1. Вдосконалення законодавства з питань національної безпеки, насамперед шляхом:

• розвитку правових засад управління національною безпекою через розробку відповідних законів, концепцій, доктрин, стра­тегій і програм, зокрема Національної програми протидії те­роризму і екстремізму, Концепції розвитку національної інно­ваційної системи, Національної стратегії формування інфор­маційного суспільства, Доктрини інноваційного та науково- технологічного розвитку тощо;

• розробки та прийняття нових редакцій Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, законів України «Про Службу безпеки України», «Про контррозвідувальну діяль­ність», інші органи сектора безпеки, нових законів «Про профі­лактику злочинності», «Про перехоплення телекомунікацій* тощо;

• усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чин­них законах та інших нормативно-правових актах з питань на­ціональної безпеки і оборони;

розробки та впровадження національних стандартів та техніч­них регламентів застосування інформаційно-комунікаційни

хтехнологій, гармонізованих з відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами Конвенції про кі- берзлочинність, ратифікованої Верховною Радою України;

• приведення законодавства з питань охорони державної таємни­ці до європейських стандартів;

2. Підвищення ефективності планування, координації і контролю за діяльністю суб’єктів забезпечення національної безпеки в інфор­маційній сфері та їх відповідальності шляхом:

• підвищення ефективності діяльності суб’єктів забезпечення на­ціональної безпеки з упереджувального отримування інформа­ції для своєчасного виявлення існуючих і нових типів внутріш­ніх і зовнішніх загроз в інформаційній сфері, розробка дієвих заходів щодо їх запобігання та нейтралізації;

• інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів дер­жавної влади, насамперед в умовах кризових і надзвичайних ситуацій, в тому числі особливого періоду;

• впровадження захищених інформаційно-телекомунікаційних мереж в органах державної влади;

• розробки та впровадження загальнодержавної системи визна­чення та моніторингу порогових значень показників (індика­торів), що характеризують рівень захищеності національних інтересів в інформаційній сфері та інших сферах життєдіяль­ності, виникнення реальних загроз національній безпеці.

Стратегія національної безпеки України є документом, обов’язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики інформаційної безпеки.

Важливе правове значення мають також укази Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони Укра­їни від 17 червня 1997 року “Про невідкладні заходи щодо впоряд­кування системи здійснення державної інформаційної політики та Удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» МД 21 червня 1997 р., «Про деякі заходи щодо захисту держави в ін­формаційній сфері* від 22 квітня 1998 р., «Про вдосконалення дер­жавного управління інформаційною сферою» від 16 вересня 1998 р., •Про затвердження Положення про технічний захист інформації в Україні* від 27 вересня 1999 р., «Про заходи щодо захисту інформа­ційних ресурсів держави» від 10 квітня 2000 р., «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та орга­нів державної влади» від 14 липня 2000 р., «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та

587

забезпечення широкого доступу до цієї мережі» від 31 липня 2000 р., «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масо­вої інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні» від 9 грудня 2000 р., «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року «Про заходи щодо захисту національ­них інтересів у галузі зв’язку та телекомунікацій » від 23 серпня 2001 р., «Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних» 24 вересня 2001 р. Л¹» 891/2001, «Прорі- шення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року «Про заходи щодо вдосконалення державної інформацій­ної політики та забезпечення інформаційної безпеки України» від 6 грудня 2001 р., «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забез­печення інформаційної безпеки України» від 23 квітня 2008 р. та ін.

Правові та організаційні засади технічного захисту важливої для держави, суспільства і особи інформації, охорона якої забезпечуєть­ся державою відповідно до законодавства, визначає Положення про технічний захист інформації в Україні, затверджене Указом Прези­дента України від 27 вересня 1999 р. № 1229 (зі змінами та доповне­ннями).

Відповідно до п. 1 Положення, технічний захист інформації (ТЗІ) - діяльність, спрямована на забезпечення інженерно-технічними захо­дами конфіденційності, цілісності та доступності інформації. Техніч­ний захист інформації здійснюється щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів управління Збройних сил України та інших військових формувань, утворених згідно із зако­нодавством України, відповідних підприємств, установ, організацій (далі — органи, щодо яких здійснюється ТЗІ).

Згідно з п. 8 Положення, суб’єктами системи технічного захис­ту інформації є: 1) Державна служба спеціального звязку та захисту інформації України (далі - ДССЗЗІ України); 2) органи, щодо яких здійснюється ТЗІ; 3) науково-дослідні та науково-виробничі установи ДССЗЗІ України, державні підприємства, що перебувають в управ­лінні ДССЗЗІ України та виконують завдання з питань технічного захисту інформації; 4) військові частини, підприємства, установи та організації всіх форм власності й громадяни-підприємці, які про­вадять діяльність з технічного захисту інформації за відповідними дозволами або ліцензіями; 5) навчальні заклади з підготовки, пере­підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з технічного захисту інформації.

Основними завданнями органів, щодо яких здійснюється ТЗІ, е: забезпечення технічного захисту інформації згідно з вимогами нормативно-правових актів з питань технічного захисту інформації; видання у межах своїх повноважень нормативно-правових актів із за­значених питань; здійснення контролю за станом технічного захисту інформації (п. 11 Положення).

