- •§ 1. Зміст і завдання курсу
- •§ 2. Українська мова — національна мова українського народу
- •§ 3. Походження і розвиток української мови
- •§ 4. Сучасна українська літературна мова
- •§ 5. Мовна норма та її соціальне значення
- •§ 6. Основні стилі сучасної української літературної мови
- •§ 7. Територіальні діалекти української мови
- •§ 8. Предмет фонетики
- •§ 9. Фонетичне членування мовного потоку
- •§ 10. Склад як частина фразового такту
- •§11. Український складоподіл
- •§ 12. Наголос
- •§ 13. Загальна характеристика та класифікація мовних звуків
- •§ 14. Голосні звуки сучасної
- •§ 15. Зміни голосних звуків у потоці мовлення
- •§ 16. Приголосні звуки
- •§ 17. Артикуляційно-акустична класифікація приголосних звуків
- •§ 18. Палаталізація приголосних звуків
- •§ 19. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення
- •§ 20. Спрощення в групах приголосних
- •§ 21. Подовження приголосних звуків
- •§ 22. Фонетична транскрипція
- •§ 23. Поняття про фонему
- •§ 24. Фонеми і варіанти фонем
- •§ 25. Головні вияви і варіанти голосних фонем
- •§ 26. Головні вияви і варіанти приголосних фонем
- •§ 27. Фонематична транскрипція
- •§ 28. Чергування фонем
- •§ 29. Найдавніші чергування голосних
- •§31.Чергування/о і та і є/ з фонемним нулем
- •§32. Чергування і еі—/о/ після шиплячих приголосних та після /j/
- •§ 33. Звукосполучення
- •§34.Чергування Іі /—/і/та/у /—/ý /—/в /
- •§ 35. Чергування приголосних фонем
- •§ 38. Чергування твердих і м’яких передньоязикових відповідників
- •§39. Чергування приголосних передньоязикових зубних із шиплячими
- •§ 40. Чергування однієї приголосної фонеми із звукосполученням з двох приголосних
- •§ 41. Поняття про орфоепію
- •§ 42. Вимова голосних
- •§ 43. Вимова приголосних
- •§ 44. Вимова звукосполучень приголосних
- •§ 45. Уподібнювальна палаталізація
- •§ 46. Деякі особливості вимови слів іншомовного походження
- •§ 47. Звуки і букви
- •§ 48. Співвідношення
- •§ 49. Апостроф
- •§ 50. Принципи українського правопису
- •§ 51. Позначення на письмі змінених при словотворенні приголосних звуків
- •§ 52. Позначення на письмі подовжених приголосних звуків
- •§ 53. Вживання ніякого знака
- •§ 54. Правопис слів іншомовного походження
- •§ 55. Правопис прізвищ українського походження та інших слов’янських
- •§ 56. Правила переносу слів з рядка в рядок
- •§ 57. Предмет лексикології
- •§ 58. Слово як одиниця мови
- •§ 59. Значення слова і поняття
- •§ 60. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •§ 61. Омоніми
- •§ 62. Синоніми
- •§ 63. Антоніми
- •§ 64. Формування української лексики
- •§ 65. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові
- •§ 66. Склад української лексики з стилістичного погляду
- •§ 67. Предает фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- •§ 68. Предмет лексикографії. Типи словників
- •§ 69. Поняття морфеми
- •§ 70. Корінь слова. Слова спільного кореня
- •§ 71. Афікси. Типи афіксальних морфем
- •§ 72. Словотворчі (дериввтивні) і граматичні афікси
- •§ 73. Основа слова і закінчення (флексія)
- •§ 74. Зміни в морфемній будові слова
- •§ 75. Об’єкт і завдання словотвору
- •§ 76. Словотвірна структура слова в українській мові
- •§ 77. Поняття твірної основи
- •§ 78. Словотвірне значення слова
- •§ 79. Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу
- •§ 80. Морфологічні способи словотвору
- •§ 81. Осново- і словоскладання. Абревіація
- •§ 82. Морфологічно-синтаксичний спосіб словотвору
- •§ 83. Лексико-синтаксичний словотвір
- •§ 84. Лексико-семантичний словотвір
- •§ 85. Структура іменникових основ
- •§ 86. Суфіксальний словотвір іменників
- •§ 87. Префіксальний словотвір іменників
- •§ 88. Префіксально-суфіксальний спосіб творення іменників
- •§ 89. Іменники безафіксного творення (нульова суфіксація)
- •§ 90. Словесний наголос в афіксальних утвореннях іменників
- •§ 91. Творення складних іменників
- •§ 92. Творення складноскорочених іменників (абревіатур)
