§ 177. Внутрішньосинтаксична структура речення

Класифікація простих речень здійснюється за такими по- казниками:

1) за наявністю/відсутністю головних членів речення та можливістю членування речення — двоскладні, односкладні, нечленовані;

2) за наявністю/відсутністю другорядних членів речен- ня — поширені, непоширені;

3) за наявністю/відсутністю обов’язкових членів речен- ня — повні, неповні.

Речення з погляду логічного аналізу відповідає судженню, елементами якого є предикат, суб’єкт, об’єкт. Запозичені з логіки терміни «предикат», «суб’єкт», «об’єкт» вживаються і в мовознавстві для позначення елементів семантичної струк- тури речення. У практиці викладання синтаксису простого речення спостерігається ототожнення одиниць семантичної і синтаксичної структури речення: предикат-присудок, суб’єкт- підмет, об’єкт-додаток. Така ідентифікація невиправдана, адже вони є одиницями різних рівнів дослідження: предикат, суб’єкт, об’єкт є елементами семантичної структури речен- ня, а присудок, підмет, додаток — синтаксичної. Ототожнен- ня це зумовлене тим, що семантична і синтаксична структу- ри речення нерозривно пов’язані між собою, а одиниці се- мантичної і синтаксичної структур реалізуються одними і тими самими лексичними засобами.

Єдність семантичної і синтаксичної структур і визначає речення як одиницю мовлення, тому «найважливішим у вив-

330

ченні синтаксису є дослідження співвідношення формально- граматичної і семантичної структур синтаксичних одиниць»¹. Семантична структура речення — це його інформативне значення, абстраговане від формальної і словесної органі- зації і представлене як замкнута система відношень еле- ментів значення. Основними одиницями семантичної струк- тури є предикат (Р), який означає процес, дію, ознаку, стан, якість, яку може мати носій. Носієм цієї ознаки або реаль- ним виконавцем дії є суб’єкт (S). Учасник, на якого поши- рюється дія або на якого спрямовані відношення, є об’єктом (Obj). Часто для оформлення інформативної завершеності речення необхідними є обставини різних типів, так звані адвербіальні поширювачі (adv).

В аналізі мовної організації змісту речення відомі два підхо- ди: «від значення» та «від форми». «Від значення» — вив- чається різноманітність усіх форм, які передають певне зна- чення. «Від форми» — різноманітність значень, які можуть виражатися однією формою.

Просте речення має один граматичний центр. Він може бути представлений двома головними членами речення — підметом і присудком (двоскладне речення) або одним го- ловним членом речення (односкладне), чи нерозкладним граматичним центром (нечленоване).

§ 178. Двоскладні речення

Двоскладним називається речення, граматичний центр якого представлений двома головними членами — підметом і присудком: Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Ш.). ----------------

^Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико- синтаксична структура речення. — К., 1983. — С 3.

331

В основі поділу речень на двоскладні та односкладні ле- жить відмінність у способах вираження основної ознаки речення — предикативності. Для двоскладного речення ха- рактерною є наявність певних відношень між носієм ознаки та ознакою, для односкладних — відсутність таких відно- шень: у них представлено незалежну ознаку або існування предмета.

Двоскладні речення є основною ланкою у синтаксичній системі української мови, вони характеризуються значним діапазоном виражальних можливостей, різноманітністю кон- струкцій, широким використанням лексики.