2. Інформаційно-психологічне протиборство у роки Другої світової війни (1939-1945)

   1. Особливості ведення пропаганди Німеччиною і срср серед військ та населення противника в роки Другої світової війни

На особливу увагу заслуговує організація пропаганди на війська й населення противника фашистської Німеччини.

Із перших кроків своєї політичної діяльності Гітлер надавав над­звичайно великого значення пропаганді. У книжці «Майн Кампф» він у спеціальному розділі розглядав основні принципи пропаганди. Про те, яку роль гітлерівці відводили пропаганді, свідчить той факт, що в залі, де відбувався Нюрнберзький з’їзд націонал-соціалістичної партії 1935 року, на стіні висів плакат із написом: «Пропаганда при­вела нас до влади, пропаганда дозволила зберегти владу, пропаганда дасть нам змогу завоювати світ*.

Гітлерівське керівництво ставило пропагандистську війну за зна­ченням і потенційною ефективністю в один ряд зі збройною, еконо­мічною та дипломатичною боротьбою. Визначаючи своє ставлення до пропагандистських методів впливу на противника, Гітлер зазначав: «Місце артилерійської підготовки для фронтальної атаки піхоти в траншейній війні в майбутньому займе побудована на цілком нових засадах пропаганда, призначення якої буде - зламати противника пси­хологічно до того, як армії взагалі почнуть діяти».

Очолюючи імперське міністерство пропаганди, Геббельс так ви­значав роль інформації в майбутніх воєнних кампаніях: «Інформація на війні є бойовим засобом. Її використовують із метою ведення ві­йни, а не для передачі відомостей».

Вплив на громадську думку зарубіжних країн передбачалось здійснювати такими способами:

1. Поширення інформації через інформагентства, радіо, через до­ставку за кордон німецьких газет і журналів, листівок, через агентур­ну мережу.

2. Через німецьких кореспондентів за кордоном.

3. Через проведення виставок-ярмарок у Німеччині, участь у та них виставках за кордоном.Здійснення програм обміну з дружніми країнами в різних га­лузях (наука, мистецтво, спорт, виховання молоді та ін.).

29 серпня 1939 р. була здійснена остання передвоєнна пропаган­дистська спроба звинуватити Польщу в агресивності й таким чином перекласти відповідальність на неї за розв’язання війни. Польська кампанія для підрозділів пропаганди пройшла цілком успішно: тіль­ки в результаті розповсюдження листівок однією ротою пропаганди в районі Модлін-Варшава майже 1 тис. поляків добровільно перейшли на сторону Вермахту.

Німецька пропаганда досягла свого найбільшого успіху в 1940 році, в період бойових дій з окупації Франції. Основними важеля­ми геббельсівської пропаганди були «чорні» передавачі, які видава­ли себе за французькі радіостанції. За їх допомогою поширювали­ся різноманітні чутки, піддавалися нищівній критиці уряд і армія Франції, сіялися невпевненість та панічні настрої серед населення і французьких військовослужбовців.

Наприкінці 1940 року керівники основних пропагандистських центрів рейху ставили завдання, спрямовані на підготовку до веден­ня війни проти СРСР. У всіх установах і відомствах негайно активізу­валася робота з отримання й узагальнення матеріалів, призначених для пропаганди проти СРСР із початком війни.

Найбільших успіхів пропагандистська машина Вермахту досягла у 1942 році. Велика кількість перебіжчиків і полонених у 1941 році пояснюється, передусім, винятково сприятливою бойовою обстанов­кою, що склалася на користь фашистської Німеччини. Тому припису­вати успіхи цього року лише ефектипному впливові пропаганди було б неправильно. Що ж стосується 1942 року, то за період із травня до грудня до німців добровільно перейшло 79 319 червоноармійців. Ба­гато було також тих, хто добровільно здався у полон.