- •§ 93. Способи творення
- •§ 94. Суфіксальний спосіб
- •§ 95. Префіксальний спосіб
- •§ 96. Префіксально-суфіксальний спосіб
- •§ 97. Творення складних прикметників
- •§ 98. Перехід дієприкметників у прикметники
- •§ 99. Способи творення
- •§101. Предмет граматики. Розділи граматики
- •§ 102. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія
- •§ 104. Предмет морфології. Основні поняття морфології
- •§ 103. Основні способи вираження
- •§ 105. Частини мови і принципи виділення їх
- •§ 106. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки
- •§ 107. Семантико-граматичні категорії іменника
- •§ 108. Категорія збірності й одиничності
- •§ 109. Категорія істот і неістот
- •§111. Категорія числа
- •§ 112. Категорія відмінка
- •§ 115. Форми іменників першої відміни
- •§116. Форми іменників другої відміни
- •§117. Форми іменників третьої відміни
- •§ 118. Форми іменників четвертої відміни Парадигми четвертої відміни
- •§119. Відмінювання іменників множинної форми
- •§ 120. Незмінювані іменники
- •§ 121. Значення прикметника, його граматичні ознаки
- •§ 122. Розряди прикметників за значенням
- •§ 123. Ступені порівняння якісних прикметників
- •§ 125. Тверда і м’яка групи прикметників
- •§ 126. Уваги до відмінкових форм прикметників
- •§ 127. Значення числівника і його граматичні ознаки
- •§ 128. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками
- •§ 129. Кількісні числівники
- •§ 130. Порядкові числівники
- •§ 131. Групи числівників за будовою
- •§ 132. Відмінювання числівників
- •§ 133. Значения займенників.
- •§ 134. Групи займенників за значенням
- •§ 135. Відмінювання займенників
- •§ 136. Перехід займенників в інші частини мови
- •§ 137. Вживання інших частин мови у ролі займенників (прономіналізація)
- •§ 138. Значення і граматичні ознаки дієслова
- •§ 139. Дві основи дієслова
- •§ 140. Структурні класи дієслів
- •§ 141. Категорія виду
- •§ 142. Творення корелятивної видової пари
- •§ 143. Категорія перехідності/неперехідності
- •§ 144. Категорія дієслівного стану
- •§ 145. Категорія способу
- •§ 146. Категорія часу
- •§ 147. Вживання часових форм
- •§ 148. Категорія особи
- •§ 149. Безособові дієслова
- •§ 150. Дієприкметник
- •§ 151. Перехід дієприкметників у прикметники та іменники
- •§ 152. Предикативні форми на -но, -то
- •§ 153. Дієприслівник
- •§ 154. Значення прислівника, його граматичні ознаки
- •§ 155. Розряди прислівників за значенням
- •§ 156. Морфологічний склад прислівників
- •§ 158. Вживання прийменників
- •§ 159. Групи прийменників за походженням і морфологічним складом
- •§ 160. Загальне поняття про сполучник
- •§ 161. Сполучники сурядності і підрядності
- •§ 162. Морфологічний склад сполучників
- •§ 163. Загальне поняття про частки
- •§ 164. Формотворчі і словотворчі частки
- •§ 165. Модальні (фразові) частки
- •§ 166. Правопис часток
- •§168. Групи вигуків за значенням
- •§ 169. Предмет синтаксису
- •§ 170. Поняття про словосполучення
- •§171. Типи словосполучень
- •§ 172. Способи зв’язку слів у словосполученні
- •§ 173. Поняття про речення
- •§ 174. Ознаки речення
- •§ 175. Зовнішньосинтаксична структура речення. Основні ознаки речення
- •§ 176. Класифікація речень за метою висловлення
- •§ 177. Внутрішньосинтаксична структура речення
- •§ 178. Двоскладні речення
- •§ 179. Головні члени двоскладного речення
- •§ 180. Другорядні члени речення
- •§ 181. Односкладні речення
- •§ 182. Неповні та еліптичні речення
- •§ 183. Нечленовані конструкції (слова-речення)
- •§ 184. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 185. Речення з однорідними членами
- •§ 186. Речення з відокремленими членами
- •§ 187. Речення з відокремленими о з на ченнями
- •§ 188. Відокремлені прикладки
- •§ 189. Відокремлені обставини
- •§ 190. Відокремлені додатки
- •§191. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями
- •§ 192. Звертання
- •§ 193. Поняття про складне речення
