§ 8. Предмет фонетики

Фонетика (від гр. phonetikos¹ — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови. Якщо у фонетиці взагалі вивчаються звуки людської мови, то у фонетиці сучасної української літературної мови — звуки сучасної української мови.

Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характе- ризуються загальними фізичними ознаками: мають свою силу (у фонетиці — звучність) та тембр.

У природі існує необмежена кількість звуків, серед яких невелику групу становлять звуки людської мови. Вони відрізняються від інших звуків особливостями творення і функціонування: у творенні їх беруть участь органи мов- лення людини, що діють цілеспрямовано, а отже, творення звуків людської мови є процесом, осмисленим людською свідомістю.

Звичайно, мовні органи людини здатні творити багато різно- манітних звуків і звукових комплексів. Одні з них творять- ся легко, для утворення ж інших необхідні спеціальні трену- вання. Це тому, що одні звуки і цілі звукові комплекси лю- дина використовує повсякденно, а інші (хоча б звуки якоїсь чужої мови з іншими фонетичними особливостями) — спе- ціально, вряди-годи. З цього випливає, що в процесі спілку- вання тією чи іншою мовою використовуються чітко окрес- лені звуки мови, а не всі, іщґїх може творити мовний апарат людини.

Фонетика сучасної української літературної мови вивчає звуки української мови. Головним при цьому є мовний чи фонологічний аспект вивчення, що виступає на фоні фізич- но-акустичних та фізіологічно-артикуляційних особливостей звуків української мови.

'Тут і далі терміни грецького походження подано в латинському на- писанні.

17

Фонетика розглядає звуки не в їх ізоляції, а в процесі мов- лення. Тому у фонетиці висвітлюються також деякі питання членування потоку мовлення на окремі одиниці, зокрема склади.

§ 9. Фонетичне членування мовного потоку

При членуванні мовного потоку виділяють найбільшу фо- нетичну його одиницю — фонетичну фразу. Фрази мо- жуть мати різну тривалість: так, у діалогах вони короткі, в монологах — довгі. Наприклад: \Під Києвом дальня доли- на | вся окопами копана | в вибухах небо рясне | ну а мати | звичайно \ як мати у кожного сина \ сяде їсти \ не їсть | а приляже \ ніяк не засне | (А. Малишко) — (1).

— Якщо не заперечуєте \ ми вам допоможемо\ — (2).

— Спасибі | (М. Стельмах) — (3).

Серед наведених прикладів перша фраза об’єднує кілька синтаксичних одиниць (простих речень і зворотів), друга — одне речення, а третя — тільки одне слово-речення.

У свою чергу фраза членується меншими паузами на більші чи менші відрізки. Перша з наведених вище фраз містить 10 об’єднаних за інтонацією і значенням кількаслівних сполу- чень, друга — два, третя членуватися не може.

Отже, фрази складаються з тактів — частин, об’єдна- них одним наголосом. Такт переважно складається з одного слова, але часто трапляються випадки, коли в межах одного такту вимовляються двоє і більше слів. Так, у першому при- кладі в межах першої фрази виділяємо десять тактів, кожен з яких містить по кілька слів.

При повільному темпі мовлення в межах такту чітко ви- діляються склади — група звуків, об’єднаних навколо складотворчого голосного: під-Ки-є-вом-даль-ня-до-ли-на... Склади ж включають у себе звуки: п-і-д K-u-j-е-в-о-м д-а-л'-н'-а д-о-л-и-н-а...

Отже, звук — це найменша, неподільна одиниця мовно- го потоку, що використовується для побудови складів і фо- нетичних одиниць вищого рівня, за допомогою яких вислов- люються думки.