В основу німецької пропаганди лягли такі тези:

• обґрунтування раптового нападу на СРСР: «Жидівсько- комуністичний уряд, який очолює Джугашвілі-Сталін, пору­шив договори, що були укладені з Німеччиною»;

• визвольна місія Вермахту: «Німецьким військам наказано вигнати комуністів, які мордують та експлуатують народи СРСР»;

• становище у СРСР: «Вам обіцяли соціалізм і справедливість - ви ж отримали убогість і знущання»;

спільна боротьба: «Поверніть вашу зброю проти цієї влади — і ви звільните світ від ворогів людства»

.Пропагандистський апарат Вермахту чільне місце відводив ге­нералові Власову. Основою цієї пропагандистської акції стало гасло: «Росіяни перебігають до росіян». Частину листівок склали представ­ники Власова, власівці також брали участь у веденні передач через гучномовні станції. Неодноразово озвучували те, що підписав Власов (як голова російського комітету) та його секретар Малишкін: «Звер­нення Російського комітету до командирів і бійців Червоної Армії, до всього російського та інших народів Радянського Союзу». Великим тиражем розповсюджувався також «Відкритий лист червоноармій- цям і радянським командирам від добровольців Російської визволь­ної армії».

Ще одне завдання цієї пропагандистської акції полягало в тому, щоб залякати радянських солдатів застосуванням нової невідо­мої раніше техніки (танки «Тигр», САУ «Пантера» та ін.) і на цій підставі апелювати до їх людських інстинктів самозахисту і збере­ження життя. До цього ж радянським солдатам, які вважали себе ворогами радянської влади, обіцяли низку пільг у полоні. У нака­зі Верховного командування Вермахту було зазначено, що кожно­го військовослужбовця Червоної Армії, який самовільно залишив свою військову частину й самостійно перейшов до німців, «вважати не військовополоненим, а таким, що добровільно перейшов на бік німецької армії».

Проте велика пропагандистська кампанія Вермахту, як і військо­ва операція на Курській дузі, загалом закінчилася невдачею. Незва­жаючи на те, що для проведення цієї, так би мовити, психологічної операції було задіяно чималі сили й засоби, її результати були дуже скромними, оскільки ситуація на фронтах кардинально змінилась не на користь німців. Більш пристосовані до ведення боїв, а також елементарного виживання в зимових умовах, бійці Червоної Армії, враховуючи ще й поразки німців, дедалі скептичніше ставилися до німецьких «обіцянок», тому ефективність німецької пропаганди па­дала.

Заслуговує на увагу ведення ІПВ фашистської Німеччини на те­риторії України. Вигідне географічне положення та багаті природні ресурси перетворили Україну в роки війни в арену не лише військо­вих баталій, а й гострого пропагандистського протиборства.

Початок німецько-радянської війни виявив слабкість політич­ного та військового керівництва СРСР, недостатню підтримку дій УР^ЯДУ з боку окремих верств населення, зокрема на українських

217землях. До кінця 1941 р. майже вся територія України була окупо­вана німецькими військами. Вони контролювали близько 80 млн осіб, тобто 42 % населення Радянського Союзу, і велику частину йо- го економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн радянських військовополонених (із них, за підрахунками, 1,3 млн становили українці).

Умовно діяльність німецьких пропагандистських спецслужб на теренах України можна поділити на три етапи. На кожному з них ве­дення пропаганди мало свої особливості.

На початковому етапі війни домінувало сподівання західних і східних українців на те, що з приходом німецьких військ відновить­ся українська державність, припиняться репресії щодо мирного на­селення, зміниться форма власності, особливо на землю.

Німецька пропаганда вміло використовувала на цьому етапі за­значені сподівання українського народу. Результатами цього стало зменшення (а в деяких районах - повна відсутність) опору німецьким військам, оскільки їх сприймали як визволителів від більшовицької диктатури, підтримка окупаційних військ і створення місцевої вла­ди. Це стало можливим завдяки використанню в пропагандистсько- агітаційних матеріалах таких тем, як залякування населення пере­могами німецьких військ, нагадуваннями про жахи більшовицької диктатури та зверненнями до національних почуттів і свідомості українського народу.

На окупованих територіях, де з населенням уже був налагодже­ний контакт, активно використовували такий метод пропагандист­ського впливу, як наочна агітація із застосуванням кіно. З огляду иа рівень тодішнього технічного розвитку кіно за силою свого впливу на аудиторію було найкращим та найбільш дієвим засобом подання пропагандистської інформації. З початку німецької окупації в кіно­театрах демонстрували кінофільми, адаптовані українською мовою, здебільшого документальні.

