§ 14. Голосні звуки сучасної

української літературної мови.

Артикуляційна класифікація голосних звуків

У сучасній українській літературній мові є шість голос- них звуків: [а], [о], [у], [є], [u], [і] та кілька модифікацій їх, що виявляються в потоці мовлення.

Різниця між голосними, що сприймається на слух, залежить від зміни об’єму і форми ротової порожнини, зумовленої ру- хами (у мовознавстві ці рухи називаються артикуляціями) губ і язика, а також нижньої щелепи. Артикуляції цих органів покладені в основу загальноприйнятої артикуляційної кла- сифікації, яка враховує такі фактори: а) участь губ; б) ступінь підняття спинки язика; в) місце підняття спинки язика.

За участю губ усі голосні сучасної української літературної мови поділяються на дві групи. При утворенні

24

звуків [о] та [у] губи округлюються і витягуються вперед. При утворенні звуків [а], [є], [и], [і] губи активної участі не беруть. Тому утворювані за участю губ голосні [о], [у] нази- ваються огубленими, або лабіалізованими (від лат. labium — губа), решта голосних — неогуб- лені, або нелабіалізовані.

Звук [о] відрізняється від [у] меншим витягуванням і округленням губ. Це (а також відмінність [о] та [у] від не- огублених) легко помічається за мускульними відчуттями при вимові підряд, наприклад, звуків [а] — [о] — [у] чи [_у] _ [₀] _ [а].

За ступенем піднесення спинки язика роз- різняють три групи голосних: голосні високого, середнього і низького підняття.

При артикуляції голосних високого підняття (підне- сення), до яких належать [і], [и], [у], язик високо піднімається вгору. Оскільки при творенні їх ротова порожнина ледь відкрита, голосні [і], [«], [у] називають ще закритими, вузьки- ми. Утворення голосного низького підняття, яким у сучасній українській літературній мові виступає звук [а], ха- рактеризується мінімальним підняттям спинки язика. Оскіль- ки при цьому порожнина рота широко відкрита, голосний [а] називають ще відкритим, широким (цю властивість [а] вико- ристовують співаки при тренуваннях голосу).

Голосні середнього підняття, до яких відносять звуки [є] та [о], за ступенем підняття язика, а отже, й за шириною відкриття рота, займають проміжне положення між голосними високого і низького піднесення.

Різні ступені підняття тіла язика легко відчути, вимовляючи підряд голосні, наприклад, [у] — [о] — [а] чи [а] — [є] — [і].

За місцем підняття язика виділяють три ряди: пе- редній, середній і задній. У сучасній українській літературній мові голосних середнього ряду немає (в російській мові такими голосними є [а] та [ы]).

При утворенні голосних переднього ряду, до яких належать звуки [і], [и], [є], передня частина язикової спинки рухається до твердого піднебіння.

Утворення голосних заднього ряду (звуки [у], [о], [а]) здійснюється при рухові задньої частини спинки язика до твердого піднебіння.

Класифікуючи голосні української мови, можна помітити ще кілька особливостей їх.

По-перше, голосний [і] вживається виключно після м’яких чи пом’якшених приголосних, голосний [и] — тільки після

25

твердих приголосних. Стосовно голосних [у], [о], [а], [є], то вони протиставляються названим, оскільки вживаються і після твердих, і після м’яких приголосних.

По-друге, голосні [у], [а] й переважно [і] не змінюють своєї якості в слабкій позиції. Інші ж голосні у потоці мовлення можуть модифікуватися, тобто дещо змінюватися, наближа- ючись у вимові до інших голосних.

По-третє, голосні, що вживаються як після твердих, так і після м’яких приголосних, можуть різнитися між собою та- кож артикуляційними особливостями.