потребує відповідного фахового підходу як від владних структур, так і ієрархів та керівників релігійних громад. Загрози оперативно-тактичним інтересам нації у духовно-релігійній сфері с природним явищем будь-якого суспільно-політичного розвитку Ід^0- пускаються, але за умов, якщо вони не переходять до категорії стра­тегічних. Такі загрози можуть бути ефективно здолані за умови вчас­них і фахових дій виконавчої влади.

Усвідомлення національних інтересів України у духовно

релігійній сфері. Задля здійснення ефективної державно-церковної політики владні структури мають, щонайперше, чітко усвідомлюва­ти життєві інтереси нації у духовно-релігійній сфері й послідовно та

482цілеспрямовано впроваджувати відповідні управлінські рішення в усіх сферах життєдіяльності суспільства та взаємовідносинах з інши­ми країнами.

Життєві інтереси нації полягають у тому, щоб усі без винят­ку релігійні організації діяли виключно у правовому полі держави, плідно співпрацюючи на благо українського народу, його незалеж­ності й розвитку. Досвід Російської Федерації яскраво свідчить, що досить не однозначним для демократії й свободи совісті в державі є панування однієї, наближеної до влади Російської православної церк­ви. Помилки під час визначення пріоритетів у державно-церковній політиці призводять до безладдя та руйнації духовно-релігійної сфе­ри життєдіяльності суспільства і створюють реальну загрозу самому існуванню нації.

Усвідомивши власні інтереси у духовно-релігійній сфері, країна моє змогу узгоджувати їх з інтересами інших держав, йти на комп­ромісні рішення в оперативно-тактичних питаннях, не поступаючись при цьому стратегічними та життєво важливими інтересами. Націо­нальний егоїзм, хоча й надає певні короткочасні переваги, але останні мають саме оперативно-тактичний характер, і у стратегічному плані можуть становити неабияку загрозу життєвим інтересам.

Стратегічний внмір розвитку суспільства загалом і, зокрема, його духовно-релігійної сфери неможливий без ґрунтовного наукового аналізу щонайшвидшого визначення стратегічних орієнтирів задля розробки концептуальних засад національної безпеки держави. За сучасних умов, що характеризуються надмірною політнзацією особи, загостренням проблем її соціалізації, надзвичайно зростає значення Духовно-релігійного фактора у стратегічному внмірі суспільного про­цесу. Цьому сприяє ще одна об’єктивна тенденція — посилення вза­ємозалежності країн на міжнародній арені, особливо європейських, та формування єдиного інформаційного, соціокультурного і духовно­го простору. Все це об’єктивно вимагає від вітчизняної гуманітарної Вауки розробки й впровадження концептуальних засад, теоретичної бази та ефективного інструментарію, спроможного аналізувати як по­точні духовно-релігійні процеси, так і, що особливо важливо, тривалі тенденції їхнього розвитку.

Реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері можлива лнше за умов, коли державно-церковна політика повною мі­рою узгоджується з практичними діями вищих керівних структур в «тих галузях державного управління. Загалом стратегію реалізації

48

3національних інтересів у духовно-релігійній сфері можна визначити в таких аспектах, як: самозбереження, розвиток та експансії.

Необхідною умовою соціального прогресу суспільства є постійве піклування владних структур щодо розвитку національної духовно- релігійної сфери. Саме їхнє фахове, неупереджене й адекватне щодо поточної ситуації проведення державно-церковної політики найбіль­шою мірою виступає виразником і провідником національних інтере­сів українського народу. Якщо реалізація національних інтересів об­межена лише захистом наявної духовно-релігійної спадщини, то рано чи пізно нація опиниться на межі виживання. Інтенція до розвитку неминуче виростає з інтересів самозбереження, але тоді усвідомлення останніх знаходиться в іншій площині.

