.Розділ 5 особливості державної політики французької республіки щодо проведення інформаційно- психологічного протиборства

Під час висвітлення різних аспектів практики реалізації Фран­цузькою Республікою розвідувально-інформаційних і розвідувально- підривних заходів у рамках таємної політики держави щодо партне­рів чн конкурентів — іноземних держав та організацій — необхідно маги на увазі той факт, що у зовнішній діяльності французьких спец­служб її керівники офіційно проголошують принцип «цивілізованої розвідки», який передбачає максимальне дотримання в оперативній діяльності співробітниками французького законодавства та положень міжнародного права. У зв’язку з цим велика роль у розвідувальній Діяльності відводиться використанню різноманітних форм і методів легальної розвідки, зокрема з позицій національної території Фран­ції та третіх держав, куди традиційно прибувають також і громадяни України в потоці учасників міжнародних і міждержавних зв’язків.

Керуючись загальним концептуальним підходом до організа­ційно-тактичних особливостейрозвідувальноїдіяльності, здійснення заходів реалізації політики інформаційної безпеки держави покладе­не на утворену систему державних органів і спецслужб, яка доповню­ється низкою напівдержавних та неурядових національних органі­зацій і структур. Французькі військово-політичні структури діють у відносно чітко визначених законодавством межах, за встановленими правилами та традиціями, відстоюючи волю правлячих кіл загалом. '^ГомУ французька політика у військовій сфері та особливо в галузі °перативної діяльності спецслужб, які зобов’язані забезпечувати не ^лнпк інформаційно-аналітичний супровід, а й створення сприятли­вих умов та оперативне прикриття силової підтримки зовнішньопо­літичних акцій держави, не підвладна різким коливанням, досить консервативна, має сталий характер і піддається прогнозуванню.

1. Особливості формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

Французькою правлячою елітою визнається той факт, що військово-політичні альянси, які протидіяли один одному, безпово­ротно відійшли в минуле. Проте констатується, що з огляду на подвій­ну загрозу зі Сходу та Півдня, Європа вже не має оперативної системи безпеки. Інститути, які збереглися після «холодної війни», — НАТО, ОБСЄ, ЗЄС — мають бути докорінним чином перебудовані, їх завдання переглянуті. Водночас по-новому визначені роль і місце кожної із вчо­рашніх великих держав: США, Німеччини, Великої Британії, Франції, Росії та Китаю. В урядових колах Франції чітко усвідомлюють необхід­ність пошуку основи для взаєморозуміння і довіри, оскільки без орієн­тирів та ясної політичної волі, а також без достатніх коштів (бюджетні асигнування на оборону в провідних розвинених країнах, окрім Япо­нії, скорочуються), усі дебати на різних рівнях будуть марнимн.

У березні 1994 р. у Франції був опублікований глобальний огляд з питань оборони під назвою «Біла книга оборони — 94» (перший з 1972 р.), в якому політика держави все більше орієнтована на Захід­ноєвропейський союз, держави сфери традиційного французького впливу — Середземноморського регіону та Африки. Тут у загальних рисах викладено планн Французької Республіки на середню страте­гічну перспективу, а саме - до 2015-2020 років.

Після розпаду Світової французької колоніальної імперії правля­ча еліта Французької Республіки як політична сила континентальної метрополії чітко усвідомила, що брак достатніх національних ресур­сів для здійснення в сучасних умовах силовими методами глобальної світової політики має компенсуватися гнучкою дипломатичною і та­ємною розвідувальною діяльностями, які, взаємодоповнюючи одна одну, мають бути забезпечені міцним інформаційно- психологічним забезпеченням, насамперед державними і підконтрольними недер­жавними ЗМІ. У зазначених умовах вище політичне і військове ке­рівництво держави винайшло і використовує у зовнішній політиці тактику «тимчасових союзів». Водночас для досягнення переваг над

34

2своїми європейськими партнерами французьке керівництво змогло домогтися дипломатичними засобами у поєднанні із заходами спец- служб обрання представників Франції на ключові посади майже всіх найважливіших міжнародних політичних і фінансово-економічних структур, які визначають політику в Європі, для надання вигідного впливу на міждержавні відносини.

