- •§ 1. Зміст і завдання курсу
- •§ 2. Українська мова — національна мова українського народу
- •§ 3. Походження і розвиток української мови
- •§ 4. Сучасна українська літературна мова
- •§ 5. Мовна норма та її соціальне значення
- •§ 6. Основні стилі сучасної української літературної мови
- •§ 7. Територіальні діалекти української мови
- •§ 8. Предмет фонетики
- •§ 9. Фонетичне членування мовного потоку
- •§ 10. Склад як частина фразового такту
- •§11. Український складоподіл
- •§ 12. Наголос
- •§ 13. Загальна характеристика та класифікація мовних звуків
- •§ 14. Голосні звуки сучасної
- •§ 15. Зміни голосних звуків у потоці мовлення
- •§ 16. Приголосні звуки
- •§ 17. Артикуляційно-акустична класифікація приголосних звуків
- •§ 18. Палаталізація приголосних звуків
- •§ 19. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення
- •§ 20. Спрощення в групах приголосних
- •§ 21. Подовження приголосних звуків
- •§ 22. Фонетична транскрипція
- •§ 23. Поняття про фонему
- •§ 24. Фонеми і варіанти фонем
- •§ 25. Головні вияви і варіанти голосних фонем
- •§ 26. Головні вияви і варіанти приголосних фонем
- •§ 27. Фонематична транскрипція
- •§ 28. Чергування фонем
- •§ 29. Найдавніші чергування голосних
- •§31.Чергування/о і та і є/ з фонемним нулем
- •§32. Чергування і еі—/о/ після шиплячих приголосних та після /j/
- •§ 33. Звукосполучення
- •§34.Чергування Іі /—/і/та/у /—/ý /—/в /
- •§ 35. Чергування приголосних фонем
- •§ 38. Чергування твердих і м’яких передньоязикових відповідників
- •§39. Чергування приголосних передньоязикових зубних із шиплячими
- •§ 40. Чергування однієї приголосної фонеми із звукосполученням з двох приголосних
- •§ 41. Поняття про орфоепію
- •§ 42. Вимова голосних
- •§ 43. Вимова приголосних
- •§ 44. Вимова звукосполучень приголосних
- •§ 45. Уподібнювальна палаталізація
- •§ 46. Деякі особливості вимови слів іншомовного походження
- •§ 47. Звуки і букви
- •§ 48. Співвідношення
- •§ 49. Апостроф
- •§ 50. Принципи українського правопису
- •§ 51. Позначення на письмі змінених при словотворенні приголосних звуків
- •§ 52. Позначення на письмі подовжених приголосних звуків
- •§ 53. Вживання ніякого знака
- •§ 54. Правопис слів іншомовного походження
- •§ 55. Правопис прізвищ українського походження та інших слов’янських
- •§ 56. Правила переносу слів з рядка в рядок
- •§ 57. Предмет лексикології
- •§ 58. Слово як одиниця мови
- •§ 59. Значення слова і поняття
- •§ 60. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •§ 61. Омоніми
- •§ 62. Синоніми
- •§ 63. Антоніми
- •§ 64. Формування української лексики
- •§ 65. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові
- •§ 66. Склад української лексики з стилістичного погляду
- •§ 67. Предает фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- •§ 68. Предмет лексикографії. Типи словників
- •§ 69. Поняття морфеми
- •§ 70. Корінь слова. Слова спільного кореня
- •§ 71. Афікси. Типи афіксальних морфем
- •§ 72. Словотворчі (дериввтивні) і граматичні афікси
- •§ 73. Основа слова і закінчення (флексія)
- •§ 74. Зміни в морфемній будові слова
- •§ 75. Об’єкт і завдання словотвору
- •§ 76. Словотвірна структура слова в українській мові
- •§ 77. Поняття твірної основи
- •§ 78. Словотвірне значення слова
- •§ 79. Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу
- •§ 80. Морфологічні способи словотвору
- •§ 81. Осново- і словоскладання. Абревіація
- •§ 82. Морфологічно-синтаксичний спосіб словотвору
- •§ 83. Лексико-синтаксичний словотвір
- •§ 84. Лексико-семантичний словотвір
- •§ 85. Структура іменникових основ
- •§ 86. Суфіксальний словотвір іменників
- •§ 87. Префіксальний словотвір іменників
- •§ 88. Префіксально-суфіксальний спосіб творення іменників
- •§ 89. Іменники безафіксного творення (нульова суфіксація)
- •§ 90. Словесний наголос в афіксальних утвореннях іменників
- •§ 91. Творення складних іменників
- •§ 92. Творення складноскорочених іменників (абревіатур)
- •§ 93. Способи творення
- •§ 94. Суфіксальний спосіб
- •§ 95. Префіксальний спосіб
- •§ 96. Префіксально-суфіксальний спосіб
- •§ 97. Творення складних прикметників
- •§ 98. Перехід дієприкметників у прикметники
- •§ 99. Способи творення
- •§101. Предмет граматики. Розділи граматики
- •§ 102. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія
- •§ 104. Предмет морфології. Основні поняття морфології
- •§ 103. Основні способи вираження
- •§ 105. Частини мови і принципи виділення їх
- •§ 106. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки
- •§ 107. Семантико-граматичні категорії іменника
- •§ 108. Категорія збірності й одиничності
- •§ 109. Категорія істот і неістот
- •§111. Категорія числа
- •§ 112. Категорія відмінка
- •§ 115. Форми іменників першої відміни
- •§116. Форми іменників другої відміни
- •§117. Форми іменників третьої відміни
- •§ 118. Форми іменників четвертої відміни Парадигми четвертої відміни
- •§119. Відмінювання іменників множинної форми
- •§ 120. Незмінювані іменники
- •§ 121. Значення прикметника, його граматичні ознаки
- •§ 122. Розряди прикметників за значенням
- •§ 123. Ступені порівняння якісних прикметників
- •§ 125. Тверда і м’яка групи прикметників
- •§ 126. Уваги до відмінкових форм прикметників
- •§ 127. Значення числівника і його граматичні ознаки
- •§ 128. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками
- •§ 129. Кількісні числівники
- •§ 130. Порядкові числівники
- •§ 131. Групи числівників за будовою
- •§ 132. Відмінювання числівників
- •§ 133. Значения займенників.
