7.1. Характеристика чинників впливу на формування особливостей політики Китаю 7.1.1. Ідеологічні основи зовнішньої політики кнр

На початковому етапі свого існування КНР проводила політичний курс, заснований на ідеологічних постулатах марксизму-ленінізму в редакції ЦК КПК, на підтримку «соціалістичного табору» на чолі з Ра­дянським Союзом і протистояння «імперіалістичному табору» на чолі зі Сполученими Штатами Америки. Усі некомуністичні держави, які здійснювали політику нейтралітету, вважалися «пособниками аме­риканського імперіалізму» і розглядалися як зручні плацдарми для Розгортання революційної «національно-визвольної боротьби», тоб­то насамперед ідеологічної, інформаційно-психологічної діяльності партійних, державних і недержавних органів та інших установ КНР.

У середині 50-х років XX ст. до зазначеної концепції поділу світу На Два табори були внесені певні корективи, за якими за всіма країна- ^Ми. що не приєдналися до ворогуючих блоків, визнавалося законне право представляти «третій світ». Через відповідне інформаційно- психологічне забезпечення були досягнуті певні дипломатичні успі­хи Китаю, який активно сприяв утворенню «широкого антиімперіа- ^Дсікчного фронту» у країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

381Наприкінці 60-х років XX ст. ідеологічні розбіжності між ЦК КПК і ЦК КПРС щодо подальшого розвитку теорії марксизму, ленінізму породили відповідні напруженості у міждержавних відно­синах КНР і СРСР. Лідери КПРС звинуватили китайських товаришів у ♦ревізіонізмі», а китайські лідери ЦК КПК — радянських товаришів у «переродженні та проведенні політики нового різновиду імперіаліз­му* . Зазначені ідеологічні спори послужили основою для висування китайськими комуністичними ідеологами нової теорії про існуван­ня «третього світу *, групи держав «Руху неприєднання*. Саме Ге- неральний секретар ЦК КПК Мао Цзедун і Генеральний секретар Союзу комуністів Югославії (СКЮ) Йосип Броз Тіто, знаходячись у теоретичній опозиції до ідеологічних постулатів ЦК КПРС, очолили теоретико-ідеологічне і контрпропагандистське забезпечення діяль­ності держав «Руху неприєднання». Радянський Союз затаврували як державу «соціал-імперіалізму», причому не менш небезпечну, ніж Сполучені Штати. Обидві ці країни - СРСР і США - були віднесені до розряду наддержав. ЦК КПК проголосили комуністів Китаю та ідео­логічних однодумців - комуністів із СФРЮ авангардом групи держав третього світу.

Таким чином, група країн «третього світу» була розширена шля­хом включення до неї Югославії та деяких груп комуністів з держав Східної Європи. У цих умовах поєднання таких чинників, як: 1) опозиційна ЦК КПРС діяльності ЦК КПК і ЦК СКЮ в «русі непри­єднання»; 2) особлива позиція ЦК Компартії Соціалістичної Респу­бліки Румунії, очолюваної Миколае Чаушеску, щодо політики ЦК КПРС в Організації Варшавського Договору і Ради Економічної Вза­ємодопомоги (СРР була повноправним їх членом), підтримуваної ки­тайськими і югославськими товаришами; та 3) ідеологічна боротьба фракційних угруповань «ревізіоністів» у комуністичних партіях Франції, Італії, Іспанії, Португалії та деяких інших держав Західної Європи, які з подачі ЦРУ США розробили і сповідували теоретичні постулати «єврокомунізму», — сприяло, по-перше, підштовхуван­ню до досягнення більшої автономії і незалежності від ідеологічного впливу ЦК КПРС, по-друге, провокувало міждержавні напруженості між КНР, СФРЮ, СРР, з одного боку, і з іншого — СРСР; по-третс, стимулювало розгортання зазначеними комуністичними держа­вами один проти одного розвідувально-підрнвної діяльності спец- служб і проведення спецпропагандистськими органами спеціальних інформаційно-психологічних заходів і навіть цілих комплексів та-

382

ємних операцій. Все перелічене вище у сукупності вносило значний ідеологічних розкол і сіяло підозри, недовіру і ворожнечу серед пред­ставників «всесвітнього комуністичного руху». Зазначені концепції «руху неприєднання» і «єврокомунізму» у всесвітній ідеологічній бо­ротьбі домінували в 70-х - на початку 80-х років XX ст.

Китайсько-радянські відносини. З початку 1960-х років аж до 1991-го головною турботою керівництва ЦК КПК і урядових струк­тур Китаю в сфері зовнішньої політики було зростаюче суперництво з Радянським Союзом. Нещодавні віддані союзники, обидві комуніс­тичні держави поступово відійшли одна від одної наприкінці 1950-х років, коли Мао Цзедун оголосив М. С. Хрущова «великодержавним шовіністом», заклопотаним лише проблемами зміцнення могутності та впливу власної країни. Мао Цзедун дійшов висновку, що Хрущов був більше зацікавлений у мирному співіснуванні із Заходом, ніж у підтримці «національно-визвольних» рухів.

Розкол між двома комуністичними гігантами загострився після 1960 року, коли СРСР припинив надання Китаю економічної допо­моги і відкликав технічних фахівців. До 1966 року китайські ліде- ризасуджували СРСР за «псевдокомунізм», «сучасний ревізіонізм» і «реставрацію капіталізму». У відповідь радянські лідери звинувати­ли лідерів КПК у «догматизмі» та «авантюризмі», що на фоні діяль­ності хунвейбінів (червоних охоронців) в межах «китайської куль­турної революції» відповідало дійсності. У 1968 році протистояння ще більш ускладнилося у зв’язку з різким осудом Китаєм військового вторгнення держав Варшавського Договору в Чехословаччину і при­душення «Празької весни». Навесні 1969 року ворожі відносини ви­шлися в прямий військовий конфлікт на ділянці кордону, що прохо­дить по р. Уссурі у північно-східній Маньчжурії (о. Даманський).

Наприкінці 1970-х років нове китайське керівництво, яке згурту­валося навколо реформатора Ден Сяопіна, висловило побажання по­ліпшити відносин між двома державами. Проте у 1970-1980-ті роки взаємний антагонізм знову загострився: спочатку через підтримку Радянським Союзом в'єтнамської окупації Кампучії (Камбоджі), а Потім через військове вторгнення радянських військ до Афганіста­ну. Китайське керівництво, розглядаючи подібні дії в геополітично- ^Му Ракурсі, розцінювало їх як «оточення» Китаю. У відповідь Ки­тай розпочав надавати військову допомогу камбоджійській армії та афганським моджахедам. Протягом 1980-х років китайські лідери вкреслювали, що китайсько-радянська прикордонна суперечка і

383

конфлікти в Афганістані та Камбоджі є основними чинниками, які заважають нормалізації китайсько-радянських відносин. Проте по­при все до початку 1990-х років усі три зазначені вище проблеми були значною мірою розв’язані. Незалежна РФ у нові двосторонні відноси­ни з КНР увійшла в достатньо сприятливих умовах.

Китаіїсько американські відносини. В міру погіршення китай­сько-радянських відносин китайські лідери активізували пошук шляхів до налагодження зв’язків зі США. В основі зазначених зо­внішньополітичних кроків була чітко прорахована впевненість у тому, що на етапі розвитку міжнародних відносин в умовах «холодної війни» США є для Китаю меншою загрозою, ніж СРСР.

Останніми роками напередодні розпаду Радянського Союзу і при­пинення блокового протистояння по лінії «Схід-Захід» у «холодній війні» відносний баланс політичної та військової сили значно змінив­ся на користь Сполучених Штатів. Проте за океаном серйозно були занепокоєні тим, що до початку нового століття внутрішні проблеми можуть бути посилені впливом світових дезінтеграцій них процесів. Саме це загрожувало нагромадженням проблем, які можуть призвес­ти до колапсу, та створювало передумови поразки Заходу в конкурен­ції зі Східною цивілізацією.

Вже у той час постало питання, яку ціну готовий заплатити За­хід, щоб попередити китайську гегемонію в Азії. Представники на­укової течії «Школа політичного реалізму США* безапеляційно стверджували, що для створення справжньої противаги неймовірній могутності Заходу всі його наявні та потенційні супротивники пови­нні згуртувати свої сили, зокрема, навколо Китаю. Тому, якщо Спо­лучені Штати бажають попередити китайське домінування у Східній Азії, вони повинні передбачити відповідний союз з Японією, погли­блювати військові зв’язки з іншими азіатськими націями, підвищи­ти свою військову присутність в Азії і можливості пересування своїх збройних сил на азіатському напрямку. Якщо Сполучені Штати не бажають протидіяти китайській гегемонії, вони повинні відмовити­ся від свого універсалізму, навчитися співіснувати з цією гегемонією, змиритися зі значним скороченням своїх можливостей визначати хїл подій на протилежному боці Тихого океану. Найбільшою загрозою для США була б відсутність ясного вибору та втягування у війну з Китаєм без ретельного аналізу того, чн відповідає це американським національним інтересам, і без ретельної підготовки до ефективного ведення цієї війни.

Коли після серпня 1991 р. мова заходила про «китайський напря­мок», то американська політична і ділова еліта виявляла розгубленість і невизначеність у цьому питанні. За президентство Б. Клінтона Вашинг­тон постійно балансував між двома варіантами політики - жорстким курсом (»стримування») та м’яким («залучення»). Обидва варіанти ста­вши за супермету підтягування Китаю якнайближче до співробітни­цтва із Заходом загалом та зі США зокрема. Ідея полягала в тому, щоб пристосувати китайське суспільство і державу до західних стандартів демократії, економіку Китаю вмонтувати у світову, а зовнішню політи­ку підштовхнути до чогось подібного до «союзу із Заходом». Навколо зазначених тактичних варіантів реалізації політики щодо Китаю вела­ся непримиренна боротьба у вищих ешелонах американської верхівки.

Натиски американської дипломатії відбивалися китайською сто­роною зовдяки тиску у відповідь американськими корпораціями, які керівництво КНР допустило на перспективний китайський ринок. Американська політика «залучення КНР у світову економіку» з ме­тою покінчити там з комунізмом теж не мала успіху. ЦК КПК грало свою гру і змінювати стан справ не бажало. Китайські керівники зро­бити відповідні правильні висновки з аналогічної політики Вашингто­на щодо СРСР, а опісля - щодо Росії, України та інших країн СНД - •ослаблення і розвал держави можливі, а очікуваних вигод від заходів типу »союзу» не видно».

У зазначених умовах американські демократи виступали за «за- іучення» Китаю і Азії загалом; республіканці - за «стримування», якщо не за конфронтацію. Пропонувалася ідея «тихоокеанського уставу», згідно з яким США мають оберігати стабільність в Азії і проштовхуватимуть там демократію «американського зразка» через свою військову присутність та систему військових союзів у регіоаі. Вистовлювалося припущення, що «в такій ситуації Китай, якщо його оголосять новою «імперію зла», реально може об’єднати американ­ських неоренганістів і навіть привести їх у Білий дім у 2000 році». Слово «загроза» ще раніше пролунало з уст голови розвідуправління військового відомства США Патрика Хыоеса, який вже у 1996 1998 роках зазначав, що наступні 10 20 років Китай має всі шанси стати широкомасштабною регіональною загрозою для Сполучених Штатів. Водночас республіканська опозиція носправді може паралі­зувати азіатську політику демократів.

Така розбіжність думок віддзеркалювала не лише партійну бо- Ротьбу _{за владу у} США, а й деяке сум’яття почуттів американської

38

5політичної еліти. Ціна можливих помилок насправді дуже велика - лідерство у третьому тисячолітті.

Так, один із радників президента з питань безпеки Сем Бергер запропонував навіть здійснювати політику налагодження мостів у Тихому океані як другий пріоритет після розширення НАТО на Схід. Проте Пекін демонструє, що домогтися від нього чогось силою неможливо. Тим часом торговий дефіцит США з Китаєм становив 40 млрд дол. і скоро сягне більшого рівня, ніж у торгівлі з Японією. До того ж відомо, що економічне випередження Америки та вихід КНР у когорту світових економічних лідерів прогнозується в середині XXI століття, й Азія до цього готується. Фахівці вважають, що з 1994 року між США та КНР пішла гра на рівних, і ніякого лідерства, щонаймен­ше в Азії, у Сполучених Штатів вже не існує. Крім цього, ЦК КПК планує у 2025-2030 році проголосити КНР «єдиною світовою супер­державою» з усіма наслідками для нинішньої гегемонії США.

У зв’язку з цим Сполучені Штати активно шукають вихід із ситу­ації, яка нині склалася у світовій геополітнчній конкуренції.