Одним із видатних досягнень спільних заходів французьких спеціальних і дипломатичних служб та ЗМІ є реальне визнання в єв­ропейських політичних колах того факту, що Франція, після США і ФРН, стала найбільш впливовою державою на континенті з чітко визначеними стратегічними і тактичними цілями. Головними серед них є підтримка іміджу «держави, яка творить світову історію» че­рез зміцнення її позицій в Західноєвропейському союзі та посилення його впливу насамперед на держави Східної Європи з метою посла­блення ролі Сполучених Штатів і Росії в європейських справах.

Франція приділяє більше уваги середземноморським та африкан­ським державам, насамперед франкомовним, які правлячими колами Французької Республіки розглядаються як чинник «проникнення і закріплення французької присутності» в цих регіонах.

Щодо контактів з державами Азії та Латинської Америки в Па­рижі вважають за доцільне займати очікувальну позицію, оскільки немає впевненості в тому, що значна конкуреитноздатність цих регі­онів у економічному та торговельному плані не переросте в реальну загрозливу політико-економічну силу.

Незважаючи на наявність французьких інтересів у різних регіо­нах світу, для правлячих кіл Франції європейські справи залишають­ся найважливішими. Першочерговим напрямком зовнішньополітич­нії діяльності на континенті розглядаються заходи зі зміцнення Європейського Союзу, оскільки прагнення до європейської ідентич­ності народів збігається з об’єднанням економічно значущих масш­табів і бажанням бачити об’єднану міжнародну спільноту без зміни національних структур та їх внутрішньої суті. Зазначеним вище і ви­кликана поява теорії «концентричних кругів», у межах якої має бути створена Європейська солідарність.

Вважається, що головним стрижнем європейської стабільності є угода про співробітництво між Францією та Німеччиною, яка сприяє взаємопроникненню двох культур та зміцненню європейської солі­дарності, особливо у сфері грошово-економічних відносин.

Франція вважає, що у низці основних секторів, які потребують Державного захисту, поряд з енергетикою, транспортом, фінан-

343сами є інформаційна сфери, зокрема системи забезпечення безпеки інформації обмеженого користування, насамперед державної таємни­ці, та телекомунікаційні служби. Можна зробити висновок, що саме в цьому виявляється новий елемент у понятті сучасної багатовектор- ності геостратегії французької правлячої еліти, що безпосередньо впливає на особливості вибору способів використання оперативних можливостей напіональних спецслужб, ЗМІ та інших державних і не­урядових структур, залучених до реалізації політики інформаційної безпеки французького суспільства і держави. Як наслідок - національ­ний інформаційний простір Французької Республіки стає основним об’єктом захисту під час формування відповідних завдань, структури механізму та сучасного поняття тактики реалізації його сил і засобів у розвідувально-інформаційних та розвідувально-підривних заходах, зокрема у діяльності спецслужб щодо проведення спеціальних захо­дів, пов’язаних із захистом французького інформаційного простору від негативних зовнішніх проявів і здійснення вигідних легальних та таємних вигідних впливів на іноземних партнерів і/або опонентів.

Французькі геостратеги вважають, що у сучасному інформацій­ному протиборстві такі явища, як тероризм, релігійний та націона­лістичний екстремізм, гонка озброєнь, торгівля наркотиками та ді­яльність мафіозних структур є додатковим геополітичним чинником психологічного впливу на населення держави, який разом із спрямо­ваними діями ЗМІ може призвести до економічного і демографічного дисбалансу у французькому суспільстві. У цьому випадку безумовно розширення діяльності засобів масової інформації поза контролем держави має розглядатися як непередбачуваний чинник, який може спровокувати застосування збройних сил, які конкурують на міжна­родній арені.

У зв язку з цим можна зазначити, що стратегічна доктрина без­пеки Франції змінена докорінно: якщо раніше першочергове значення відводилося ядерним засобам стримування як єдиному інструменту залякування конкурентів і супротивників, оскільки вважалося прн цьому, що бойові дії зводитимуться до мінімуму, то нині у військових колах починають віддавати пріоритет звичайним видам особливо точних озброєнь, які визначаються за новими якостями також як стратегічні. У попередні роки такі системи були модернізовані та пристосовані для використання в Європі, Середземномор’ї та Афри­ці. Поряд із підвищенням уваги до модернізації класичних високо­точних озброєнь французьке керівництво визначає «інформаційну

344зброю* як обов’язковий компонент сучасної війни, без якого будь-яка військова, економічна чи науково-технічна могутність держави може бути зведена супротивником нанівепь. Під впливом цього, за вказів­кою колишнього Президента Франції соціаліста Франсуа Міттерана, вирішено було навіть обмежити рамки використання чинника «ядер­них озброєнь» лише її інформаційним аспектом під час розробки за­ходів ІПП.

