§ 109. Категорія істот і неістот

У системі семантико-граматичних категорій іменника ви- діляється також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними озна- ками: до категорії істот належать назви людей і тварин (син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфо- логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі інші назви — явищ, предметів, абстрактних понять — вхо- дять у категорію неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого ро- ду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і мно- жини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот — форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зо- шит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.

205

Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк, зібрали гурт).

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (на- приклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: по- класти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно часті- ше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках — у давальному й місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, піджак-у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), напри- клад: агітатора, учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших групувань цих іменників (порівняйте: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не ви- падково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єк- тивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істо- там і предметам (значення персональності/імперсональності).

Граматичні категорії іменника § 110. Категорія роду

Граматична категорія роду є однією з визначальних, кла- сифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно мор- фологічно — характером основ і системою флексій. ,

Синтаксично рід іменників визначається формою узгод- жуваних з ними слів — прикметників, займенників, поряд- кових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражаєть- ся ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець — українка, шахіст — шахістка.

206

У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засо- би не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, ста- роста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфо- логічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’я- зано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.

Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з іменниками середнього роду. Рід цього іменника визначається за семантичною віднесеністю особи до чоловічої статі.

Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

а) більшість іменників з кінцевим приголосним основи {віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;

б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі {староста, Микола, Ілля);

в) деякі іменники на -о {батько, Павло, Дніпро). До жіночого роду належать:

а) більшість іменників на -а (-я) {сестра, Софія, тка- ля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотива- цією та середнього роду;

б) частина іменників на приголосний {ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать:

а) майже всі іменники на -о, -є {срібло, марево, море, поле);

б) частина іменників на -а (-я) {насіння, життя, до- зрівання, теля, ягня, курча і т. ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, імен- ники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві {-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю.

Проте система флексій — не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі від- мінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією ста- новлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.

207

Іменники спільного роду не виражають якогось особливо- го граматичного значення роду. Позначаючи людей залеж- но від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними слова- ми у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сиро- та, кругла сирота; такий причепа, така причепа; дру- гий плакса, друга плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. ін.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина поради- ла; педагог Іванова розповіла; цей пілот; дівчина-пілот.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша се- мантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, на- приклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (імен- ники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (імен- ники жіночого роду).

Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: ба- ран — вівця, кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких диких (наприклад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця, ведмідь — ведмедиця).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значен- ня (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:

Чоловічий Жіночий Середній

рід рід рід

кабан свиня порося

бик (віл) корова теля

кінь кобила лоша

лев левиця левеня

заєць зайчиха зайченя

Граматичні показники належності іменника до роду на- явні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічо- му роді; флексія -а (-я), приєднана до кореня або до слово- творчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.

208

Чоловічий рід кабан бик (віл) кінь лев заєць

Жіночий рід свиня корова кобила левиця зайчиха

Середній рід порося теля лоша левеня зайченя

У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого се- мантичного обґрунтування (порівняйте: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини {книги, джерела, змії).

Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.

Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією на- лежать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Вірменин, Толейко і т. ін.

До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, рантьє, бур- жуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розпо- ділу (кенгуру, шимпанзе, зебу, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.

Назви неживих предметів належать до іменників серед- нього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.

У назвах істот родове протиставлення іменників спирає- ться, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію — вказів- ку на стать.

Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.

Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за харак- тером основ і системою флексій в українській мові нале- жать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь — до жіночого роду (рос. путь — іменник чоловічого роду).