2. Телебачення

За експертними оцінками, електронні ЗМІ (телебачення, Інтер- нет, радіо) становлять лише дещо більше 11 % загальної кількості суб’єктів поширення інформації, однак за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку значно переважають інші ЗМІ.

Головна перевага телебачення полягає в самій його природі: це «картинка», демонстрація рухомого відеоряду, який робить глядача свідком певної події. Не дарма кажуть, що «краще один раз побачи­ти, ніж сім разів почути». Саме ця унікальна властивість надає те­лебаченню ні з чим незрівнянну емоційну силу. Поєднуючи зорові та слухові образи, показуючи події в динаміці, розвитку, телебачення є найбільш впливовим засобом сучасної масової телекомунікації. Спо­стерігаючи за розвитком подій на телеекрані, глядач ототожнює себе з очевидцями чи навіть учасниками подій. Таким чином досягається головний психологічний «ефект присутності», ідентифікації аудито­рії з подіями, які зображуються. Це робить телебачення надзвичайно емоційним засобом комунікації, чий вплнв межує з впливом на під­свідомість. Спрацьовує дивний для здорового глузду принцип: «Я ба­чив - отже, це правда!»

Порядок діяльності телебачення в Україні регламентується За­коном України «Про телебачення і радіомовлення», який було роз­роблено відповідно до базового Закону України «Про інформацію». Технічно телевізійні трансляції здійснюються у трьох формах

1. :за допомогою частот, виділених для мовлення;

2. кабельних мереж (кабельне телебачення);

3. супутникових трансляцій.

Відповідно до Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Національна рада є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіооргаиі- заціям на всі види телерадіомовлення - ефірне, кабельне, проводо- ве (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (пе­редач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування, а також згідно із законодавством може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії.

Порядок видачі ліцензій регламентується Положенням про по­рядок ліцензування телерадіомовлення, що було затверджене рішен­ням Національної ради.

З огляду иа поширеність, доступність та популярність телебачен­ня воно виступає найефективнішим засобом доведення інформації до широких верств населення. Така характеристика не могла залиши­тися поза увагою держави, яка зацікавлена в повному та своєчасно­му висвітленні діяльності її органів (бажано з привабливої сторони). Крім цього, у випадках виникнення надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, техногенні катастрофи, оголошення війни) існує невідкладна необхідність доведення інформації до населення саме у такий спосіб.

Із цією метою ст. 27 Закону України «Про телебачення і радіомов­лення» передбачеиообов’язок державних телерадіоорганізацій безко­штовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційно­го Суду України на територію всієї країни, а офіційні повідомлення Верховної Ради АР Крим, місцевих рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій - на підвідомчу їм територію.

Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не мають права відмовитися від поширення повідомлень про надзвичайні об­ставини. Право на використання телебачення й радіомовлення з цією метою належить органам і посадовим особам, які уповноважені при­ймати рішення в умовах надзвичайних обставин. Телерадіоорганізя- ції також зобов ’язані безкоштовно повідомляти рішення суду, Ш° ^иа' брали чинності й містять розпорядження про оголошення їх через цю телерадіооргаиізацію.

З огляду на значну роль телебачення у житті пересічного українця на нього також покладено пропагандистську та агітаційну функцію під час проведення виборів і референдуму. Контроль за дотриманням

434

телерадіоорганізаціями вимог законодавства про вибори та референ­думи стосовно передвиборної агітації та політичної реклами здійсню­ють Національна рада У країни з питань телебачення і радіомовлення, Центральна виборча комісія України, окружні (територіальні) вибор­чі комісії, що проводять відповідні вибори чи референдуми.

Українське телебачення сьогодні - це 11 загальнонаціональних те низка регіональних і місцевих телекомпаній, провідні з яких ве­дуть мовлення на базі каналів УТ-1, УТ-2 та УТ-3. При цьому під час отримання телекомпаніями ліцензій питання про стратегію розвитку інформаційного простору, а тим більше про інформаційну безпеку ие стояло иа порядку деииому. В результаті Україна сьогодні фактично не має власних освітнього, культурного, спортивного, дитячого кана­лів. Необхідно враховувати, що велику частку ефіру займає трансля­ція реклами - до 25 %, яка є класично маніпулятивним матеріалом. Крім цього, найбільш рейтинговими в Україні є комерційні канали. Державне телебачення (УТ-1, «Рада») значно програє комерційному забюджетними, рекламними та іншими показниками.

Різниця в обсягах надходжень від реклами між комерційними і державними каналами виступає «лакмусовим папірцем» оцінки ефек­тивності діяльності телеканалу в інформаційному просторі.

3. Радіо

Завдяки оперативності, а отже, простоті створення та розповсю­дження інформаційних повідомлень радіо випереджає всі інші засоби масової комунікації. Пік популярності радіо припадає на 20 40 роки. Саме радіо забезпечило ефективність геббельсівської пропаганди в гіт­лерівській Німеччині та на окупованих територіях. А чого вартий за­гальновідомий і сьогодні голос диктора радянського радіо Левітана?

Особливістю радіопередач є те, що на слух людина здатна сприй­няти лише близько 20 % інформації, отже, велика кількість цифр та фактів лише ускладнює сприйняття. Радіоновини також неможливо прослухати заново, а їх запис споживачами на інші носії не практи­кується. Саме тому випуски новин на радіо виходять з періодичністю найчастіше у ЗО хв і містять багато повторів.

Поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостеріга­ється тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють ^в РМ-діапазоні, що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення. Це водночас призводить і до зниження якості радіопро-

435

грам, їх комерціалізації. Що ж до регіонального розподілу телера- діокомпаній зазначимо, що в багатьох областях, незважаючи на за­гальну тенденцію до зростання чисельності ГМ-радіостанцій, немає жодної радіокомпанії, яка б транслювала передачі про життя регіону. Тобто місцеве мовлення сьогодні фактично відсутнє.

Як наслідок, за умов надшвидкого зростання чисельності теле­радіоорганізацій — зі 103 у 1995 році й до 1052 у 2003 році (в 10 разів за 8 років і на 25 % лише за останній рік) - сьогодні ми маємо «аж» 1 % дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3 % пізнавальних програм тощо. Натомість аж 75,5 % художньо-розважальних телерадіопрограм. Зазначимо також, що зростання відбувається за рахунок комерційних радіостанцій, що має наслідком постійне падіння частки державного радіомовлення.