2. Чорний піар і чорна риторика

1. Чорна риторика як одна з маніпулятивних технологій чорного піару

Риторика - один зі значимих розділів піару. Ще в античності Аристотель визначав риторику як здатність знаходити можливі спо­соби переконання щодо кожного предмета. Риторичні знання, що сформувалися в еллінській культурі, стали надбанням культури пу­блічного спілкування, аргументування тощо.

Трансформація риторичних установок, нехтування правилами гри - знак історично обумовленої змінн суспільної свідомості, а та­кож не завжди виправданого зменшення рюлі моральних принципів у політичному й іншому видах комунікації.

Піар, риторика, так само як і чорний піар, чорна риторика ба­зуються на комунікативних властивостях мови, її невичерпних мож­ливостях. Кожна вимовлена фраза є в цьому випадку мовним вчин­ком - поводження людини, виявлене через мову, що є відбиттям її внутрішніх установок і переконань. Подібний підхід ґрунтується на таких положеннях:

• Апеляція або вимоги, що втримуються в нашій мові, ініціюють дію, і саме це є їі основною функцією.

• Наша мова допомагає нам послідовно керувати своїми діями не тільки через перспективні цільові стратегії, але, як не дивно, через проголошення зовсім утопічних ідей, головним чином, однак, за допомогою винесення оцінок, суджень шляхом вигід­ної маніпуляції або ефективної мотивації.

• Наша мова підмінює собою дію. Наприклад, проголошені пунк­ти передвиборчих програм депутатів найчастіше не бувають ре­алізовані: вони легко будують утопічні плани і терплять крах при спробі їх запровадити в життя, ігноруючи той факт, що сло­во повинно підтверджуватися справою.

• Наша мова легітимізує наші дії.

• У мові ми виставляємо свої вчинки у вигідному світлі або фор. муємо словесну базу для власних дій або бездіяльності.

• Наша мова сама є дією: усяка зловмисна неправда, будь-яке лжесвідчення, кожне окремо взяте образливе висловлювання підкреслюють злочинність дій, ініпійованих словами.

Дамо визначення деяким комунікативним поняттям в інформа­ційно-психологічному ключі, які мають значення для розуміння тех­нік і прийомів чорної риторики й чорного піару.

Риторика - мистецтво спілкування; наука про ефективне засто­сування мовних компонентів під час публічного спілкування; сукуп­ність технічних прийомів, що дозволяють домогтися колегіального рішення на свою користь або просто вибити ґрунт з-під ніг опонента.

Техніка - практичні навнчки, певні знання, майстерність, здат­ності того, хто їх застосовує.

Діалектика - здатність вестн діалог і переконувати партнера по дискусії у своїй правоті. Це мистецтво переконання й водночас готов­ність вирішувати проблеми за допомогою спілкування, коли консен­сус досягається у процесі взаємного пізнання.

Діалектика передбачає точне формулювання думок мовцем, пра­вильне трансформування їх у слова й переконання аудиторії або кон­кретного співрозмовника, орієнтуючись на їхню точку зору, прагну­чи з позицій відносини партнерства дійти згоди й взаєморозуміння.

Еристика - техніка й метод ведення суперечки; здатність пред­ставити незаперечну аргументацію, що дозволяє здобути принципову перемогу в суперечці.

Рабулістика - мистецтво витонченої аргументації, що дозволяє виставити предмет обговорення або послідовність чиїхось думок у по­трібному світлі, що не завжди відповідає дійсності.

Чорна риторика - маніпулювання всіма необхідними риторични­ми, діалектичними, еристичними й рабулістичними прийомами для того, щоб направляти бесіду в бажане русло й підводити опонента або публіку до бажаного висновку або результату.

