4. Загрози національній безпеці держави в інформаційній сфері

Для організації протидії ІВ, СЮ і АІА та іншим ІПВ та ІТВ необ­хідно знати чинники, які сприяють виникненню ризиків, загроз і не­безпек в ідеологічно-інформаційній сфері держави, з’ясувати їх сут­ність, уміти оцінювати та визначати ймовірність і рівень негативного впливу на суспільство й державу.

До головних чинників, що впливають на стан морально- ідеологічної стабільності та безпеки в Україні, належать:

• відсутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забез­печення органів державної влади та управління;

• руйнування інтелектуального потенціалу, неготовність наявної системи освіти до підтримання процесів випереджувального розвитку держави;

• повільність процесів усвідомлення прошарком колишньої радян­

ської партійно-господарчої номенклатури, наукової й творчої інтелігенції, паростками нової буржуазії свого місця в суспіль­стві та формування власне української еліти, що призводить до неможливості сформувати керівними колами зрозумілої і при­вабливої для суспільства національної ідеї;

• низький загальний рівень розвитку інформаційної інфраструк­тури, що не виключає ймовірність експансії іноземних компа­ній на ринку інформаційних послуг; руйнування національно­го інформаційного простору та виникнення можливості його використання в антидержавних інтересах;

• недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняних виробників інформаційного продукту та послуг, їхня неконкурентоспроможність на світовому інформаційному ринку;

інформаційна експансія провідних іноземних держав

• ;розроблення і використання ними, міжнародними чи вітчизня­ними злочинними організаціями різних сучасних способів без­посереднього підриву;

• малоконтрольована діяльність окремих політичних сил, ЗЛ1І та окремих осіб, яка спрямована на руйнування моральних цін­ностей, свідомості, підрив морального й фізичного здоров’я на­ції; використання засобів масової інформації з позицій, проти­лежних інтересам громадян, політичних і громадських органі­зацій, держави;

• утрата довіри до влади з боку значної частини населення внаслі­док поширення компромату, застосування «брудних» політич­них технологій, особливо під час виборчих кампаній;

• конкурентна боротьба за володіння ЗМІ, процес їхньої монопо­лізації та їх концентрація в межах інформаційної та політичної влади;

• маніпулювання громадською думкою (шляхом дезінформації, перекручування фактографічних даних, замовчування правди­вих відомостей тощо), зокрема для проведення СЮ та АІА.

Розглянемо детальніше найбільш значущі з цих чинників. Від­сутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів влади та управління значно ускладнює прийняття ними зва­жених, науково обґрунтованих рішень, що породжує конфліктні си­туації у владних структурах і суспільстві.

Недостатнє інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності характерне для всіх державних органів — як на центральному, так і на регіональному рівнях. Владні структури не мають достатніх мож­ливостей завчасно прогнозувати розвиток подій у державі та навколо неї, належним чином ураховувати сприятливі та обмежувати неспри­ятливі фактори, що визначають результативність прийнятих полі­тичних рішень, здійснювати планування навіть на середньострокову перспективу.

Організація роботи інформаційно-аналітичних підрозділів до­тепер не має системного характеру, а в періоди чергових скорочень чисельності державних органів діяльність деяких з таких підрозділів взагалі припиняється.

Руйнування інтелектуального потенціалу, неготовність системи освіти до підтримання процесів випереджувального розвитку держа­ви призводить до того, що з огляду на рівень розвитку цієї галузі за кордоном і той факт, що багато держав світу приділяють особливу увагу інформаційній безпеці (створенню спеціальних органів і під- 180розділів для ведення інформаційних війн тощо), Україна й досі не має достатньої кількості кваліфікованих фахівців, які б змогли на належ­ному рівні ефективно протидіяти щораз більшій інформаційній ак­тивності іноземних партнерів щодо її інформаційного простору.

На жаль, сучасне українське суспільство, зокрема соціальний прошарок, який має репрезентувати так звану національну укра­їнську еліту, поки що перебуває в стані морально-психологічного скніння (відчуваються наслідки ідеологічних диверсій часів холодної війни), ідеологічного і політичного розколу. При цьому процес по­шуку загальнонаціональних об’єднуючих моральних та ідеологічних основ стратегії розвитку суспільства відбувається в умовах постійної жорсткої ідеологічної боротьби між іноземними конкурентами за гео- стратегічні позиції та належний вплив на правлячі кола України.

Низький загальний рівень інформаційної інфраструктури спри­яє експансії іноземними компаніями ринку інформаційних послуг, що створює сприятливі умови для перерозподілу ефірного часу на користь іноземних програм, окремі з яких засмічують український інформаційний простір, тим самим деструктивно впливаючи на сус­пільство і державу, руйнуючи морально-етичні основи генофонду української нації.

Недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень ві­тчизняного виробника інформаційного продукту та послуг, його не­конкурентоспроможність не лише на світовому ринку, айв Україні, призводить до того, що українська аудиторія, природно, віддає пере­вагу російським, американським, ізраїльським, польським, німець­ким, французьким та іншим іноземним телесеріалам, розважальним та інформаційно-аналітичним програмам.

Недостатній контроль з боку держави за дотриманням законів України політичними силами, ЗМІ та окремими особами, які займа­ються підприємницькою діяльністю в інформаційній сфері, призво­дить до того, що нині трапляються непоодинокі випадки надання ефірного часу теле- та радіопрограмам, спрямованим на руйнування моральних цінностей, свідомості української нації, підривання мо­рального і фізичного здоров’я громадян.

У цьому випадку свідомо чи несвідомо ЗМІ створюють додатковий негативний вплив на психіку населення, «готуючи» її до проведення інших заходів прихованого вигідного впливу іноземців.

Утрата довіри до влади з боку значної частини населення від­бувається, як уже зазначалося, внаслідок застосування «брудних»

18

1політичних технологій. Нині в Україні досить поширена практика оприлюднення «замовних» статей з метою дискредитації окремих громадян і посадових осіб, про яких свідомо розголошуються неправ­диві чи конфіденційні відомості. Неправдива інформація і так званий компромат активно поширюються через Інтернет. Для цього навіть створюються спеціалізовані веб-сайти. Розміщена на них інформація поширюється дуже швидко і може завдати моральної чи політичної шкоди громадянам України.

Потенційні можливості для поширення конфіденційної інформа­ції про особу (без її згоди) мають відповідні банки даних, сформовані в довідкових службах, житлово-експлуатаційних конторах, бібліо­теках, різних державних органах, лікарнях та інших установах. На­явність такої інформації створює передумови для протиправних дій, зокрема шантажу окремих громадян.

Отже, свідоме поширення неправдивої чи конфіденційної інфор­мації стає важливим чинником інформаційно-ідеологічної безпеки, який завдає безпосередньої шкоди фізичним та юридичним особам у сфері забезпечення їх конституційних прав.

Нав’язування особі, суспільству бажаних іноземній стороні рі­шень у жнттєво важливих сферах суспільної та державної діяльності відбувається шляхом застосування великого арсеналу сил і засобів: від ЗМІ до звичайних благодійних організацій, культурних обмінів між державами, а також різних місіонерських структур, що поширюють нетрадиційні релігійні вірування чи окультно-містичні традиції.

Ще одним чинником, який впливає на стан забезпечення інфор­маційної безпеки, є конкурентна боротьба за володіння ЗМІ та проце­си їх монополізації і концентрації інформаційної та політичної вла­ди. Фахівці зазначають, що у нинішніх умовах боротьба за вплив в електронних і друкованих мас-медіа, за контроль над кінокомпанія­ми, видавництвами та інформаційними агентствами спричиняє зосе­редження їх у руках однієї особи чи обмеженого кола людей. Саме це призводить до концентрації влади над споживачами, які одночасно є й виборцями, над політичними партіями та громадськими організа­ціями, профспілковими об’єднаннями (їм або може бути надана під­тримка, або з ними боротимуться, або зовсім обійдуть увагою, начебто вони не існують узагалі), над іншими видавцями, яких можна загна­ти в кут, над журналістами, на яких можна «натиснути» тощо.

Злиття ЗМІ та виникнення монополістичних об’єднань у цій сфе­рі, на нашу думку, призводить до:

• 182обмеження різноманіття можливостей отримання інформації;

• здійснення впливу на свободу дій політичних партій;

• вигідного впливу на діяльність великих і малих видавництв.

Загрози національній безпеці України в інформаційній сфері -

сукупність умов та факторів, які становлять небезпеку життєво важ­ливим інтересам держави суспільства й особи у зв’язку з можливістю негативного інформаційного впливу на свідомість та поведінку гро­мадян, а також інформаційні ресурси та інформаційно-технічну інф­раструктуру.

Згідно із Законом України «Про основи національної безпеки України» основними реальними та потенційними загрозами націо­нальній безпеці України в інформаційній сфері є:

• прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інфор­мації;

• поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

• комп’ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

• розголошення інформації, яка становить державну та іншу, пе­редбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інфор­мації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

• намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шля хом поширення недостовірної, неповної або упередженої інфор­мації.

На нашу думку, цей перелік загроз не повний і тому пропонуємо користуватися розширеним переліком.

