2. Юридичних осіб, які надають телекомунікаційні послуги;

3. Фізичних і юридичних осіб, які користуються телекомуніка­ційними послугами.

Як органи державного управління у сфері телекомунікацій Зако- номвизначено(ст. 13): Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади в галузі зв’язку, а також інші органи виконавчої влади відповідно до Закону. Відповідно органом регулювання відно­син у сфері телекомунікацій є Національна комісія з питань регулю­вання зв’язку (НКРЗ), яка є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним Президенту України.

В Законі встановлюються правові основи діяльності операторів і провайдерів телекомунікацій, передбачена обов’язковість захисту ін­формації про споживача з їх боку, визначається відповідальність за порушення вимог Закону.

Правовими основами діяльності операторів, провайдерів теле­комунікацій, відповідно до положень Закону є:

• рівні права операторів, провайдерів на ринку телекомунікацій України;

• пріоритет інтересів споживачів телекомунікаційних послуг;

• розвиток конкуренції в умовах функціонування операторів та/ або провайдерів різних форм власності;

• недопущення дискримінаційних дій з боку операторів і провай­дерів, що займають монопольне (домінуюче) становище, проти інших суб’єктів ринку телекомунікацій.

Закон України «Про телекомунікації» передбачає порядок до­ступу суб’єктів підприємництва до ринку телекомунікацій, види ді­яльності у сфері телекомунікацій, які підлягають ліцензуванню, по­рядок видачі, переоформлення, анулювання ліцензії. Визначається Механізм адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, порядок надання та отримання телекомунікаційних послуг.

Також Законом встановлюється право операторів та провайдерів телекомунікацій самостійно визначати тарифи на телекомунікацій­ні послуги, за винятком тарифів на загальнодоступні послуги та по­слуги на надання в користування каналів електрозв’язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне становище на ринку цих послуг і підлягають державному регулюванню шляхом встановлення граничних або фіксованих тарифів.

Окрім того, у ст. 32 Закону окреслюються права споживачів теле­комунікаційних послуг (державний захист прав споживача; вільний

57

7Чостино З

З ш —

доступ до телекомунікаційних прслуг; безпеку телекомунікаційних послуг тощо) та їх обов’язки (використовувати кінцеве обладнання, що має документ про підтвердження відповідності; не допускати ви­користання кінцевого обладнання для вчинення протиправних дій; періодично здійснювати метрологічну перевірку лічильників як засо­бів вимірювальної техніки та інші).

Зокрема, ст. 34 цього Закону передбачено захист інформації про споживача. Встановлено, що оператори, провайдери телекомуніка- цій повинні забезпечувати і нести відповідальність за збереження відомостей щодо споживача, отриманих під час укладення договору, надяних телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо. Інформація про споживача га про телекомунікаційні послуги, що він отримав, може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача та нада­ватись у випадках і в порядку, визначених законом.

Відповідно до ст. 38 зазначеного Закону оператори, провайдери телекомунікацій мають право:

• скорочувати перелік або припиняти надання телекомуніка­ційних послуг споживачам, які порушують правила надання і отримання телекомунікаційних послуг, або на відключати кінцеве обладнання споживача, якщо воно не має виданого в установленому законодавством порядку документа про підтвер­дження відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій, у порядку, визначеному правилами;

• відключати на підставі рішення суду кінцеве обладнання, якщо воно використовується абонентом для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам державної безпеки.

Водночас Законом передбачено першочерговий порядок надан­ня телекомунікаційних послуг підрозділам МО України, СБУ, МВС України, МНС України, ДПС України та особливий, встановлений Кабінетом Міністрів України, порядок відключення кінцевого облад­нання, належного цим державним органам, а також з’єднувальних ліній служб екстреного виклику.