У тилу німецькі пропагандисти досить широко використовували «чорну пропаганду» - подавали пронімецьку інформацію у вигляді справжніх радянських газет і часописів. Проте німці, вважаючи свою пропагандистську діяльність недосконалою та недостатньо впливо­вою й ефективною, шукали резервів посилення її дієвості. У «Допо­віді рейхскомісару Коху» від 3 липня 1942 р. було зазначено, що для правильної оцінки ефективності пропаганди в Україні слід врахову­вати такі обставини: а) місцеві зв’язки та склад населення; б) традиції

218 колишньої радянської пропаганди, в) розуміння способу .мислення населення, яке змінилося за більш ніж 20-річне панування комуніс­тичної ідеології.

Иа другому етапі почала змінюватися ситуація на фронтах. Від­повідно, іншою ставала політика німців в Україні. Якщо спочатку німці спрямовували репресії переважно проти комуністів та євреїв, то згодом усе населення стало жертвою принципу колективної відпо­відальності у випадках активних дій партизанів або невиконання на­казів німецької влади. Вони повністю відкинули загравання з укра­їнськими патріотами-державниками, націоналістами й почали діяти методами терору й залякування. 2 листопада за вбивство чотирьох німецьких солдатів було спалене с. Обухівка, а все населення розстрі­ляне. Крім заручників, німці розстрілювали також «посередників», тобто осіб, підозрюваних у контактах із партизанами.

Особливістю німецької пропаганди цього етапу стало те, що всі пропагандистські дії зводилися до насаджування населенню тварин­ного страху. Широко використовувалася наочна агітація - розповсю­джувалися листівки із закликами до безумовної покори німецькій владі, сприянню їй. Тематикою пропагандистських матеріалів були повідомлення про чергові страти й тортури.

Було запропоновано використовувати для пропаганди такі тези: в СРСР не було жодної сім’ї, члени якої не були б репресованими; велика кількість населення була переміщена (насильницьки де­портована ) для роботи в інші (віддалені) місця; масові заслання не припиняються навіть зараз; немає вільного вибору професії та роботи;

без дозволу НКВД не можна переїжджати з одного місця в інше, змінювати місце проживання; незначне запізнення на роботу карається роками в’язниці, за­сланням;

нарівні з дорослими нещадно експлуатуються діти, підлітки; колгоспи експлуатують працю селян на користь держави; релігійна терпимість є, по суті, фальшивою.

Третій період пропагандистських дій збігався з поступовим звільненням України від фашистів. Це змусило німців суттєво змі­нити тематику і зміст своїх пропагандистських матеріалів. На пер­ше місце вийшла вже апробована тема, що на зміну фашистському режимові прийде набагато кривавіша комуністична диктатура. Сто­совно України німецька пропагандистська машина припустила-

219

ся істотної помилки. Вона полягала у сприйнятті України як гео- графічного поняття, а не потенційної держави. Звідси неналежне зміщення акцентів у пропаганді з національно-державницьких до політико-ідеологічних, що уособлювало собою вибір між фашизмом і комунізмом. Це не відповідало менталітету народу, який чинив опір усім формам диктатури.

Аналізуючи особливості проведення німецької пропаганди в Україні, слід зробити висновок, що її результативність була пов’язана не стільки з умілим використанням агітаційних матеріалів, скільки із сподіваннями українського народу (звільнення від більшовицької диктатури і відновлення своєї державності), а також становищем на фронтах.

Напередодні Другої світової війни радянський уряд також здій­снив відповідні заходи для зміцнення апарату спецпропаганди (СП).

Першим кроком з організації та ведення пропаганди серед військ і населення противника став облік осіб, які володіли іноземними мо­вами, проведений на підставі Директиви ГПУ РСЧА від 29 червня

1938. р. За наказом Народного комісара оборони СРСР від 10 липня

1939. р. було створено 24 редакції, що випускали газети на іноземних мовах, серед них три - німецькою. Основне завдання редакцій поля­гало в організації теоретичної та практичної підготовки літературних працівників для того, щоб у разі виникнення війни можна було не­гайно розгорнути видання літератури відповідними іноземними мо­вами для поширення серед військ і населення противника.