Відповідно до покладених на завдань, органи, щодо яких здій­снюється ТЗІ:

• створюють або визначають підрозділи, на які покладається забез­

печення технічного захисту інформації та контроль за його ста­ном, узгоджують основні завдання та функції цих підрозділів;

• видають за погодженням з Адміністрацією ДССЗЗІ України та впроваджують нормативно-правові акти з питань технічного захисту інформації;

-погоджуютьзАдміністрацієюДССЗЗІУкраїнипроведенняпідпри- ємствами, установами, організаціями тих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і дослідно-технологічних робіт, спрямованих на розвиток нормативно-правової та матеріально- технічної бази системи технічного захисту інформації, які здій­снюються за рахунок коштів державного бюджету;

• створюють або визначають за погодженням з Адміністрацією ДССЗЗІ України підприємства, установи та організації, що за­безпечують технічний захист інформації;

• забезпечують підготовку, перепідготовку та підвищення квалі­фікації кадрів з технічного захисту інформації;

-надають Адміністрації ДССЗЗІ України за його запитами відомос­ті про стан технічного захисту інформації (п. 12 Положення).

На інших суб’єктів системи технічного захисту інформації п. 13 Положення покладено виконання наступних завдань: дослідження загроз для інформації на об’єктах, функціонування яких пов’язано з інформацією, що підлягає охороні; створення та виробництво засобів забезпечення технічного захисту інформації; розроблення, впрова­дження, супроводження комплексів технічного захисту інформації; підвищення кваліфікації фахівців з технічного захисту інформації.

Техніко-економічне обґрунтування, проектування будівництва та реконструкції об’єктів, проведення наукових досліджень та ство­рення інформаційних систем, зразків озброєнь, військової та спеці­альної техніки, критичних і небезпечних технологій виконуються за завданнями, до яких включаються вимоги з технічного захисту інформації, якщо під час виконання передбачених завданням робіт

58

9та у процесі функціонування зазначених об єктів, систем, зразків і технологій циркулюватиме інформація, охорона якої забезпечується державою. Під час віднесення замовником таких робіт до особливо важливих та створення інформаційних систем державних органів за­вдання та результати приймання їх етапів погоджуються з Адміні­страцією ДССЗЗІ України. Фінансування створення цих систем здій- снюється після такого погодження (п. 16 Положення).

Під час розроблення і впровадження заходів з технічного захисту інформації використовуються засоби, дозволені Адміністрацією ДССЗЗІ України для застосування та включені до відповідних переліків.

Контроль у сфері технічного захисту інформації полягає в пере­вірці ДССЗЗІ України виконання вимог цього Положення, інших нормативно-правових актів з питань технічного захисту інформації та в оцінюванні захищеності інформації на об’єкті, де вона циркулю­ватиме або циркулює.

Оцінювання захищеності інформації здійснюється ДССЗЗІ Укра­їни шляхом атестації або експертизи комплексів технічного захисту інформації та інспекційних перевірок. За результатами атестації або експертизи комплексів технічного захисту інформації визначається можливість введення в експлуатацію об’єкта, де циркулюватиме ін­формація, охорона якої забезпечується державою.

Порядок експертизи та інспекційних перевірок захищеності ін­формації визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Розроблення, впровадження, атестація та експлуатація комплек­сів технічного захисту інформації для власних потреб здійснюються відповідними підрозділами органів, щодо яких здійснюється ТЗІ, або військовими частинами, підприємствами, установами, організа­ціями, на які в установленому порядку покладено забезпечення тех­нічного захисту інформації, за наявності у них відповідного дозво­лу ДССЗЗІ України. До виконання цих робіт можуть бути залучені суб’єкти підприємницької діяльності, що мають відповідні ліцензії ДССЗЗІ України. Результати атестації на державних об'єктах, від­несених замовником до особливо важливих, погоджуються з Адміні­страцією ДССЗЗІ України.

Указ Президента України «Про заходи щодо захисту інформа­ційних ресурсів держави» від 10 квітня 2000 р. Л» 582. Згідно з Ука­зом реалізація державної політики у сфері захисту державних інфор­маційних ресурсів у мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації покладено на Державну спеціальну службу зв’язку та захисту інформації України (ДССЗЗІ України).

590

Органи державної влади, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які обробляють, передають, збирають та зберігають інформацію, що є власністю держави, використову­ють мережі передачі даних, зокрема загального користування, з до­держанням порядку та вимог захисту інформації, що визначаються ДССЗЗІ.

Порушення вимог захисту інформації, виявлені ДССЗЗІ в процесі її діяльності, підлягають усуненню шляхом профілактики, якщо за їх вчинення чи виникнення не передбачено іншу юридичну відпові­дальність.

В свою чергу, Указом Президента України 23 серпня 2001 р. Л» 731/2001 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони Укра­їни від 19 липня 2001 року «Про заходи щодо захисту національних інтересів в галузі зв’язку та телекомуніїсацій» на Кабінет Міністрів України було покладено виконання завдання щодо підготовки про­позицій з удосконалення державного регулювання в інформаційній сфері та забезпечення використання вітчизняних технічних і про­грамних засобів під час впровадження новітніх систем криптографіч­ного захисту інформації та інформаційних технологій у галузі теле- комунікацій.

Про необхідність підвищення рівня захисту державних інфор­маційних ресурсів у мережах передачі даних, забезпечення інформа­ційної безпеки держави свідчать також відповідні положення Указу Президента України від 24 вересня 2001 р. № 891/2001 «Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних», в якому йдеться про порядок підключення органів виконавчої влади, інших державних органів до іноземних і міжна­родних мереж передачі даних, у тому числі до мережі Інтернет; ви­конання вимог щодо захисту державних інформаційних ресурсів у інформаційно-телекомунікаційних системах та забезпечення контр­олю за додержанням цього порядку.