- •§ 194. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 195. Основні типи складних речень
- •§ 196. Загальні відомості
- •§ 197. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 198. Класифікація складносурядних речень
- •§ 199. Загальні поняття про складнопідрядні речення
- •§ 200. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 201. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 202. Складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними
- •§ 203. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 204. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними
- •§ 205. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 206. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 207. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 208. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 209. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 210. Складнопідрядні речення порівняльні
- •§211. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 212. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 213. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •§ 214. Загальні відомості
- •§ 215. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 216. Складні
- •§ 217. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 218. Загальні відомості
- •§ 219. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 220. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 221. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 222. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв’язку
- •§ 224. Загальні відомості
- •§ 225. Пряма мова
- •§ 226. Непряма мова
- •§ 227. Невласне пряма мова
- •§ 228. Діалог
- •§ 229. Цитата
- •§ 230. Поняття про складне синтаксичне ціле
- •§ 231. Засоби зв’язку між компонентами складного синтаксичного цілого
- •§ 232. Структурні типи складних синтаксичних цілих
- •§ 233. Принципи української пунктуації
- •§ 234. Система розділових знаків
§ 20. Спрощення в групах приголосних
Спрощення в групах приголосних також зумовлює- ться характером звукосполучень приголосних, темпом мов- лення та іншими факторами. Одна з особливостей спрощен- ня в українській мові полягає в тому, що, на відміну від російської мови, спрощений в усному мовленні приголосний не передається і на письмі: [п'Озно] — пізно — [тиеж- не^виі] — тижневий, [вив/íзки'і] — виїзний і под.
До першої групи спрощень, що закріплюються правописом, у сучасній українській літературній мові належать:
[жн] <- [ждн]: кожний (із кождьныи), тижня;
[зн] <- [здн]: пізно (із поздьно), виїзний;
[сн] <- [слн]: масний (із масльный), ремісник, навмисне;
[сн] «- [скн]: тиснути (із тискнути);
[сц] <- [стц\. місце (із містьце);
[нц] <- [лнц]: сонце (із сълньце);
[рц] <- [рдц]\ серце (із сьрдьце);
[нч] <г- [рнч]: гончар (із гърньчарь);
[скл] <- [сткл]: скло (із стькло).
Другу групу спрощень становлять такі, що охоплюють в усному мовленні всі випадки, а на письмі в деяких словах не передаються: [сн] <- [стн]: чесний (із чьстьный), ко- рисний, якісний, вісник, але в словах іншомовного похо- дження типу компостний, баластний, контрастний, фор- постний, аванпостний і под. всупереч вимові пишуться неспрощені групи приголосних. Наявне спрощення [стн] —» [сн] і в слові шістнадцять [ш'г'сма'дц'ат'], але орфогра- фією воно не закріплюється;
[сл] <- [стл]: щасливий (із счастьливый), слати (із стьлати), улесливий, але в словах кістлявий, пестли- вий, хвастливий і под. [т] зберігається на письмі;
[с'к] <- [стс'к]: міський (із містьскьш), але турист- ський, хоч вимовляється [тури^с'киі].
Третю групу становлять слова, утворені за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- від іншомовних твірних основ з кінце- вими групами приголосних. У таких новотворах склалися багаточленні звукосполучення, які, як правило, в усному
38
мовленні спрощуються, а на письмі передаються повністю і без будь-яких винятків: [студе]н'с'киі] — студентський, студентство; [аге]нство] — агентство і под.