2. Теоретико-методологічні основи національних інтересів і стратегії національної безпеки КНР

До національних інтересів китайські ідеологи відносять: 1) суверенітет, 2) безпеку, 3) економічний розвиток, 4) міжнародний статус і 5) гідність. Останнє унікальне, тому що, здається, немає нині жодної держави, яка включала б категорію «гідності» до «національ­них інтересів*. Ден Сяопін не раз підкреслював: «Китайський народ має свою національну гідність і почуття гордості. Це велика честь — любити свою країну і присвячувати всю свою енергію соціалістично­му будівництву».

Серед найважливіших цілей у ряді національних інтересів — возз’єднання з Гонконгом (здійснено у 1998 р.) і Тайванем. При цьо­му треба мати на увазі, що Китай не розглядає проблему Тайваню в контексті загальної безпеки Східної Азії. Як неодноразово підкрес­лювалося в ЦК КПК, «Китай категорично проти включення Тайваню до системи регіонального співробітництва з безпеки». Варто нагада­ти, що проблема Тайваню відноситься до фундаментального принци­пу, який не підлягає обговоренню. Для КНР — «це суто внутрішня проблема її відносин з однією із своїх провінцій».

Ще однп китайська специфіка: Ден Сяопін вважав, що національ­ні інтереси Китаю об’єктивно збігаються з національними інтере­сами народів інших держав. Водночас зазначалося, що у сфері сувере­нітету і безпеки поступок бути не може. Ден Сяопін неодноразово опонував тим ідеологам, які відстоювали тезу про застарілість ідеї суверенітету і про те, що « громадянська війна не є внутрішньою спра­вою*^ «права людини вище суверенітету*. Китайський лідер безапе- мційно заявляв своїм опонентам: «Китай із пим ніколи не погодить­ся і не дозволить іншим втручатися у свої внутрішні справи».

Аналітики та керівники ЦК КПК чітко розуміють, що у XXI сто­літті розстановка світових геополітичних сил, залежить від ряду гло­бальних процесів. Головний із них — глобалізація. Під цим терміном китайські ідеологи розуміють виникнення єдиного простору світового ринку, фінансів і товарів, єдиної світової системи комунікацій та по­слуг, а також глобальної системи цінностей і єдиної пануючої куль­тури. У такому неоглобальному неокапітвлізмі усе життя на планеті підпорядковується законам ринку, які стають для суспільства чимось подібним до закону всесвітнього тяжіння. Іншими словами - це процес уніфікації світоглядних уявлень про спосіб організації життя світо­вого співтовариства та окремого національного суспільства, харак­тер міжнародних відносин за зразками, розробленими геополітиками ліберал-консервативної ідеології із США, а це вступає у протиріччя зі світоглядними настановами геостратегів із ЦК КПК.

Китайське керівництво також чітко усвідомлює, що протягом чотирьох десятиріч «холодна війна» була матеріалізацією і ре­зультуючою тих зустрічних стратегій, які проводили одна проти одної дві конкуруючі системи, їх військово-політичних союзів та держав лідерів — США і СРСР. Понад 20 років тому стало очевидним. Що почався багатообіцяючий період в історії Радянського Союзу, в якому до влади прийшли керівники нової генерації. Водночас не ви­кликало сумнівів, що весь «радянський табір* (насамперед країни Цмтрцльно-Східної Європи) опинився на порозі далекосяжних за Моїми наслідками суспільних трансформацій. Видовищні перші кро- і ^ки горбачовської «перебудови* та «нового мислення* захоплювали багатьох західних спостерігачів, свідомих того, що вони сталн свідка- ^Ми Добровільно-примусової капітуляції Москви у «холодній війні», обмеженої, але керованої дезінтеграції Організації Варшавського До- ^ГовоРУ(ОВД), Ради економічної взаємодопомоги. Радянського Союзу,

^х°словаччини та СФРЮ

.Попри невпевненість, яку породжувала дезінтеграція радян­ського блоку, США наближалися до незвичного для них статусу єди­ної супердержави. Провідні Західні, передусім американські, стра­тегії розуміли, що нові реалії вимагатимуть нових концептуальних підходів і практичних настанов.

«Зняття» класово-ідеологічного чинника, трансформація відно­син із країнами, що утворилися після розпаду Радянського Союзу, у звичайні міждержавні відносини — все це поставило західні держави та їх конкурентів і партнерів на Сході перед необхідністю внесення коректив у їхню попередню стратегію щодо Китаю, яка проводилася, насамперед, з урахуванням існування чинника «Радянського Союзу* та ОВД. Досягнуті успіхи над СРСР в інформаційно-психологічній сфері надихали американських геостратегів поширити напрацьова­ний досвід підривної діяльності на комуністичний Китай.

Так, на початковому етапі до весни 1994 р. цей курс був скоріше жорстким. Тодішній держсекретар Уорен Кристофер намагався за- гнпти Пекін у глухий кут — або поліпшення ситуації з правами людн- ни, або позбавлення КНР статусу країни найбільшого сприяння у тор­гівлі зі США. Проте реалізація такої політичної тактики щодо КНР наштовхнулася на заздалегідь утворену ЦК КПК передумову страте­гічного значення — натиск американської дипломатії був відбитий завдяки тиску самих же американських корпорацій, які були допу­щені на ринок Китаю: зазначені санкції могли б зачинити перед ннми найперспектнвніший у світі ринок. Саме це змусило Вашингтонську адміністрацію з 1994 році відокремити бізнес від питання про права людини і зробити американо-китайські відносини «багатосторонні­ми» — не давати домінувати будь-якому окремому питанню [18].

Подальшу американську політичну тактику можна охаракте ризувати як «залучення» КНР до співпраці. На думку колишнього Президента США Б. Клінтона, «інтеграція Китаю в світову економіку покінчить там з комунізмом». Проте бажаної еволюції в КНР поки що не відбулося. Навпаки у партійних, урядових, військових і ділових колах КНР закріпилося усвідомлення того, що поразка світового «со­ціалістичного табору » відбулася на тлі ідеологічного колапсу СРСР та повної втрати привабливості його суспільної моделі в першій половню 80-х рр. XX ст. З цієї причини ЦК КПК грає свою гру, змінювати пра­вила і стан речей не бажає. Китайські лідери зробили відповідні висно­вки з аналогічної політики Вашингтона щодо СРСР, а опісля — Щ°Д° Росії, України та інших країн СНД — ослаблення й розвал держави можливі, а очікуваних вигод від заходів типу «союзу* не видно.

38

8Довгостроковими інтересами китайської держави є «наро­щування можливостей», досягнення «символів процвітання» і реалі­зація «етапів розвитку».

«Національні можливості», на думку китайських ідеологів, визначають весь потенціал нації, спрямований на освоєння приро­ди і протидію захопленню країни іншою державою. Більш чітко і докладно зазначені ідеї передаються через категорію «комплексної могутності нації», яка утворюється завдяки розвитку в сфері науки і технологій, а також її економічної могутності. Свого роду вищим критерієм, тобто результатом правильно реалізованих національних інтересів, є стабільність у державі. Національні інтереси мають бути захнщені відповідною стратегією національної безпеки.

Метою національної безпеки, за уявленнями китайським ідеоло­гів, є формування мирного і стабільного навколишнього середовища, сприятливого для національного розвитку. Безпека повинна бути взаємною, що передбачає «безпеку наших сусідів, нашого регіону і навіть усього світу».

Стратегія безпеки, за твердженням китайських ідеологів, має спиратися на комплексну міць держави, її завдання — запобігти ви­никненню війни та можливість тримати під контролем кризові ситу­ації. «Стратегія національної безпеки будується на захисті незалеж­ності та суверенітету, на захисті соціалістичного шляху розвитку, керується політичними настановами і пріоритетними напрямками, сформульованими на грудневому пленумі ЦК КПК 1978 р.»

Найважливішим компонентом стратегії національної безпеки, як стверджують китайські ідеологи, є політика національної оборони, підпорядкована економічному розвитку держави. Сама національна оборона будується на основі стратегії активної оборони. Її змістовна частина в контексті інших настанов визначена Ден Сяопіном таким чином: «У нову еру, хоча світова війна може бути й відсунута або її можна уникнути, локальні війни і регіональні конфлікти далекі від зникнення. Ми щнро прагнемо миру, проте мир досягається через бо­ротьбу. Ми прихильники розвитку, а розвиток потребує оборони, яка Досягається через готовність до зіткнення*.

Настільки ж діалектично, із посиланням на Ф. Енгельса, Ден Ся- °пін інтерпретує слово «активна»: «Активна оборони не просто оборо­на, в ній уособлюється й наступ. Поєднання оборони і наступу відбиває Розвиток закону самої війни... Активна оборона за своєю природою оборонна, яка одночасно, по суті, має наступальний характер».

Колишній міністр оборони КНР Чі Хаотянь так розшифровував зазначену стратегію: «Стратегія містить у собі принцип оборони, самооборони та завдання удару на стратегічному рівні у відповідь лише після нападу». Далі він уточнює, що основними цілями китай­ської оборонної політики є: 1) зміцнення національної оборони; 2) від­січ зовнішньому агресорові; 3) захист державного суверенітету над національними територіями, повітряними і водяними просторами, морських прав та інтересів КНР; 4) зміцнення державної цілісності та безпеки; 5) рішучий захист соціалістичної системи і керівного на­прямку нашої партії.

Дуже важлива наступна китайська стратегічна настанова: «Ми повинні не лише бути здатні боротися з одним єдиним ворогом, а й з більш ніж одним потужним супротивником. Причому наша ви­хідна позиція полягає в тому, що ми зобов’язані розтрощити, навіть спираючись на гіршу військову техніку, супротивника, який може переважати нас». Вимога до кількості. Армія повинна бути скорочена до достатньої кількості, високо тренованої постійної армії з великим резервом та із сучасним технічним і технологічним оснащенням.

Саме вище перелічені теоретичні положення визначають основні тези в стислому вигляді кожної з трьох частин загальної теорії Ден Сяопіна щодо розбудови «соціалізму з китайською специфікою». Не­обхідно підкреслити, що кожна з частин може бути доповнена додат­ковими настановами та рекомендаціями, розпорошеними по багатьох промовах і статтях Ден Сяопіна. Проте навіть в урізаному вигляді його теорія відтворює цілісну програму національного розвитку КНР до 2050 року. Вона добре структурована, а всі її частини діалектично взаємозалежні.

У березні 2008 р. під час Першої сесії Всекитайських зборів на­родних представників була обговорена сучасна зовнішня стратегія Китаю. На прес-конференції міністр закордонних справ КНР Ян Цзечі оприлюднив такі основні вектори стратегії зовнішньої політи­ки Піднебесної, а саме:

Китай, як і раніше, готовий слідивати шляхом, намічений З їздом КПК. Основні принципи зовнішньої політики КНР полягають утому, що китайське керівництво вважає, по-перше, що «всірозвине­ні держави світу і країни, що розвиваються, повинні прямувати шля­хом мирного розвитку, врегульовувати проблемні та спірні питання, що виникають між ними, мирними засобами для того, щоб світове співтовариство жило у мирі та спокої». По-друге, всі держави світу 390 зобов’язані починати діяти аналогічним чином. Лише це дозволить «зміцнити взаємну довіру». По-третє, китайська сторона готова до­класти спільні з усіма державами світу зусилля для сприяння побу­дові гармонійного світу для того, щоб він став більш прекрасним. По- четверте, мирний співрозвиток, обміни, контакти, співробітництво, гармонія і взаємна вигода утворюють основу системи принципів зо­внішньо! політики Китаю.

2. Китай має намір зміинювати співробітництво, насамперед .і Росією. Нині цьому сприяє Договір про добросусідство. дружбу і співробітництво. Пекін розраховує на посилення співробітництва з РФ і за нового Президента Дмитра Медведева. Торкаючись головних напрямків подальшого розвитку двосторонніх відносин з Росією, Ян Цзечі уточнив, що «треба частіше зустрічатися» і підтримувати один одного у боротьбі за реалізацію взаємних інтересів. Паралельно не­обхідно розвивати двостороннє економічне співробітництво з метою оптимізації торгівлі. Не менш важливий гуманітарний обмін. На цьо­му напрямі китайське керівництво має наміри посилити традиційні заходи співробітництва у межах «Року російської мови в Китаї» і •китайської - в Росії». Крім того, Пекін разом із Москвою має намір посилити співробітництво в міжнародних і регіональних питаннях, насамперед у рамках ООН і ШОС.

3. Пля Китаю не менш важливі ефективні відносини з Європою. Нині товарообіг КНР з державами ЄС перевищив 300 млрд дол., що в 100 разів більше, ніж у 1975 році. Для Китаю ЄС став найбільшим торговим партнером у світі. Спірні питання, що виникають час від часу, не лякають китайську сторону: «Проблеми будуть вирішені».

