- •§ 1. Зміст і завдання курсу
- •§ 2. Українська мова — національна мова українського народу
- •§ 3. Походження і розвиток української мови
- •§ 4. Сучасна українська літературна мова
- •§ 5. Мовна норма та її соціальне значення
- •§ 6. Основні стилі сучасної української літературної мови
- •§ 7. Територіальні діалекти української мови
- •§ 8. Предмет фонетики
- •§ 9. Фонетичне членування мовного потоку
- •§ 10. Склад як частина фразового такту
- •§11. Український складоподіл
- •§ 12. Наголос
- •§ 13. Загальна характеристика та класифікація мовних звуків
- •§ 14. Голосні звуки сучасної
- •§ 15. Зміни голосних звуків у потоці мовлення
- •§ 16. Приголосні звуки
- •§ 17. Артикуляційно-акустична класифікація приголосних звуків
- •§ 18. Палаталізація приголосних звуків
- •§ 19. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення
- •§ 20. Спрощення в групах приголосних
- •§ 21. Подовження приголосних звуків
- •§ 22. Фонетична транскрипція
- •§ 23. Поняття про фонему
- •§ 24. Фонеми і варіанти фонем
- •§ 25. Головні вияви і варіанти голосних фонем
- •§ 26. Головні вияви і варіанти приголосних фонем
- •§ 27. Фонематична транскрипція
- •§ 28. Чергування фонем
- •§ 29. Найдавніші чергування голосних
- •§31.Чергування/о і та і є/ з фонемним нулем
- •§32. Чергування і еі—/о/ після шиплячих приголосних та після /j/
- •§ 33. Звукосполучення
- •§34.Чергування Іі /—/і/та/у /—/ý /—/в /
- •§ 35. Чергування приголосних фонем
- •§ 38. Чергування твердих і м’яких передньоязикових відповідників
- •§39. Чергування приголосних передньоязикових зубних із шиплячими
- •§ 40. Чергування однієї приголосної фонеми із звукосполученням з двох приголосних
- •§ 41. Поняття про орфоепію
- •§ 42. Вимова голосних
- •§ 43. Вимова приголосних
- •§ 44. Вимова звукосполучень приголосних
- •§ 45. Уподібнювальна палаталізація
- •§ 46. Деякі особливості вимови слів іншомовного походження
- •§ 47. Звуки і букви
- •§ 48. Співвідношення
- •§ 49. Апостроф
- •§ 50. Принципи українського правопису
- •§ 51. Позначення на письмі змінених при словотворенні приголосних звуків
- •§ 52. Позначення на письмі подовжених приголосних звуків
- •§ 53. Вживання ніякого знака
- •§ 54. Правопис слів іншомовного походження
- •§ 55. Правопис прізвищ українського походження та інших слов’янських
- •§ 56. Правила переносу слів з рядка в рядок
- •§ 57. Предмет лексикології
- •§ 58. Слово як одиниця мови
- •§ 59. Значення слова і поняття
- •§ 60. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •§ 61. Омоніми
- •§ 62. Синоніми
- •§ 63. Антоніми
- •§ 64. Формування української лексики
- •§ 65. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові
- •§ 66. Склад української лексики з стилістичного погляду
- •§ 67. Предает фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- •§ 68. Предмет лексикографії. Типи словників
- •§ 69. Поняття морфеми
- •§ 70. Корінь слова. Слова спільного кореня
- •§ 71. Афікси. Типи афіксальних морфем
- •§ 72. Словотворчі (дериввтивні) і граматичні афікси
- •§ 73. Основа слова і закінчення (флексія)
- •§ 74. Зміни в морфемній будові слова
- •§ 75. Об’єкт і завдання словотвору
- •§ 76. Словотвірна структура слова в українській мові
- •§ 77. Поняття твірної основи
- •§ 78. Словотвірне значення слова
- •§ 79. Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу
- •§ 80. Морфологічні способи словотвору
- •§ 81. Осново- і словоскладання. Абревіація
- •§ 82. Морфологічно-синтаксичний спосіб словотвору
- •§ 83. Лексико-синтаксичний словотвір
- •§ 84. Лексико-семантичний словотвір
- •§ 85. Структура іменникових основ
- •§ 86. Суфіксальний словотвір іменників
- •§ 87. Префіксальний словотвір іменників
- •§ 88. Префіксально-суфіксальний спосіб творення іменників
- •§ 89. Іменники безафіксного творення (нульова суфіксація)
- •§ 90. Словесний наголос в афіксальних утвореннях іменників
- •§ 91. Творення складних іменників
- •§ 92. Творення складноскорочених іменників (абревіатур)
- •§ 93. Способи творення
- •§ 94. Суфіксальний спосіб
- •§ 95. Префіксальний спосіб
- •§ 96. Префіксально-суфіксальний спосіб
- •§ 97. Творення складних прикметників
- •§ 98. Перехід дієприкметників у прикметники
- •§ 99. Способи творення
- •§101. Предмет граматики. Розділи граматики
- •§ 102. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія
- •§ 104. Предмет морфології. Основні поняття морфології
- •§ 103. Основні способи вираження
- •§ 105. Частини мови і принципи виділення їх
- •§ 106. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки
- •§ 107. Семантико-граматичні категорії іменника
- •§ 108. Категорія збірності й одиничності
- •§ 109. Категорія істот і неістот
- •§111. Категорія числа
- •§ 112. Категорія відмінка
- •§ 115. Форми іменників першої відміни
- •§116. Форми іменників другої відміни
- •§117. Форми іменників третьої відміни
- •§ 118. Форми іменників четвертої відміни Парадигми четвертої відміни
- •§119. Відмінювання іменників множинної форми
- •§ 120. Незмінювані іменники
- •§ 121. Значення прикметника, його граматичні ознаки
- •§ 122. Розряди прикметників за значенням
- •§ 123. Ступені порівняння якісних прикметників
- •§ 125. Тверда і м’яка групи прикметників
- •§ 126. Уваги до відмінкових форм прикметників
- •§ 127. Значення числівника і його граматичні ознаки
- •§ 128. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками
- •§ 129. Кількісні числівники
- •§ 130. Порядкові числівники
- •§ 131. Групи числівників за будовою
- •§ 132. Відмінювання числівників
- •§ 133. Значения займенників.