Фахівці з чорної риторики визначають її як « убрану в слова домі­нанту переможця, переконливу завдяки послідовному використанню всіх коштів і інструментів, доступних у мовній сфері: вербальних, па- равербальних і невербальних, тобто мовних, тілесно-мовних сигналів і сигналів, що супроводжують мову». Під час звертання до комунікв* тивних техніків методам і інструментам варто враховувати, до *****

460по собі вони нейтральні; чесними або нечесними вони стають лише під час їхнього використання, перетворюючись у білу або чорну ри­торику-

Для реалізації повяомасштабних піарівських задумів важливі як особистість самого політика, так і ПР-команди, що ним ангажуються. Такий типаж уже сформований. Ця особистість здатна породжувати еіос - ефективний стан одержувача інформації. Компетентність, ча­рівність, іронічність, розвинена інтуїція, тактична гнучкість, уміння викликати зацікавленість до будь-якого предмета мови, уміло опи­ратися на найпростіші зорові емоції, здобувати довіру обивателя й одночасно догоджати інтелектуалові — основа іміджу сучасного попу­лярного політика, представників його команди, елітних політичних журналістів.

Однак все це не привід вважати його «доброчесним чоловіком, досвідченим в умінні говорити» (Цицерон), оскільки красномовство сучасного політика не завжди є проявом моральності. Антична рито­рика й російська риторика, що виросла на ЇЇ традиціях, образ ритора оцінювали завжди з позицій моральності й етики. Крім того, антична риторична етика не знала поняття закулісна фігура, не припускала, що комунікативний ризик коштує більших грошей.

Антична риторика приділяла увагу різним видам діалогу, зокре­ма й конфронтаційному. Але була одна обов’язкова умова: незалеж­но від ступеня розбіжності комунікативних установок сторони пого­джувалися вислухувати одна одну.

Діалектичний діалог - діалог, що передбачає уважність до до­водів співрозмовника, тому що тільки в єдності двох «Я» - мовця і сприймаючого, що задає питання й відповідає на них, можливий шлях до істини.

Ангажований у чорннй піар політик винятково монологічний, у ньому зникає позитивний інтерес до іншого, і тому перевага віддаєть­ся еристнчному діалогу.

Еристичний діалог — витончений діалог, але не спрямований до істини, а організований на принципах, що є протилежними високій етиці суперечки.

•Перекручування» правил риторичного діалогу в чорній риторн- Ці можна доглянути в небажанні слухати й чути іншого, у презумпції недовіри до опонента, у нав’язуванні йому форми й ритму спілкуван­ня, у небажанні вибрати повноцінну для обох сторін спільність. Ві­домий публіцист і журналіст Вольф Шнайдер описав сутність полі- ¹ тичних процесів, що призводять до трансформації риторики в чорну.

46

1«Техніка зваби - головними користувачами якої сьогодні стають ре. клама й пропаганда - спочатку називалася риторикою, винайшли о греки. І найголосніше вона звучала на афінських і римських форумах, пізніше - у британській палаті громад, у французьких національних зборах і в берлінському Палаці спорту. При цьому той факт, що миси, цтво говорити є мистецтвом вмовляти, не тільки не заперечувався, але й підносився як щось таке, що розуміється саме собою, у всі часи - від Аристотеля й Цицерона до Шготтшеда, Геллерта й Вальтера Йенса; єдине, що було потрібно від оратора, — служити справедливості... Та­ким чином, після молитви й наказу риторика становить третю більшу сферу мови, що не інформує, а скоріше утворює прірву, що вселяе жах. Майже всі мовні прийоми, якими користувалися Гітлер і Геб- бельс, були відомі ще в античних школах красномовства».

У сучасній теорії комунікацій розроблені принципи організації чорної риторики. Найбільш повно вони сформульовані в книзі «Чорна риторика» Карстена Бредмайера. Він вважає, що чорна риторика - це вміння маніпулювати всіма риторичними методами для впливіу на особистість або аудиторію; відрізняти, в яких контекстах і за яких обставин аргументи комунікантів нічого не означають або навпаки є вирішальними; усувати протиріччя й проводити «черво ну нитку» у кожній розмові; перетворювати негативне мислення й поводження співрозмовника в позитивне і конструктивне; винахід лив о й елегантно усувати пастки: у конфронтаційних ситуаціях поводитися впевнено. Чорна риторика - це той спосіб інформаційно- психологічного впливу на особистість, яким кожний політичний лі­дер повинен володіти поза залежністю від того, використовує вів В у своїй комунікації чи ні. Знати прийоми чорної риторики необхідно для того, щоб їм протистояти.