Китайське керівництво має намір поліпиіивати ситиацію Неотриманням прав людини. У 2008 році Державний департамент США опублікував доповідь за 2007 рік про стан прав людини у сві­ті. Китай був виключений зі списку найбільш злісних порушників. Налрнкінці лютого 2008 р. міністр закордонних справ Ян Цзечі об­говорив зазначену тему з тодішньою Держсекретарем США Кондо- •іізою Райс. Після декількох років зростаючого протистояння нині китайське керівництво налаштоване на діалог із Вашингтоном. Під Час візиту до Пекіну на початку 2009 року новий Держсекретар США Хілларі Клінтон (дружина колишнього Президента Б. Клінтона) ви­мовила задоволення поліпшенням ситуації в КНР у сфері дотриман­ні прав людини. Водночас X. Клінтон у своїй промові також особливо Заголосила на тому, що сучасний Китай є найбільшим світовим інвес­тором американського уряду

.Питання, пов’язані з дотриманням пряв людини», Китай готовий обговорювати і з Євросоюзом. Зп твердженням міністра закордонних справ КНР Ян Цзечі: «Нині розбіжності виникають через відмін­ності у суспільному ладі, культурних традиціях і рівні соціально- економічного розвитку держав. Практично між Китаєм і державами Європи у питанні захисту прав людини існує чимала єдність думок*.

2. Головні життєво важливі інтереси Китаю ц сфері безпеки в Центральній Азії полягають и такоми: 1) боротьба з тероризмом, се­паратизмом і екстремізмом; 2) забезпечення безпеки в прикордонних районах; 3) підтримка стабільності в регіоні; 4) забезпечення друж­ніх відносин держав регіону щодо Китаю; 5) недопущення влучення Центральної Азії під монопольний контроль держав, недружніх до Китаю; 6) недопущення утворення в регіоні військових союзів, спря­мованих проти Китаю.

2. Організаційно-правові особливості побудови системи національної безпеки Китаю і функціонування її механізмів

1. Загальна характеристика органів державної і політичної влади Китаю

1. Центральні органи влади. Головними державними ор­ганами влади КНР є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП) на чолі з головою. Державна рада (ДР), Верховний народний суд (ВНС) і Верховна народна прокуратура (ВНП).

Законодавча влада. Вищим законодавчим органом є Всекитай­ські збори народних представників (ВЗНП). Депутпти ВЗНП обира­ються на п’ятирічний термін депутатами ЗНП провінцій- До складу ВЗНП входять депутати, вибрані віл провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування, правоохоронних органів і зброй­них сил. На своїй сесії депутати ВЗНП обирають главу держави - Голову КНР, затверджують прем’єра і складДержради, вносять виправлення до Конституції і контролюють виконання конституційних положень, приймають і змінюють закони, призначають і звільняють з посади ви­щих чиновників Верховного народного суду і Верховної народної про­куратури, вирішують питання про війну і мир, а також обговорюють і затверджують державний бюджет. Депутати ВЗНП також обирають

392Постійний комітет (більше 150 членів), якому надається право тлу­мачення конституційних положень і законів, контроль зп діяльністю Держради і виконпння функцій ВЗНП між сесіями. З 2006 року голо­ва ПК ВЗНП - У Банго.

Глава держави. У період з 1954 по 1958 рік функції глави дер­жави виконував Мао Цзедун. З 1959 по 1968 рік цю посаду обіймав Лю Шаоці. Після відсторонення Лю від влади під час • культурної ре­волюції» посада глави держави до 1975 року залишалася вакантною, а потім була зовсім анульована. У 1982 році зазначена посада була відновлена під назвою «Глава республіки», а час перебування Глави держави на посаді продовжений з 4 до 5 років. У червні 1983 р. ВЗНП обрало на цю посаду ветерана економічного планування і заступника прем’єра Держради Лі Сяньняня. У квітні 1988 р. Головою КНР був обраний ветеран збройних сил і член політбюро ЦК КПК Ян Шанкунь, а у 1993 році - генеральний секретар ЦК КПК Цзян Цззмінь. Нині цю посаду обіймає Ху Дзіньтао, його заступник Дзен Цинхун.

Виконавча влада. Вищим виконавчим органом є Державна рада. Вона вводить у дію різні адміністративні правила та постанови, ви­ступає із законодавчими ініціативами у ВЗНП, контролює діяльність різних міністерств і відомств, розробляє та здійснює плани розвитку національної економіки і контролює виконання бюджету держави, відає зовнішньополітичними зв'язкпми, питаннями оборони та без­посередньо реалізує заходи забезпечення державної безпеки (зокрема й інформаційного простору), захист життєво важливих національних інтересів. Усією діяльністю Держради нині керує прем’єр-міністр Вен Дзябао (з 1954 по 1976 рік - Чжоу Еньлай, з 1976 по 1980 рік - Хуа Гофен, з 1980 по 1987 рік - Чжао Цзиян, з 1988 по 1997 рік - Чі Пен. з 1997 по 2008 рік - Чжу Жуанцзі), якому допомагають його заступни­ки і члени Державної ради. За Конституцією 1982 року, повноважен­ня всіх зазначених осіб обмежені двома послідовними п’ятилітніми термінами.

Відповідно до плану реорганізації, націленого на більш раціо­нальне функціонування бюрократичного апарату, на початку 1984 року число заступників прем’єра було скорочено з 18 до 4 чоловік, а До 1992 року з 98 міністерств і відомств було залишено 39. Засідан- чя Державної ради проводяться у складі прем’єра, ного заступників. Державних радників і секретаря цього органу влади.

Судова влада. Структура судових оргпнів КНР була скопійована з відповідної структури СРСР. Нп верхівці цієї піраміди стоїть Верхо-

393

вний нпроднші суд і Верховна нпроднп прокурптура. Верховний на­родний су і здійснює нагляд за дотриманням і застосуванням заковів нижчестояшими судовими інстанціями всіх рівнів, а Верховна народ­на прокуратура направляє роботу щодо розкриття карних злочинів і виконання вироків. Голова Верховного народного суду і Генераль­ний прокурор Верховної народної прокуратури обираються на сесіях ВЗНП.

У перші ЗО років комуністичного правління у Китаї не було всео­сяжного цивільного або кримінального кодексу. Тому КПК привлас­нювала собі право винесення судових рішень і визначення міри пока­рань як у цивільних, так і в кримінальних справах. Подібна практико призводила до зловживань владою, особливо в період ♦ культурної ре­волюції* (] 966-1969), коли в результаті гострої фракційної боротьби мало місце безліч довільних і незаконних арештів, змушених самооб- мов, несправедливих тюремних ув’язнень і навіть страт.

З метою відновлення довіри суспільства до правової системи КНР і запобігання нового спалаху беззаконня ВЗНП у 1979 році прийня ло карний і кримінально-процесуальний кодекси. У них, крім іншо­го, підкреслювалося, що ніхто не може піддаватися переслідуванню тільки за те, що є носієм «реакційних ідей*. Концепція «нплежного дотримання заковності* була посилена введенням законоположень, які забороняють безстрокову затримку підозрюваних і гарантують право обвинувачуваних на швидкий і відкритий судовий розгляд, а також забороняють винесення обвинувального вироку лише на освові визнання обвинувачуваним своєї провини.

Виправлена і перероблена Конституція 1982 року містила вели­кий перелік невід’ємних прав громадян, зокрема свободи преси, збо­рів і об’єднань, релігійних вірувань, недоторканності житла та осо­бистості (включаючи заборону на незаконний обшук, затримання або арешт), свободу і таємницю листування та, нарешті, права критику­вати будь-який орган державної влади або будь-якого чиновника без страху піддатися переслідуванням. Принцип «рівності всіх перед за­коном», який містився в Конституції 1954 року, але вилучений під час наступних переглядів конституційних норм, був знову внесений до тексту Конституції 1982 року.

Військова адміністрація як складова частина держапарату поча­ла формуватися у 1979 році. З цього часу загальна тенденція до поді­лу та розмежування партійних і державних функцій була закріплена у Конституції 1982 році. Так, відповідно до її положень була утворена

394

ново державна структура - Центрально військова рада (ЦВР), на яку покладені функції загального керівництва Збройними Силами дер­жави. Голова ЦВР Ху Дзіньтао (з 1993 по 2004 рік - Цзян Цземінь), його заступник обираються народними депутатами на сесії ВЗНП, підзвітні ВЗНП та її Постійному комітету. Проте верховенство влади портіі над армією, правоохоронними органами і спецслужбами під­креслюється поєднанням членства у Військовому комітеті ЦК КПК і в Центральній військовій раді КНР. Особа не може бутн призначена во посаду до ЦВР КНР, якщо вона не рекомендована ЦК КПК за по­данням Військового комітету ЦК КПК. Як правило, на посади до ЦВР призначаються партійні функціонери або особи, перевірені на роботі у Військового комітету ЦК КПК.

Народна політична консультативна рада Китаю. Важливим елементом структури управління державою є Народна політична кон­сультативна рада Китаю (НПКРК). У 1983 році НПКРК нараховувала бітьше 100 тис. членів, які представляли 1 600 різних політичних, професійних і громадських організацій. Сесія НПКРК обирає Всеки- тайський комітет. Голову (з 1993 р. - Чі Жуйхуань) і декількох його ЗАСТУПНИКІВ. Після періоду бездіяльності з кінця 50-х років XX ст. (о саме, після смерті Мао Цзедуна) НПКРК знову з’явилася на полі­тичній арені. Відповідно до статуту НПКРК у своїй діяльності керу- сться принципом «довгострокового співіснування і взаємного контр­олю» між КПК, демократичними партіями і безпартійними діячами. НПКРК обговорює основні напрямки державної політики і здійснює •демократичний нагляд за діяльністю КПК, народних урядів та ін­ших державних органів» шляхом внесення своїх пропозицій і кри­тичних зауважень. Проте, за законом, висловлювані НПКРК думки ■ рекомендації є дорадчими і необов’язкові до виконання ЦК КПК і державними структурами.

Місцеві органи влади. В адміністративному аспекті Китай поділений на 31 одиницю першого рівня: 22 провінції, 5 автономних Районів і 4 муніципалітети (міста центрального підпорядкування - Пе­кін, Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін). З 1 липня 1997 р. до складу КНР ввійшов особливий адміністративний район Сянган (колишній Гон­конг). Крім того, існує 159 адміністративних одиниць другого рівня (120 округів, 31 автономний округ і 8 аймаків). До 2 017 адміністра­тивних одиниць третього рівня входять 1 856 повітів, 101 автономний Повіт, 51 хошун, 3 автономних хошуни та 6 інших адміністративних °ДИНИць.До «культурної революції» функціональна структура провінцій- них та інших місцевих урядів відповідала тій ідеї, на основі якої бу­дувалися загальнонаціональні органи влади. У кожній провінції та територіальній одиниці (населеному пункті) утворювалися власні Збори народних представників (ЗНП), Народна рада, Народний суд і Народна прокуратура, прямо підпорядковані вищому за рангом від­повідному органу державного управління, що створювало вертикаль єдиної ієрархії влади. Прямим голосуванням місцевого населення обиралися тільки депутати Зборів народних представників найниж­чого рівня (сільської комуни, населеного пункту міського типу або міського району). В усі органи влади вищих рівнів делегати (муніци­палітети великих міст, сільські райони, повіти, округи і провінції) обиралися непрямим голосуванням на сесіях нижчих за рівнем РНП. На кожному рівні РНП обирала свою Народну раду, яка ставала ке­рівним органом місцевої адміністрації.

У період «культурної революції» зазначені інститути були замі­нені «революційними комітетами», у руках яких зосереджувалися усі функції влади. Кожен «революційний комітет», до складу якого входили адміністративні кадри, представники армії і місцевого на­селення («народних мас»), здійснював нагляд за діяльністю всієї ад­міністрації відповідного рівня, керуючись указівками партійного ко­мітету цього рівня. Подібна система, введена в дію у лютому 1967 р., проіснувала до червня 1979р., поки ВРНП не анулювала «революцій­ні комітети» і формально не відновила в правах Збори народних пред­ставників і Народні ради, перейменовані відтоді в народні уряди.

З метою посилення демократичного характеру управління і по­літичної відповідальності місцевих кадрів у 1980 році було прийняте рішення здійснювати вибори представників до РНП повітового рівня шляхом таємного і прямого народного голосування.