Щодо духовно-релігійного забезпечення стратегічних інтересів України, то природно зрозуміло, що завданням формування інсти­тутів незалежної держави найбільше відповідають ідеї національно демократичного спрямування. Необхідно визначити раціональний зміст поняття «українська ідея» як конструктивного принципу дер­жавотворення. Без сумніву, консолідація суспільства не може бути досягнута на ідеологічному ґрунті космополітизму, комунізму чи будь-яких варіантів окремої релігії. Історично для України непри­йнятна ідея великодержавності, яка може впливати на консолідацію суспільства в РФ.

Закріплення і розвиток національних ментальних структур на­самперед вимагає формування власної глибинної системи духовно- релігійної орієнтації, україноцентристської моделі світу, тобто того особливого підходу, який дозволяє спиратися на самодостатні суджен­ня про речі та події у світі. Подібно до внутрішнього «Я» особистості, нація також повинна самоусвідомлюватися і мати власні структури вірувань, звичаїв та ціннісних орієнтацій, що ґрунтуються на власно­му історичному досвіді. Разом із тим нація - це певний організм, що складається з реальних особистостей, кожна з яких має ексклюзивні бажання та прагнення. Завданням держави є забезпечення прогре­сивного розвитку нації загалом, не пригнічуючи при цьому життєві інтереси окремих громадян, релігійних організацій чи соціальних груп. За таких умов окремі системи вірувань у свідомості нації набу­вають ознак збалансованої рівноваги серед решти духовно-релігійних складових суспільства. Необхідною умовою такої рівноваги постаєсо- ціально привабливий загальнонаціональний центр тяжіння. Таки⁴ центром має стати українська духовно-релігійна ідея.

484

Відповідно до зазначеної формули української державності, можна визначити сферу національних інтересів України у духовно- релігійній сфері як таку, що зумовлює дію механізмів самозбережен­ня й розвитку нації та держави за умов беззастережного забезпечення права кожної людини і громадянина на свободу совісті та віроспові­дання. Життєві інтереси нації полягають насамперед у забезпеченні власного духовно-релігійного суверенітету, етнокультурної ціліснос­ті держави, формуванні життєвого простору нації у геополітичному вимірі для взаємовигідного гуманітарного співробітництва з інши­ми країнами, створенні надійної комплексної системи національ­но) безпеки для забезпечення стабільності економічних, соціально- політичних, екологічних і духовно-інтелектуальних засад існування нації й держави.

Національні інтереси України у духовно-релігійній сфері зумов­лені насамперед її статусом незалежної держави, яка самостійно ви­значає свою внутрішню і зовнішню політику, керуючись власними уявленнями про ситуацію у світі, усвідомлюючи при цьому також не­обхідність міжнародного світового правопорядку. Зрозуміло, що як частина іншої держави Україна не могла ефективно відстоювати влас­ні духовно-релігійні інтереси і будь-яка спроба у цьому напрямі не­щадно присікалася імперською репресивною машиною. Суверенітет £ такою якісною характеристикою існування нації, коли вона може розпоряджатися інтелектуальним скарбом і духовно-культурною спадщиною, які належать їй історично.

Духовна єдність нації і консолідація українського суспільства. Визначальним для кожного народу є його фізичне і духовно-релігійне самозбереження. Нація, яка побудувала свою державність, реально має можливість силою захистити свою життєдіяльність від зовніш­ньої загрози. Але важливішим є досягнення такого рівня внутрішньої консолідації суспільства, коли нація зберігає життєздатність навіть за умов відсутності державності. Від того, у чому саме суспільство вбачає корені своєї єдності, й залежить форма і напрями його консо­лідації.

Духовно-релігійний суверенітет нації (на відміну від політич­но, економічного, екологічного тощо) не має чітко визначених за­гальноприйнятих критеріїв оцінки і тому може помилково вважати­ся неактуальним. Але з огляду на історичну перспективу він є одним із найважливіших, бо знецінення самобутності народу, розмивання ідентичності нації, відсутність умов для повнокровного духовного

485

розвитку суспільства неминуче призводить до виродження нації і са. мої держави. Україна значною мірою потерпає від того, що духовно релігійна сфера життєдіяльності суспільства не повністю націо- нальна, а поділена між Москвою, Ватиканом та світовими центрами буддизму, ісламу та неокультами.

