2. Визначення маніпулювання та його рівнів

1. Переносне значення маніпулювання

У початковому неметафоричному значенні термін «маніпуляція» означає складні види дій, виконуваних руками: управління важеля­ми, виконання медичних процедур, довільне поводження з предме­тами тощо, що потребують майстерності та проворства у виконанні. Перехідним ступенем до метафори постало використання терміна «маніпуляція» щодо демонстрації фокусів і карткових ігор, у яких цінується майстерність не тільки у проведенні хибних відволікаючих прийомів, але й у приховуванні реальних дій чи намірів, створенні оманливого враження або ілюзії. Зв’язок з початковим значенням особливо виразно проявляється в назві «фокусник-маніпулятор» - такий, що спеціалізується на фокусах, які виключають складні меха­нічні або електронні пристрої, асистентів-двійників тощо. Всі його фо­куси - «спритність рук і жодного шахрайства». Основні психологічні ефекти створюються на основі управління увагою (відволікання, пе­реміщення, зосередження), широкого використання механізмів пси­хологічної установки, стереотипних уявлень та ілюзій сприйняття. Всі ці елементи зберігаються й у міжособистісному маніпулюванні.

Повне перенесення слова «метафора» в новий контекст і поро­дження метафори, яка нас цікавить, веде до того, що під об’єктами маніпулювання розуміються вже не предмети, а люди, при цьому самі дії виконуються вже не руками, а за допомогою інших засобів. Тобто маніпулювання в переносному значенні - це прагнення «прибрати до рук», «приручити» іншого, «заарканити», «піймати на гачок», тоб­то спроба перетворити людину на слухняне знаряддя, немов на ма­ріонетку. Проте метафора «прибирання до рук» хоча і є стрижневою ознакою, але зовсім не єдиною щодо психологічного маніпулювання. У процесі свого становлення ця ознака була доповнена іншими озна­ками. По-перше, для маніпулювання характерні вміння, спритність, майстерність виконання. По-друге, маніпулювання передбачає ство­рення ілюзії. Не мало б сенсу називати певну дію маніпулюванням, якби вона здійснювалася відкрито. Поганий той ілюзіоніст, який неможе створити ілюзію задуманого фокусу, всі прийоми якого на виду. Або поганий той лялькар, який не здатний примусити глядачів за­бути, що дійові особи п’єси всього лише ляльки-маріонетки. Тому ма­ніпулювання в метафоричному значенні передбачає також створення ілюзії незалежності об’єкта від стороннього впливу, ілюзії самостій­ності прийняття рішень і виконання ним певних дій.

Таким чином, повна метафора психологічного маніпулювання містить три найважливіші ознаки:

1. ідею «прибирання до рук»;

2. неодмінну умову збереження об'єктом впливу ілюзії самостій­ності прийняття рішень і виконання ним певних дій;

3. майстерність маніпулятора у виконанні прийомів впливу.

2. Психологічне визначення маніпулювання

У науковій літературі різні автори дають власні визначення мані­пулюванню або досить повно обговорюють маніпулювання як понят­тя (таблиця 1):

Таблиця 1 № з/п	Автори	Визначення
1	Бессонов Б. М.	Форма духовного впливу прихованого панування, здійснювана насильниць­ким шляхом.
2	Волкогонов Д. А.	Панування над духовним станом, упра­вління зміною внутрішнього світу.
3	Гудін Р.	Приховане застосування влади (сили) врозріз з передбачуваною волею іншого.
4	Йокояма 0. Т.	Оманливий непрямий вплив на ко­ристь маніпулятора.
5	Прото Л.	Прихований вплив на здійснення ви­бору.
6	Рікер У.	Така структуризація миру, яка дозво­ляє вигравати.

Продовження таблиці 1 7	Рудінов Дж.	Спонукання поведінки за допомогою обману або гри на передбачуваних слабкостях іншого.
8	Сагатовський В. М.	Ставлення до іншої особи як до засобу, об’єкта, знаряддя.
9	Шиллер Г.	Приховане примушення, програмуван­ня думок, намірів, відчуттів, відносин, установок, поведінки.
10	Шостром Е.	Управління й контроль, експлуатація іншої особи, використання як об’єктів, речей.
11	Робінсон П. У.	Майстерне управління або викорис­тання.