2. Комуністична партія КНР. З 2002 року Генеральний секретар — Ху Дзіньтао. Керівна роль Комуністичної партії в діяль­ності всіх урядових і суспільних інститутів зафіксована в Конститу­ції 1954 року і підтверджена конституційними реформами 1975,1978 і 1982 років. КПК КНР у 2007 році у своєму складі об’єднувала 73

360. 000 членів. Ідеологія зпснована на мпрксизмі-ленінізмі, ідеях Мо Цзедуна (маоїзмі) й теорії Ден Сяопіна. У програмних документах КПК називає себе «авангардом китайського робітничого класу, на­дійним захисником інтересів усього багатонаціонального народу Д^еР" жави і ядром сил, які ведуть Китай по шляху розбудови соціалізму**

396

КПК є центром зосередження політичної влади і політичного впливу не лише на китайське суспільство, а й зо межами Китаю. Стратегічна кінцево мето КПК — реалізація комуністичного суспільного устрою.

Структура КПК і її діяльність. КПК організаційно побудована точно так само, як ВРНП і Держрада, які мають підпорядковані за рівнем однотипні структури по всій управлінській вертикалі. Вищи­ми партійними оргонами є Зогальнонаціональний з’їзд партії і Цен­тральний Комітет, який обирається з’їздом. Штаб-квартира ЦК КПК знаходиться у столиці держави - Пекіні.

Делегати на Всекитайського з'їзду обираються непрямим голо­суванням на партійних з’їздах провінційного рівня. Точно так само обираються і всі інші делегати далі вниз по вертикалі - на окруж­них, муніципальних, міських партійних конференціях, аж до Зборів партійних осередків фабрик, сільських комун, шахт, шкіл і армій­ських підрозділів. На кожному рівні партійний з’їзд (конференція, збори партійної організації) обирає свій виконавчий комітет і вису­ває делегатів на більш високий за рівнем партійний з’їзд. Головними обов’язками партійних органів нижчої ланки є ведення агітаційно- пропагандистської роботи, залучення у партію нових членів, зміц нення внутріпартійної і трудової дисципліни та забезпечення успішного виконання планів уряду і настанов ЦК КПК.

Відповідно до формулювань основних партійних документів Усе- китайський з’їзд КПК є «вищим керівним органом партії». З’їзди скликаються кожні п’ять років, хоча в «надзвичайних умовах» мо­жуть відбутися достроково або бути відкладені на більш пізніший час. На Всекитайський з’їзд КПК покладене здійснення таких функцій:

а) обговорення і прийняття рішень з найважливіших партійних про­блем; б) обрання Центрального Комітету партії, Центральної комісії Радників, Військової ради ЦК партії, а також Центральної Комісії з перевірки партійної дисципліни; в) заслуховування та обговорення звітів зазначених вище чотирьох партійних органів.

Центральний Комітет партії, обирається терміном на п’ять років. Останній склад ЦК КПК обраний у листопаді 2002 р. на XVI ^китайському з’їзді КПК і складається із 198 членів ЦК і 158 кан­дидатів у члени ЦК.

ЦК проводить у життя рішення Всекитайського з’їзду КПК і ке- РУє всією діяльністю партії в періоди між з’їздами. ЦК обирає По- «тбюро, Постійний комітет Політбюро, Секретаріат і Генерального ^секретвря (з 2002 року - Ху Дзіньтао). Посада Голови ЦК КПК, яку, ^п°чинпючи з 1943 і по 1976 рік обіймав Мао Цзедун, з 1976 по 1981

397рік - Хуа Гофен, а з 1981 по 1982 рік - Ху Яобан, був скасований у 1982 році. У зв’язку з ліквідацією посади Голови ЦК КПК вищою по­садовою особою в КПК став Генеральний секретар. Секретаріат ЦК КПК, який припинив своє функціонування в період «культурної ре- волюції» і відновлений у правах у 1979 році, організовує повсякденну роботу ЦК під керівництвом Політбюро і Постійного комітету Політ- бюро. Генеральний секретар відповідає за скликання засідань Політ­бюро і Постійного комітету Політбюро, керує роботою Секретаріату ЦК. Влади Політбюро ЦК КПК необмежена: всі його члени займають найвищі керівні посади у державних органах КНР.

Центральна Комісія радників була утворена в 1982 році для на­дання консультативної допомоги Центральному комітету. Її склад (172 чоловік) формувався із числа вищих партійних кадрів, вік яких перевищував 70 років, а партійний стаж - 40 років. Створення комісії прискорило звільнення з високих посад старіючих партійних лідерів без шкоди для їхніх амбіцій, почуття власної гідності. До цього ба­гато вищих партійних кадрів зберігали свої посади довічно або доти, доки не піддавалися «чищенню» з політичних мотивів. Як показала практика, свого часу інститут радників перетворився в опорний пункт консервативно налаштованих опонентів «ліберально» налаштовано­му Ден Сяопіну. З цієї причини у 1992 році комісія була скасована.

Навіть після утворення в 1982 році Центральної військової ради КНР загальне керівництво національною обороною продовжувалося здійснюватися Партійною радою з військових справ. На початку 90-х років XX ст. будь-які протиріччя у відносинах між цими двома органа­ми були неможливі через повну ідентичність їхнього складу. У грудні 1978 р. на зміну Центральній комісії партійного контролю, діяльність якої була припинена у період «культурної революції», прийшла Ден- тральна комісія ЦК КПК з перевірки партійної дисципліни.

7.2.1.4. Комуністичний союз молоді. КПК у масштабах усієї держави у своєму розпорядженні має допоміжну організацію, яка має назву Комуністичного союзу молоді Китаю (КСМК). КСМК скла­дається з політично активної молоді віком від 14 до 28 років, офіцій­но вважається *иіколою, де широкі маси юнаків і дівчат вивчають комунізм на практиці; це помічники партії і її резерв». У період «культурної революції* КСМК був відсунутий на другий план новою масовою організацією молоді - хунвейбінамн («червоними охоронця­ми»), а лідер союзу Ху Яобан був репресований. У 70-ті роки XX ст., після розпуску організації хунвейбінів, діяльність КСМК і його про­відна роль були відновлені.

2. 398Керівні органи розвідувальної спільноти КНР

Для практичної реалізації сучасних стратегічних завдань у сфері безпеки КНР відпрацьовано ефективно діючий механізм управління та реалізації як публічних, політико-дипломатичних, так і таємних заходів.

1. ЦК КПК (як політичний орган) і Держрада КНР (як державний орган) у межах своєї компетенції керують діяльністю розвідувальної спільноти і поклпдають нп національні спецслужби такі спеціальні завдання: а) захист державного ладу; б) зовнішня роз­відка; в) протидія діяльності іноземних розвідок; г) придушення за­ворушень населення проти внутрішньої політики правлячої еліти і ЦК КПК; Ґ) охорона державного кордону та боротьба з контрабандою і незаконною торгівлею; д) охорона державної таємниці; е) контроль за в’їздом до країни іноземців і виїздом громадян КНР за кордон; є) охорона та забезпечення власної безпеки представників правлячих кіл країни; ж) контррозвідувальне забезпечення урядових закладів, важливих промислових і військових об’єктів; з) підтримання в країні громадського порядку та боротьба проти організованої злочинності; и) контроль за надходженням валюти; і) податковий контроль за при­ватними підприємствами.

2. Політико-юриди чна комісія ЦК КПК є головним орга­ном, який здійснює загальне керівництво і контроль за діяльністю китайських спецслужб, створена у 1983 році. До складу цієї комісії входять, зокрема, впливові посадові особи: міністр держбезпеки, мі­ністр громадської безпеки, Генеральний прокурор, Голова Верховно­го Суду КНР.

Центральна військова рада КНР (як державниіі орган); Вій­ськова рада ЦК КПК. Центральна комісія ЦК КПК з комплексного забезпечення громадського порядку. Центральна комісія ЦК КПК з перевірки партійної дисципліни (як політичні органи) є також ор­ганами, причетними до керівництва і контролю за діяльністю розвід­увальних і контррозвідувальних служб, органів громадської безпеки Китаю.

3. Центральна військова рада КНР є свого роду держав­ним виконавчим органом політичного органу - Військової ради ЦК КПК: проводить у життя і доводить до безпосередніх виконавців — МДБ, МГБ, військової розвідки ДГРІУ ГШ НВАК — всі постанови. Директиви, вказівки та інші директивно-розпорядчі документи, при­йняті Військовою радою ЦК КПК.

Таким чином, Політико-юридична комісія ЦК КПК, Центральна комісія ЦК КПК із комплексного забезпечення громадського поряд- ку, Центральна комісія ЦК КПК з перевірки партійної дисципліни, Військова рада ЦК КПК і Центральна військова рада КНР є органами загального управління і контролю за діяльністю спецслужб.

3. Виконавчі структури розвідувальної спільноти

КНР

Виконавчі структури розвідувальної спільноти КНР складають­ся із: 1) Міністерства державної безпеки (МДБ, Служба державної розвідки та контррозвідки); 2) Міністерства громадської безпеки (МГБ); 3) Військової розвідки (ДГУ ГШ — Друге головне управлін­ня Генерального штабу); 4) Військової контррозвідки (СВБ Голов.ПУ НВАК — Служба внутрішньої безпеки Головного управління Політу- правління НВАК); 5) Головного митного управління; 6) Державного управління з питань контролю за валютою; 7) Податкового управлін­ня міністерства фінансів.

1. Загальнодержавні виконавчі органи розвідки, контр- орозеідки і забезпечення громадської безпеки Китаю

1. Міністерство державної безпеки (МДБ) КНР - службу державної розвідки та контррозвідки - було створено 1 липня 1983 р. на базі оперативних управлінь, служб та відділів зі складу Міністер­ства громадської безпеки, котрі безпосередньо займалися питаннями державної безпеки в державі. Головний офіс МДБ розташований у ра­йоні «Західного парку» Пекіна. Бюджет МДБ на 2000 рік становив близько 3 млрд дол. США.

Нині МДБ стало головним загальнодержавним розвідувальним і контррозвідувальним органом Китаю, призначеним забезпечувати безпеку держави, сприяти її територіальній цілісності, організову­вати боротьбу проти внутрішніх «контрреволюційних елементів», шпигунської та підривної діяльності іноземних держав, а також до­бувати дані, спрямовані на сприяння успішній реалізації зовнішньої політики уряду, інтенсивному розвитку економіки, науки і техніки, зміцненню обороноздатності держави.

На нинішнє МДБ покладені такі стратегічні завдання: 1) здій­снення Контррозвідувальних функцій на території Китаю та за його межами; 2) забезпечення безпеки держави; 3) ведення зовнішньої роз­відки, 4) захист державних інтересів у зовнішній політиці, бізнесі та

40

0торгівлі; 5) збір, аналіз інформації у військовій, воєнно-політичній, військово-технічній та воєнно-економічній сферах і доведення її до ви­щого політичного керівництва держави; 6) охорона державного кор­дону: 7) забезпечення надійного збереження державної та військової таємниці; 8) контроль за діяльністю іноземців у країні; 9) припинен­ня засобами контррозвідки діяльності іноземних розвідок, боротьба з внутрішніми ворогами; 10) зовнішньої контррозвідки: оперативний контроль за діяльністю представників державних установ та інших громадян КНР за кордоном; 11) організація і керівництво заходами контрпроппгандистського забезпечення реалізації у державі та за кордоном загальнонаціональних політико-ідеологічних настанов ЦК КПК.

Крім МДБ, до державної системи розвідувальних і контррозвіду- вальних органів Китайської Народної Республіки нині тією чи іншою мірою належать також органи військової розвідки, Міністерство гро­мадської безпеки та відділи внутрішньої безпеки на об’єктах економі­ки, а також у держустановах.

Під час створення МДБ у 1983 році до його структури ввійшли майже всі управління та інші структури колишнього «Відділу до­сліджень» ЦК КПК, який виконував функції зовнішньополітичної розвідки, а також оперативні підрозділи центрального апарату і те­риторіальних органів колишнього Міністерства громадської безпеки (МГБ)КНР. Одночасно на МДБ були покладені три головні завдання, які до цього вирішувалися відповідними підрозділами Міністерства громадської безпеки (МГБ) і «Відділом досліджень»: 1) добування економічних і науково-технічних відомостей, особливо документаль­них даннх, для сприяння інтенсивному розвитку економіки та забез­печення безпеки і обороноздатності КНР; 2) реалізація заходів щодо викриття, попередження і припинення зовнішніх ризиків, небезпек, викликів, загроз, спрямованих на порушення внутрішньої безпеки та територіальної цілісності держави; 3) боротьба зі шпигунством.