Посягання на державний суверенітет у духовно-релігійній сфе- рі призводить до загальної дестабілізації в країні, а неспроможність влади відстоювати національні інтереси у цій сфері свідчить про її слабкість. Це поширює недовіру до такої влади за кордоном, пре­стиж держави на міжнародній арені знижується і виникає загроза її незалежному існуванню. Суверенітет країни завжди має не лише зо­внішній аспект - визнання іншими державами, - але й внутрішній - самоідентифікація нації як суверена. Понад те повага інших країн залежить від того, наскільки суверен поважає себе. Так, втрата на­цією своєї ідентичності може призвести до її розколу на кілька само­стійних соціально-політичних угруповань, які не визнають спільної історичної спадщини та вважають себе окремими народами. Це стас початком формування нових категорій національних інтересів, а від­тоді й нового поняття суверенітету.

Досягнення Україною незалежності, її входження до міжна­родного співтовариства створює нові умови для всебічного розвитку української нації як народу з давньою і самобутньою культурою, ба­гатою історією та значним потенціалом в інтелектуальній і духовній сферах. Нова якість українського суспільства вимагає відповідної пе­реоцінки системи його особистісних інтересів, які відрізняються від тих, що були за часів тоталітарного правління. Така переоцінка по­винна включати повну переорієнтацію усієї системи суспільної свідо­мості, яка притаманна в основних рисах українському народові. Саме цим визначається важливість вивчення й корекції духовно-релігійно сфери національних інтересів України на сучасному етапі.

Український народ, як і будь-яка нація, здатний повною мірою реалізувати свої духовні та державотворчі можливості не інакше як приймаючи виклик часу відповідно до реалій сьогодення. І цей про­цес буде настільки ефективним, наскільки будуть використані наяв­ні та потенційні чинники для забезпечення життєвих інтересів надії- Безумовно, слід погодитися із С. Здіоруком, який свого часу зазна- чив, що уся історія людства свідчить, що державотворці тільки ТОЮ досягали успіху, коли заручалися підтримкою відповідних духовно- релігійних структур і навпаки — релігійні рухи перекроювали полі^-

486 тичні карти світу, перекидали трони можновладців, якщо державно- церковні взаємини ставали заручниками зовнішніх іиспірацій та політичних колізій.

На наше переконання, національні інтереси України у духовно- релігійний сфері полягають, насамперед, в усвідомленні необхідних умов для поступального розвитку і консолідації Українського наро­ду на загальнонаціональних підвалинах з метою всебічного розвитку як кожного окремого громадянина, так і держави загалом. До таких умов необхідно віднести:

• формування та розвиток, відповідно до загальносвітових і єв­ропейських традицій, єдиної системи духовно-релігійної сві­домості усіх націй та народностей, які разом складають укра­їнський народ. При цьому не викликає сумніву, що справжня духовно-релігійна єдність нашого народу може бути досягнута лише на досить високому рівні цивілізованості усіх складових суспільно-політичного організму держави, за умов відроджен­ня історично-культурної спадщини, національного престижу та самодостатності;

• докорінну переорієнтацію ціннісних орієнтацій українських громадян за напрямом побудови справді демократичного сус­пільства та правової держави. Лише справжня рівність усіх перед законом, яка базувалася б не лише на невідворотності покарання, а й на добровільному усвідомленні її необхідності, гарантуватиме повноцінну свободу совісті та віросповідання як окремого громадянина, так і загалом усіх суб’єктів державно- церковних взаємовідносин в Україні;

• вдосконалення системи інформаційного забезпечення України з метою досягнення більш повного взаєморозуміння між різ­ними етносами, конфесіями та окремими групами віруючих. Створення надійної системи протидії інформаційній експансії у релігійній сфері та налагодження дієвих механізмів боротьби з антиукраїнськими силами, які намагаються дезінформувати міжнародне співтовариство щодо демократичних процесів у на­шій країні, реального стану справ зі свободою совісті та вірос­повідання;

~ ефективну державну підтримку розбудови інтелектуального по­тенціалу українського суспільства, створення сучасної вітчиз­няної моделі науки у галузі національної безпеки, нової системи світосприйняття й освітн, зорієнтованих насамперед на розбу­дову й усіляке впровадження національної системи цінностей.