Вирішальне значення для впорядкування вітчизняного рин­ку спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку (зокрема й мережі Інтернет) та інших засобів негласного одер­жання інформації має Указ Президента України «Про заходи щодо посилення контролю за розробкою, виготовленням і реалізацією технічних засобів негласного одержання інформації» від 14 грудня 1998 р. В цьому указі встановлюється, що розробка, виготовлення й Реалізація спеціальних технічних засобів (у тому числі іноземного виробництва) для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів

591негласного одержання інформації можливі лише за наявності ліцен­зії, виданої в порядку, передбаченому ст. 4 Закону України «Про під­приємництво».

У січні 1999 р. Верховна Рада України прийняла доповнення до цього Закону, що встановлювало видачу СБУ ліцензій для здійснення такої діяльності, відновивши ліцензування такої діяльності, що іс­нувало раніше. Порядок ліцензування також передбачає проведення СБУ експертизи розроблювальних технічних засобів.

Водночас з огляду на наявність гострих проблем, явищ та чин­ників, що негативно впливають на реалізацію державної політики забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, чим поро­джують нові загрози національній безпеці та національним інтересам України в цій сфері та негативно впливають на розвиток вітчизняно­го громадянського суспільства й української держави та реалізацію її свроінтеграційних прагнень, РНБО України 21 березня 2008 р. було прийняте рішення про доцільність вжиття невідкладних заходів іцодо забезпечення інформаційної безпеки України. Це рішення було затверджене Указом Президента України «Про рішення Ради наці­ональної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки Укра­їни в від 23 квітня 2008 р. № 377/2008.

Відповідно до прийнятого Радою національної безпеки і оборо­ни України рішення, на Кабінет Міністрів України зокрема було по­кладено завдання у тримісячний термін розробити за участю Служби безпеки України і внести на розгляд Верховної Ради України законо­проект щодо правових механізмів виявлення, фіксації, кваліфікації, блокування та видалення з українського сегмента мережі Інтернет інформації, поширення якої заборонено законодавством України (пп.

• г» п. 1 Рішення).

Цим Указом Президента України одним із заходів передбачено розробку за участю Антимонопольного комітету України, Національ­ної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Фонду дер­жавного майна України, а також затвердження заходів зі сприяння розвитку конкуренції та запобігання монополізму у сферах телеко- мунікацій, телебачення, радіомовлення і друкованих засобів масової інформації.

В Указі передбачено необхідність розробити за участю Служби безпеки України і внести у тримісячний строк на розгляд Верховвоі Ради У країни законопроекти щодо:

592

• посилення кримінальної відповідальності зп незаконне збиран­ня, зберігання, використання або поширення персональних да­них особи без її згоди, а також установлення відповідальності за незабезпечення захисту персональних даних, що піддаються автоматизованій обробці;

• ратифікації Конвенції про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру;

• обов’язкового віднесення до інформації з обмеженим доступом персональних даних, а також відомостей, іцо надаються фізични­ми та юридичними особами органам державної влади, підприєм­ствам і організаціям у зв’язку з виконанням їхніх повноважень та розголошення яких може завдати шкоди зазначеним особам;

• правових механізмів виявлення, фіксації, кваліфікації, блоку­вання та видалення з українського сегменту мережі Інтернет інформації, поширення якої заборонено законодавством України.

Також в Указі Президента поставлено завдання перед компетент­ними суб’єктами розробити і внести на розгляд Верховної Ради Укра­їни проект Концепції національної інформаційної політики, яка ви­значатиме основні напрями, засади і принципи національної політики та механізми її реалізації, а також пріоритети розвитку інформацій­ної сфери, буде спрямована на створення умов для побудови в Україні розвинутого інформаційногосуспільства. забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захист національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав людини і громадянина на свободу слова та вільний доступ до інформації.

Окрім того, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення запропоновано вжити невідкладних заходів щодо по­силення контролю за додержанням телерадіоорганізація.ми та про­вайдерами програмної послуги вимог законодавства про телебачення

і Радіомовлення, зокрема вимог щодо частки національного продукту в загальному обсязі мовлення телерадіоорганізацій та обов’язкової частки мовлення українською мовою.

На доповнення до зазначених нормативних актів Президента ^країни необхідно звернути увагу на нормативні акти Кабінету Міні­стрів України у визначеній вище сфері суспільних відносин, зокрема:

• Постанова Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, збе-

593рігання і використання документів, справ, видань та інших ма- теріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інфор. мацію, що є власністю держави »;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. № Ц26

«Про затвердження Концепції технічного захисту інформації в Україні»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1352 «Про затвердження Положення про формування та ви­конання Національної програми інформатизації»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 Л» 3 «Про Порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про ді­яльність органів виконавчої влади»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 644

«Про затвердження Порядку формування та виконання регіо­нальної програми і проекту інформатизації»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1772 «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконав­чої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. X? 208

«Про заходи щодо створення електронної інформаційної систе­ми «Електронний Уряд»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2004 р. № 326 «Про затвердження Положення про Національний ре­єстр електронних інформаційних ресурсів»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 р. № 812

«Деякі питання оперативно-технічного управління телекомуні­каційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзви­чайного та воєнного стану»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 р. Л» 373 «Про затвердження Правил забезпечення захисту інфор мації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 1000

• «Деякі питання обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які міс­тять конфіденційну інформацію, що є власністю держави».