Аналізуючи ці уявлення, можна виділити п’ять основних ознак, які повинні входити у психологічне визначення маніпулювання:

1. родова ознака психологічного впливу;

2. ставлення маніпулятора до об’єктів маніпулювання як до засо­бу досягнення власної мети;

3. прагнення отримати односторонній виграш;

4. прихований характер впливу (як факт впливу, так і його спря­мованість);

5. використання (психологічної) сили, гра на слабкостях (вико­ристання психологічної вразливості).

Крім того, виявилися дещо відособленими ще два критерії:

6. спонукання, мотиваційне привнесення (формування «штуч­них» потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора ма­ніпулювання);

7. майстерність і вмілість під час здійснення маніпулятивного впливу.

Залишаючись найважливішою змінною під час аналізу механіз­мів і способів вплнву, поняття сили не може служити ознакою, що диференціює різні види дії. тому його у визначення включати не слід. Для скорочення визначення маніпулювання пропонується уникнути згадки про моральну позицію маніпулятора - ставлення до іншого як до засобу досягнення власної мети. З ознак, що залишилися, можна сконструювати визначення маніпулювання

.Одним з обов’язкових елементів визначення є посилання на ро­дову приналежність поняття. Тому необхідно засвідчити, що мані­пулювання є видом психологічного впливу. Оскільки обов язковою умовою дієвості маніпулювання є приховування як факту впливу, так і намірів маніпулятора, необхідно відзначити цю його особли­вість. Слід також звернути увагу на уміння та майстерність, що забезпечують ефективність маніпулювання, і зрештою, охаракте­ризувати основний ефект внесення змін у мотиваційні структури адресата - спонукання його до здійснення дій, визначених маніпу­лятором.

З огляду на зазначене вище можна сформулювати визначення:

Маніпулювання - це вид психологічного впливу, майстерна реа­лізація якого веде до прихованого збудження в іншої людини намірів, що не співпадають з його актуально існуючими бажаннями.

Досить складно в короткій дефініції врахувати всі виділені уза­гальнені критерії, що характеризують маніпуляцію як соціально- психологічний феномен взаємодії людей - приховане психологічне примушення людини. Доводиться й серед цих критеріїв виділяти одні як більш суттєві, інші - як менш значимі. Причому значимість одних не викликає сумніву, а інші не мають очевидного значення. Це вибір дослідника, зумовлений необхідністю зробити акцент на характеристиках, що мають значення для проблеми, в контексті якої розглядається маніпулювання. Для прикладу можна навести ряд формулювань поняття маніпулювання, запропонованих Є. До- ценком:

• вид психологічного впливу, за якого майстерність маніпулято­ра використовується для прихованого впровадження в психіку адресата мети, бажань, намірів, відносин чи установок, що не співпадають з тими, які є у адресата на цей момент;

~ психологічний вплив, націлений на зміну напрямку активності іншої людини, виконаний настільки майстерно, що залишаєть­ся непоміченим нею;

• психологічний вплив, спрямований на неявне спонукання іншо­го до здійснення визначених маніпулятором дій;

• майстерне спонукання іншого до досягнення (переслідування) побічно вкладеної маніпулятором мети.

Іноді, на його думку, з практичних міркувань зручніше користу­ватися метафорою безпосередньо під час визначення цього поняття, сформулювавши його так:

50

Маніпулювання - це дії, спрямовані на «прибирання до рук» ін­шої людини, кривдження її, здійснювані настільки майстерно, що у людини створюється враження, ніби вона самостійно управляє своєю поведінкою.

Наведені короткі формулювання поняття «маніпулювання» нале­жать переважно до одного з її різновидів, достатньо поширеного, але не єдиного, а саме - до міжособистісного маніпулювання. В цих ви­значеннях операційна сторона процесу маніпулювання визначаєть­ся, головним чином, через майстерність маніпулятора, а також пря­мо вказується на «насильство», «нав’язування» змін, що вносяться в психіку та поведінку. Водночас не зазначені навіть гіпотетичні під­стави відділення «насильних» (вимушених) змін поведінки та психі­ки адресата від ненасильних.