48

7Значну загрозу духовно-релігійній складовій національноїбезпе- ки держави становлять міжконфесійні конфлікти.

Міжконфесійний конфлікт (МК) - крайня форма загострення і зі- ткнення інтересів різних релігійних об’єднань. МК мають не лише ре­лігійне, але й політичне підґрунтя. Вони характеризуються складним переплетінням причин, надзвичайним динамізмом, невизначеністю позицій учасників та обмеженістю конструктивних підходів до їх ви­рішення. Конфлікти впливають на свідомість та поведінку значної частини населення, особливо на емоційному і побутовому рівнях, по­роджують суперечливі оцінки діяльності різних конфесій. При цьому чимало аргументів, які висувають учасники конфліктів, не завжди відповідають дійсності. МК часто супроводжуються хуліганськими діями, груповими діями, що порушують громадський порядок, мо­жуть призвести до масових заворушень та інших протиправних діянь, які загострюють соціально-політичного стан і підривають внутрішню стабільність держави.

Основні напрями МК:

1. Міжправославний.

2. Етноконфесійний.

3. Православно-греко-католицький.

4. Між традиційними релігіями та неокультами.

Причини МК:

1. Історичні корені, труднощі економічного характеру, політич­на нестабільність в державі.

2. Боротьба за вплив на процеси у державі, владу та культові спо­руди.

3. Не виважені та не професійні, а іноді й протиправні дії окре­мих представників влади, управління, місцевого самоврядування, ЗМІ, політичних партій та громадських організацій.

Також негативно впливає на духовно-релігійну складову націо­нальної безпеки держави деструктивна діяльність закордонних кле­рикальних центрів.

Закордонний клерикальний цеитр (клерикалізм - використан­ня церкви для втручання у справи держави) — іноземне релігійне об єднання, що має свої осередки в Україні, діяльність якого супро­воджується розробкою механізму втручання у її внутрішні справите іншими підривними спрямуваннями, що становлять загрозу націо­нальній безпеці.

Основні загрози, які може становити деструктивна діяльність за­кордонних клерикальних центрів:

488

1. Розробка механізму втручання у її внутрішні справи України.

2. Розпалювання міжнаціональних та міжконфесійних конфлік­тів.

3. Підтримка автономістських ідей і сепаратистських сил части­ни населення України.

4. Використання релігійних організацій спецслужбами інозем­них держав для проведення розвідувально-підривної діяльності.

5. Використання релігійних організацій екстремістськими угру­пованнями для провокування акцій громадської непокори, масових заворушень, терористичної та іншої протиправної діяльності.

6. Поширення деструктивних ідеологій вченнямн та діяльністю релігійних організацій.

На сьогодні в У країні набрав сили бурхливий процес творення но­вої моделі релігійно-церковного буття. Особливістю цього процесу € те, що він існує не лише за рахунок дії внутрішніх чинників, а й під впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій та центрів. Деякі світові релігійні центри розглядають вашу державу як своєрідну «білу Африку о, в український народ - на­товп безкультурних аборигенів без своєї історії, віри й традицій. Без­умовно Україні потрібна інтеграція у світовий соціокультурний про­стір, але чому цей процес повинен нагадувати дорогу з одностороннім рухом?

Інтереси національної безпеки України вимагають призупинити ідеологічний тиск закордонних служителів культу на українських ві­руючих. Особливу небезпеку для національної державності України становить використання осередків неокультів спецслужбами інозем­них держав та іншими закордонними організаціями для створення механізму втручання у справи нашої держави, збору конфіденційної інформації, розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної во­рожнечі та проведення інших протиправних дій.