- •§ 134. Групи займенників за значенням
- •§ 135. Відмінювання займенників
- •§ 136. Перехід займенників в інші частини мови
- •§ 137. Вживання інших частин мови у ролі займенників (прономіналізація)
- •§ 138. Значення і граматичні ознаки дієслова
- •§ 139. Дві основи дієслова
- •§ 140. Структурні класи дієслів
- •§ 141. Категорія виду
- •§ 142. Творення корелятивної видової пари
- •§ 143. Категорія перехідності/неперехідності
- •§ 144. Категорія дієслівного стану
- •§ 145. Категорія способу
- •§ 146. Категорія часу
- •§ 147. Вживання часових форм
- •§ 148. Категорія особи
- •§ 149. Безособові дієслова
- •§ 150. Дієприкметник
- •§ 151. Перехід дієприкметників у прикметники та іменники
- •§ 152. Предикативні форми на -но, -то
- •§ 153. Дієприслівник
- •§ 154. Значення прислівника, його граматичні ознаки
- •§ 155. Розряди прислівників за значенням
- •§ 156. Морфологічний склад прислівників
- •§ 158. Вживання прийменників
- •§ 159. Групи прийменників за походженням і морфологічним складом
- •§ 160. Загальне поняття про сполучник
- •§ 161. Сполучники сурядності і підрядності
- •§ 162. Морфологічний склад сполучників
- •§ 163. Загальне поняття про частки
- •§ 164. Формотворчі і словотворчі частки
- •§ 165. Модальні (фразові) частки
- •§ 166. Правопис часток
- •§168. Групи вигуків за значенням
- •§ 169. Предмет синтаксису
- •§ 170. Поняття про словосполучення
- •§171. Типи словосполучень
- •§ 172. Способи зв’язку слів у словосполученні
- •§ 173. Поняття про речення
- •§ 174. Ознаки речення
- •§ 175. Зовнішньосинтаксична структура речення. Основні ознаки речення
- •§ 176. Класифікація речень за метою висловлення
- •§ 177. Внутрішньосинтаксична структура речення
- •§ 178. Двоскладні речення
- •§ 179. Головні члени двоскладного речення
- •§ 180. Другорядні члени речення
- •§ 181. Односкладні речення
- •§ 182. Неповні та еліптичні речення
- •§ 183. Нечленовані конструкції (слова-речення)
- •§ 184. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 185. Речення з однорідними членами
- •§ 186. Речення з відокремленими членами
- •§ 187. Речення з відокремленими о з на ченнями
- •§ 188. Відокремлені прикладки
- •§ 189. Відокремлені обставини
- •§ 190. Відокремлені додатки
- •§191. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями
- •§ 192. Звертання
- •§ 193. Поняття про складне речення
- •§ 194. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 195. Основні типи складних речень
- •§ 196. Загальні відомості
- •§ 197. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 198. Класифікація складносурядних речень
- •§ 199. Загальні поняття про складнопідрядні речення
- •§ 200. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 201. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 202. Складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними
- •§ 203. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 204. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними
- •§ 205. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 206. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 207. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 208. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 209. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 210. Складнопідрядні речення порівняльні
- •§211. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 212. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 213. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •§ 214. Загальні відомості
- •§ 215. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 216. Складні
- •§ 217. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 218. Загальні відомості
- •§ 219. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 220. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 221. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 222. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв’язку
- •§ 224. Загальні відомості
- •§ 225. Пряма мова
- •§ 226. Непряма мова
- •§ 227. Невласне пряма мова
- •§ 228. Діалог
- •§ 229. Цитата
- •§ 230. Поняття про складне синтаксичне ціле
- •§ 231. Засоби зв’язку між компонентами складного синтаксичного цілого
- •§ 232. Структурні типи складних синтаксичних цілих
- •§ 233. Принципи української пунктуації
- •§ 234. Система розділових знаків
§ 15. Зміни голосних звуків у потоці мовлення
Артикуляція ізольованого голосного звука, як і вимова приголосного, складається з трьох фаз: екскурсії, витримки і рекурсії. У мовному потоці ці фази артикуляції виявляють- ся по-різному: екскурсія і рекурсія властиві такту чи цілій фонетичній фразі, а не звукам; навіть витримка не залишається незмінною.