Командування РСЧА усвідомлювало необхідність подальшого вдосконалення та зміцнення органів спецпропаганди. 6 серпня 1940 р. було ухвалено рішення про створення в політуправліннях прикордон­них військових округів спеціальних відділів для роботи серед військ і населення противника, до складу яких входили раніше створені редакції газет, що видавалися іноземними мовами. У політвідділах армій були сформовані відповідні відділення, а в штатах дивізіонних політвідділів з’явилася посада старшого інструктора з роботи серед військ противника.

У складі Головного політуправління на базі відділення з керів­ництва друкованими засобами, які видавались іноземними мова­ми, був створений відділ спеціальної пропаганди серед військ і на­селення противника, який із метою конспірації отримав назву 7-г° відділу. Оскільки коло завдань розширилося, а їх масштаби значно зросли, офіцери відділу почали налагоджувати взаємодію з різними

220 центральними установами й організаціями: радіокомітетом, ТАРС, Всесоюзною спілкою культурного зв’язку, іноземним видавництвом

і його друкарнею «Искра революции*. здатними видавати літературу 60 іноземними мовами.

У вересні 1940 р. були розроблені «Тези про цілі і завдання про­паганди серед військ і населення противника». «Тези» були покла­дені в основу Директиви ГПУ № 0267 від 12 жовтня 1940 р., в якій визначалися основні завдання та функції структур спецпропаганди на мирний і воєнний час. Зокрема, в мирний час потрібно було погли­блено вивчати морально-психологічний стан і систему політичного виховання в арміях імовірних противників, готувати й надавати ко­мандуванню огляди військово-політичної ситуації, постійно вдоско­налювати знання іноземних мов, тренуватися в написанні та виданні агітаційно-пропагандистських матеріалів.

Таким чином, 12 жовтня 1940 р. майже розпочався процес ство­рення основних структур для роботи серед військ противника у полі- торганах прикордонних військових округів.

Під час війни радянські органи спецпропаганди повинні були розгорнути широкомасштабну роботу серед військ і населення про­тивника: роз’яснювати їм справжні причини війни, стимулювати пацифістські настрої, завойовувати симпатії до РСЧА й Радянського Союзу, формувати негативне ставлення до дій військово-політичного керівництва країн-агресорів, правдиво, за допомогою конкретних фактів показувати важке становище «простих людей», особливо сол­датських родин, закликати військовослужбовців армії противника переходити на радянський бік.

Одна з перших директив Головного політичного управління піс­ля вторгнення німецько-фашистських військ ставила за обов’язок військовим радам і начальникам політорганів зосередити увагу на з’ясуванні трьох складових, що характеризують положення в стані во­рога: «про настрої солдатів, яких втрат зазнали частини (з’єднання), що робиться в них на батьківщині».

Характерною особливістю радянських листівок (а саме вони були тоді основним засобом викладення пропагандистського мате­ріалу) була вкрай революційна спрямованість їх змісту, тенденцій­не висвітлення практичної діяльності апарату спецпропаганди, що було неприйнятним для вихованих у фашистському дусі солдатів. Про це свідчать, насамперед, 10 тез, які затвердило Радянське бюро військово-політичної пропаганди, що стали основою проведення

221спецпропаганди в цей період війни. Кожну а десяти тез ГПУ РСЧА видали окремою листівкою 24 червня 1941 р. У них разом з окремими правильними положеннями містилися й заклики, що не враховували реального морально-політичного стану солдатів Вермахту, переважа­ли заклики до «дружби між німецьким і російським народами», до «спільної боротьби», «повалення Гітлера» та ін. Про це свідчать і пер­ші листівки, які деякою мірою домінували до грудня 1941 р., а саме: «За що ви воюєте?*, «СтійІ Тут країна робітників і селян», «Щови робите?», «Проти кого ви воюєте?».

Фактично в основу змісту спецпропаганди, особливо під час пер­ших оборонних боїв 1941 року, механічно покладалася стара політич­на теза «робітничої революції», яка була механічно перенесена з часів громадянської війни та воєнної інтервенції в умовах назрівання в Ні­меччині революційної ситуації.