У галчяі розвідки нині МДБ вирішує такі конкретні завдання:

1. Добування політичної, економічної та науково-технічної інформа­ції як легальним, так і нелегальним шляхом; 2) здійснення техніч­ної розвідки у всіх напрямках; 3) проведення активних (насамперед агентурних) заходів на каналах міжнародного зв’язку КНР з інозем­ними державами; 4) розробка розвідувальних і контррозвідувальних органів суміжних із КНР держав та провідних центрів геополітичної сили шляхом впровадження своїх джерел в їхню агентурну мережу та

40

1зав’язування з ними на пій основі оперативних ігор; 5) опрацювання і реалізація всієї отриманої розвідінформації.

У гализі контррозвідки: 1) організація загальних заходів проти­дії спрямуванням спецслужб іноземних держав на території КНР;

2. перехоплення поштового (ПК - перлюстрація кореспонденції), електричного, радіоелектронного та інших видів технічних каналів міжнародного зв’язку, в тому числі космічних, а також забезпечення оперативного використання отриманих результатів; 3) викриття, по­передження і припинення діяльності агентури спецслужб іноземних держав; 4) здійснення контролю за діяльністю в Китаї співробітників іноземних представництв, проведення їхньої оперативної розробки;

5. організація спостереження за іноземцями, які прибувають до КНР на короткий термін; 6) проведення разом із державними та Партійни­ми органами широкомасштабних профілактичних заходів, спрямова­них на запобігання відпливу за кордон секретної інформації, в тому числі й цо каналах зв’язків із співвітчизниками, шляхом обмеження контактів громадян КНР із іноземцями; 7) контррозвідувальне за­безпечення Народно-визвольної армії Китаю; 8) контррозвідувальне забезпечення режимних об’єктів народного господарства та держус­танов; 9) фізичне і оперативне забезпечення безпеки китайських державних та інших структур за кордоном; 10) забезпечення охорони керівників КПК і членів уряду КНР; 11) запобігання проникненню до держави «ворожої ідеології*; 12) організація контролю за настроями в різноманітних прошарках китайського суспільства (молоді, інтелі­генції, студентства, нацменшин, військових тощо); 13) церевіркадер- жавних службовців на лояльність до влади та благонадійність; 14) бо­ротьба з контрреволюційними злочинами, виявлення і припинення антиурядової діяльності різноманітних угруповань та окремих осіб; 15) разом із Міністерством громадської безпеки боротьба з негативни­ми явищами в державі: корупцією, зловживанням владою, значними економічними злочинами.

Нині центральний апарат МДБ має дев’ять оперативних управ­лінь:

Перше і/правління (так зване «внутрішнє») організовує розвід­увальну діяльність із території КНР та взаємодію органів роз­відки з іншими оперативними підрозділами МДБ, партійними комітетами і державними установами на місцях; керує діяль­ністю розвідувальних підрозділів територіальних органів МДБ; здійснює контроль за дотриманням правил конспірації в розвід

-увальній роботі; відповідає за стан роботи з допоміжною агенту­рою, здійснює підбір кадрів серед громадян КНР та їх вербуван­ня з метою подальшої підготовки для роботи за кордоном.

Цриге управління (зовнішньої розвідки) керує діяльністю си­лами та засобами легальних резидентур зовнішньої розвідки за кордоном, підтримує контакти з китайськими установами, виконавчими суб’єктами міжнародного і міждержавного спів­робітництва; забезпечує підготовку і перекидання агентів за кордон, узгоджує «піддахові* посади в дипломатичних пред­ставництвах та інших установах. Для «дахового* прикриття управлінням зазвичай використовуються посади дипломатів, кореспондентів інформаційних агентств тощо. Серед них ак­тивно використовуються посади: ІА «Сіньхуа», в редакції ки­тайських газет «Женьмінь жибао», «Бейцзин жибао», «Гуанмт жибао*, «Джунго цін нянь баоо, в англомовних китайських виданнях «China Daily*, «Light Daily», «Economic Daily», «Worker’s Daily*.

Третє иправління (зовнішньої розвідки) за функціональним призначенням аналогічне другому управлінню, але має чітко визначені географічні зони відповідальності: організує розвід­увальну і контррозвідувальну роботу цо Тайваню, Гонконгу та Макао.

Четверте иправління (умовна назва «технологічне») забезпе­чує розвідувальні та контррозвідувальні операції оцеративно- технічними засобами, організовує і проводить оцеративно- технічні заходи, займається перлюстрацією кореспонденції, здійснює протидію радіоелектронній розвідці, яка проводиться з позиції іноземних представництв у КНР; веде розробку нових засобів оперативної і спеціальної техніки, здійснює їхнє випро­бування та забезпечує ними оперативні підрозділи; розробляє засоби протидії іноземним зразкам спеціальної техніки.

П'яте иправління f регіональної розвідки ) організовує і коорди­нує розвідувальну діяльність органів МДБ на території КНР та процес взаємодії з МГБ і УВР НВАК. Відповідає за агентурну роботу з території КНР (насамперед щодо суміжних країн): під­бирає, навчає і виводить агентуру по легальних і нелегальних каналах до держав-об’єктів розвідувальних спрямувань; відпо­відає за надійність каналів зв’язку з китайськими агентами за кордоном, своєчасне одержання від них розвідувальної інфор­мації і передачу її за призначенням.

. Шосте іуправління (контррозвідка) здійснює в повноми обсязі контррозвідцвальні Финкий на території Китаю: координує і контролює контррозвідувальну діяльність всіх територіальних органів МДБ, організовує проведення крупних контррозвідуваль- них заходів у масштабі декількох провінцій силами територіаль­них органів МДБ; здійснює розслідування діяльності спецслужб іноземних держав та їхньої агентури на території КНР; організує оперативне спостереження, розшук, затримання, проведення об­шуків та арештів за зазначеними справами.

• Сьоме иправління веде оперативну розробку іноземних представ­ництв у КНР, підбирає і оформляє на роботу обслуговуючий персо­нал для дипломатичних та інших іноземних представництв.

• Восьме иправління здійснює інформаційно-аналітичну роботу, контролює виконання іншими підрозділами МДБ інформацій­них завдань, аналізує всю інформацію, що надходить до мініс­терства, зокрема й відкриту, веде архів МДБ, має своїх співро­бітників під прикриттям у багатьох науково-дослідних устано­вах КНР. Офіційна назва управління - Китайський інститут су­часних міжнародних відносин, що займається дослідженнями у воєнно-політичній, оборонній, економічній, соціальній сферах, а також вивчає сучасний розвиток геополітики, геоекономіки, геостратегії, міжнародних відносин. Управління має статус найбільшого в Азії аналітичного закладу і структурно поділя­ється на окремі напрямки. Відповідно до характеру досліджень, географічних зон і регіонів: 1) міжнародна стратегія; 2) світова економіка; 3) США і Канада; 4) Росія і СНД; 5) Західна Європа;

5. Східна Європа; 7) Японія; 8) Держави АТР; 9) Близький Схід; 10) Африка; 11) Латинська Америка.

Управління співпрацює з такими дослідними інститутами за кордоном: інститут ім. Дж. Вашингтона інститут Далекого Сходу (РФ), інститут досліджень і аналізу (Індія), інститут стратегічних до­сліджень АСЕАН, форум міжнародних відносин. Азіатський форум (Японія), інститут міжнародних досліджень (Корея).

У1982 році з метою поглиблення вивчення міжнародних відносив і міжнародної політики при управлінні створено Центр міжнародних досліджень, який прогнозує варіанти розвитку воєнно-політичної си­туації в різних регіонах світу.

" Д^ее яте иправління (внутрішньої безпеки та зовнішньої контр­розвідки) відповідає за власну безпеку МДБ, забезпечує безпеку громадян та дипломатичних представництв та інших установКНР за кордоном, включаючи фізичну охорону офіційних пред­ставництв Китаю на території іноземних держав. Крім цього, у складі управління діє бюро роботи зі студентами, які навчають­ся за кордоном. Головним завданням бюро є психологічна під­готовка студентів перед відрядженням з метою недопущення впливу на них політичних та дисидентських рухів антикитай- ської спрямованості.

• Песяте ипоавління (зовнішньої розвідки з питань науки та тех­нологій) займається збором документальних даних щодо про­відних новітніх технологій та добуває інформацію економічно­го характеру за кордоном.

• Одинадияте иправління (автоматизаиії) створює та обслуго­вує комп’ютерні мережі МДБ; аналізує оперативну інформа­цію, яка отримується в результаті пошуку в мережі «Інтернет »; займається підготовкою фахівців з обслуговування та викорис­тання комп’ютерної техніки. До складу управління входить відділ, який відповідає за створення вірусних та антивірусних програм, а також забезпечує безпеку комп’ютерних мереж МДБ від несанкціонованого доступу.

Відповідно до характеру завдань підрозділів цілком закономірно можна зарахувати Перше, Друге, Третє і П’яте управління до колиш­нього Управління стратегічної розвідки, а решту — до колишнього Головного контррозвідувального управління.

До структури Центрального апарату МДБ входять також:

1. Політико-адміністративні підрозділи: Управління зовніш ніх зносин (дванадцяте ), що підтримує контакти з відповідними відділами ЦК КПК, міністерствами та відомствами КНР, а також за­безпечує координацію міжнародного співробітництва з розвідками союзних та партнерських Китаю держав; Група радників складаєть­ся із досвідчених розвідників і контррозвідників, фахівців у галузі міжнародних відносин; Управління з адміністративних питань (чотирнадцяте — фінансово скномічне), до завдань якого віднесені Питання планування, фінансування, постачання, закупівлі оператив­ної техніки тощо; Канислярія (секретаріат) займається загальни­ми питаннями та діловодством.

Навчально-виховні підрозділи: Політичне управління прово­дить комплекс партійно-політичної роботи серед співробітників МДБ, °рганізовує пропагандистську та агітаційну діяльність в інтересах Держпвної політики КНР; Управління кадрів_відповідальне за попо

­внення, розстановку, призначення на посади, професійну підготовку, навчання та виховання керівного і особового складу КДБ; Інститут підготовки кадрів (академія управління кадрами ) забезпечує фахо­ву підготовку агентів, яких завербовано в навчальних закладах (уні­верситетах, інститутах, коледжах), а також кадрових співробітників МДБ. Термін навчання, залежно від рівня попередньої підготовки слухача та його подальшого призначення, становить від трьох місяців до одного року; Коледж міжнародних відносин здійснює мовну під­готовку особового складу МДБ, а також цредставників Міністерства закордонних сцрав, торговельно-економічних представництв Китаю, які призначені для роботи на * ціддахових * цосадах у китайських установах за кордоном.

2. Спеціальні дослідні, пропагандистські та комунікаційні підрозділи: Інститут з питань дослідження проблем Тайваню офі­ційно підпорядкований Академії гуманітарних наук Китаю, здійснює збір первинної розвідувальної інформації щодо Тайваню; Інформа­ційне агентство «Сіньхуа» забезпечує збір, аналіз, розповсюджен­ня інформації за кордоном цро міжнародні та внутрішні події в Китаї. До складу агентства входить Управління міжнародної інфор­мації, яке щоденно надає керівництву МДБ «Довідковий матеріал» (інформаційно-розвідувальне зведення), а також два рази на місяць «Довідковий матеріал з міжнародних питань» (цро воєнно-політичну обстановку в світі та прогноз щодо її розвитку). Використання МДБ «піддахових» цосад в агентстві «Сіньхуа» дозволяє виконувати за­вдання стратегічної агентурної розвідки майже в усіх державах сві­ту. Чисельність особового складу агентства — близько 5 тис. осіб. Ра­діоцентр здійснює зв’язок із закордонними агентурними апаратами. Головний трансляційний центр розташований у східній частині Пе­кіна. Центр використовується як органами МДБ, так і УВР НВАКта Міністерством закордонних справ КНР. Забезпечення безпеки діяль­ності центру та його співробітників здійснюється силами та засобами Дев’ятого управління МДБ.

З погляду на територіальну побудову організаційна структура МДБ містить у собі: центральний апарат, провінційні, окружні, по­вітові й місцеві підрозділи, зокрема н районні у великих містах. ВІД* повідно до адміністративного розподілу КНР, до МДБ входять ЗО тери­торіальних управлінь, які, будучи підзвітними центральному апарату, координують оперативну діяльність бюро держбезпеки округів, .міст, повітових відділів, відділень міських районів. Що стосується щільнос-

406ті розміщення структурних одиниць МДБ цо території Китаю, то вона цілком могла бути скопійована зі структури територіальної організації МГБ, яка існувала до 1983 року. Розвідувальні відділи територіальних органів держбезпеки курують, цілком імовірно, ті самі регіони, які були закріплені за периферійними органами «Відділу досліджень* ЦККПК.