Відповідно до ст. 39 Закону оператори, провайдери телекомуніка­цій зобов’язані:

• надавати щорічно до ЦОВЗ (Центральний орган виконавчої вла­ди в галузі зв’язку) інформацію про свої телекомунікаційні ме­режі для відпрацювання мобілізаційних планів у межах, визна­чених Кабінетом Міністрів України;вести облікову та іншу, визначену законодавством, документа­цію щодо своїх телекомунікаційних мереж та взаємоз’єдноння з іншими телекомунікаційними мережами; своєчасно надава­ти ЦОВЗ і НКРЗ (Національна комісія з питань регулювання зв'язку) звіти та інформацію відповідно до закону;

-оприлюднювати тарифи на телекомунікаційні послуги, що вста­новлюються самим оператором, не пізніше ніж за сім календар­них днів до їх введення; забезпечувати використання наданого вомерного ресурсу в терміни, визначені НКРЗ;

• попереджувати споживачів про можливе скорочення переліку телекомунікаційних послуг чи відключення їх кінцевого облад­нання у випадках і порядку, передбачених правилами надання і отримання цих послуг;

• вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами;

• виконувати інші обов’язки відповідно до законодавство України.

У зазначеному Законі також передбачено, що оператори та про­вайдери телекомунікацій зобов’язані зупинити своюдіяльність у сфе­рі телекомунікацій відповідно до Закону і в порядку встановленому ЦОВЗ та узгодженому з НКРЗ, а також здійснювати інші законні ви- коги уповноважених державних органів.

Окрім того, відповідно до п. 10 ст. 39 та ст. 65 Закону оператори, провайдери телекомунікацій зобов’язані забезпечувати готовність своїх телекомунікаційних мереж до роботи в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, в тому числі можливість оповіщення своїх споживачів у цих умовах.

Проведений аналіз норм Закону України «Про телекомунікації» Двс вам можливість дійти висновку про те, що у ньому міститься низ- мположень, спрямованих на забезпечення сприятливих умов для ді­яльності контролюючих та правоохоронних органів у сфері телекому­нікацій в контексті реалізації положень Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність 2001 року.

Зокрема, ст. 34 цього Закону передбачено можливість надання ^формації про споживача та про телекомунікаційні послуги, що він тримав, на вимогу державних контролюючих та правоохоронних ор- у випадках і в порядку, визначених законом.

Окрім того, відповідно до ст. 39 Закону оператори, провайдери те- ^,еКомунікацій зобов’язані

• :вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що нада- ються споживачеві (п. 5);

• зберігати записи про надані телекомунікаційні послуги протя­гом строку позовної давності, визначеного законом, та надавати інформацію про надані телекомунікаційні послуги в порядку, встановленому законом (п. 7);

• вести облікову то іншу, визначену законодавством, документа­цію щодо своїх телекомунікаційних мереж та взаємоз’єднання

з іншими телекомунікаційними мережами (п. 12);

• вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами (п. 17);

• за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповнова­женими органами оперативно-розшукових заходів, і забезпе­чувати функціонування цих технічних засобів та їх захист від несанкціонованого доступу (ч. 4);

• у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно- розшукових заходів та недопущенню розголошення організа­ційних і тактичних прийомів їх проведення (ч. 4).

Важливими в контексті питання, що розглядається, на нашу думку, є положення щодо відповідальності операторів, провайдерів телекомунікаційних послуг (зокрема й послуг доступу до та викорис­тання мережі Інтернет). Однак, відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону, опе­ратори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Закону, персонал оператора, провайдера теле­комунікацій несе відповідальність за порушення вимог законодавства України щодо збереження таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, а також інформації з обмеженим доступом щодо оргоніза- ції та функціонування телекомунікаційних мереж в інтересах націо­нальної безпеки, оборони та охорони правопорядку.

Також Законом передбачено відповідні нормативні положення щодо порядку адміністрування адресного простору українського сег­мента мережі Інтернет (ст. 56), міжнародне співробітництво та вза­ємодію у сфері телекомунікацій (статті 72-74).

Адміністрування адресного простору українського сегмента мере­жі Інтернет здійснюється уповноваженою недержавною організаціє!® (утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів

580

Інтернет то зареєстровона відповідно до міжнародних вимог) та вклю­чає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забез­печення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет.

Но завершення викладеного необхідно звернути увагу на відпо­відні положення ст. 75 Закону України «Про телекомунікації», яки­ми передбачено відповідальність за порушення законодавства про те­лекомунікації.