Все більше людей шукають Бога у новостворених церквах. Що­місяця в Україну приїздять десятки груп місіонерів, проповідни­ків, освітян тощо. Закордонні проповідники вміло використовують соціально-економічні труднощі в країні, недосконалість чинного законодавства в галузі міжнародних відносин, зокрема правого ста­тусу іноземних громадян в Україні, та відсутність положення про обов’язкове повідомлення відповідних державних інститутів про створення релігійної організації.

Вплив неокультів на суспільне життя України вимірюється не лише кількістю цих угруповань. Ці рухи непросто входять у сучас-

489

не життя нашого суспільства, несучи з собою багато проблем. Пога­но володіючи мовою, не знаючи національних традицій і звичок, за­кордонні емісари досить часто виявляють неповагу до українських законів, не зважають на складність релігійної обстановки та духовне історичне минуле, канони «своєї* релігії ставлять понад усе. Зна­чна частина зарубіжних проповідників і місіонерів прибуває в Укра­їну безконтрольно, під виглядом туристів, фахівців освіти, охорони здоров’я, культури та комерційних фірм.

Неокульти дедалі все більше й більше впливають на соціально- політичну ситуацію в Україні - маніпулюють колективною свідоміс­тю, формують електоральну поведінку і громадську думку через своїх парафіян, кількість яких постійно зростає. Діяльність цих організа­цій загалом не сприяє розвиткові національної самосвідомості народу нашої держави, збереженню й розвитку українських історичних тра­дицій і культури.

Складність економічної, соціальної, політичної та культурно- релігійної ситуації в країні, несформована правова база, порівняно низький рівень життя населення України, безконтрольне перебуван­ня на її теренах іноземних емісарів призводять до росту масштабів втручання у наші внутрішні справи нашої держави, намагання впро­вадження чужих цінностей, які далекі від української національної культури й традицій, дестабілізації міжконфесійній ситуації, руйну­вання систему народної освіти, поширення серед населення вірувань у псевдомедичні способи лікування, суттєвого ускладнення ситуації в державі. Докладно загрози від діяльності окремих неокультівроз­глядаються у наступному розділі.

Література до розділу З

1. Сьомін С.В., Петрик В. М та ін. Державно-церковні відносини: сві­товий досвід і Україна (історико-політичний аналіз): Монографія/ За ред. 1.1. Тимошенка. - К: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 136 с.

2. Сьомін С. В.. Петрик В. М. Деякі шляхи вдосконалення державно- церковних відносин із застосуванням європейського досвіду // Збірник наукових праць Донецької державної академії управ­ління. Серія: «Державне управління*. - 2003. - Т. 4. - Вип. 21-

490«Соціальний менеджмент і управління інформаційними процеса­ми*. -С. 296-306.

3. Петрик В. М. Шляхи та механізми вдосконалення державно- церковних відносин в Україні (на прикладі новітніх релігійних об’єднань): Дис. ... канд. наук з державного управління. - До­нецьк, 2003. — 197 с.

4. Петрик В. М., Сьомій С. В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, міс­тичні рухи у суспільно-політичний сфері України: Монографія / За заг. ред. 3.1. Тимошенко. - К : Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 331 с.

5. Петрик В. М., Сьомій C.B. та ін. Нетрадиційні релігійні та містич­ні культи України: Навчальний посібник / За заг. ред. В. В. Остро- ухова. — К: Росава, 2003. — 336 с.

6. Петрик В. Державно-церковні відносини у контексті націо­нальної безпеки України // 36. наук. пр. Української Академії при Президентові України. «Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи». - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - Вип. 2. - Ч. 2. - С. 95-97.

7. Сьомій С. В., Петрик В. М. Проблеми захисту української молоді від шкідливого впливу ідеологій та культової практики неокуль- тів // Діалог цивілізацій: роль і місце латентних структур в управ­лінні світом: Матер, міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 28 травня 2004 р.). - К.: МАУП, 2005. - С. 174-186.

8. Сьомій С. В. Міжнародні християнські організації і безпека Украї­ни: Монографія. — К., 1999. - 267 с.

9. Сьомій С. В. Релігійний фактор у системі національної безпеки України // Труди Академії. - К.: Академія ЗС України. - 1998. - №4.-С. 112-117.

І

І

'

І

І