Використовувались й інші формн і способи ІПВ на війська гітле­рівського Вермахту. Радянські органи спецпропаганди видали «Но­вий солдатський пісенник» - вдала підробка під німецький оригінал, який, за свідченням німецького керівництва, був прикладом «пропа­ганди, спрямованої на підрив віри військ у своє військово-політичне керівництво і спонукав до переходу в полон».

Під час організації спецпропаганди виникла проблема, яку без участі військовополонених ефективно вирішити було неможливо. Вона полягала в тому, що спроби морально-психологічного впливу на противника шляхом дискредитації його політичного й державного керівництва, особистих якостей політичних і військових керівників, цілей війни, висвітлення тяжкого становища країни, насамперед ар­мії та цивільного населення, вимагало детального знання побуту, на­строїв, психології громадян і військовослужбовців і багато чого іншо­го. У протилежному випадку спецпропаганда не давала очікуваного ефекту.

Після першого періоду війни акцент в інформаційно-пропагандис­тській діяльності змістився з класових аспектів на «загальнолюдські* • Робота велася у позаідеологічній сфері: не «проти», а «за». У 1941 році класові принципи використовувалися у понад 60 % радянських пропа­гандистських матеріалів, а у 1943 році - вже у 35 %.

Новим напрямом у радянській спецпропаганді було викорис­тання «сентиментальних тем», де психологічним об’єктом впливу були родинні почуття. Такою листівкою була «Пам’ятай про свою дитину»

.Головними завданнями радянських органів спецпропаганди на окупованих німцями територіях було перешкоджання діяльності ні­мецьких окупаційних органів і примушування представників україн­ського населення видавати активістів національно-визвольного руху для їх знищення.

Це положення підтверджується «Довідкою про стан політичної роботи серед населення і партизанів окупованих територій України»: «...проводиться значна агітаційно-пропагандистська робота на окупо­ваних територіях У країни. За період із 15 листопада 1942 р. до червня 1943 р. було поширено 95 видів листівок загальним накладом 10 354 тис. примірників. До того ж, було поширено 30 листів-звернень По- літуправління РСЧА (українською мовою) накладом 1 млн 700 тис. примірників. Поширено українських газет «Комуніст», «Радянська Україна», «За Радянську Україну» накладом понад два мільйони примірників. За період квітень-травень вислано 84 500 примірників центральних газет «Правда» та «Известия».

Діяльність радянської пропаганди і спеціальної пропаганди на окупованій Україні була успішною. Це пояснюється тим, що рівень життя в Україні під час німецької окупації був нижчим, аніж за ра­дянських часів, тобто радянська пропаганда мала реальні документи: «...у зв’язку з тим, що робітники та інтелігенція в містах голоду­ють більше, ніж до війни, можливості німецької пропаганди усклад­нюються... радянська пропаганда використовує дану ситуацію для своєї діяльності». Німці чинили жорстокі репресії серед населення. Це успішно використовували радянські спецслужби. Як зазначали ніщі, «...більшовицькі агенти розгорнули дуже активну діяльність і роблять усе, щоб завдати шкоди в тилу окупованих земель».

Радянська спецпропаганда ґрунтувалася на таких засадах: не­достатнє продовольче постачання, голод серед населення багатьох районів; неправдиві твердження німецької пропаганди; неминуче і швидке повернення радянських військ та покарання зрадників; па­тріотичні гасла, заклики до боротьби за свою батьківщину (більшо­вицьку).

Аналіз змісту і спрямованості агітаційно-пропагандистських до­кументів і матеріалів того часу свідчить про те, що радянська спецп­ропаганда не була психологічно адаптована до реального рівня та умов військово-політичної ситуації на німецько-радянському фронті. На противагу цьому німецькі органи пропаганди до війни із СРСР го­тувалися ґрунтовно і заздалегідь. Відпрацьовувались теми пропаган­дистських матеріалів, йшла їх «обкатка» під час польових навчань.

