Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сучасна українська лутературна мова.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
19 Мб
Скачать
☆

§ 20. Спрощення в групах приголосних

Спрощення в групах приголосних також зумовлює- ться характером звукосполучень приголосних, темпом мов- лення та іншими факторами. Одна з особливостей спрощен- ня в українській мові полягає в тому, що, на відміну від російської мови, спрощений в усному мовленні приголосний не передається і на письмі: [п'Озно] — пізно — [тиеж- не^виі] — тижневий, [вив/íзки'і] — виїзний і под.

До першої групи спрощень, що закріплюються правописом, у сучасній українській літературній мові належать:

[жн] <- [ждн]: кожний (із кождьныи), тижня;

[зн] <- [здн]: пізно (із поздьно), виїзний;

[сн] <- [слн]: масний (із масльный), ремісник, навмисне;

[сн] «- [скн]: тиснути (із тискнути);

[сц] <- [стц\. місце (із містьце);

[нц] <- [лнц]: сонце (із сълньце);

[рц] <- [рдц]\ серце (із сьрдьце);

[нч] <г- [рнч]: гончар (із гърньчарь);

[скл] <- [сткл]: скло (із стькло).

Другу групу спрощень становлять такі, що охоплюють в усному мовленні всі випадки, а на письмі в деяких словах не передаються: [сн] <- [стн]: чесний (із чьстьный), ко- рисний, якісний, вісник, але в словах іншомовного похо- дження типу компостний, баластний, контрастний, фор- постний, аванпостний і под. всупереч вимові пишуться неспрощені групи приголосних. Наявне спрощення [стн] —» [сн] і в слові шістнадцять [ш'г'сма'дц'ат'], але орфогра- фією воно не закріплюється;

[сл] <- [стл]: щасливий (із счастьливый), слати (із стьлати), улесливий, але в словах кістлявий, пестли- вий, хвастливий і под. [т] зберігається на письмі;

[с'к] <- [стс'к]: міський (із містьскьш), але турист- ський, хоч вимовляється [тури^с'киі].

Третю групу становлять слова, утворені за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- від іншомовних твірних основ з кінце- вими групами приголосних. У таких новотворах склалися багаточленні звукосполучення, які, як правило, в усному

38

мовленні спрощуються, а на письмі передаються повністю і без будь-яких винятків: [студе]н'с'киі] — студентський, студентство; [аге]нство] — агентство і под.

§ 21. Подовження приголосних звуків

В українській мові за певних фонетичних умов приго- лосні звуки подовжуються. Оскільки у вимові їх витримка вдвічі довша, вони називаються подовженими, або здвоєними.

Подовжені приголосні є результатом двох основних змін: повної прогресивної асиміляції м’яким приголосним наступ- ного [/] (явище фонетичне) і збігу приголосних при слово- творенні (явище морфологічне).

Звичайно при нормальному і швидкому темпі мовлення якоїсь відмінності у вимові подовжених звуків, що виникли різними шляхами, немає. Однак специфіка фонетичного подов- ження і морфологічного збігу приголосних простежується.

Здвоєння приголосних у результаті збігу приголосних характеризується тим, що вимовлятися подовжено можуть такі приголосні, які ніколи не подовжуються фонетичним шляхом, зокрема губний [б]: o[6:]umu; тверді передньоязи- кові: бе[з:]убиŭ, [з:]аду, ві[д:]ати, кі[н:]иŭ; задньоязико- вий [к]: страŭкком.

Подовження приголосних при збігові їх в укра- їнській мові буває:

а) коли корінь починається таким звуком, яким закінчуєть- ся префікс: (без)зброŭниŭ, (під)дати, (об)бити;

б) коли корінь закінчується приголосним [к], до нього до- дається суфікс -Н-, -ник-, -ниц(я): ден(н)иŭ, баштан(ник), Він(ниця);

в) у складноскорочених словах типу юннат — юн(ш) кат(ураліст), деффак — деф(ектологічний) фак(ультет);

г) у словах возз’єднання, возз’єднаний і под., у яких перед префіксом з- стоїть префікс воз-, що також закін- чується на [з];

д) у прикметникових наголошених суфіксах -енн-, -анн-: страшенний, нескінченний, невблаганний і под.;

є) в іменниках, утворених від прикметників, з подвоєним [«:], наприклад: стіннівка {стінний), кіннота (кінний), ста- ранність (старанний), численність (численний) і под. Якщо ж іменник утворений від дієприкметника (у дієпри- кметниках приголосний суфіксальний [«] у сучасній укра- їнській мові не подовжується), то подвоєння приголосного

39

[н] у ньому немає: відданість (відданий), завершеність (завершений);

є) у дієслівних формах минулого часу на -ся, якщо постфікс додається до дієслівної форми з кінцевим [с]: винісся, роз- рісся.

Усі випадки морфологічного подвоєння приголосних за- кріплюються українською орфографією.

Подовження наявне також в словах ссати, виссати та інших (цього кореня), в яких у давньоруській мові між при- голосними вживався слабкий редукованний (съсати).

Фонетичне подовження приголосних у ре- зультаті уподібнення в групі приголосних є зміною історич- ного характеру, що послідовно зберігається сучасною україн- ською літературною мовою та більшістю українських діа- лектів.

