§ 81. Осново- і словоскладання. Абревіація

Основоскладання, словоскладання та абревіація — різні типи складання основ, унаслідок чого виникають складні і складноскорочені слова: двовірш, світловодолікарня, грам- молекула, агітпункт, вуз тощо.

Складання — це спосіб творення складних слів поєднан- ням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень (усічень). Цим воно відрізняється від інших способів мор- фологічного словотвору, орієнтованих на творення простих слів.

Складні слова функціонують у тісному зв’язку з систе- мою словосполучень, які стають основою творення їх.

Основним способом творення складних слів — іменників, прикметників, прислівників — є основоскладання.

Основоскладання — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів о, є (доброзичливий, працездатний) або без них (триповерховий, всюдихід). Результатом основоскладання є складні слова, або компози- ти (лат. compositus — складний, складений з частин).

162

У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться з словосполученнями, побудованими за ти- пами підрядного зв’язку (дрібнолистий, книгодрук, близько- споріднений) або сполученням компонентів з сурядним зв’язком (природничо-географічний). Основоскладання може супроводжуватися суфіксацією, наприклад: природо- знавство.

Словоскладання, або юкстапозиція (лат. juxta — поряд, біля і positio — місце), — це поєднання кількох слів або словоформ в одному складному слові (хата-ла- бораторія, салон-перукарня).

Юкстапозити утворюються на основі словосполучень при- кладкового типу, але на відміну від синтаксичного словоспо- лучення, що складається з головного слова і прикладки (типу дівчина-красуня, місто-гігант), яка виражає другу назву, слова-юкстапозити виражають одне поняття.

Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в прислівниках (переважно як індивідуально-авторські новотвори) і спора- дично — в дієсловах.

Абревіація відрізняється від осново- і словоскла- дання тим, що для творення слів використовуються усічені основи, наприклад: профком, змі (засоби масової інформа- ції).

Способом абревіації утворюються тільки іменники. Осно- вами для творення складноскорочених слів виступають пе- реважно словосполучення з опорним іменником і залеж- ним прикметником (районне управління освіти — райуо) або поєднання двох іменників (командир батальйону — комбат).

Перехідний між складними і складноскороченими слова- ми тип становлять іменники, які творяться поєднанням усі- ченої основи залежного компонента словосполучення і ціло- го слова, що виступає опорним компонентом, наприклад: райцентр, спортбаза, сільгосптехніка, будматеріали.

§ 82. Морфологічно-синтаксичний спосіб словотвору

Морфологічно-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої. Головні з них такі: перехід прикмет- ників і дієприкметників у іменники (субстантива- ція); перехід дієприкметників у прикметники (а д ' є к -

163

т и в а ці я); перехід окремих слів з іменників і прикмет- ників у займенники (прономіналізація); перехід словоформ змінюваних слів у прислівники (адвербіа- лізація); перехід повнозначних самостійних слів у служ- бові: іменників, прислівників — у прийменники (п р є п о - зитивація), іменників і іменникових словосполучень — у вигуки (інтер’єктивація) тощо; спостерігаються також різні переходи між службовими словами.

Перехід слова з однієї частини мови до іншої, супроводжува- ний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик, називається конверсією (від лат. conversio — пере- творення, зміна). Типовим прикладом конверсії в українській мові є субстантивація прикметників, перехід окремих повно- значних слів у службові, зокрема прийменники.

Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умо- вах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови. Якщо ту чи іншу позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, перебуваючи в нетипових для нього синтаксичних зв’язках. Наприклад, прикметник у ролі підмета або додатка позначає не ознаку предмета, а особу або предмет. Порівняйте: Зійшов молодий місяць. До хати увійшов молодий.

Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивова- ний прикметник молодий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися за родами: молодий і моло- да — це два різні іменники, а не словоформи одного слова.

При морфологічно-синтаксичному словотворі похідне слово нічим не відрізняється зовні від мотивуючого, але дістає нове значення. Омоніми легко нейтралізуються у відповідних контекстах.