Нині загальний штат розвідувальної спільноти Франції стано­вить близько 12 779 співробітників, які працюють у службах, підле­глих трьом різним міністерствам. В урядовому бюджеті передбачене оновлення розділу про французькі спецслужби. у ньому, зокрема, з’явилися дані про бюджети і штати секретних служб, їхню реорга­нізацію тощо.

2. Загальна характеристика системи забезпечення національної безпеки, захисту національних інтересів та інформаційного простору Франції

Як і будь-яка цивілізована держава, Франція має віками від­працьований механізм прийняття та реалізації рішень з проблем зо­внішньої та внутрішньої політики. Це стосується всіх сфер діяльності суспільства і держави, в тому числі питань оборони та безпеки дер­жави. Зазначений механізм закріплений у конкретних законодавчих державних актах і міжнародних угодах. Його рух здійснюється від­повідними державними та громадськими структурами, які діють як усередині країни, так і в межах міжнародних інститутів. Створена на демократичних принципах система контролю з боку суспільства | та спеціальних державних органів ускладнює окремим чиновникам (зокрема, вищій посадовій особі — Президентові) й установам вико­ристання певних елементів волюнтаризму.

Військове будівництво, політика в галузі оборони та безпеки ре­гламентуються положеннями Конституції Французької Республіки (статті 5,15, 16, 34, 35, 36) та Наказом Президента № 59147 від 7 січ­ня 1959 р. (ст. 1), а також рішенням колишнього президента Жака Ширака про реформування збройних сил, оприлюдненим 23 лютого 1996 р.: «Французька національна оборона заснована на принципах залякування, спирається на національні стратегічні та тактичні (пе- Редстратегічні) ядерні сили. Найголовніше їх завдання — забезпе­чення незалежності Франції в ім’я свободи та миру. Безпека та не

-залежність країни вимагає недоторканості національної території та захисту своїх громадян від будь-якого можливого ризику агресії. Франція переконана у необхідності мати свою національну ядерну зброю, що повного мірою сприяє глобальному посиленню політики за­лякування» . Ядерна зброя у французькій воєнній доктрині виконує, насамперед, так звану роль «інформаційної зброї» : наявність її дозво- ляє французькому військово-політичному керівництву створювати бажаний інформаційно-психологічний тиск на своїх опонентів.

Функції Збройних сил Франції полягають у гарантуванні безпе­ки: а) національної території (континентальної Франції, заморських департаментів і заморських територій) від будь-яких загроз та агре­сій; б) у свободі дій на міжнародній арені; в) в участі у заходах щодо забезпечення захисту Європи; г) у підтримці безпеки всіх держав, розташованих поза Європою, з якими Франція пов’язана угодами або єдиними поглядами; ґ) у забезпеченні захисту французьких інтересів на морі та безпеки морської торгівлі.

Законодавчі акти Франції, що стосуються організації оборони, чітко зазначають відповідальність і повновладдя органів державного управління в галузі «оборонної розвідки» (далі - розвідка), яка охо­плює всі напрямки розвідувальної діяльності: політичну, диплома­тичну, економічну, військову, наукову, технологічну та ін. В державі утворена чітка ієрархія повноважень і відповідальності. Вся система органів і спецслужб Французької Республіки, відповідальних за обо­рону, державну, економічну, військову, інформаційну та інші різно­види національної безпеки поділяється на системи президентського, парламентського й урядового рівня. Остання, у свою чергу, на струк­тури, підпорядковані прем’єр-міністру, міністру внутрішніх справ, начальнику генерального штабу ЗС, міністру закордонних справ, мі­ністру у справах заморських департаментів і територій, міністру еко­номіки та фінансів.

І Президент Французької Республіки як головнокомандувач збройних сил очолює Комітет національної оборони (Comité de la Défense nationale) — вищий воєнно-політичний орган держави, на за­сіданнях якого приймаються рішення з питань оборони і координації діяльності міністерств та відомств у військовій сфері.