Зміни у вимові неізольованих голосних звуків сучасної ук- раїнської літературної мови зумовлюються кількома факторами, найважливішими серед яких виступають: консонантне оточен- ня, наголошеність / ненаголошеність, темп мовлення тощо.
Консонантне оточення має неоднаковий вплив на окремо взятий голосний. Крім того, на артикуля- цію голосного такий вплив, що сприймається не лише спе- ціальними технічними засобами, а й простежується тим, хто говорить, має лише артикуляційна характеристика поперед- нього і дальшого (меншою мірою) приголосного.
Класифікаційна таблиця голосних звуків сучасної української літературної мови
* Фігурними дужками ( ) позначаємо огублену вимову голосних [о], [у]. 26
Інші фактори (сонорність, дзвінкість/глухість, зімкне- ність/щілинність) вирішального значення при цьому не ма- ють.
По-перше, при артикуляції після твердих передньоязико- вих приголосних голосні [а], [о], [у], [є] значно передніші, ніж ті, що вимовляються ізольовано. Після пом’якшених і м’яких передньоязикових названі голосні звуки наближені до се- реднього ряду. Порівняймо, наприклад, вимову ізольова- них голосних і цих же голосних у потоці мовлення: [у] — [тук] — [т'ук], [є] — [не'бо си'н'еи] — [си'н'еи не'бо], [а] — [сад] — [с'ад'].
По-друге, якщо голосні вимовляються після губних, то вони додатково злегка лабіалізуються, при цьому більшого впливу зазнають голосні переднього ряду [и] та [і].
По-третє, на артикуляцію голосних мають вплив задньо- язикові приголосні і \г\. задньорядні голосні [а], [о], [у] ста- ють трохи передніші й вищі за ізольовані [а], [о], [у]. Голосні ж переднього ряду [и], [і] після задньоязикових завжди відсу- ваються назад, а [є] відсувається назад і піднімається вгору.
По-четверте, після носових приголосних голосні, як прави- ло, назалізуються (набувають носового призвуку); найбіль- шою мірою назалізація простежується між двома носовими, дещо менше, але чітко — після носового [лí] чи [м].
Впливи консонантного оточення на артикуляцію голосно- го мають багатоплановий вияв у поєднанні з іншими факто- рами і чітко простежуються тільки в конкретних фонетич- них умовах.
Наголошеність/ненаголошеність го- лосних у сучасній українській літературній мові має різний вияв.
Артикуляція наголошених голосних загалом збігається з ізо- льованою вимовою їх. Ненаголошені голосні високого [у], [і] та низького [а] підняття в своїй артикуляції не змінюються.
Стосовно ненаголошених голосних [є], [и] та [о], то арти- куляційно вони відрізняються від наголошених [є], [и], [о]: мають тенденцію до звуження, підвищення артикуляції, хоча цей ступінь може бути різним і залежить від артикуляцій- них особливостей дальшого голосного1. Ненаголошений го- лосний обнижено-високого підняття [и] має чітко простежу- вану тенденцію до переходу в розряд голосних середнього підняття.
'Зміни голосних у різних позиціях докладно розглядаються також у розділі «Орфоепія».
27
Темп мовлення зумовлює тривалість вимови звуків, особливо складотворних, тобто голосних: при повільно- му темпі артикуляція голосних звуків має повну витримку, чітко простежуються екскурсія і рекурсія, які при швидкому темпі мовлення накладаються одна на одну.
Таким чином, голосні сучасної української літературної мови в потоці мовлення закономірно змінюють певною мірою свої якість і кількість. Однак ненаголошені українські го- лосні, як правило, різко не відрізняються вимовою від наго- лошених і не протиставляються їм своєю якістю. Усі скла- дотворчі голосні в сучасній українській літературній мові в будь-якій позиції є звуками повного творення, тобто таки- ми, що зберігають голос (не редукуються) і свою якість (éа нечисленними винятками) у ненаголошених складах. Редук- ція голосних у ненаголошених складах (різке скорочення, ослаблення чи напівглуха вимова їх) — рідке і нетипове для української мови явище, зумовлене частіше не позицією щодо наголошеного голосного, а оточенням (після іншого голосно- го) чи початком слова.