Одним із визначальних нормативних актів, яким було закладено підвалини для забезпечення захисту та здійснення контролю інфор^-

нації в мережах передачі даних є Концепція технічного захисту ін­формації (ТЗІ), затверджена Постановою Кабінету Міністрів України відвжовтня 1997р. № 1126.

Відповідно до змісту Концепції, ТЗІ - діяльність, спрямована на забезпечення інженерно-технічними засобами порядку доступу, цілісності й доступності (неможливості блокування) інформації, що становить державну та іншу передбачену законом таємницю, конфі­денційної інформації, а також цілісності й доступності відкритої ін­формації, важливої для особистості, суспільства й держави.

Це визначення уточнює розкритий у зазначеній Концепції один із принципів формування і проведення державної політики в сфері технічного захисту інформації: «Обов’язковість захисту інженерно- технічними засобами інформації, що становить державну й іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює, а також від­критої інформації, важливої для суспільства й держави, якщо ця ін­формація циркулює в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, Національний академії наук. Збройних силах, ін­ших військових формуваннях, органах внутрішніх справ, на держав­них підприємствах, у державних установах і організаціях».

Серед згаданих у цьому переліку термінів законодавцем чітко ви­значено лише поняття державної таємниці. Водночас «інша, перед­бачена законом таємниця* насправді ніяким законом України не ви­значена, малозрозумілим є поняття «конфіденційної інформації, що е власністю держави»: згідно зі ст. ЗО Закону України «Про інфор­мацію* вона може бути власністю тільки юридичних і фізичних осіб, але не держави. Також розмитим є поняття «відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація Циркулює».

Тому закономірним буде висновок про те, що рішення, яку ін­формацію потрібно захищати, будуть приймати державні службовці за своїм переконанням, не обмеженим жодними правовими рамками. Концепція передбачає створення підрозділів ТЗІ всюди, де необхідно захищати інформацію. Аналіз положень Концепції ТЗІ наводить на думку про те, що реалізація цієї концепції фактично спрямована на обмеження доступу до офіційної інформації, однак не визначає чіт­ких підстав та умов проведення в Україні діяльності щодо контролю за інформацією, що циркулює в інформаційних мережах.Іншим важливим документом щодо контролю інформації в інфор. маційних мережах в Україні стала «Інструкція про порядок обліку, зберігання й використання документів, справ, видань і інших матері­альних носіїв інформації, що містять конфіденційну інформацію, що с власністю держави*, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893.

Відповідно до п. 1 Інструкції до таких переліків може ввійти не лише інформація, що створюється самим органом влади, але й інфор­мація, що перебувае в його розпорядженні й користуванні. Тому будь- яка інформація, що потрапила в поле зору державного органу, може бути за бажанням його керівника оголошена конфіденційною.

Згідно з п. 2 Постанови центральні й місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування повинні розробити в шес­тимісячний строк і ввести в дію переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави, цій інформації привласнюється гриф «Для службового користування* (ДСК). Відповідно до п. З Постанови ви­конувати Інструкцію повинні не лише органи влади, але й підприєм­ства, установи й організації незалежно від форм власності.

Документи органів законодавчої влади, вищих органів виконав­чої влади й судової влади, що вийшли у світ в 1991 році й пізніше без грнфа обмеження доступу, але не опубліковані в офіційній пресі, роз­глядаються як матеріали, що містять відомості обмеженого поширен­ня із грифом «ДСК* (п. 5 Інструкції).

Умови зберігання, розмноження й розсилання документів із гри­фом «ДСК* не менш жорсткі, аніж для документів, що містять відо­мості, що становлять державну таємницю: реєстрація й знищення всіх чернеток і варіантів документів, заборона на позначення прізвищ і навіть посад керівників організації тощо (пункти 17-28 Інструкції).

Ознайомлення представників ЗМІ з документами із грифом «ДСК» дозволяється тільки за письмового дозволу керівника органі­зації в кожному конкретному випадку й лише після розгляду цього питання експертною комісією, що приймає письмове рішення про до­цільність передачі документа журналістові. Зі змісту Інструкції ви­дно тільки, що до складу зазначеної експертної комісії входять «спів­робітники канцелярії, РСП та інших структурних підрозділів*.

Одним із недоліків Інструкції стало те, що в ній конкретно не ви­значено, хто саме та на підставі яких критеріїв, вирішує, які відомос­ті є конфіденційними, а які ні. Також зі змісту Інструкції не зрозу­міло, чи будуть доступні для широкого використання самі переліки, тим більше, що кожне відомство може мати свій перелік.

596

Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­ложення про формування та виконання Національної програми ін­форматизації* від 31 серпня 1998 р. № 1352 та «Про затвердження Порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації» від 12 квітня 2002 р. № 644 спрямовані на реалізацію на загальнодержавному та регіональному рівнях положень відповід­них законів України у галузі інформатизації: «Про Національну програ­му інформатизації» від 4 лютого 1998р. Л» 74/98-ВРта «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р. Л? 75/98, зміст яких вже було нами попередньо розглянуто.

Питання забезпечення захисту інформації в інформаційних, те­лекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України від 29 берез­ня 2006 р. № 373 «Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах».