При Президентові функціонує також Рада національної безпе­ки (Conseil de la sécurité Nationale), до складу якої входять прем’єр- міністр, міністр-делегат з питань безпеки, а також міністри юстиції, оборони, внутрішніх та зовнішніх справ. Рада здійснює загальне ке-

346

рівництво і розробку політики у галузі національної безпеки та бо­ротьби зі злочинністю в державі. РНБ визначає, зокрема, основні прі­оритети і напрямки інформаційної політики держави, застосування тих чи інших сил і засобів.

У Генеральному секретаріаті Президента (Secretariat général Présidentiel) є радник Президента з питань розвідки — посадова особа, яка відповідає за зв’язок з різними розвідувальними служба­ми держави. До Спеціального президентського генерального штабу (Grand Quartier Général Spécial Présidentiel) також входить посадова особа у чині генерала, яка відповідає за інформуванню Президента з оборонних питань і підготовку проектів відповідних рішень. У Гене­ральному секретаріаті Президента концентрується інформація та ін­формаційні дані (документальні), які становлять найвищу державну таємницю.

Для здійснення своїх повноважень законодавством Президенту надано право безпосередньо використовувати структури розвідуваль­них служб, підпорядковані прем’єр-міністру та іншим міністрам. Незважаючи на те, що керівники загальнодержавної розвідуваль­ної служби Головного управління зовнішньої безпеки (ДЖСЄ) і контррозвідки Управління спостереження за територією (ДСТ) організаційно-адміністративно підпорядковані відповідно міністрам оборони та внутрішніх справ, вони мають право безпосередньої допо­віді Президентові.

2. Прем’єр-міністр як заступник керівника (президента) Ко­мітету національної оборони держави головує в Міжміністерському комітеті з питань розвідки (МКР). Повсякденним робочим органом прем’єр-міністра з питань оборони є Генеральний секретаріат націо­нальної оборони (ГСНО), який виконує за його дорученням широке коло адміністративно-технічних та інформаційно-консультативних завдань у галузі оборони.

Як на головний координаційний орган на Міжміністерський ко­мітет з питань розвідки (МКР - CIR - Comité Interministériel des Renseignements) покладено координацію і керівництво діяльністю всіх розвідувальних служб держави у галузі інформаційного забез­печення діяльності уряду Франції та інформаційного супроводження Урядових заходів і спеціальних програм у зовнішньополітичній сфе- Рі- До складу Комітету входять міністри оборони, іноземних справ, внутрішніх справ, економіки і фінансів, промисловості, у справах за­морських департаментів і територій; у справах співробітництва, теле-

347

комунікацій, наукових досліджень і космосу. МКР опрацьовує довго­строкові стратегічні та щорічні, тактичного рівня національні плани розвідувальної діяльності, який затверджується Президентом держа­ви. МКР має Постійну групу з питань розвідки та секретаріат, діяль­ність якого забезпечується Генеральним секретаріатом національної оборони (ГСНО). Завданням постійної групи є контроль за виконан­ням національного плану розвідки та стеження за результатами роз­відувальної діяльності національних спеціальних служб.

Завдання Генерального секретаріату національної оборони (ГСНО - SGDN - Secrétariat général de la Défense Nationale) охоплю­ють діяльність y сфері зовнішньої політики та проблеми оборони невійськовими засобами, аналіз наукових і технологічних даних, контроль за розвитком озброєнь та за експортом воєнної продукції, забезпечення безпеки комп’ютерних систем.

Основними функціями SGDN визначені такі: а) інформаційне за­безпечення прем’єр-міністра та його консультування за трьома осно­вними напрямками: стан і розвиток загальної військово-політичної обстановки; б) підготовка засідань і проектів постанов уряду з питань оборони та контроль за виконанням рішень; в) стеження за розвитком криз та конфліктів, вивчення варіантів й опрацювання пропозицій щодо можливих дій уряду в певній ситуації; г) координація зусиль різних міністерств у галузі оборони; ґ) підготовка рекомендацій уря­ду щодо вдосконалення та використання засобів захисту таємниць військового характеру і контроль за виконанням відповідних наказів та інструкцій; д) координація заходів у сфері міжнародного співро­бітництва та військової допомоги іншим державам; е) контроль за ви­конанням і координація відповідних заходів щодо експорту озброєнь та високих технологій.