Робоче визначення психологічного маніпулювання доцільніше сформулювати як процес цілеспрямованого чи ненавмисного викорис­тання різних специфічних способів і засобів зміни (модифікації) пове­дінки людини чи її мети, бажань, намірів, відносин, установок, психіч­ного стану та інших психологічних характеристик на користь суб’єкта впливу, і які могли б не відбутися, якби адресат достатньо володів дани­ми, що відносяться до ситуації, зокрема знав, які способи застосовува­лися стосовно нього або з якою метою вони використовувалися.

Звідси витікає, що причин маніпулювання можна назвати бага­то. Ясно й те, що їх не можна віднести до однієї групи. Вони мають різне походження.

Перш за все необхідно розмежувати маніпулювання на міжосо- бистісному рівні та масові маніпулювання. Потрібно також чітко розрізняти маніпулювання як процес і власне маніпулятивні методи, тобто техніку маніпулювання. Технікою можна користуватися несві­домо. В буденному житті багато хто з нас виконує роль мимовільних маніпуляторів чи жертв маніпулювання.

З прийомами маніпулювання на міжособистісному рівні ми стикаємося досить часто. Основними структурними елементами схе­ми такого маніпулювання з одного боку є сам маніпулятор, суб’єкт маніпулювання чи автор впливу, а з іншого - людина, на яку воно на­правлене, тобто об’єкт маніпулювання чи адресат впливу.

Процес маніпулятивного впливу може здійснюватися безпосе­редньо маніпулятором, але бувають ситуації, коли останній виступає ініціатором і організатором складного психологічного маніпулюван­ня, в якому використовує інших осіб для досягнення своєї мети (так званий метод «залучення третіх сил»)

.Ще одне поняття, яке необхідно ввести для опису психологічного маніпулювання особою, - це «мішені» впливу.

Вплив будується з розрахунку на підставові інстинкти людини, П агресивні устремління. Маніпулятори використовують важелі, які повинні діяти безвідмовно: потреби в безпеці, в їжі, у відчутті спіль­ноти тощо.

В різних дослідженнях мішенями впливу вважаються окремі люди, їх об’єднання, соціальні групи, населення і навіть країни - об’єкти психологічних операцій.

ТТі п час розгляду міжособистісних маніпулювань на сьогодні як мі­шені розглядаються особистісні структури, певні психічні утворення людини. Узагальнюючи наявні дані з цієї проблеми, можна сформу­лювати робочу класифікацію мішеней маніпулятивного впливу на осо­бистість. До неї належать такі п’ять груп психічних утворень людини:

1. Збуджувачі активності людини: потреби, інтереси, схильності.

2. Регулятори активності людини: групові норми; самооцінка (відчуття власної гідності, самоповага, гордість); суб’єктивні відно­сини; світогляд; переконання; вірування; смислові, цільові, опера­ційні установки тощо.

3. Когнітивні (інформаційні) структури (у тому числі інформаційно-орієнтовна основа поведінки людини загалом) - знання про навколишній світ, людей та інші різноманітні відомості, які є ін­формаційним забезпеченням активності людини.

4. Операційний склад діяльності: спосіб мислення, стиль пове­дінки та спілкування, звички, уміння, навички тощо.

5. Психічні стани: фонові, функціональні, емоційні.

Потужність і ефективність маніпулятивного впливу залежить від

наявності певних переваг у маніпулятора над адресатом. Раніше вже наголошувався прихований від адресата характер маніпулятивного впливу, що відразу створює переваги маніпулятору. Окрім цього, іс­нують й інші переваги, які дозволяють маніпулятору використовува­ти специфічні прийоми впливу й підсилюють його ефект. Класифіка­ція цих переваг запропонована Є. Доценком. Основою в ній є джерело, що створює переваги. З урахуванням цього ним виділяються такі чо­тири основні групи:

По-перше, автор уже може володіти деяким власним набором пе­реваг:

а) статусні переваги (рольова позиція, посада, вік);

б) ділові (кваліфікація, аргументи, здібності, знання)

.По-друге, автор може використати силу третіх осіб. Якщо це кон­кретні або достатньо визначені «інші», то такий вид сили можна на­звати:

в) представницькою підтримкою («я від Миколи Миколайовича», «не за себе стараюся - за колектив»).