З питань забезпечення державної безпеки, включаючи економіч­ну безпеку держави, МДБ взаємодіє з МГБ, воєнною розвідкою НВАК, митною та фінансовою службами.

7.2.3Л.2. Міністерство громадської безпеки (МГБ) КНР (ана­лог звичайного ВМС) з 1983 року сконцентроване на питаннях охо­рони громадського порядку і державного кордону. Зазначене Мініс­терство є другою за значенням цісля Міністерства державної безпеки спеціальною службою Китаю.

На МГБ КНР покладені такі завдання: 1) підтримання громад­ського порядку в державі; 2) облік та документування населення;

3. боротьба проти кримінальної злочинності (карний розшук); 4) бо­ротьба з економічними злочинами; 5) охорона важливих підприємств та установ; 6) охорона та забезпечення власної безпеки представників правлячих кілкраїни;7) регулювання дорожнього руху та підтриман­ня громадського порядку на автомобільних і залізничних шляхах; 8) контроль за вогнепальною та холодною зброєю; 9) охорона в’язниць та інших виправних закладів.

МГБ складається з управлінь, служб та відділів, головними з яких є: а) управління: громадського порядку; озброєної народної по­ліції; лісової поліції; транспортної поліції; пожежної охорони; б) від­діли: боротьби проти злочинності (карного розшуку); боротьби проти контрабанди; криміналістики; обліку населення; іноземний (аналог нашого ОВІР); оперативно-технічної охорони держустанов і об'єктів “ром не лов ост і.

Специфічним різновидом китайських спеціальних органів є ство­рені у всіх міністерствах, держустановах, на підприємствах відділи внутрішньої безпеки, підпорядковані місцевим партійним органам і МДПовідним підрозділам МДБ і МГБ.

Інструкція ЦК КПК передбачає створення таких відділів на ве­ликих і середніх промислових підприємствах, об’єктах транспорту ^Та зв’язку, кппіта іьного будівництва, у торговельних, фінансових. Науково-дослідних, культурно освітніх і медичних закладах повіто­вого, провінційного та центрального підпорядкування. Хоча відділи

40

7внутрішньої безпеки не мають права на проведення процесуальних дій (обшуки, арешти, затримання, допити і т. ін.), їхня діяльність щодо проведення профілактичних заходів, спрямованих на запо­бігання проникненню агентів розвідок іноземних держав до підві­домчих установ, підтримання в них суворого режиму секретності, запобігання розголошення секретних даних і втрати службових до­кументів, відіграє істотну роль у загальній системі захисних контр- розвідувальних заходів, здійснюваних у тому числі й за напрямками органів МДБ і МГБ КНР, що їх курують.

Контрольні функції за діяльністю територіальних (місцевих) ор­ганів МДБ і МГБ здійснюють Політико-юридичні комісії при постій них комітетах місцевих зборів народних представників. Місцем партійна та адміністративна влади також контролюють підбір і роз­становку кадрів МДБ і МГБ на місцях. У системі цартацарату загаль­не керівництво діяльністю місцевих підрозділів сцецслужб Китаю здійснюють Другі секретарі місцевих парткомів.

2. Розвідувальне співтовариство Народно’і визвольної армії Китаю. Особливе місце в загальнодержавній системі розвід­увальних і контррозвідувальних органів Китаю займає відомче роз­відувальне співтовариство військової розвідки, на якій реформа 1983 року відбилася найменше. Органи військової розвідки нині є основним джерелом військової, військово-політичної та військово-економічної інформації щодо іноземних держав світу і рівня технічного оснащен­ня, бойової підготовки їхніх армій. За чисельністю наявних сил і за­собів, за обсягом завдань, які реалізуються, військова розвідка КНР займає домінуюче положення в загальній структурі китайських спец- служб.

Аналіз діяльності та спрямованості реформування органів воєн­ної розвідки Китаю свідчить, що протягом 90-х років XX ст. військо­ве керівництво держави, враховуючи загальносвітові та регіональні тенденції в розвитку воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обста­новки, а також досвід реформування спеціальних служб інших дер­жав , здійснювало відповідно до заходів удосконалення організаційно- штатної структури НАВАК.

7.2.3.2.1. Розпорядчо-координаційні органи військового відом­ства. Керування Збройними силами, іншими озброєними формуван­нями та військовими спецслужбами в КНР здійснює за дорученням Політбюро ЦК КПК, Військова рада ЦК КПК і Центральна військова рада (ЦВР) КНР. ЦВР. як постійно діючий виконавчий орган Вій

­ськової ради ЦК КПК, визначає напрямки військового будівництва, політичні та стратегічні цілі війни, військовий бюджет, вирішує комплекс інших питань, пов’язаних із введенням у державі воєнного стану, проведенням загальної чи часткової мобілізації. Голова ЦВР є Верховним головнокомандувачем Збройних сил Китаю.

Основним органом в ЦВР КНР — Генерал ьний штаб (ГШ), через який здійснюється практичне управління збройними силами і вій­ськовими сцецслужбами. Міністерство оборони в системі Державної Ради КНР реалізує лише настанови військово-політичного керівництва держави з технічного забезпечення розбудови Збройних сил, їх комплек­тування, планування, розподілу і витрат військового бюджету, коорди­нує діяльність цивільних міністерств та відомств, виробників оборонної продукції, здійснює міждержавні військові зв’язки, інші представниць­кі функції.

Головне політичне управління ЦК КПК (ГоловПУ) займає особливу роль у системі управлінських структур НВАК. Через його структурні підрозділи здійснюється партійно-політична робота в ар­мії, спецслужбах і правоохоронних органах. У зв’язку з цим воно на­пряму пов'язане з виконанням цевних функцій забезпечення безпеки особового складу армії.

На думку китайських керівників, збройні сили розвивають голо­вні традиції НВАК, визнають абсолютну керівну роль партії, збері­гають характер народної армії. ГоловПУ також відповідає за штатні призначення командирського і політичного складу НВАК, підвищен­ня по службі, перевід на нове місце роботи. Безпосереднім виконав­цем директив ГоловПУ є цолітуправління військових округів і родів військ, які можна порівняти з комітетами з перевірки дисципліни у цивільних органах. Організаційна структура цолітуцравлінь ВПС, МВС та інших родів військ і підрозділів НВАК відрізняються незна­чно, віддзеркалюючи їхню специфіку.

До складу політуправлінь, як правило, входять:

1. Загальні відділи: забезпечують роботу командира та його за­ступника. До такого відділу входять секретаріат, адміністративне відділення, сектор листів і запитань, група з вивчення політики.

2. Органіяпиійні відділи: поточне керівництво партійними спра­вами.

3. Відділи кадрів: просування цо службі, призначення, кадрові

перестановки.

Відділи пропаганди: питання пропаганди, ідеології, масові за- ^ХоДИ та публікації

4. .Відділи безпеки (Ьаолуеі Ьи): ведуть всі питання, пов’язані з безпекою, включаючи вивчення особового складу армії, контроль за організацією фізичної охорони і безпеки керівництва НВАК та вій­ськових об’єктів.

5. Відділи із зв’язків: вивчення відносин КНР із Тайванем. Відділ також займається організацією політичної пропаганди проти зброй- них сил іноземних держав, збором інформації шляхом опитувань жи­телів Тайваню.

6. Відділи роботи з масами: встановлення і підтримання порозу­міння військового складу з місцевим населенням та владою.

7. Бюро офіиерів и відставиі та запасі: займається проблемами офіцерів у відставці чи запасі, включаючи питання працевлаштуван­ня, отримання житла тощо.

8. Сиди: спільна робота з комісіями з перевірки дисципліни, про­куратурою НВАК з перевірки сцрав засуджених за злочини.

2. Виконавчі органи воєнної розвідки. Безпосередньо ж питаннями військової розвідки в китайській армії займаються відпо­відні виконавчі органи - Друге головне розвідувально-інформаційне управління (ДГРІУ) або Друге головне управлінні (ДГУ) ГІН НВАК та Управління електронної і радіотехнічної розвідки (УЕРТР або Тре­тє Управління) Генерального штабу Народної визвольної армії Китаю, які здійснюють воєнно-стратегічну і організовують звичайну тактичну військову розвідку через армійські розвідувальні підрозділи.

7.2.З.2.2.І. Друге головне розвідувально-інформаційне управ­ління - ДГРІУ (за іншими джерелами - Головне розвідувальне управління) Генерального штабу НВАК є одним з найчисельніших управлінь. Начальник ДГРІУ (ДГУ) ГШ — Головного розвідувально- інформаційного управління (Другого головного управління) Геншта­бу НВАК є одночасно заступником начальника Генерального штабу НВАК.

ДГУ Генштабу НВАК складається з семи основних (оператив­них) управлінь, окремого управління інформації та аналізу, а також управлінь внутрішньої безпеки, архівного, таємного і політичного: 1) воєнної розвідки, 2) агентурної розвідки, 3) спеціальної розвідки,

4. прикордонної розвідки, 5) політичної розвідки, 6) інформаційне, дешифрувальне та 7) управління технічних засобів, 8) секретаріат. Оперативно ДГУ ГШ НВАК підпорядковані розвідувальні управлін­ня ВПС, ВМС, розвідувальні управління семи військових округів і чотири гарнізонів центрального підпорядкування з усіма їх структу- 410

рами. Крім штатних підрозділів, ДГУ також має у своєму розпоря­дженні низку комерційних структур, спеціальних учбових і науково- дослідних закладів.

Основними завданнями ДГУ ГШ НВАК є планування і веден­ня розвідки, а також добування, аналіз та обробка інформації роз­відувального характеру, її своєчасне доведення до вищого військово- політичного керівництва КНР. Пріоритетними напрямками добування інформації є держави АТР, прикордонні з Китаєм держа­ви: РФ, В’єтнам, Індія, а також СІЛА, Японія, Тайвань, Західна Єв­ропа. За обсягом розвідувальних завдань, які стоять ц.!ред ДГУ, вони розподіляються на стратегічні та оперативно-тактичні. До стратегіч­них завдань в інформаційному плані належать збір та систематизація даних про перспективний розвиток воєнно-політичної обстановки в окремих регіонах світу, стан обронної (особливо ядерної та ракетної) промисловості, прогнозування основних світових тенденцій у галузі економіки та виробництва озброєнь, характеристика політичних та державних лідерів тощо. До оперативно-тактичних завдань відно­сяться збір повної інформації про потенційну військову загрозу. Яку спроможні створювати сусідні з КНР держави: СІЛА, Японія, Росія, Середньоазіатські держави СНД, Монголія, Афганістан, В’єтнам, Ін­дія, Республіка Корея.

До конкретних завдань ДГУ ГШ НВАК належать такі: 1) порядок ведення бойових дій видами і родами військ збройних сил, їхня чисельність, бойові можливості, дислокація частин, з’єднань та об’єднань, плани можливого розгортання безпосередньо на ки­тайському кордоні; 2) розмір, розташування, сильні та слабі сторо­ни оборони іноземних адміністративно-політичних, економічних та військових об’єктів з точки зору протистояння ядерними ударами стратегічних ракетних військ НВАК (СРВ НВАК); 3) особливості ре­льєфу та інші географічні особливості місцевості держави; 4) способи ведення бойових дій, плани операцій початкового періоду та вірогід­ні першочергові цілі потенційних противників; 5) вірогідність ство­рення воєнно-політичних і економічних союзів (угруповань) інших Держав антикитайської спрямованості, можливі наслідки цього для КНР; 6) воєнна економіка: цромисловий потенціал, можливості сіль­ського господарства, технологічний рівень військово-промислового комплексу і стан стратегічного резерву; 7) біографічна розвідка (збір інформації на окремих персон): на політичних, військових та держав- , ^Вих лідерів, включаючи всі аспекти їхньої професійної діяльності, Морально-психологічні характеристики та особисту поведінку.

Структурні підрозділи ДГУ ГШ НВАК (Розвідувальні управ­ління ВПС, ВМС, військових округів та гарнізонів центрального підпорядкування) виконують функції основного керівного органу сил і засобів розвідки різних видів та родів збройних сил, військових округів, гарнізонів центрального підпорядкування. Основні завдання: 1) розробка планів мобілізаційного розгортання і бойового застосу­вання частин і підрозділів військової розвідки; 2) збір та узагальнення розвідувальної інформації; 3) оперативне інформування командував- ня; 4) контроль за бойовою та політичною підготовкою і морально- психологічним станом особового складу збройних сил КНР.

Основні користувачі інформації, яка добувається ДГУ ГШ НВАК: члени Політбюро ЦК КПК, члени Центральної військової ради КНР (ЦВР КНР).