Правила, затверджені зазначеною постановою, визначають за­гальні вимоги та організаційні засади забезпечення захисту інформа­ції, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, в інформаційних, те­лекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах. Дія цих Правил не поширюється на захист інформації в системах уря­дового та спеціальних видів зв’язку.

Відповідно до п. 2 Правил, захисту в системі підлягає:

• відкрита інформація, яка є власністю держави та відповідно до Закону України «Про інформацію» належить до статистич­ної, правової, соціологічної інформації, інформації довідково- енциклопедичного характеру й використовується для забезпе­чення діяльності державних органів або органів місцевого са­моврядування, а також інформація про діяльність зазначених органів, яка оприлюднюється в Інтернет, інших глобальних інформаційних мережах і системах або передається телекому­нікаційними мережами. Відкрита інформація під час оброб­ки в системі повинна зберігати цілісність, що забезпечується шляхом захисту системи від несанкціонованих дій, які можуть призвести до випадкової або умисної модифікації чи знищення такої інформації;

• конфіденційна інформація, яка є власністю держави або ви­мога щодо захисту якої встановлена законом, у тому числі конфіденційна інформація про фізичну особу. Під час обробки

59

7такої інформації повинен забезпечуватися її захист від несанк­ціонованого та неконтрольованого ознайомлення, модифікації, знищення, копіювання, поширення;

• інформація, що становить державну або іншу передбачену законом таємницю. У процесі її обробки повинен забезпечува­тися її захист від несанкціонованого та неконтрольованого озна­йомлення, модифікації, знищення, копіювання, поширення.

Доступ до конфіденційної інформації надається тільки ідентифі­кованим та автентифікованим користувачам. Спроби доступу до такої інформації неідентифікованих осіб чи користувачів з непідтвердже- ною під час автентифікації відповідністю пред’явленого ідентифіка­тора повинні блокуватися.

У системі забезпечується можливість надання користувачеві пра­ва на виконання однієї або кількох операцій з обробки конфіденцій­ної інформації або позбавлення його такого права.

Вимоги до захисту в системі інформації, що становить державну таємницю, визначаються цими Правилами та законодавством у сфері охорони державної таємниці. Вимоги до захисту в системі інформації від несанкціонованого блокування визначаються її власником (розпо­рядником), якщо інше для цієї інформації або системи, в якій вона об­робляється, не встановлено законодавством (пункти 9 і 10 Правил).

Згідно з п. 11 Правил, у системі здійснюється обов’язкова реє­страція:

• результатів ідентифікації та автентифікації користувачів;

• результатів виконання користувачем операцій з обробки інфор­мації;

• спроб несанкціонованих дій з інформацією;

• фактів надання та позбавлення користувачів права доступу до інформації та її обробки;

• результатів перевірки цілісності засобів захисту інформації.

Така реєстрація інформації здійснюється автоматичним способом,

а реєстраційні дані захищаються від модифікації та знищення корис­тувачами, які не мають повноважень адміністратора безпеки. Іденти­фікація та автентифікація користувачів, надання та позбавлення їх права доступу до інформації та її обробки, контроль за цілісністю засо­бів захисту в системі здійснюється автоматизованим способом.

В свою чергу, реєстрація спроб несанкціонованих дій з інфор­мацією, що становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації про фізичну особу, яка законом віднесена до персональ-

598

них даних, повинна супроводжуватися повідомленням про них ад­міністратора безпеки системи (користувача, якого уповноважено здійснювати управління засобами захисту інформації і контроль за захистом інформації в системі). Аналіз реєстраційних даних прово­диться виключно адміністратором безпеки системи.

Відповідно до п. 13 Правил передача конфіденційної і таємної інформації з однієї системи до іншої здійснюється у зашифрованому вигляді або захищеними каналами зв’язку згідно з вимогами законо­давства з питань технічного та криптографічного захисту інформації. Порядок підключення систем, в яких обробляється конфіденційна і таємна інформація, до глобальних мереж передачі даних (зокрема до мережі Інтернет) визначається законодавством.

Окрім того, Правилами у п. 15 передбачено здійснення контролю за цілісністю програмного забезпечення системи, яке використовуєть­ся для обробки інформації, запобігання несанкціонованій його моди­фікації та ліквідація наслідків такої модифікації. Також контролю­ється цілісність програмних та технічних засобів захисту інформації, уразі порушення якої обробка інформації в системі припиняється.

Для забезпечення захисту інформації в інформаційній (телекому­нікаційній чи інформаційно-телекомунікаційній) системі створюєть­ся комплексна система захисту інформації (п. 16 Правил), яка при­значається для захисту інформації.

Відповідальність за забезпечення захисту інформації в системі, своєчасне розроблення необхідних для цього заходів та створення системи захисту покладається на керівника (заступника керівника) організації, яка є власником (розпорядником) системи, та керівників її структурних підрозділів, що забезпечують створення та експлуата­цію системи. Організація та проведення робіт із захисту інформації в системі здійснюється службою захисту інформації, яка забезпечує визначення вимог до захисту інформації в системі, проектування, розроблення і модернізацію системи захисту, а також виконання ро­біт з її експлуатації та контролю за станом захищеності інформації.

Вимоги та порядок створення системи захисту, а також порядок проведення державної експертизи системи захисту, державної екс­пертизи та сертифікації засобів технічного і криптографічного за­хисту інформації встановлюються Адміністрацією ДССЗЗІ України (пункти 21-22 Правил).