Подовжилися звуки [d'], [m’], [з'], [c'], [ц'], [л'], [«'], [ж!], [ч1], [ш'\

Історична довідка. У давньоруській мові після названих приголос- них вживається слабкий редукований переднього ряду (ь чи и), а в на- ступному складі початковим виступав приголосний [/]: знаних (зна- ньв), ночию (ночью). Після занепаду слабкого редукованого утворилися нові групи «м’який приголосний плюс [/]», у яких відбулася вже в давньо- українській мові повна прогресивна асиміляція за способом творення:

ґ\ Г\ ґ\ ґ\

[«'/І -* [k':]; [m7l -> [лí':1; [ч'/І -> І1*':]: статьи -» [cmam’ja] -> [стат'.а1];

г\ лью [льіу] -> [л'іу] -» [л':у\.

Ця зміна властива українській мові; в російській — приголосний зберіг пом’якшення, але з [/] не асимілювався (статья, ночью, лью). В укра- їнській мові не відбулася асиміляція у групах [ej], [pj], оскільки губні та [р] рано стверділи: [ма^т'ір/у] «- матерью, [л'убо^віу] «- любовию (любо- вью). У таких словах вимовляється давній [/], а на письмі після букв на позначення губних приголосних та р перед я, ю ставиться апостроф: любов’ю, матір’ю, пір’я.

Асиміляція відбувалася і в сполученнях приголосних з [/] (найчастіше [c’m’j], але подовжений [т':] під впливом уже наявного [c'] піддався стягнен- ню: вЪстию, вЪстью [e’iec’m’bjy] -> [e’iec’m’jy] -> [в'іес'т'т'у] -» -> [в'іс'т'у]. Тому в словах типу молодістю, радістю в сучасній українській мові вимовляється один [m’] і пишеться одна буква т.

Подовжені в результаті уподібнення [d':], [т'\], [з':], [c':], [ц':], U':], [«':], [ж':], [ч':], [ш':] вимовляються і переда- ються на письмі двома однаковими буквами тільки між го- лосними.

У сучасній українській літературній мові подовжені при- голосні звуки вимовляються у таких розрядах слів:

а) в усіх відмінкових формах (крім родового множини) іменників середнього роду II відміни перед кінцевим

40

-а1: завдання [заÿда]н':а], волосся [воло*с':а], бездоріжжя [беиздор'і1ж':а], обличчя [обли1ч':а]; завданням, волоссям, (по) бездоріжжю, обличчями, але завдань [заÿда[н'], облич [обли1ч] і под.; ,

б) в усіх відмінкових формах кількісно невеликої гру- пи іменників чоловічого і жіночого роду І відміни: стат- тя [стат'іа^], статтями [стат':а^мие]\ рілля \р'іл':а}\, ріллі [р'іл':і1], суддя [суд':а]], але статей. У формі орудно- го відмінка однини перед голосним [є] подовжений раніше м’який приголосний ствердів: [cmam:e*jy], [р'іл:е]]у], [cyd:e[jy];

в) в орудному відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний перед [у] (крім тих, у яких кінцевим висту- пає губний або [р]): миттю [ми]т':у], сіллю [с'і]л':у], маз- зю [ма]з':у], річчю [р'Рч'.у] і под.;

г) у деяких прислівниках типу спросоння [спросо1н':а], зрання \зра}н':а\,

д) у деяких особових формах дієслова лити: ллю [л':у], ллєш [л'-.еіи], ллють [л':ут'\.

Названі подовження приголосних звуків, як тих, що подов- жуються в результаті збігу, так і подовжених фонетичним шляхом, закріплені українською орфографією.

Проте в українському літературному мовленні трапляють- ся (і досить часто) такі асиміляційні подовження приголос- них звуків, що на письмі не закріплюються. Найчастіше по- довжено вимовляються:

1) \ц':\ на місці -тьс(я): робиться [ро^биец':а], снить- ся [сни*ц':а];

2) [ц':\ на місці -чц-: ручці [ру[ц'і:], (у) річці [р'і1ц':і\;

3) [ц:] на місці -тч-: коритце [кори1ц:еи);

4) [ч:] на місці -тч-: заквітчана [закв'і1ч:ана];

5) [ч:] на місці -тш- через [чиї]: коротший [коро1ч:иі];

6) [ш:] на місці -сш-: принісши [приен'і*ш:и\;

7) [ш:\ на місці -зш- через [жш\: без шуму [беиш:уЫу]\

8) [ж:] на місці -зж-: зжити [ж:и*тие];

9) [c':] на місці -шс-: смієшся [с'иí'і/є'с'.'ŭ];

10) [с:] на місці зс-: з салом [с:а1лом].

'Закінчення -а в українських іменниках середнього роду типу знан- ня, життя, колосся нове. Воно витворилося на місці давнього -є (зна- них, житих, колосые) за аналогією форм непрямих відмінків, які в за- кінченні мали -а, і під впливом інших іменників середнього роду на -а (теля, лоша, каченя і под.).

У північних і південно-західних говорах трапляються випадки вживан- ня іменників аналізованого типу на -є: [з'і'л':е], [жиет':е'\, [кло'ч':е] тощо.

41

Крім того, сучасна українська мова зберігає подовження приголосних (в результаті подовження і збігу) у словах іншо- мовного походження. Проте таких слів небагато: ванна, манна, мірра, пенні, нетто, тонна, Марокко, Уатт, імміграція і под., але грип, клас, каса, колектив, сума, асиміляція1.