7.2.З.2.2.І.І. Управління воєнної розвідки ДГРІУ (УВР ДГУ) ГШ НВАК (Перше управління Другого головного розвідувально- інформаційного управління Генштабу НВАК). Поряд із МДБ КНР зазначене Управління є одним із головних розвідувальних органів Китаю. Залежно від масштабності поставлених завдань військова розвідка підрозділяється на стратегічну і тактичну.

Управління воєнної розвідки у мирний час вирішує завдання збо­ру даних щодо складу, озброєнь і мобілізаційних планів військ потен­ційного супротивника. В умовах війни військова розвідка є одним із основних видів розвідки. На неї покладено найбільше навантаження щодо розвідувального забезпечення бойових дій підрозділів НВАК. Військова розвідка організовується командирами і штабами всіх ступенів і ведеться в будь-якій обстановці. Сили та засоби військової розвідки підпорядковуються начальникам підрозділів розвідок видів збройних сил.

Характерно, що у період так званої «культурної революції», коли підрозділи зовнішньополітичної розвідки відчували значні труднощі в організації своєї діяльності за кордоном, УВР ДГУ не мало жодних перешкод і діяло в повному обсязі. Співробітники резидентур вій­ськової розвідки не піддавалися гонінням і працювали з підвище­ним навантаженням, виконуючи всі доручення керівництва КНР. З відновленням у 70-ті роки масштабів роботи зовнішньополітичною розвідкою, яка згодом увійшла до структури МДБ Китаю, керівни­цтво УВР ДГУ ГШ НВАК знову переорієнтувало свої «легальні* ^тп «нелегальні» резидентури на виконання завдань щодо одержання інформації з військово-стратегічної (геостратегічної) проблематики 412 та на проведення спеціальних заходів і таємних операцій в інтер- есах керівництва НВАК. Його оперативні підрозділи були задіяні до розгортання широкомасштабної розвідувальної роботи за кордоном, спрямованої на одержання інформації з воєнно-стратегічних (геострате- гічних), політичних (геополітичних), економічних (геоекономічних), науково-технічних та інших проблем, які необхідно враховувати під час формування ЦК, Військовою радою ЦК КПК, Центральною вій­ськовою радою і ГШ КНР програм забезпечення оборони та безпеки, а також на захист військово-технічних інтересів Китаю.

Нині оперативними співробітниками поставлені завдання вирі­шуються з використанням як легальних, так і нелегальних позицій. Військові розвідники діють під прикриттям китайських офіційних державних, неурядових громадських і приватних структур.

На рівні тактичної розвідки УВР ДГУ ГШ здійснює загальне ке­рівництво роботою розвідувальних підрозділів родів військ та військо­вих частин. Таким чином, стратегічній військовій розвідці оператив­но підпорядковані: 1) управління радіо- і радіотехнічної розвідки ГШ (умовна назва «3-тє управління ГШ»); 2) розвідувальне управління штабу стратегічних ракетних військ (умовна назва «2-е управління штабу другої артилерії»); 3) розвідувальне управління штабу ВПС (умовна назва «2-е управління штабу ВПС»); 4) розвідувальне управ­ління штабу ВМС (умовна назва «2-е управління штабу ВМС»); 5) роз­відувальне управління військових округів (умовна назва «2-е управ­ління штабу ВО»); 6) розвідувальні відділи штабів ВПС військових округів (умовна назва «2-й відділ штабу ВПС ВО»); 7) розвідуваль­не управління флотів (умовна назва «2-е управління штабу флоту»); 8) розвідувальне відділення гарнізонів (Пекінський, Шанхайський, Тяньйзіньський); 9) розвідувальні відділи військових частин НВАК.

Воєнна розвідка НВАК взаємодіє у сфері забезпечення державної безпеки, включаючи економічну безпеку країни з іншими спеціальни­ми службами держави, а саме: Міністерством державної безпеки, Мі­ністерством громадської безпеки, митною та фінансовою службами.

З огляду на зазначене основними споживачами інформації УВР ДГУ ГШ є Військова рада ЦК КПК, Центральна військова рада КНР, Головне політичне управління НВАК, міністерство оборони, керів­ництво інших зацікавлених у використанні армії установ, об’єктів військово-промислового комплексу і командування армійських під­розділів Управління економіки ГШ, які уважно вивчають воєнно- політичну обстановку в іноземних державах, що становлять найбіль­ший інтерес для Китаю.У зв’язку з цим перед військовою розвідкою ставиться стра­тегічна мета: 1. Зміцнення політичної, військової, економічної й науково-технічної могутності Китаю. 2. Забезпечення обороноздат­ності та безпеки держави, підвищення бойової готовності Збройних сил КНР. Слід зазначити, що пріоритетними напрямками діяльності є суміжні з КНД держави АТР, Росія, В’єтнам, Індія, СІЛА, Японія, Тайвань, а також держави Західної Європи.

Для реалізації зазначеної мети перед УВР ДГУ ГШ поставлені відпо­відні завдання з організації в повному обсязі розвідувальної роботи (збір розвідувальної інформації, підготовка і проведення активних опера­тивних заходів чи операцій безпосереднього підриву, створення розвід­увальних позицій) щодо головних держав світу та найближчих сусідів.

Так, УВР ДГУ ГШ збирає військово-політичну інформацію, яка визначає: 1) ситуацію в керівництві іноземних держав, а також в їхніх збройних силах, взаємовідносини між ними; 2) роль армії в політичному житті, рівень підтримки армійськими колами політи­ки уряду, певних політичних лідерів конкретної іноземної держави; 3) можливі чи наявні протиріччя між окремими воєначальниками, ке­рівниками родів військ; 4) заходи в галузі оборонного та військового будівництва; 5) стан і перспективи розвитку військово-промислового комплексу; 6) державну чи галузеву політику у сфері розробки та ви­робництва нових видів озброєнь і засобів їх доставки. Тут надається перевага добуванню документальних матеріалів щодо досліджень військово-прикладного характеру, новітніх технологій, а також зраз­ків військової техніки та зброї з метою сприяння скороченню розриву між Китаєм і головними державами світу в змаганні за лідерство.

У напрямку збору секретних і відкритих даних безпосередньо щодо збройних сил іноземних держав головна увага розвідників та їхньої агентури зосереджується на отриманні даних, переважно до­кументальних, щодо: 1) геостратегії головних держав світу і най­ближчих сусідів; 2) стратегічних та тактичних завдань збройних сил, передбачених військовою доктриною; 3) їхньої мобілізаційної готовності, мобільності, технічної оснащеності, бойової і морально- психологічної підготовки особового складу; 4) можливих підготовчих заходів, спрямованих на здійснення агресії проти Китаю, місць дис­локації інтервенціоністських сил у безпосередній близькості від КНР.

цілей на території Китаю, призначених противником для знищення за допомогою зброї масового враження; 6) створення належних умов для практичної реалізації протидії збройним акціям армій іноземних держав проти Китаю

.У сфері створення розвідувальних позицій зусилля воєнної та військової розвідки спрямовуються на проникнення на основні вій­ськові об’єкти з метою збору даних щодо підрозділів військових баз США в Південно-Східній Азії (ПСА) та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), щодо військових приготувань держав НАТО, Японії, Південної Кореї, Тайваню, республік СНД, Індії, В’єтнаму, Мьянму, Монголії, Афганістану та інших держав зі спільним із КНР кордоном, від яких можуть надходити реальні чи потенційні ризики, небезпеки, виклики чи загрози безпеці та обороні Китаю.

Розвідувальні операції щодо добування документальних да­них стосовно технологій здійснюються відповідно до потреб НВАК і ВПК Китаю, з представниками яких УВР ДГУ підтримує постійні тісні контакти. В американських відкритих публікаціях нерідко на­водяться приклади успішного агентурного проникнення китайської розвідки до структур ЦРУ та інших важливих об’єктів США, спроб здобути документацію щодо літака F-1, зразків протитанкових та ін­ших ракет, мікрокомц’ютерів.

Китай активно вивчає процеси у міждержавних відносинах у рам­ках СНД. Збирає інформацію про діяльність західних спецслужб, які прагнуть не прогавити можливі об’єднавчі тенденції серед республік колишнього СРСР на новій основі, військової та економічної реінте­грації чи процеси загострення протиріч. Керівництво Китаю продо­вжує спрямовувати зусилля розвідки на інформаційне забезпечення питань регіональної безпеки, які безпосередньо зачіпають внутрішню стабільність Китаю.

Використовуючи відомі труднощі у військово-промисловому комплексі України, пов’язані з реформуванням, церепрофілюван- ням і приватизацією багатьох його підприємств, китайська розвід­ка прагне дібратися до найбільш важливих об’єктів ВПК, науково- дослідних інститутів, лабораторій, які займаються чи займалися раніше розробкою певних закритих тем, зокрема в галузі ракето- і літакобудування, створення атомних підводних човнів, засобів до­ставки на орбіту космічної техніки. Для цієї мети використовуються контакти китайських учених, військових експертів, бізнесменів із носіями інформації українського, російського, бєларуського, інших військово-промислових комплексів держав СНД, зацікавленими в збуті своєї продукції. Займаючись збором даних щодо військової та Економічної реінтеграції держав СНД, УВР ГШ НВАК цікавиться да­ними стосовно керівного та особового складу збройних сил держав,

415

об’єктів розвідувальних інтересів. До кола інтересів включаються всі аспекти їхньої не лише фахової підготовки та перспектив кар’єри, а й особистого життя.

Добута військовою розвідкою політична інформація використо­вується китайським урядом під час розробки військової стратегії, стратегічних і поточних завдань зовнішньої політики КНР у напрям­ку підвищення ефективності оборонного будівництва.

2. Третє Управління УВР ДГУ ГШ НВАК (страте­гічної розвідки) організовує роботу співробітників військових місій, аташатів (ВАТ) при посольствах КНР, відповідає за підготовку й опе­ративне керівництво органами агентурної розвідки, яку здійснюють резидентури за кордоном, а також підготовку офіцерів НВАК для ро­боти в іноземних державах. Чисельність - понад 450 співробітників. Управління поділяється на декілька відділів за географічним прин­ципом. Протягом 1996-2000 років кількість регіональних відділів збільшилася з 4 до 9, а апарат військових аташе - з 65 до 91. До його складу входять відділи по державах: Східної Європи, СНД, Азії, Аф­рики, США і Канади, АТР, Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, Західної Європи; відділ інформації та аналізу - відповідає за обробку розвідувальної інформації, добутої апаратами військових аташе.

На військові аташати при посольствах КНР покладені завдання щодо: 1) проникнення до основних військових об’єктів, вербування агентури; 2) збору секретної інформації щодо армійських підрозділів, їхнього озброєння у цікавих для КНР державах; 3) одержання зраз­ків військової техніки, зброї, боєприпасів та спорядження.

Поряд із цим апарати ВАТ КНР активно використовують свої офіційні можливості для одержання й опрацювання конфіденційної (обмеженого широкого поширення) та відкритої інформації. Вій­ськові дицломати-розвідники відвідують навчання, маневри, паради військ, ведуть візуальну розвідку під час розвідувальних поїздок по країні, опрацьовують різноманітного роду періодичні видання, на­укову і фахову літературу з військових питань, іноземні часописи і газети. Співробітники ВАТ КНР постійно зустрічаються з представ­никами генштабів, міністерств оборони, різноманітних родів військ держави перебування.

2. Дослідні управління. У структурі УВР ДГУ ГШ створено Четверте, П'яте, Шосте управління, які належать до ка­тегорії »дослідних». На них покладено завдання первинної розвід^-

416 увальної оцінки і аналізу, підготовки експертних висновків щодо обстановки на конкретних розвідувальних об’єктах, в окремих дер­жавах і регіонах світу.

У структурі УВР ДГУ ГШ існує також Спеціальний аналітичний відділ, який займається загальною розвідувальною оцінкою і ана­лізом інформації, яка надходить з усіх наявних у розвідки джерел: оперативних співробітників, агентури, технічних засобів, ЗМІ тощо. З урахуванням усіх наявних даних робляться попередні висновки і прогнози щодо тенденцій розвитку оперативної обстановки у світі загалом та окремих найбільш важливих для реалізації поточної по­літики керівництва держави та її вцлив на стратегію національного розвитку Китаю.

Зазначені вище підрозділи щодня подають підготовлену на базі отриманих військовою розвідкою матеріалів доповідні записки:

«Оперативна розвідувальна інформація щодо основних подій за ми­нулу добу», а також тижневих і місячних подій: «Розвідувальний бю­летень», «Тематична довідка щодо актуальних воєнно-політичних та військово-технічних подій». Відпрацьована інформація направ­ляється всім членам Політбюро ЦК КПК, Військової ради ЦК КПК, Центральної військової ради КНР, керівникам Генштабу НВАК і МО, прем’єру держради КНР, командувачам військових округів (тижневі і місячні). З урахуванням наявності в цих доповідних записках се­кретних даних доступ до них обмежений.