§ 21. Подовження приголосних звуків
В українській мові за певних фонетичних умов приго- лосні звуки подовжуються. Оскільки у вимові їх витримка вдвічі довша, вони називаються подовженими, або здвоєними.
Подовжені приголосні є результатом двох основних змін: повної прогресивної асиміляції м’яким приголосним наступ- ного [/] (явище фонетичне) і збігу приголосних при слово- творенні (явище морфологічне).
Звичайно при нормальному і швидкому темпі мовлення якоїсь відмінності у вимові подовжених звуків, що виникли різними шляхами, немає. Однак специфіка фонетичного подов- ження і морфологічного збігу приголосних простежується.
Здвоєння приголосних у результаті збігу приголосних характеризується тим, що вимовлятися подовжено можуть такі приголосні, які ніколи не подовжуються фонетичним шляхом, зокрема губний [б]: o[6:]umu; тверді передньоязи- кові: бе[з:]убиŭ, [з:]аду, ві[д:]ати, кі[н:]иŭ; задньоязико- вий [к]: страŭкком.
Подовження приголосних при збігові їх в укра- їнській мові буває:
а) коли корінь починається таким звуком, яким закінчуєть- ся префікс: (без)зброŭниŭ, (під)дати, (об)бити;
б) коли корінь закінчується приголосним [к], до нього до- дається суфікс -Н-, -ник-, -ниц(я): ден(н)иŭ, баштан(ник), Він(ниця);
в) у складноскорочених словах типу юннат — юн(ш) кат(ураліст), деффак — деф(ектологічний) фак(ультет);
г) у словах возз’єднання, возз’єднаний і под., у яких перед префіксом з- стоїть префікс воз-, що також закін- чується на [з];
д) у прикметникових наголошених суфіксах -енн-, -анн-: страшенний, нескінченний, невблаганний і под.;
є) в іменниках, утворених від прикметників, з подвоєним [«:], наприклад: стіннівка {стінний), кіннота (кінний), ста- ранність (старанний), численність (численний) і под. Якщо ж іменник утворений від дієприкметника (у дієпри- кметниках приголосний суфіксальний [«] у сучасній укра- їнській мові не подовжується), то подвоєння приголосного
39
[н] у ньому немає: відданість (відданий), завершеність (завершений);
є) у дієслівних формах минулого часу на -ся, якщо постфікс додається до дієслівної форми з кінцевим [с]: винісся, роз- рісся.
Усі випадки морфологічного подвоєння приголосних за- кріплюються українською орфографією.
Подовження наявне також в словах ссати, виссати та інших (цього кореня), в яких у давньоруській мові між при- голосними вживався слабкий редукованний (съсати).
Фонетичне подовження приголосних у ре- зультаті уподібнення в групі приголосних є зміною історич- ного характеру, що послідовно зберігається сучасною україн- ською літературною мовою та більшістю українських діа- лектів.
Подовжилися звуки [d'], [m’], [з'], [c'], [ц'], [л'], [«'], [ж!], [ч1], [ш'\
Історична довідка. У давньоруській мові після названих приголос- них вживається слабкий редукований переднього ряду (ь чи и), а в на- ступному складі початковим виступав приголосний [/]: знаних (зна- ньв), ночию (ночью). Після занепаду слабкого редукованого утворилися нові групи «м’який приголосний плюс [/]», у яких відбулася вже в давньо- українській мові повна прогресивна асиміляція за способом творення:
ґ\ Г\ ґ\ ґ\
[«'/І -* [k':]; [m7l -> [лí':1; [ч'/І -> І1*':]: статьи -» [cmam’ja] -> [стат'.а1];
г\ лью [льіу] -> [л'іу] -» [л':у\.
Ця зміна властива українській мові; в російській — приголосний зберіг пом’якшення, але з [/] не асимілювався (статья, ночью, лью). В укра- їнській мові не відбулася асиміляція у групах [ej], [pj], оскільки губні та [р] рано стверділи: [ма^т'ір/у] «- матерью, [л'убо^віу] «- любовию (любо- вью). У таких словах вимовляється давній [/], а на письмі після букв на позначення губних приголосних та р перед я, ю ставиться апостроф: любов’ю, матір’ю, пір’я.