Якщо ж автор спирається на узагальнених інших, назвемо це:

г) конвенціональною перевагою (традиції, мораль тощо).

По-третє, сила може витягуватися з самого процесу взаємодії з

партнером:

ґ) динамічні сили (темп, паузи, ініціатива);

д) позиційні переваги (експлуатація емоційного тону колишніх чи актуальних відносин);

е) договір - результат спільних угод.

По-четверте, сила здобувається зі слабкості партнера або його психічних особливостей.

Ця класифікація є цікавою у зв’язку з тим, що джерела переваг маніпулятора виступають у свою чергу для адресата джерелами за­гроз його інформаційно-психологічній безпеці в міжособистісній вза­ємодії і можуть використовуватися для діагностики факту маніпуля­тивного впливу та оцінки його потужності.

Проте в цій класифікації під час розгляду процесу міжособистіс- ної взаємодії не враховується використання при наданні маніпуля­тивного впливу оперування інформацією, а вказуються лише дина­мічні характеристики.

Таке джерело переваг маніпулятора, як зовнішні умови зводить­ся лише до використання третіх сил і деяких характеристик маніпу­лятора. Водночас за рахунок змін зовнішніх умов можливе значне збільшення потужності маніпулятивного впливу та на сьогодні вико­ристовується досить багато відповідних прийомів.

З урахуванням висловленого доцільно структурувати джерела за­гроз інформаційно-психологічної безпеки людини в міжособистісній взаємодії під час здійснення маніпулятивного впливу на три основні групи.

Перша група включає загрози, пов’язані з можливостями маніпу­лятора впливати на сам процес міжособистісної взаємодії, тобто відпо­відно до своєї мети змінювати його хід, організацію, процедуру, інфор­маційний зміст, використовуючи для цього відповідні прийоми.

Друга група включає загрози, пов’язані з можливостями вико­ристання маніпулятором зовнішніх для адресата чинників.

їх можно розділити на такі підгрупи:

а) умови зовнішнього соціального середовища (ноприклад, мож­ливість використання інших осіб для здійснення впливу, со­ціальних зв’язків, що склалися з адресатом і його оточенням тощо);

б) власний особовий потенціал маніпулятора (наприклад, такі його статусні переваги, як рольова позиція, посада, вік, матері­альне становище, кваліфікація, освіта, здібності, знання, кому­нікативні навички й уміння тощо);

в) умови зовнішнього фізичного середовища (наприклад, вибір місця і часу проведення міжособистісної взаємодії, створення відповідної наочно-речової обстановки тощо).

Третя група включає загрози, пов’язані з можливостями вико­ристання маніпулятором внутрішніх, психологічних, індивідуально- особових характеристик адресата (зокрема його стану).

Використовуючи відповідні прийоми впливу на різні психічні структури особистості адресата, маніпулятор досягає своєї мети.

На відміну від міжособистісних, маніпулювання на політич­ному рівні знеособлені й передбачають вплив на широкі маси. Воля меншини (а то й окремої особи) в завуальованій формі нав’язується більшості.

Маніпулювання свідомістю є системою ІПВ з метою впроваджен­ня в свідомість певного світогляду, ціннісних установок, уявлень про мораль, моральність, нормативність тих чи інших форм поведінки. Якщо йдеться про масовий вплив, то тут, звичайно, основним інстру­ментом маніпулювання свідомістю є масова культура — система ма­ніпулювання елементарними реакціями мас людей, що застосовує найсучасніші досягнення науки й техніки. Ключовими провідни­ками масової культури є засоби масової інформації та індустрія до­звілля. ЗМІ працюють на користь ангажуючого їх замовника. Це про­являється в РИ-технологіях передвиборної боротьби, в нав’язуванні за допомогою реклами тих або інших товарів і послуг, зокрема, що найбільш небезпечно, псевдомедичних, в етичній сфері йдеться про впровадження в суспільну свідомість певних «ідеалів», що влашто­вують замовника. Надзвичайно важливим є вплив на суспільну сві­домість індустрії дозвілля. Вона включає розважальні жанри кіно, театру й літератури, адаптовані до невимогливих інтелектуальних і естетичних запитів мас та направлені на формування в суспільній сві­домості насаджуваного замовником способу життя.