У липні 1987 р. функції ГСНО щодо забезпечення безпеки на ка­налах електронного зв’язку та комп’ютерної техніки передані новій Міжміністерській службі безпеки інформаційних систем (Délégation Interministérielle - la Sécurité des Systnmes d'information — DISSI).

У галузі розвідки ГСНО організовує розвідувально-інформаційну діяльність і безпосередньо здійснює збір, обробку, систематизацію і узагальнення розвідувальних відомостей, необхідних урядові; забез­печує умови діяльності Секретаріату міжміністерського комітету з розвідки. ГСНО укомплектовано як цивільними особами, так і вищи­ми офіцерами всіх видів збройних сил. Чисельність разом з іншими підпорядкованими йому структурами складає 584 співробітників, близько 110 з них задіяні в експертно-аналітичній сфері.

348Основними структурними елементвми ГСНО є:

Інформаційно-аналітичні управління (стратегічного розвитку і документування — évolution et Documentation Stratégeique — EDS), в якому є спеціальний відділ, який раніше здійснював експертну оцін­ку .можливостей держав СНД. Управління обробки розвідувальних відомостей (Scietifique et Transfers Sensibles — STS) для поточного інформаційного забезпечення потреб уряду, наукових та експортних відомств.

Управління урядового контролю та забезпечення безпеки тери- mopü(Moyens Gouvernementaux des Plans et de la Sécurité - MPS).

Загальноадміністративне управління (Administration Générale — AG).

Інститут вищих досліджень у галузі національної оборони (ІВ- ДНО — IHEDN — Institut des hautes études de défense nationale) займа­ється перепідготовкою вищих відповідальних військових і цивіль­них чиновників держапарату; аналізом і узагальненням матеріалів, що стосуються проблем стану і тенденцій розвитку геополітичного і військово-стратегічного балансу в Європі та світі; оцінкою, прогнозу­ванням впливу цих тенденцій на безпеку та обороноздатність Фран­ції; на їх основі розробляє пропозиції щодо вдосконалення та узго­дження концепції оборонної доктрини з новими реаліями; виконує наукові дослідження з певних питань на замовлення ГСНО та інших військових відомств.

Спеціальний комітет з контррозвідки (СКК - CSC - Comité Spécial de Contreespionnage) координує та спрямовує роботу всіх контррозвідувальних підрозділів МВС і MO держави. Одним із осно­вних напрямків діяльності є керівництво функціонуванням режиму ефективного забезпечення безпеки державної таємниці.

Між міністерський комітет боротьби проти тероризму (АТМК - CILAT - Comité Interministériel de la lutte antiterroriste). До складу якого входять високопоставлені представники канцелярії прем’єр-міністра, МВС, MO, МЗС, Мінюсту, Міністерства фінансів та інших зацікавлених відомств) створений для посилення координа­ти діяльності та обміну інформацією між розвідкою (DGSE, DRM), контррозвідкою (DST) і поліцейськими службами (RG, PJ DGPN) у ^и®прямку боротьби з тероризмом; здійснення спеціальних контрпро- чагандистських антитерористичних інформаційно-психологічних операцій.

Між міністерська група зв’язку (МГЗ — GIC — Groupement ¹Merministériel des contrôles) підпорядкована прем’єр-міністрові, ко-

349

I

ординує та здійснює прослуховування міжнародних телефонних пе­реговорів в інтересах усіх спецслужб держави.

2. Провідну роль у галузі розвідки і проведенні СЮ та IB відіграє Міністерство оборони. Міністр оборони репрезентує Комітет наці­ональної оборони у Міжміністерському комітеті з розвідки. Головує на засіданнях Комітету військової розвідки (КВР - CRM - Comité des Renseignements Militaires), плановому органі, який спрямовує та координує розвідувальну діяльність структур міністерства оборони, генерального штабу та штабів окремих родів Збройних сил (ЗС). До складу цього Комітету входять міністр оборони (голова), начальник Генерального штабу, начальники штабів родів ЗС, начальники Го­ловного управління зовнішньої безпеки (DGSE), Управління страте­гічних досліджень (DES), Управління захисту і безпеки MHO (DPSD), Головного управління (Генеральної дирекції) озброєнь (DGA) і Голов­ного управління національної жандармерії (DGGN).