- •§ 134. Групи займенників за значенням
- •§ 135. Відмінювання займенників
- •§ 136. Перехід займенників в інші частини мови
- •§ 137. Вживання інших частин мови у ролі займенників (прономіналізація)
- •§ 138. Значення і граматичні ознаки дієслова
- •§ 139. Дві основи дієслова
- •§ 140. Структурні класи дієслів
- •§ 141. Категорія виду
- •§ 142. Творення корелятивної видової пари
- •§ 143. Категорія перехідності/неперехідності
- •§ 144. Категорія дієслівного стану
- •§ 145. Категорія способу
- •§ 146. Категорія часу
- •§ 147. Вживання часових форм
- •§ 148. Категорія особи
- •§ 149. Безособові дієслова
- •§ 150. Дієприкметник
- •§ 151. Перехід дієприкметників у прикметники та іменники
- •§ 152. Предикативні форми на -но, -то
- •§ 153. Дієприслівник
- •§ 154. Значення прислівника, його граматичні ознаки
- •§ 155. Розряди прислівників за значенням
- •§ 156. Морфологічний склад прислівників
- •§ 158. Вживання прийменників
- •§ 159. Групи прийменників за походженням і морфологічним складом
- •§ 160. Загальне поняття про сполучник
- •§ 161. Сполучники сурядності і підрядності
- •§ 162. Морфологічний склад сполучників
- •§ 163. Загальне поняття про частки
- •§ 164. Формотворчі і словотворчі частки
- •§ 165. Модальні (фразові) частки
- •§ 166. Правопис часток
- •§168. Групи вигуків за значенням
- •§ 169. Предмет синтаксису
- •§ 170. Поняття про словосполучення
- •§171. Типи словосполучень
- •§ 172. Способи зв’язку слів у словосполученні
- •§ 173. Поняття про речення
- •§ 174. Ознаки речення
- •§ 175. Зовнішньосинтаксична структура речення. Основні ознаки речення
- •§ 176. Класифікація речень за метою висловлення
- •§ 177. Внутрішньосинтаксична структура речення
- •§ 178. Двоскладні речення
- •§ 179. Головні члени двоскладного речення
- •§ 180. Другорядні члени речення
- •§ 181. Односкладні речення
- •§ 182. Неповні та еліптичні речення
- •§ 183. Нечленовані конструкції (слова-речення)
- •§ 184. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 185. Речення з однорідними членами
- •§ 186. Речення з відокремленими членами
- •§ 187. Речення з відокремленими о з на ченнями
- •§ 188. Відокремлені прикладки
- •§ 189. Відокремлені обставини
- •§ 190. Відокремлені додатки
- •§191. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями
- •§ 192. Звертання
- •§ 193. Поняття про складне речення
- •§ 194. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 195. Основні типи складних речень
- •§ 196. Загальні відомості
- •§ 197. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 198. Класифікація складносурядних речень
- •§ 199. Загальні поняття про складнопідрядні речення
- •§ 200. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 201. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 202. Складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними
- •§ 203. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 204. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними
- •§ 205. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 206. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 207. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 208. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 209. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 210. Складнопідрядні речення порівняльні
- •§211. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 212. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 213. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •§ 214. Загальні відомості
- •§ 215. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 216. Складні
- •§ 217. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 218. Загальні відомості
- •§ 219. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 220. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 221. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 222. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв’язку
- •§ 224. Загальні відомості
- •§ 225. Пряма мова
- •§ 226. Непряма мова
- •§ 227. Невласне пряма мова
- •§ 228. Діалог
- •§ 229. Цитата
- •§ 230. Поняття про складне синтаксичне ціле
- •§ 231. Засоби зв’язку між компонентами складного синтаксичного цілого
- •§ 232. Структурні типи складних синтаксичних цілих
- •§ 233. Принципи української пунктуації
- •§ 234. Система розділових знаків
§ 24. Фонеми і варіанти фонем
Головний вияв фонеми — це звук, у якому та чи інша фонема реалізується в позиції, що не залежить від фо- нетичних умов (місця в слові, впливу інших звуків, наголо- шеності/ненаголошеності, темпу мовлення тощо). Для го- лосних, наприклад, сильною позицією є наголошений склад і тверді сусідні приголосні; для губних, задньоязикових і твер- дих передньоязикових приголосних — наявність дальшого голосного заднього ряду чи однотипного твердого приголос- ного звука.