54

Основним з медико-психологічних наслідків маніпулювання свідо­містю є різке збільшення людей з різними формами деструктивної по­ведінки, вираженої в стійкому прагненні до руйнування й насильства. Не можливо не помітити, що маніпулювання суспільною свідомістю у формі прихованої чи явної пропаганди насильства, жорстокості, расової чи релігійної ненависті можуть запускати механізм спонтанної форми деструктивної поведінки. З цим можна пов’язати негативні тенденції останнього часу - збільшення числа злочинів, направлених проти особи, вбивств і замахів на вбивства. Зараз найбільш небезпечною для суспіль­ства формою деструктивної поведінки стала релігійно-фанатична. Саме з нею пов’язані акти тероризму, здійснювані терористами-смертниками. Істинний фанатизм пов’язаний з патологічною особистістю, головним чином з психопатією. Окремо можна сказати про явище, яке отримало назву «зомбування» - особлива цілеспрямована психологічна обробка індивіда з пригніченням функції власного «я».

Причина появи і широкого розповсюдження такої форми деструк­тивної поведінки, як патологічна схильність до азартних ігор полягає в тому, що пристрасть до легкої наживи стала загальною, морально допустимою, суспільно схвалюваною та повсюдно пропагованою як засобами масової інформації, так і іншими інструментами реклами. Гра є своєрідним психологічним захистом, що допомагає відійти від реальної дійсності і необхідності вживати якихось конкретних захо­дів. Основними ознаками патологічної схильності до азартних ігор є: постійне збільшення часу, присвяченого грі, нездатність припинити гру після крупного виграшу або програшу, поява дискомфорту за від­сутності гри. Згідно з новою класифікацією хвороб ці ознаки вклю­чені в розділ «психічні й поведінкові розлади». Комп'ютероманія та інтернет-залежність характеризуються схожими патологічними ста­нами, що вимагають адекватної медико-пснхологічної допомоги.

Маніпулювання свідомістю наносить величезний збиток духо­вному стану суспільства, призводить до розвитку в окремих осіб не тільки психологічної неадекватності, але й психічних розладів і тим самим знижує рівень психічного здоров’я нації.

С. Г. Кара-Мурза у своїй книзі «Маніпуляція свідомістю» дає таке визначення:

«Маніпулювання - спосіб панування шляхом духовного впливу на людей через програмування їх поведінки. Цей вплив направлений на психічні структури людини, здійснюється приховано й ставить своєю задачею зміну думок, переконань та мети людей у потрібному напрямі»

.Можна говорити про два основні типи управління суспільством східний і західний. Головна відмінність західного типу полягає в тому, шо він спирається на контроль не над засобами виробництва, а над за­собами інформації та використовує їх як нервову систему.

Маніпулювання свідомістю стає одним з визначальних факторів сучасного соціального життя. Для цього використовується інформа­ція, яка, разом з іншими її властивостями, стає знаряддям влади над людьми, одннм з методів управління суспільством.

На думку В. Амеліна, маніпулювання свідомістю передбачає такі моменти:

а) впровадження у свідомість під виглядом об’єктивної інформа­ції неявного, але бажаного для певних груп змісту;

б) впливання на больові точки суспільної свідомості, що збуджу­ють страх, тривогу, ненависть тощо;

в) реалізацію деяких задумів і приховуваної мети, досягнення яких маніпулятор пов'язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.

Сьогодні розробляються вдосконалені технологи впливу на моти­вацію вчинків і поведінку людей - технології «несилового примушен­ня». Організовується маніпулювання людьми проти їх волі, але з їх згоди на користь дуже малої частини суспільства.

Багато хто порівнює процеси в суспільстві, де маси йдуть проти своїх інтересів, з поведінкою людей, які піддалися дії наркотиків.

Політичні маніпулювання включають як міжособистісні, так і масові маніпулювання. В першому випадку для їх здійснення маніпу­лятор вдається до певної техніки, тобто набору маніпулятивних при­йомів, що працюють на міжособистісному рівні. В другому випадку на допомогу маніпулятору приходять маніпулятивні технології.