Зокрема, особи, які винні у порушенні законодавства про теле­комунікації, притягуються до цивільної, адміністративної, кримі­нальної відповідальності відповідно до передбаченого законом поряд­ку. Прибуток, отриманий оператором, провайдером телекомунікацій внаслідок діяльності без повідомлення НКРЗ та/або ліцензії, пору­шення встановлених НКРЗ тарифів, вилучається в судовому порядку і спрямовується до Державного бюджету України.

Закон України «Про захист інформації в інформаційно-теле- комунікаційних системах» від 31 травня 2005 р. № 2594-IV (далі - За­кон) регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах.

Зокрема, об’єктами захисту в таких системах відповідно до За­кону є інформація, що обробляється, та програмне забезпечення, яке призначене для обробки цієї інформації (ст. 2 Закону).

Суб’єктами відносин, пов’язаних із захистом інформа­ції в системах, ст. З Закону визначає: власників інформації та інформаційно-телекомунікаційних систем, користувачів інформації та систем, а також уповноважений орган у сфері захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

У Законі зазначено, що порядок доступу до інформації визна­чається власником інформації. Порядок доступу до інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога Щодо захисту якої встановлена законом, перелік користувачів та їх повноваження щодо цієї інформації визначаються законодавством України. У передбачених Законом випадках та у встановленому ним порядку доступ до інформації в системі може здійснюватися і без до­зволу її власника (ст. 4 Закону).

Відносини між власником інформації та власником системи визна­чаються договором. Умови обробки інформації в системі визначаються

581

власником системи відповідно до договору з власником інформації (ст. 8 Закону). Відповідальність за забезпечення захисту інформації в систе­мі покладається на власника системи (ст. 9 Закону).

Закон визначає повноваження уповноваженого органу у сфері за­хисту інформації в системах, відповідальність за порушення законо­давства про захист інформації в системах (ст. 10 Закону).

Окремо в числі нормативних актів, які регулюють сферу забез­печення інформаційної безпеки держави, слід виділити Закон Укра­їни «Про захист суспільної моралі» 20 листопада 2003 р. № 1296-1V (далі - Закон), який встановив правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що пропагує культ насильства, жорсто­кості, порнографії та негативно впливає на суспільну мораль.

Закон забороняє виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні. Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеці­ально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв.

Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції сексуального чи еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обме­жень, встановлених законодавством.

Окрім того, забороняються виробництво та розповсюдження про­дукції, яка:

• пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;

• пропагує фашизм та неофашизм;

• принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

• пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;

• принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

• пропагує невігластво, неповагу до батьків;

• пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопа- ління та інші шкідливі звички.

Відповідно до ст. 4 Закону сфера його дії поширюється на діяль­ність органів державної влади, органів місцевого самоврядування у частині державного регулювання і контролю за обігом продукції сек­суального чи еротичного характеру, на діяльність установ та органі-

582 задій усіх форм власності, юридичних осіб та громадян у сфері обі­гу відповідної продукції на території України, а також за її межами, якщо суб’єктами правовідносин є громадяни України та юридичні особи, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України.

Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі е створення в Україні необхідних правових, економічних та органі­заційних умов, які сприяють реалізації права на національний ін­формаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану насе­лення країни.

Основними напрямами державного регулювання обігу інформа­ційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

• формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфе­рі інформаційної діяльності, освіти та культури;

• недопущення пропаганди в електронних та інших засобах ма­сової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

• впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої ін­формації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;

• підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зраз­ків світової літератури, культури та мистецтва;

• заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;

• встановлення контролю за обігом продукції, що становить за­грозу суспільній моралі;

• приєднання до міжнародних договорів з питання захисту сус­пільної моралі.

Закон, окрім встановлення порядку та обмежень на виробництво та обіг продукції і видовищних заходів сексуального (еротичного) ха­рактеру (статті 8-9, 11-14), також передбачає у ст. 7 здійснення за­хисту морального та фізичного життя неповнолітніх від негативного впливу.

Окремо Закон регламентує експертну діяльність органами дер­жавної влади та реєстрацію продукції і видовищних заходів сексуаль­ного чи еротичного характеру (у ст. 10), а також порядок проведення

58