Спеціальний аналітичний відділ працює в тісному контакті з Пе­кінським інститутом стратегічних дослід же н b(Beijing Guo Zharilue Yanjiusuo), відомим також як Асоціація міжнародних стратегічних досліджень (Beijing Guoji Zhanlue Xuehui). Зазначений інститут за- раховує себе до академічних дослідних установ, покликаних вивчати стратегічні міжнародні проблеми, пов’язані із забезпеченням націо­нальної безпеки КНР і миру в усьому світі. Він забезпечує академіч­ний обмін із закордонними дослідними установами, організаціями та навчальними закладами. Інститут офіційно не належить до Генштабу НВАК. Проте майже всі його співробітники є кадровими офіцерами або колишніми військовослужбовцями, які половину свого часу про­їдять в УВР ДГУ ГШ. Зазначене так зване «вікно» використовується Управлінням для збору інформації та розробки іноземців.

Головною метою інституту є встановлення контактів з іноземни­ми установами та фахівцями з проблем стратегічної та національної безпеки, які цікавлять розвідку. Від імені інституту організовують-

417

ся запрошення військових делегацій провідних держав світу. Про­водяться міжнародні симпозіуми, конференції з воєнних питань та безпеки, а також підтримуються контакти з іноземними установами відповідного профілю. Так, під дахом інституту здійснюється обмін делегаціями між високопоставленими представниками японської і китайської армій.

Інститут обмінюється інформацією з Академією військових наук та Асоціацією військових наук, які під керівництвом Військової ради ЦК КПК займаються вивченням і аналізом військових доктрин, стра­тегії та тактики головних держав світу. Вони фактично є мозковими центрами Військової ради ЦК КПК, Центральної військової ради КНР і Генштабу НВАК. В Академії та Асоціації працюють колишні та діючі кадрові офіцери НВАК, які мають досвід роботи за кордоном, зокрема як військові аташе. Відомо, що відділ дослідження закор­донних військових проблем Академії має у своєму складі секції, які займаються США, Японією, державами Західної та Східної Європи, СНД і Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Крім того, один раз на 10 днів видається спеціальний випуск «Waijш^ Поп^аі» (огляд подій в іноземних арміях), який розсилаєть­ся від вищого керівного складу НВАК до командирів дивізії. Щомі­сячним виданням інституту є журнал «Міжнародні стратегічні дослі­дження» (китайською і англійською мовами).

7.2.3-2.2.1.4. Сьомий відділ з науково-технічної розвідки УВР ДГУ ГШ займається збором науково-технічної інформації, створює передумови для одержання науково-технічних документальних ма­теріалів з технології та розробки нових моделей, а також безпосеред­ньо самих зразків зброї і військової техніки. Перед відділом стоїть завдання збору даних щодо бойових можливостей, вогневої міці та конструктивних особливостей військової техніки потенційного су­противника.

Співробітники відділу спрямовують свої зусилля на збір даних щодо роботи потенційних супротивників над удосконалюванням хі­мічної, біологічної та іншої зброї масового враження. Особлива увага приділяється збору даних щодо новітніх розробок і технологій у ядер­ній сфері, удосконалення засобів доставки зброї масового ураження, систем протиракетної оборони (ПРО), технічних даних наявних на озброєнні ракет протиповітряної та протичовневої оборони.

Відділ активно взаємодіє також із Комітетом з оборонноі на­уки. техніки і промисловості (КОНТП).

418За висновками американських експертів, наявність двох комп’ю­терних центрів свідчить про наміри УВР ДГУ ГШ розширити можли­вості збору розвідувальної інформації з використанням електронної техніки.

2. Управління електронної та радіотехнічної розвід­ки ГШ НВАК (УЕРТР) є єдиною структурою військової розвідки КНР, на яку покладається завдання в проведення радіоелектронної розвідки. У зв’язку з підвищенням значення для керівництва Гене­рального штабу УЕРТР було виділено із ДГРІУ ГШ в самостійне 3-тє Управління ГШ НВАК. Зазначене управління складається з відділів: радіорозвідки, радіотехнічної розвідки, космічної розвідки, розвідки ва каналах радіорелейних і провідних ліній зв’язку, радіоелектрон­ноїборотьби, дешифрувального та інформаційного.

Розвідувальні завдання щодо добування інформації виконуються окремими спеціальними радіотехнічними частинами та підрозділами УЕРТР, а також за допомогою кораблів космічного спостереження типу «Яи» («Океан») за бортовим номером 02, «Бейхай* - 102, «Ші- янь* - 03, «Сяняихун» - 09 і 10. Для ведення космічної розвідки та­кож використовуються штатні співробітники та перемінний склад ДГУ - співробітники центрів космічного спостереження та обробки даних: Цзюцюанського (провінція Ганьсу), Січуанського (провінція Сичуань) і Тайюанського (провінція Шаисі).

2. Управління внутрішньої безпеки Головного полі­тичного управління НВАК (УВБ ГоловПУ НВАК) частково вико­нує функції військової контррозвідки. Зокрема, це управління поряд із політико-виховними функціями вирішує завдання: 1) розшуку агентури іноземних спецслужб серед військовослужбовців і службов­ців за вільним наймом НВАК; 2) профілактичної роботи з метою під­тримання в належному стані режиму таємності та запобігання втрат “кретних документів в армії.

Відповідно до розпорядчих документів, до завдань відділів без­пеки політичних управлінь військових частин і з’єднань, підпоряд­кованих Управлінню внутрішньої безпеки ГоловПУ НВАК, входить ^сяільна робота з підрозділами МДБ щодо викриття, попередження і припинення діяльності агентури розвідок іноземних держав, а також так званих «контрреволюційних» елементів серед особового складу ^аРмії та службовців за вільним наймом. Участь цих підрозділів у за­безпеченні безпеки армії має, як правило, допоміжнип црофілактич- "ий характер.Безпосередня розробка з використанням агентури та інших опера- тивних засобів осіб, підозрюваних у зв язках з іноземними спецслуж- бами або тих, які скоїли злочин із халатності в роботі з секретними документами або порушили режим таємності, а також тих, які за­ймаються «контрреволюційною» та іншою антидержавною діяльніс­тю, ведеться оперативними підрозділами контррозвідки МДБ КНР. У разі необхідності вони можуть залучати до своїх заходів і можливості відомчої військової контррозвідки - УВБ ГоловПУ НВАК.

4. Організаційно-правові аспекти системи безпеки Китаю у сфері сучасного інформаційно-психологічного протиборства

У зазначеній оперативній обстановці керівництво КНР здійснює комплекс заходів, спрямованих на підвищення інформаційної без­пеки країни та підготовку до можливої інформаційно-психологічної війни. Для вирішення цих завдань здійснюється реорганізація урядо­вих структур, проводиться переоснащення збройних сил і розробля­ються принципи інтеграції інформаційної інфраструктури Китаю у світові системи.

КНР має намір розширювати міжнародне співробітництво з ме­тою максимального прискорення процесу інформатизації держави, розвитку телекомунікаційної інфраструктури, усіх видів зв’язку, продовження реалізації космічних проектів. При цьому китайське керівництво планує використовувати ефективний механізм залучен­ня передових закордонних технологій, створений під час проведення політики реформ і «відкритості». В електронній промисловості Китаю вже нараховується 660 спільних підприємств, обсяг іноземних інвес­тицій в які становить 7 млрд дол.

З 1996 року при Держраді КНР діє Комісія з питань інформати­зації у складі провідних експертів із 20 державних органів Китаю, її головною функцією є визначення і підтримка найбільш важливих на­прямків розвитку інформаційної техніки.

У рамках реорганізації державних структур у березні 1998 р. при­йнято рішення про утворення Міністерства інформаційної промис­ловості шляхом злиття міністерств електроніки, поштового зв’язку і комунікацій. Одним із основних завдань нового відомства є вирішен­ня проблем інформаційної безпеки КНР.

Командування Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) визна­чає заходи підготовки до ведення інформаційної війни як головну

420тенденцію в реформуванні китайських збройних сил. Роблячи ставку на переоснащення збройних сил сучасними видами озброєнь, включа­ючи новітні засоби радіоелектронної боротьби та інформаційної про­тидії. а також системами командування, управління, зв’язку і роз­відки, керівництво КНР прийняло рішення до 2010 року скоротити чисельність збройних сил на 500 тис. осіб. На передбачуваних театрах воєнних дій будуть обладнані інформаційні мережі з відповідним на­бором баз даних. Експериментальна модель подібної мережі обгово­рювалася у 1996 році на Третій всекитайській нараді працівників системи військової інформації. Для підтримки військових об’єднань створені бази даних, які містять більш 1 500 типових документів.

З 1996 року функціонує організований урядом КНР Центр вій ськових стратегічних досліджень, який розглядає, зокрема, питан­ня ведення інформаційних воєн, оцінює ефективність засобів інфор­маційного ураження і розробляє рекомендації з протидії можливим загрозам китайському суспільству.

У 1997 році Центральна військова рада КНР затвердила доку­мент під назвою »Розширення міжнародного обміну у сфері військо­вої електронної техніки і технологій та нарощування військових ресурсів Китаю». Відповідно до поставлених завдань планується роз­почати кампанію за співробітництво з іноземними фірмами з метою залучення до Китаю закордонних технологій військового призначен­ня для оснащення НВА КНР.

Проводячи політику широкої інтеграції у світові інформаційні системи, уряд КНР при цьому наполягає на необхідності перегляду тенденцій створення та удосконалення глобальних високошвидкіс- них мереж, здатних, на його думку, у нинішніх умовах породжувати конфлікти в міжнародних відносинах і нести загрозу підриву націо­нальних суверенітетів великої групи держав, зокрема Китаю. У цьо­му зв’язку невідкладним завданням є розробка міжнародного меха­нізму, норм і правил інформаційного обміну, які виключають прояв мережного домінування. При цьому фахівці вважають, що Китаю необхідно очолити боротьбу більшості країн, що розвиваються, у тому числі членів «Руху неприєднання », за «справедливий інформаційний порядок».

За оцінками китайських експертів, установлення такого інформа­ційного обміну можливе лише за умови дотримання принципів рівно­сті суверенітетів, відповідності інтересам більшості держав світу, усу­нення диктату однієї чи низки провідних індустріальних держав, які використовують для цього свої економічні та технологічні переваги.

421

Для країн, що розвиваються, зазначають китайські аналітики, не­обмежена інформаційна свобода поряд з одержанням певних дивіден­дів у сфері торгівлі несе загрооу негативного соціально-політичного і культурного впливу на них. Відзначається, що принципи, иа яких нині ґрунтується створення глобальної високошвидкісиої мережі провідних Західних держав, ие відповідають вимогам безпеки біль­шості держав світу.

Швидке збільшення в КНР числа користувачів глобальної ме­режі Інтернет ставить перед керівництвом держави проблему збе­реження на колишньому рівні його контролюючих і регулюючих функцій, оскільки в міру розширення в КНР телекомунікаційної інфраструктури зростає число організацій і приватних осіб, у тому числі іноземних, які одержують можливість впливати на процес фор­мування суспільної думки та спонукати до дій, спрямованих иа змінн соціально-політичного ладу в державі.

Серед основних завдань, що потребують вирішення Китаєм у процесі інтегрування у глобальні системи, фахівці виділяють захист інтелектуальної власності, а також блокування доступу до закордон­ної інформації, яка нав’язує, на їхню думку, неприйнятний для ки­тайців спосіб життя, який підриває національні культурні традиції та морально-етичні норми. Крім того, вважається необхідним вжит­тя ефективних заходів щодо обмеження поширення в комп’ютерних мережах даних про діяльність урядових структур, а також розробка жорсткої системи правил, які регламентують доступ різних організа­цій та відомств до закордонних джерел.

Нинішня Комісія у справах Інформатизації при Держраді КНР формує нове положення, яке регулюватиме діяльність національ­них структур, підключених до закордонних комп’ютерних мереж, і здійснюватиме більш жорсткі заходи державного контролю за цими процесами. Новими правилами, зокрема, передбачається обов’язкове ліцензування цієї діяльності з вказуванням кожним із китайських абонентів її конкретних цілей і змісту, а також системних адрес їх закордонних партнерів.

Створюючи національну систему інформаційної безпеки, Китай критично поставився до американського варіанту, взятого за основу деякими державами. Заходи підготовки до інформаційних воєн, які розпочинаються в КНР, відображають власну стратегію, яка врахо­вує особливості функціонування китайського суспільства і необхід­ність протидії інформаційній експансії США.

42