Схематично це можна представити так:

Найяскравішим прикладом політичних маніпулювань, безумов­но, є вибори 1996 року. Б. Єльцин, що мав рейтинг 3 % до початку ви­борів, задіяв усі засоби, що були в його розпорядженні, для перемоги. Видали величезну кількість указів, усім усе обіцяли, працював пре­зидентський «телефон довіри»... Після закінчення виборів дія указів була призупинена. А. Лівшиц досить цинічно зазначив, що виконати їх просто нереально і вони видавалися не для того, щоб виконуватися! «Телефон довіри» теж за непотрібністю відключили. Хоча проблем у людей після виборів менше не стало. Грубий обман населення чомусь стали називати «новими виборчими технологіями». Новизна лише у назві та в окремих прийомах. Але суть одна - влада знову, як і в роки радянської влади, ошукує свій народ. І народ, як і в ті роки, відпові­дає «взаємністю», тобто недовірою до неї.

Інший приклад політичного маніпулювання - живучість режиму Саддама Хусейна. «В 90-і роки санкції були головною темою майже всіх розмов іракців. На «хесар» (ембарго) покладалася вина мало не за все. Але звинувачували за введення санкцій не Саддама Хусейна, а мстиву і злобну Америку, яка прагне підкорити волелюбний народ Іраку». В цьому випадку використаний старий, але в певних умовах дуже ефективний прийом створення «образу ворога».

Ще один характерний приклад політичного маніпулювання пов’язаний з винайденням атомної бомби. Американці розраховува­ли, що створення атомної зброї забезпечить йому перевагу над Радян­ським Союзом. Президент СІЛА Г. Трумен інформував Й. Сталіна під час Потсдамської конференції про створення ядерної зброї та був зди­вований спокійною реакцією радянського лідера. Звичайно, Сталін знав, про що йдеться. Але, як пише Г. Кісинджер: «Поведінка Сталі­на в Потсдамі вказувала на рішучість радянського керівництва змен­шувати значення ядерної зброї для того, щоб продемонструвати не­залежність Кремля та неможливість залякати його». Сталіну також було важливо, щоб населення Радянського Союзу не втратило віру у всемогутність свого вождя і держави. Він не міг відкрито визнати, що американці вийшли вперед у такій важливій справі. Тому радянська пропаганда всіляко применшувала значення атомної зброї, і радян­ські люди про існування атомної бомби дізналися майже через десять років після її винайдення.

Радянська пропаганда в ті роки могла вчинити подібний трюк, оскільки альтернативних джерел інформації в СРСР просто не було. Проте практика свідчить, що навіть наявність цих джерел інформації ще не є перешкодою на шляху маніпуляторів

.У результаті тих якісних змін, що настали у світі, маніпулюван­ня свідомістю вийшло на передову позицію та відіграє багато в чому визначальну роль у соціальних процесах.

Література до розділу 2

1. Бессонов Б. Н. Идеология духовного подавления. - М.: 1971. - 295 с.

2. Choukas M. Propaganda Comes of Age. - Washington, 1975. — P. 210.

3. Философский словарь. / Под редакцией И. Т. Фролова. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1986. - С. 202.

4. Лисичкин В. А., Шелепин Л. А. Глобальная империя Зла. Но­вая геополитическая расстановка сил. - М.: Крымский мост-9Д, 2001.-445 с.

5. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. - М., 1989.-С. 63.

6. ЦуладзеА. М. Политические манипуляции, или Покорение толпы. - М.: Книжный дом «Университет», 1999. - 144 с.

7. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. - М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - С. 47, 59,60,138.

8. Георгий Грачев. Игорь Мельник. Манипулирование личностью: Организация, способы и технологии информационно-психологи­ческого воздействия. - М.: Изд-во РАГС, 1998. - С. 65-68. <http:// www.ritorika.hobi.ru>.

9. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. - М.: Алгоритм, 2000. - С. 26.

10. Амелин В. Н. Социология политики. - М., 1992. - С. 61.

11. Апдайк Р.Дж. Саддам Хусейн. - Ростов-на-Дону, 1999. - С. 495.

12. Киссинджер Г. Ядерное оружие и внешняя политика. — М., 1959. - С. 423.

РОЗДІЛ з

ТЕХНОЛОГІЇ МАНІПУЛЮВАННЯ СВІДОМІСТЮ

людини