Виконавцем робіт зі створення системи захисту інформації може бути суб’єкт господарської діяльності або орган вихо вчої влади,

599

який має ліцензію або дозвіл на право провадження хоча б одного виду робіт у сфері технічного захисту інформації, необхідність про­ведення якого визначено технічним завданням на створення системи захисту.

Контроль за забезпеченням захисту інформації в системі полягає у перевірці виконання вимог з технічного та криптографічного захис­ту інформації та здійснюється у порядку, визначеному Адміністраці- єю ДССЗЗІ України.

Питання обліку електронних інформаційних ресурсів в державі та взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних ін­формаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних сис­темах врегульовані постановами Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. Лї 1772 «Про затвердження Порядку взаємодії ор­ганів виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах» та «Про затвердження Положення про Національний реєстр електронних ін­формаційних ресурсів» від 17 березня 2004 р. ЛІ' 326.

Порядок підключення інформаційних систем до глобальних ме­реж передачі даних врегульований Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 522 «Про затвердження Порядку під­ключення до глобальних мереж передачі даних».

Серед загальних положень цієї постанови, на нашу думку, клю­човими є вимоги:

• щодо заборони підключення до глобальної мережі Інтернет ло­кальних обчислювальних мереж, а також окремих електронно- обчислювальних машин, на яких обробляють або зберігають інформацію з обмеженим доступом, що є власністю держави й охороняється законами України (п. 7);

• щодо зобов’язання абонента укладати договір про надання по­слуг із доступу до глобальної мережі Інтернет та протягом 15 робочих днів повідомляти про це Державний комітет зв’язку та інформатизації України (п. 8).

Окрему увагу, на нашу думку, необхідно звернути на нормативні акти Кабінету Міністрів України, що регулюють порядок висвітлення діяльності органів виконавчої влади в мережі Інтернет. Це, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 208 «Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», а також від 4 січня 2002 р. № 3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів

600 виконавчої влади* та від 11 лютого 2004 р. № 150 «Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими особами, і внесення змін до По­рядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність ор­ганів виконавчої влади».

Інформаційне наповнення та технічне забезпечення веб-порталів органів виконавчої влади врегульоване Порядком інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядком функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади, затвердженими Наказом Державного комітету ін­формаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Дер­жавного комітету зв’язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 р. № 327/225, Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 24 травня 2001 р. № 462 «Про затвердження Положення про веб- сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Ін­тернет» та іншими нормативно-правовими актами.

Іншим важливим нормативно-правовим актом у зазначеній сфері е Порядок надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «ЕлектроннийУряд», затвердже­ний Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації Украї­ни від 15 серпня 2003 р. № 149. Порядок визначає процедуру надання органами виконавчої влади інформаційних та інших послуг громадя­нам і юридичним особам з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд».

Види інформаційні послуг, що надаються з використанням елек­тронної інформаційної системи «Електронний Уряд», визначені в Переліку інформаційних та інших послуг електронної інформаційної системи «Електронний Уряд». Можливості надання органом вико­навчої влади певної послуги визначаються готовністю цього органу надавати відповідну державну послугу в електронній формі та потре­бою громадян і юридичних осіб у такій послузі.

Разом із зазначеними законами України та нормативними акта­ми Президента України та Кабінету Міністрів України, важливими нормативними актами, що регулюють забезпечення інформаційної безпеки держави є загальнообов’язкові нормативно-технічні доку­менти - Державні стандарти України (ДСТУ), а також нормативні ^№тн міністерств, відомств та інших органів державної влади.

До них відносяться, зокрема, ДСТУ 3254-95 «Радіозв’язок. Тер­міни та визначення», ДСТУ 3560-97 «Радіозв’язок космічний та су-

601путниковий. Терміни та визначення*. ДСТУ 4361:2004 «Системи стільникового радіозв’язку цифрові. Терміни та визначення понять» тощо. Закріплений в них понятійний апарат є обов’язковим для ви­користання в усій галузі телекомунікацій.

Окрім того, потребують врахування й акти компетентних дер­жавних органів та установ, які регулюють діяльність у цій сфері:

1. Комплексна система захисту інформації в автоматизованій системі Міністерства. Інструкція користувача автоматизованої систе­ми третього класу. Затверджена наказом Міністерства економіки від

23. квітня 2002 р. № 121.

2. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов прова­дження господарської діяльності з розроблення, виробництва, вико­ристання, експлуатації, сертифікаційних випробувань, тематичних досліджень, експертизи, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі крип­тографічного захисту інформації, торгівлі криптосистемами і засоба­ми криптографічного захисту інформації; розроблення, виробництва, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі техніч­ного захисту інформації; розроблення, виробництва, впровадження, сертифікаційних випробувань, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів. Затверджений наказом Держпідприємництва, Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту ін­формації Служби безпеки України від 12 грудня 2001 р. № 151/72.

3. Наказ Ліцензійної палати України та Департаменту спеціаль­них телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпе­ки України «Про затвердження Інструкції про умови і правила про­вадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови), пов’язаної

з розробленням, виготовленням, ввезенням, вивезенням, реалізацією та використанням засобів технічного захисту інформації, а також з наданням послуг із технічного захисту інформації, та контроль за їх дотриманням».

4. Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України «Про затвердження Положення про порядок розроблення, виготовлення та експлуатації засобів криптографічного захисту конфіденційної інформації*-

5. Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен

602 бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави».

6. Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України «Про затвердження Положення про контроль за функціонуванням системи технічного за­хисту інформації *.

7. Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України «Про затвердження Положення про державну експертизу в сфері технічного захисту ін­формації».

8. Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України «Про затвердження Порядку захисту державних інформаційних ресурсів у інформаційно- телекомунікаційних системах» від 24 грудня 2001 р. № 76.

9. Наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації Украї­ни «Про затвердження Порядку складання та ведення переліку під­приємств (операторів), які надають послуги з доступу до глобальних мереж передачі даних органам виконавчої влади, іншим державним органам, підприємствам, установам та організаціям, які одержують, обробляють, поширюють і зберігають інформацію, що є об’єктом дер­жавної власності та охороняється згідно із законодавством» від 17 черв­ня 2002р. № 122.

Підводячи підсумки, хотілося б звернути увагу на те, що існуюча система нормативно-правових актів у сфері забезпечення інформа­ційної безпеки України потребує удосконалення, оскільки в Україні поки що немає нормативних актів концептуального рівня, які б пред­метно стосувалися регулювання інформаційної сфери та забезпечен­ня інформаційної безпеки держави. Значна кількість нормативних актів (як законів, так і підзаконних актів, неузгоджених не лише з нормами міжнародного законодавства, але й між собою) суттєво зни­жує ефективність цієї діяльності.

Тому подальша діяльність компетентних органів та установ У кра­їни щодо удосконалення нормативно-правового регулювання забезпе­чення інформаційної безпеки України повинна бути спрямована на:

• розвиток правових засад управління національною безпекою через розробку відповідних законів, концепцій, доктрин, стра­тегій і програм, зокрема. Національної стратегії формування інформаційного суспільства. Доктрини та Концепції забезпе-

60

3чення інформаційної безпеки України, Концепції національної інформаційної політики тощо;

• розробку та прийняття нових редакцій Кримінального і Кримі­нально-процесуального кодексів, законів України «ПроСлужбу безпеки України», «Проконтррозвідувальну діяльність» , інші органи сектора безпеки, нових законів «Про запобігання злочи­нам та іншим правопорушеннм », « Про перехоплення телекому- нікацій» тощо;

• усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чин­них законах та інших нормативно-правових актах з питань ін­формаційної безпеки України;

• кодифікацію існуючих норм, які регулюють діяльність в інфор­маційній сфері України, шляхом прийняття Інформаційного кодексу України;

• нормативне врегулювання координації та взаємодії в діяльності державних органів та інших суб’єктів забезпечення інформа­ційної безпеки України як національному, так і на міжнарод­ному рівнях;

• цілеспрямоване впровадження позитивного зарубіжного досві­ду нормативно-правового регулювання забезпечення інформа­ційної безпеки;

• розробку та нормативне закріплення національних стандартів та технічних регламентів застосування інформаційно-комуні­каційних технологій, гармонізованих з відповідними європей­ськими стандартами, зокрема з вимогами Конвенції про кіберз- лочинність;

• узгодження норм національного законодавства з питань охоро­ни державної таємниці з європейськими стандартами.

Література до розділу 7

Богунов В. С. Щодо проблеми законодавчого врегулювання моні­торингу телекомунікацій // Матер. наук.-практ. конф. 29 червня 2004 р. «Концептуальні засади забезпечення державної безпеки України». - К.: НА СБУ, 2004. - С. 53-56

1. .Ліпкан В. А., Максименко Ю. Є, Желіховський Л. В. Інформаційна безпека України в умовах евро інтеграції: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. - 280 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).

2. Маруїцак А. І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Скіф, КНТ, 2008. - 344 с.

3. Марущак А. І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації: Науково-практичний посібник. - Біла церква: Буква, 2006. - 432 с.

4. Петрик В. М., Кузьменко А. М., Остроухое В. В. та ін. Соціально- правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник / За ред. В. В. Остроухова. - К.: Росава, 2007. - 496 с.

5. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та прак­тика. - Авторський колектив / Відп. ред. Ю. І. Римаренко. - К.: КНТ, 2006. - 740 с. - (Людина. Суспільство. Поліція)

6. Савельев Д. Некоторые проблемы международного права телеком­муникаций [Електронний ресурс] // Інтернет-сторінка «Право та інтернет*. - Режим доступу: http://www.russianlaw.net. - Заголо­вок з екрану.

7. Системна інформатизація законотворчої та правоохоронної діяльнос­ті. Монографія / Кер. авт. кол. Швець М. Я.; за ред. Дурдинця В. В., Зайчука О. В., Тація В. Я. - К.: Навчальна книга. — 2005. - 639 с.

8. Фронтов В., Тихвинский В. Регулирование телекоммуникаций в России и странах СНГ: Монография. - «Горячая линия-Телеком»,

2006. - 368 с.

9. Юдін О. К.. Богуиі В. М. Інформаційна безпека держави: Навчаль- ннй посібник. - X.: Консул, 2005. - 576 с.

10. Конституція України: ухвалена на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР) України - 1996. - № ЗО . - Ст. 141.

11. Закон України «Про основи національної безпеки України* від 19 червня 2003 р. № 964-ІУ // ВВР України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.

12. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. // ВВР України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

13. Закон України «Про державну таємницю* від 21 січня 1994 р. // ВВР України. - 1994. - № 16. - Ст. 93.

14. Закон України «Протелекомунікації* від 18 листопада 2003 р. // ВВР України. — 2004. - № 12. - Ст. 155.

