§ 6. Основні стилі сучасної української літературної мови

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літера- турної мови.

Стиль (від лат. stylus — загострена паличка для пи- сання) — система мовних елементів, способів відбору й ужи- вання їх, об’єднаних певним функціональним призначенням. Основою виділення стилів мови є організація мовних еле- ментів відповідно до настанови — спілкування, повідомлен- ня, вольового впливу. Наприклад, розмовне мовлення проек- тується, головним чином, на спілкування (діалог, полілог),

9

в основі публіцистичного стилю лежить повідомлення, хоча тут наявний і чинник волевиявлення.

Чим багатша мова за своїми суспільними функціями, тим розвиненіші її стилі. Композиційно-мовленнєва структура стилів зумовлена соціальними завданнями функціонально- го розрізнення мовленнєвої комунікації в сферах діяльності людини — науки, техніки, політики, діловодства, у мистецтві і в побуті.

Розрізняють книжні й уснорозмовні стилі літературної мови.

До книжних стилів української літературної мови нале- жать: публіцистичний, науковий, офіційно-діловий та стиль художньої літератури.

Публіцистичний стиль (від лат. publicus — суспільний) — це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько- політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації. Основна настанова — популяр- ний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спря- мованість і націленість на досягнення результативного впли- ву. Це зумовлює доступність, яскравість і чіткість викладу, наприклад, у жанрі політичного трактату, відповіді, нарису, передової статті в газеті, статті громадсько-політичного журналу; полемічність, образність, експресивність, наприклад, у памфлеті, фейлетоні, відозві, листівці, зверненні. Це сприяє широкому використанню на тлі загальновживаної лексики слів суспільно-політичного звучання, термінів, емоційно за- барвлених слів, фразеологічних зворотів. З синтаксичних засобів типовими є: використання імперативних (наказово- го способу) форм дієслів, спонукальних і риторично-питаль- них речень, уведення звертань, модальних слів і часток, пе- рифраз, цитат. Яскраво виражена в окремих публіцистич- них творах експресивність наближує публіцистику до сти- лю художньої літератури, а полемічність і логіка викладу думок — до наукового стилю.

Науковий стиль обслуговує сферу науки, при- значенням якої є передача наукової інформації аргументо- вано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значен- ням; іншомовних слів та інтернаціоналізмів; речень, усклад- нених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словосполученнями і реченнями (діалогізація, персуазивність, поділ на логічні час- тини і підсумок); складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таб-

10

лиць, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль — науково-популярний, якому властива наста- нова на доступність викладу наукової інформації, коменту- вання явищ.

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діло- водства) та юридично-правових, виробничо-економічних і ди- пломатичних.

Офіційно-ділові папери (протокол, заява, акт, анкета, ха- рактеристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюні- ке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргу- ментацією викладеного в документі. У зв’язку з цим в офійційно-діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи (слухали... ухвалили — у протоколі; ... уповноважений заявити ... — в ноті; Ми, що нижче підписалися ... — в акті); використання слів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказів- них слів — він, вона, вони (у юридичних протоколах). У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу (на- каз, закон, ухвала, інструкція) поширені інфінітивні конструкції спонукання та складні речення із відношеннями з’ясуваль- ними, причиновими, умови і наслідку.

Стиль художньої літератури виділяє- ться за функцією естетичною, яка накладається на комуніка- тивну функцію. Усі жанрові різновиди художньої літерату- ри — епос, лірика, драма та інші — характеризуються емо- ційністю, експресивністю, естетичною мотивованістю мовних засобів, образністю.

Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури використовуються елементи усіх стилів, передусім уснорозмовного, у тому числі й ті, що не належать до літературної норми, — діалектні, просторічні, арготизми та ін. Включаючись в індивідуально-образну систему художнього мовлення, усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що ста- ють основою тропів, емоційно забарвленими словами, фра- зеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів’я- ми і приказками, Євангелієм та іншою церковно-релігійною літературою.

Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні і синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії, новотвори і суфікси емоційної оцін-

11

ки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, уве- дення звертань, обірваних речень, слів-речень, періодичне мовлення — усе це сприяє нарощенню на комунікативну функцію художньої літератури естетичного смислу.

Уснорозмовний стиль виявляє себе як усне літературне мовлення та розмовно-побутове на наддіалект- ному і діалектному рівнях української мови.

Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функ- цією мови виникає як потреба у спілкуванні, тобто діалогіч- не, то, природно, розмовний стиль має свою специфіку. Усне літературне мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепіч- них норм — правильної літературної вимови звуків, звуко- сполучень, дотримання правил постановки в словах наголо- су, словесного і фразового наголосу, інтонаційного оформ- лення речень відповідної модальності, дотримання словопо- рядку й логічних пауз, що відповідають закономірностям мелодики української мови.

У розмовно-побутовому мовленні спостерігається від- сутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мов- лення характеризується деякою довільністю у відборі лек- сичних засобів. Літературно-нормативні правила можуть порушуватися уживанням русизмів, діалектизмів, просторіч- них слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються законо- мірності чергувань звуків, наголосу, вимови, голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої мови, через незасвоєність літературної норми та з причин неуваж- ного ставлення до побутового спілкування.

Примітка. Особливості вимови звуків, зумовлені діалектними впливами, не можна розглядати як незнання літературної норми.

Різновидом усного стилю вважають ораторський, особли- вістю якого є монологічне мовлення із застосуванням прийомів ораторського мистецтва. Оратор повинен добре бути обізнаним, знати предмет розмови, психологію і рівень підготовки до сприйняття повідомлюваного аудиторії, вміти переконати і нав’язати свою волю, досягти поставленої мети. В ораторському мовленні елементи доказовості часто гіпер- болізовані, виступ супроводжується закликами, насичений лексичними (синтаксичними) повторами, перифразами, афо- ризмами, текст має логічно наголошену кінцівку.

Крім функціональних стилів літературної мови, виділя- ють експресивно-стилістичні різновиди мовлення: урочис- тий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуватий (іронічний). Розрізняють також високий стиль та його різновиди — патетичний і знижений (аж до просто- рікування).

12