Асиміляція відбувалася і в сполученнях приголосних з [/] (найчастіше [c’m’j], але подовжений [т':] під впливом уже наявного [c'] піддався стягнен- ню: вЪстию, вЪстью [e’iec’m’bjy] -> [e’iec’m’jy] -> [в'іес'т'т'у] -» -> [в'іс'т'у]. Тому в словах типу молодістю, радістю в сучасній українській мові вимовляється один [m’] і пишеться одна буква т.
Подовжені в результаті уподібнення [d':], [т'\], [з':], [c':], [ц':], U':], [«':], [ж':], [ч':], [ш':] вимовляються і переда- ються на письмі двома однаковими буквами тільки між го- лосними.
У сучасній українській літературній мові подовжені при- голосні звуки вимовляються у таких розрядах слів:
а) в усіх відмінкових формах (крім родового множини) іменників середнього роду II відміни перед кінцевим
40
-а1: завдання [заÿда]н':а], волосся [воло*с':а], бездоріжжя [беиздор'і1ж':а], обличчя [обли1ч':а]; завданням, волоссям, (по) бездоріжжю, обличчями, але завдань [заÿда[н'], облич [обли1ч] і под.; ,
б) в усіх відмінкових формах кількісно невеликої гру- пи іменників чоловічого і жіночого роду І відміни: стат- тя [стат'іа^], статтями [стат':а^мие]\ рілля \р'іл':а}\, ріллі [р'іл':і1], суддя [суд':а]], але статей. У формі орудно- го відмінка однини перед голосним [є] подовжений раніше м’який приголосний ствердів: [cmam:e*jy], [р'іл:е]]у], [cyd:e[jy];
в) в орудному відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний перед [у] (крім тих, у яких кінцевим висту- пає губний або [р]): миттю [ми]т':у], сіллю [с'і]л':у], маз- зю [ма]з':у], річчю [р'Рч'.у] і под.;
г) у деяких прислівниках типу спросоння [спросо1н':а], зрання \зра}н':а\,
д) у деяких особових формах дієслова лити: ллю [л':у], ллєш [л'-.еіи], ллють [л':ут'\.
Названі подовження приголосних звуків, як тих, що подов- жуються в результаті збігу, так і подовжених фонетичним шляхом, закріплені українською орфографією.
Проте в українському літературному мовленні трапляють- ся (і досить часто) такі асиміляційні подовження приголос- них звуків, що на письмі не закріплюються. Найчастіше по- довжено вимовляються:
1) \ц':\ на місці -тьс(я): робиться [ро^биец':а], снить- ся [сни*ц':а];
2) [ц':\ на місці -чц-: ручці [ру[ц'і:], (у) річці [р'і1ц':і\;
3) [ц:] на місці -тч-: коритце [кори1ц:еи);
4) [ч:] на місці -тч-: заквітчана [закв'і1ч:ана];
5) [ч:] на місці -тш- через [чиї]: коротший [коро1ч:иі];
6) [ш:] на місці -сш-: принісши [приен'і*ш:и\;
7) [ш:\ на місці -зш- через [жш\: без шуму [беиш:уЫу]\
8) [ж:] на місці -зж-: зжити [ж:и*тие];
9) [c':] на місці -шс-: смієшся [с'иí'і/є'с'.'ŭ];
10) [с:] на місці зс-: з салом [с:а1лом].
'Закінчення -а в українських іменниках середнього роду типу знан- ня, життя, колосся нове. Воно витворилося на місці давнього -є (зна- них, житих, колосые) за аналогією форм непрямих відмінків, які в за- кінченні мали -а, і під впливом інших іменників середнього роду на -а (теля, лоша, каченя і под.).
У північних і південно-західних говорах трапляються випадки вживан- ня іменників аналізованого типу на -є: [з'і'л':е], [жиет':е'\, [кло'ч':е] тощо.
41
Крім того, сучасна українська мова зберігає подовження приголосних (в результаті подовження і збігу) у словах іншо- мовного походження. Проте таких слів небагато: ванна, манна, мірра, пенні, нетто, тонна, Марокко, Уатт, імміграція і под., але грип, клас, каса, колектив, сума, асиміляція1.