223

Велику увагу німецькі пропагандисти приділяли вивченню об’єкта впливу, а саме: морального стану військ, національно-психологічних особливостей представників різних народів СРСР та ін. Для цього активно використовували довоєнні контакти з представниками на­селення різних районів Радянського Союзу, політичні допити пере­біжчиків та осіб із СРСР, а також вивчення відповідної художньої та мемуарної літератури.

Радянські спеціалісти спецпропаганди не використовували пси­хологічного чинника, а якщо й ураховували психіку людини й апе­лювали до її психічних станів, то це зазвичай робили в грубій, образ­ливій формі або у формі примітивного залякування, що викликало відповідну негативну реакцію. У змісті політичної роботи змішували внутрішню пропаганду із зовнішньою. Внаслідок такого механічного зміщення акцентів радянські політоргани доволі широко застосову­вали мовні та стилістичні засоби впливу, які були психологічно не­зрозумілі й недоступні вихованим на інших цінностях реципієнтам радянської інформації — німцям. Як наслідок, це ускладнювало емо­ційне і, відповідно, інтелектуальне сприйняття інформації, оскільки політоргани апелювали не до середнього німецького солдата, а до ра­дянського німецькою мовою.

Негативним у радянській пропаганді було те, що замість того, щоб цілеспрямовано збуджувати емоційну сферу психіки, тобто ви­кликати поведінку, яка, незалежно від мотивів, послаблювала 6 морально-бойовий потенціал противника, вона бралася за виконання завдань із перевиховання військовослужбовців Вермахту на засадах більшовицьких цінностей.

На другому етапі війни (1943-1945) радянська спеціальна про­паганда, спрямована проти німецької армії, була досить ефективна.

Однією з важливих особливостей СП у роки Другої світової ві­йни стало те, що в цей період формувались основні принципи у зміс­ті пропагандистських матеріалів, удосконалювались форми і спосо­би інформаційного та психологічного впливу на війська й населення противника.

Другою особливістю СП було те, що в перший період війни вона здійснювалась без прямого й безпосереднього контакту з об’єктом впливу. У перші роки Другої світової війни мало уваги надавалось зворотній інформації про ступінь психологічного впливу й реакції об’єкта на цей вплив.

Третьою важливою особливістю в спецпропагандистській діяль­ності в умовах війни було ведення її іноземною мовою. Під час ДРУ^Г0Ї

22

4світової війни німецькі патріотичні організації, такі як Національ­ний комітет «Вільна Німеччина» і «Союз німецьких офіцерів», вели пропаганду рідною, німецькою мовою. Для цих організацій не стояла проблема перекладу їхніх агітаційних матеріалів на іноземну мову.

Наступна особливість спецпропаганди, спрямованої на війська й населення противника в умовах Другої світової війни, полягала в тому, що в цей період здійснювався пошук проблем, які найбільше хвилювали військовослужбовців Вермахту під час бойових дій на те­риторії Радянського Союзу.

У роки Другої світової війни політоргани дійшли висновку, що спецпропаганду необхідно вести за такими напрямкамн:

• роз’яснення справедливих цілей війни з боку Радянського Союзу

й викриття несправедливого, загарбницького характеру війни, розв’язаної німецьким фашизмом та його союзниками;

• демонстрація неухильного зростання сил Радянського Союзу й ударної могутності Радянської Армії та Флоту, пропаганда не­минучого розгрому німецько-фашистської армії та поразки ні­мецького імперіалізму;

-розкриття «загострення суперечностей» як у гітлерівській армії й німецькому тилу, так і між армією фашистської Німеччини та її васалів;

• висвітлення зростання антифашистського руху серед народів держав, окупованих Німеччиною;

• всебічна пропаганда правди про Радянський Союз і демонстра­ція антинародного характеру фашистського режиму;

• пояснення шляхів виходу з війни особового складу Вермахту і його союзників у формі індивідуальної та колективної здачі в полон і капітуляції.

Отже, як свідчить вивчення особливостей ведення пропаганди Німеччиною та СРСР на війська й населення противника, німецькі органи пропаганди напередодні та з початком Другої світової війни перебували на вищому рівні, оскільки врахували всі історичні та практичні надбання досвіду ведення пропагандистських операцій.