§ 68. Предмет лексикографії. Типи словників

Лексикографія (від лат. lexikos — словник, grapho — пишу) — розділ мовознавства, що займається тео- ретичними проблемами укладення словників, збиранням, упо- рядкуванням та описом словникового матеріалу.

Як науково-прикладний розділ мовознавчої науки лек- сикографія тісно пов’язана з усіма іншими розділами, а пе- редусім — з лексикологією.

Залежно від лексичного матеріалу, способу його опрацю- вання й призначення розрізняють енциклопедичні словники і словники загальномовні (філологічні).

Енциклопедичні словники тлумачать не слова, а позна- чені словами поняття, дають відомості про історичних осіб, діячів науки, культури, пояснюють факти, явища з найрізно- манітніших галузей життя — науки, мистецтва, виробництва, економіки, політики, релігії, права. В енциклопедичному слов- нику охоплено лише іменники. Статті супроводжуються ілю- страціями (малюнками, таблицями, діаграмами тощо).

До енциклопедичних словників належать усі терміно- логічні словники-енциклопедії, біографічні словники. Таки- ми, наприклад, є «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ), «Шевченківський словник», «Українська літературна енцикло- педія» та ін.

Завданням лінгвістичного словника є пояснення слова (його значення як лексичної одиниці, походження, написан- ня, літературної вимови тощо).

Загальномовні (лінгвістичні) словники можуть бути од- номовні і двомовні (рідше багатомовні).

Фіксовані в словниках слова, що утворюють словникові статті, подаються з певними позначками (наголос), довідками (лексилогічного чи граматичного характеру), ілюстраціями.

За розташуванням слів словники поділяються на алфавітні і гніздові. Різновидом алфавітних словників є так звані зво-

141

ротні (інверсійні) словники, в яких слова подаються в алфа- вітному порядку кінцевих літер слів. У гніздових словниках фіксуються гнізда споріднених слів за алфавітним поряд- ком первинного слова й усіх похідних у кожній словниковій статті.

Оскільки слово як основний об’єкт опису можна розгля- дати у багатьох аспектах (семантичному, структурному, сти- лістичному та ін.), то відповідно до характеру опису загаль- номовні словники поділяються на різні типи і види.

У тлумачному словнику трактується значення сло- ва. Цей словник відображає словниковий склад мови на пев- ному етапі його розвитку. Крім тлумачення значень, стисло подано довідки правописного характеру, граматичні і сти- лістичні, типові поєднання цього слова з іншими, фразеологічні звороти.

Найкращим тлумачним словником української мови є «Словник української мови» в 11-ти томах (К., 1970-1980).

Перекладні словники бувають дво-, тримовними (і більше): «Українсько-російський словник» у 6-ти томах, «Російсько- український словник» у 3-х томах, «Українсько-англійський словник» та ін.

Орфографічні словники є довідниками з написан- ня слів.

Орфоепічні словники подають відомості про вимо- ву слів та наголошування їх.

Історичні словники містять слова і звороти з різних пам’яток із перекладом цих слів на сучасну мову.

Етимологічні словники дають характеристику най- давнішого звукового складу слова, тлумачать походження і зміну значень слів на основі зіставлень із словами спільно- го кореня інших споріднених мов.

Словники синонімів подають слова «гніздовим» спо- собом: об’єднують за близькістю значень.

Словники омонімів реєструють і пояснюють зна- чення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.

Фразеологічні словники пояснюють значення фра- зеологізмів (одномовні), подають фразеологічні відповідни- ки з мови перекладу (двомовні).

Словники мови письменників фіксують слова і звороти з художніх текстів із тими значеннями, в яких вони використані митцем.

Першою словниковою роботою в Україні був «Лексись, сир'Ьчь реченія, в кратьцЪ собраны...» Лаврентія Зизанія Товстуновського, виданий у 1596 р. у Вільні як додаток до

142

його граматики слов’янської мови. У 1627 р. в Києві ви- йшов друком «Лексікон славено-росскій і именъ Тълко- ваніє...» Памви Беринди, що містив 6982 слова.

У XVIII ст. і першій половині XIX ст. були видані невели- кий словник української мови: «Собраніе малороссійскихь словъ, содержащихся в Энеиде...» (І. П. Котляревського), «Краткій малороссійскій словарь» (ИЗО українських слів) О. Павловського як додаток до першої української грамати- ки, яка вийшла в 1818 р.

З 1893 по 1898 р. у Львові друкувався 4-томний «Словарь російсько-український» М. Уманця і А. Спілки.

Найбільшою подією в українській лексикографії кінця XIX — початку XX ст. стало видання 4-томного «Словаря української мови» Бориса Грінченка (1907—1909), який не втратив своєї цінності й понині¹.

XX ст. позначене чималими здобутками у галузі україн- ської лексикографії. Завдяки творчим зусиллям Інституту мовознавства, а нині й Інституту української мови НАН Ук- раїни створено цілу низку словників різного типу.

Уперше в Україні вийшов тлумачний «Словник україн- ської мови» в 11-ти томах (1970—1980).

Найзначніші словники української мови:

«Українська Радянська Енциклопедія» в 12-ти томах (1977—1985);

«Українсько-російський словник» в 6-ти томах (1953—1963);

«Російсько-український словник» в 3-х томах (1968);

«Етимологічний словник української мови» в 7-ми томах (Т. 1 — 1983; Т. 2 — 1985; Т. З — 1989);

«Українська літературна енциклопедія» в 2-х томах (1990);

«Словник мови Шевченка» в 2-х томах (1964).

Створено словники спеціального призначення:

1) фразеологічні: «Фразеологічний словник ук- раїнської мови. — Кн. І—II (1993); «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І. С Олій- ника, М. М. Сидоренка (1971); «Фразеологічний словник ук- раїнської мови» Г. М. Удовиченка;

2) орфоепічні: «Орфоепічний словник» М. І. По- грібного (1986); «Українська літературна вимова і наголос» за ред. М. А. Жовтобрюха (1973);

■Докладний аналіз розвитку української лексикографії подано в пра- цях: Пилинський М. М. З історії розвитку української лексикографії / / Дослідження з мовознавства. — К., 1962; Паламарчук Л. С Лексикогра- фія // СУЛМ: Лексика і фразеологія. — К., 1973. — С 292—326.

143

3) орфографічні: «Орфографічний словник україн- ської мови» С. І. Головащука, М. М. Пещак, В. М. Русанів- ського, О. О. Тараненка (1994); «Новий російсько-україн- ський словник-довідник» С. Я. Ярмоленко, В. І. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт (1996);

4) морфемні і словотвірні: «Морфемний словник» (1983); «Українсько-російський словотворчий слов- ник» 3. С. Сікорської (1995); «Інверсійний словник україн- ської мови» за ред. С. П. Бевзенка;

5) словники-реєстри різних групувань лексики: «Словник паронімів української мови» Д. Г. Гринчишина (1986); «Слов- ник антонімів» О. М. Полюги (1987); «Словник російсько- українських міжмовних омонімів» М. П. Кочергана (1997) та ін.

МОРФЕМНА СТРУКТУРА СЛОВА