Закон України «Про зв'язок* від 16 травня 1995 р. (в редакції від 5 червня 2003 р.) // ВВР України. - 2006. - № ЗО. - Ст. 258

15. .Закон України «Про радіочастотний ресурс» від 1 червня 2000 р. // ВВР України - 2000. - № 36. - Ст. 298.

16. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» // ВВР України. -

2006. -№12.-Ст. 102.

17. Закон України «Про Національну програму інформатизації» від

4. лютого 1998 р. // ВВР України. - 1998. - № 27-28. - Ст. 181.

18. Закон України «Про концепцію Національної програми інформати­зації» // ВВР України. -1998. - № 75 -110 с.

19. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-теле­комунікаційних системах» від 31 травня 2005 р. // ВВР України. - 2006. - № 26. - Ст. 347.

20. Закон України «Про захист суспільної моралі» // ВВР України. - 2004. - № 14. - Ст. 192.

21. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. // ВВР Укра­їни. - 1997. - № 49. - Ст. 299.

22. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698- XII // ВВР України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

23. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської ді­яльності* від 1 червня 2000 р. // ВВР України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

24. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // ВВР України. - 2001. - № 5-6. - Ст. ЗО.

25. Указ Президента України № 663/97 «Про рішення Ради націо­нальної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення дер­жавної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» // Електронний ресурс: Офіційне інтернет-представництво Президента України http://

www.president.gov.ua/stateauthority/authofstate/prezidlist/

prezidentadmin

26. Указ Президента України від 27 вересня 1999 р. № 1229 «Про за­твердження Положення про технічний захист інформації в Укра­їні» // Електронний ресурс: Офіційне інтернет-представниці®⁰ Президента України http://www.president.gov.ua/stateauthority/

authofstate/prezidlist/prezidentadmi

27. nУказ Президента України «Про впровадження системи страте­гічного планування» від ЗО квітня 1999 р. Л” 460 // Електронний ресурс: Офіційне інтернет-представництво Президента України http://www.president.gov.ua/stateauthority/authofstate/prezidlist

/prezidentadmin.

28. Указ Президента України «Про заходи щодо захисту інформапій- них ресурсів держави* від 10 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. - № 15.

29. Указ Президента України «Про удосконалення інформаційно- аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади* від 14 липня 2000 р. // Урядовий кур’єр. - 2000. -18 лип.

30. Указ Президента України від 31 липня 2000 р. № 928/2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфор­маційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» // Електронний ресурс: Офіційне інтернет- представництво Президента України http://www.president.gov.ua /stateauthority/authofstate/prezidlist/prezidentadmin

31. Указ Президента України «Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі да­них» від 24 вересня 2001 р. № 891 // Електронний ресурс: Офі­ційне інтернет-представництво Президента України http:// www.president.gov.ua/stateauthority/authofstate/prezidlist/

prezidentadmin

32. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпе­ки і оборони України від 19 липня 2001 р. «Про заходи щодо за­хисту національних інтересів у галузі зв’язку та телекомунікацій» від 23 серпня 2001 р. № 731/2001 // Офіційний Вісник України. - 2001. - № 35. - Ст. 1622.

33. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпе­ки і оборони України від 31 жовтня 2001 року з питання «Про захо­ди щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забез­печення інформаційної безпеки» від 6 грудня 2001 р. 1193/2001 // Офіційний Вісник України 2001. - № 50. - Ст. 2228.

34. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення інфор­маційної безпеки держави» від 18 вересня 2002 р. // Офіційний Ві­сник України. - 2002. - № 38. - Ст. 1771.

Указ Президента України від 23 квітня 2008 р. № 377/2008 •Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпе­чення інформаційної беаіекн України* // Електронний ресурс:

607

Офіційне інтернет-представництво Президента України http:// www.president.gov.ua /stateauthority /authofstate /prezidlist / prezidentadmin

38. Указ Президента України «Про удосконалення інформаційно- аналітичного забезпечення Президента У країни та органів державної влади* від 14 липня 2000 р. // Урядовий кур’єр. - 2000. - 18 лип.

39. Постанова Кабінету міністрів України від 27 листопада 1998р. Л^г? 1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберіган­ня і використання документів, справ, видань та інших матеріаль­них носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави*.

40. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд- ку підключення до глобальних мереж передачі даних* від 12 квітня 2002 р. № 522 // Електронний ресурс: Законодавство України: Офі­ційний сайт Верховної Ради України // http:www.rada.gov.ua

41. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок оприлюд­нення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів вико­навчої влади* від 4 січня 2002 р. № 3 // Електронний ресурс: За­конодавство України: Офіційний сайт Верховної Ради України // http:www.rada.gov.ua

42. Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Поряд­ку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційній системах» від 16 листопада 2002 р. № 1772 // Електронний ресурс: Законодавство України: Офіційний сайт Верховної Ради України // http:www.rada.gov.ua

43. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 1000 «Деякі питання обліку, зберігання і використання докумен­тів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави».

44. Наказ Служби безпекн України та Державної податкової адміні­страції України «Про взаємодію Служби безпеки України таорганіг державної податкової служби України з профілактики, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, інших правопо­рушень у сфері розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів не­гласного отримання інформації та торгівлі ними » від 9 лнпня 2001 р- № 176/278 // Офіційний Вісник України. - 2001. - № 31. - Ст. 1432.

45. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджу ний наказом Служби безпеки України № 440 від 12 серпня 2005 р-

60