Радником міністра оборони з питань військової розвідки є на­чальник Управління військової розвідки (DRM) Генерального штабу Збройних сил (ГШ ЗС).

Таким чином, міністру оборони безпосередньо підпорядковані: Головне управління зовнішньої безпеки (DGSE). Управління захисту і безпеки МНО (військова контррозвідка — DPSD), Управління стра­тегічних досліджень (DES). До виконання завдань розвідувального характеру залучаються також Головне управління озброєнь (DGA) і Головне управління національної жандармерії (DGGN). Через на­чальника ГШ ЗС здійснюється управління діяльністю DRM. У разі воєнної та іншої загрози життєвим інтересам держави та нації, які визначені законом, міністр оборони може взяти на себе всю повноту влади у керівництві спецслужбами, які підпорядковані міністрові внутрішніх справ, для концентрації всіх інформаційних і оператив­них зусиль спеціальних служб на вирішення життєво важливих для французької нації проблем або попередження та припинення будь- якої загрози для суверенітету та безпеки держави.

Безпосередня діяльність розвідувальних і контррозвідувальних служб, насамперед у галузі інформаційного забезпечення систем без­пеки держави, регламентується декретами Президента Франції.

Так, декрет № 82-306 від 2 квітня 1982 р. визначає функції служ­би загальнодержавної розвідки — Головного управління зовнішньої безпеки (ДЖСЕ - DGSE - Direction Générale de la Sécurité Extérieure): таття 2. Першочерговим завданням Головного управління зовніш­ньої безпеки є добування в інтересах уряду в тісній взаємодії з інши­ми відповідними структурами відомостей, які становлять інтерес для безпеки Франції, та їх використання, a також викриття і припинення поза територією країни шпигунських дій, спрямованих проти фран цузьких інтересів з метою попередження негативних наслідків».

DGSE — найбільш чисельна і могутня загальнодержавна роз­відувальна служба Франції, яка здійснює свою оперативну та інформаційно-аналітичну діяльність за трьома основними напрям­ками: зовнішня розвідка — добування розвідувальної інформації та інформаційних даних (документів), переважно агентурним шляхом, за широким спектром питань в інтересах національної безпеки; зо­внішня контррозвідка — викриття та попередження шпигунської та іншої розвідувально-підривної діяльності з боку іноземних держав та проведення спеціальних операцій. Крім того, DGSE може виконувати безпосередньо окремі персональні завдання Президента або прем'єр- міністра Франції.

Основним завданням Управління захисту і безпеки МНО Франції (УОБ - DPSD - Direction de la protection et de la sécurité de la Défense) як відомчого органу (військової контррозвідки) є запобі гання проникненню агентури інорозвідок і «комуністичному впливу на французьку армію» — протидія шпигунству, саботажу, диверсіям і ворожій пропаганді у військах, оперативне спостереження та роз­робка пацифістських і антимілітарних угруповань, а також викриття фактів таємного транспортування зі зброї. У 1983 році було прийняте рішення про скорочення кількості оперативних співробітників, за­йнятих стеженням за військовослужбовцями. Вони були переорієн­товані на забезпечення фізичної безпеки військових об’єктів.

Управління стратегічних досліджень (УСД - DES - Direction des études stratégiques) здійснює консультативно-інформаційну та інформаційно-аналітичну діяльність у межах Міністерства оборони у військово-політичних і воєнно-стратегічних питаннях.

2. Начальник Генерального штабу Збройних сил (головноко­мандувач сухопутних військ) відповідно до закону має повноту влади У сфері військової розвідки, бере участь в опрацюванні загальнодер­жавних планів «оборонної» розвідки та визначає основні напрямки і завдання оперативно-службової та інформаційно-аналітичної дія іь вості військової розвідки (DRM).

Начальник штабу ЗС є членом Комітету військової розвідки, ^а також може бути запрошений на засідання Міжміністерського

351(міжармійського) штабу, безпосередньо підпорядкованого Управ­лінню військової розвідки (DRM), основним завданням якого є інформаційно-аналітичне забезпечення Генерального штабу ЗС на основі розвідувальної інформації військового характеру. Крім того, DRM здійснює інформаційно-аналітичне забезпечення зацікавлених структур міністерства оборони та уряду в межах своїх повноважень. Частково військова розвідка у рамках ГШ ЗС бере участь в управлінні зовнішніми зв’язками та ядерними силами.