Основні загрози національній безпеці України в інформаційній сфері:

• розповсюдження ідей, що провокують конфлікти на національ­ному, релігійному і соціальному ґрунті та масові заворушення, а також розпалення серед українського населення ідей сепара­тизму;

• заклики щодо посягання з боку окремих груп та осіб на дер­жавний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал нашої держави;

• проведення'на шкоду інтересам України спеціальних інформа­ційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії;

• комп’ютерна злочинність;

• інформаційний тероризм;

• розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

• розголошення інформації, яка становить державну та іншу, пе­редбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інфор­мації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

• намагання маніпулювати громадською думкою, зокрема шля­хом поширення недостовірної, неповної або упередженої інфор­мації;

• дискредитація політики нашої держави та авторитету окремих державних діячів;

• прояви обмеження свободи слова і доступу громадян до інфор­мації та інших їхніх прав і свобод;

• поширення ЗМІ культу насильства, жорстокості, порнографії та інших проявів аморальності;

• поширення ідеологій та впливу деструктивних неокультів;

• значний обсяг іноземної присутності в інформаційному просторі України;

• небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки, пов’язаних з інформаційною сферою;

• науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

• низька конкурентоспроможність продукції з обслуговування ін­формаційної сфери;

• нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної про­дукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

• зниженнявнутрішньогопопитунапідготовку науково-технічних

кадрів для наукових, конструкторських, технологічних уста­нов та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недоско­налість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

• відтік учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

• інспірування інших деструктивних процесів в інформаційній сфері нашої держави.

У Законі України «Про основи національної безпеки України» визначені основні напрями державної політики з питань національ­ної безпеки в інформаційній сфері:

• 184забезпечення інформаційного суверенітету України;

• вдосконалення державного регулювання розвитку інформацій­ної сфери шляхом створення нормативно-правових та еконо­мічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформацій­ного простору достовірною інформацією про Україну;

• активне залучення засобів масової інформації до боротьби з ко­рупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими яви­щами, які загрожують національній безпеці України;

• забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущен­ня неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засо­бів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері та переслідування журналістів за політичні позиції;

• вжиття комплексних заходів щодо захисту національного ін­формаційного простору та протидії монополізації інформацій­ної сфери України.

Згідно із Законом України «Про Основні засади розвитку інфор­маційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки*, вирішення про­блеми забезпечення інформаційної безпеки держави має здійснюва­тися шляхом:

• створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

• підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

^_ вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення ін­формаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп’ютерній злочинності, захисту персональних да­них, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

розгортання та розвитку Національної системи конфіденційно­го зв’язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація

.Література до розділу 1

1. Закон України «Про інформацію*, прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. -№48. -Ст. 651; Із змінами від 06.04.2000, ВВР. - 2000. - № 27. - Ст. 213; від 07.02.2002, ВВР. - 2002. - № 29. - Ст. 194; від 03.04.2003, ВВР. - 2003. -№ 28. - Ст. 214.

2. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного сус­пільства в Україні на 2007-2015 роки* // ВВР. - 2007. - № 12. - Ст. 102.

3. Закон України «Про основи національної безпеки України» Ц ВВР. - 2003. - Л¹» 39. - Ст. 351. Із змінами, внесеними згідно із За­коном № 3200-ІУ (3200-15) від 15.12.2005. ВВР. - 2006. - № 14. - Ст. 116.

4. Петрик В. М.. Остроухое В. В., Штоквиш А. А. и др. Информа­ционно-психологическая безопасность в эпоху глобализации: Учеб. пособ. / Под. ред. В. В. Остроухова. - К., 2008. - 544 с.

5. Петрик В. М. Щодо визначення інформаційної безпеки та її різновидів // Форми та методи забезпечення інформаційної без­пеки держави: 36. матер, міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 13 березня 2008 р.). - К.: Видавець Захаренко В. О., 2008. - С. 160-164.

6. Петрик В. М., Кузьменко А. М., Остроухое В. В. та ін. Соціально- правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник / Зв ред. В. В. Остроухова. - К., 2007. - 496 с.

7. Петрик В. М. Щодо визначення інформаційної безпеки та її різ­новидів // Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави: 36. матер, міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 13 берез­ня 2008 р.). - К., 2008. - С. 160-164.

8. Петрик В.. Жарков Я., Дзюба М. Небезпеки особистості в ін­формаційному просторі 11 Юридичний журнал. - 2007. - № 2. -С. 45-46. - <www.justinian.com.ua>.

9. Петрик В., Галамба М. Інформаційна безпека України: понят­тя, сутність та загрози // Юридичний журнал. - 2006. - № И-

• С. 49-52. - <www.justinian.com.ua>.

10. Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних операцій: Навчальний посібник /Дзюба М. Т., Жарков Я. М., Ольховой 1.0., Онищук М. I.; за заг. ред. В. В. Балабіна. - К., 2006. - 468 с.

Інформаційна безпека держави у контексті протидії інформацій­ним війнам: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Б. Толубка. - К., 2004. -315 с.

Панченко В. М. Структурно-функціональний аналіз загальнодер­жавної системи забезпечення інформаційної безпеки // Інформа­ційна безпека людини, особи, держави. - 2009. - Л» 1. - С. 48-51.РОЗДІЛ 2