Варіант фонеми — це той відтінок у звучанні звука, якого він набуває в слабкій позиції, тобто такий, що не сприяє виявленню головного звукового значення фонеми.
Фонема є абстрагованим поняттям, звуковою одиницею поза фонетичним оточенням. У фонетичному ж оточенні цей звук ніколи не повторюється в абсолютно ідентич- ній якості. Навіть багаторазово повторюючи одне й те саме слово, людина кожного разу вимовляє звуки в ньому по- різному.
Фонема є інваріантом, навколо якого об’єднуються варіан- ти. Варіанти зумовлюються різними факторами. Розрізня- ють три головних типи варіантів фонем у сучасній ук- раїнській літературній мові: позиційний, факуль- тативний, комбінаторний.
Позиційним варіантом фонеми є звук, що, чергую- чись із головним виявом фонеми ([ce“Ao’] — [се'ла]}, ви- мовляється у певній, властивій сучасній українській літера- турній мові, чітко означеній слабкій позиції. Ці варіанти є обов’язковими вимовними елементами сучасної української
45
літературної мови. Так, наприклад, голосний [є] у ненаголо- шеній позиції реалізується у варіантах [еи] чи навіть [и]. Такі ж варіанти властиві й голосному [и], порівн.: [миене]] — [меине]] (мине — мене)1.
На відміну від позиційних, факультативні варіан- ти фонем не є обов’язковими, а тільки можливими (лат. facultus — змога, можливість). Вони властиві переважно окремим групам носіїв української мови і нерідко супере- чать нормам української орфоепії. Прикладами їх може бути вимова в гуцульських говорах шиплячих на місці свистячих чи поширена вимова губно-зубного [в] замість губно-губно- го [в].
Комбінаторні варіанти фонем з’являються у різ- номанітних сполученнях приголосних, що виникають при словотворенні чи зумовлюються іншими фонетичними при- чинами. Так, постійно тверді приголосні губні і задньо- язикові у сполученні з дальшим голосним [і] піддаються деякому пом’якшенню і реалізуються у напівпом’якше- них варіантах [6'], [n’], [e'], U'], [ф'\, [ґ'], [k'], [x’], [e']; тверді приголосні перед м’якими зазнають асиміляції і реалізують- ся у пом’якшених варіантах, порівн.: світ [с'в'іт] і сват [сват].
У сучасній українській літературній мові, як і в російській, трапляються випадки, коли варіантом фонеми, здебільшого приголосної, виступає інша фонема: [/а/с + би1] ->• [jatóu^], [но]сиеш + с'а] -> [но1сиес'с'а].
Звичайно кожна фонема реалізується в одному голов- ному вияві або в одному із своїх варіантів. У слові село, наприклад, чотири звуки і чотири фонеми. Проте трапля- ються випадки, коли одному звукові відповідають дві фоне- ми. Так, довгі (здвоєні) звуки співвідносні з двома фонемами, тому в словах типу знання, рілля, ніччю фонем більше, ніж звуків. Подібне спостерігається також у словах з асимі- лятивними змінами; наприклад, у слові принісши вимовляє- мо сім звуків [приен'Рш:ие], але маємо вісім фонем [при- н'ісши].
Як відзначалося раніше, фонеми зумовлюють значення слів. Зв’язок між фонемами і значенням слова виявляється чітко: заміна однієї якоїсь фонеми іншою або змінює значення слова, або ж руйнує це значення. Заміною фонеми можна встано-
■Позиційні варіанти властиві майже всім фонемам сучасної україн- ської літературної мови (докладніше про це див. у розділі «Орфоепія»).
46
вити цілу низку близьких за фонемним складом слів, на- приклад:
|
t |
4 |
t |
І |
урок |
драв |
дров |
края |
кран |
і |
í |
і |
t |
і |
дрок |
брав |
кров |
краж |
уран |
і |
т |
і |
t |
і |
друк |
грав |
крос |
грале |
Іран |
і |
т |
і |
Т |
і |
др'ук |
крав |
крис (криса) |
град |
Іван |
і |
t |
4- |
Т |
і |
гр'ук |
клав |
Крим |
грат (грати) |
Івас' |
і |
Т |
і |
t |
і |
кр'ук |
клас |
Клим |
грат' |
квас' |
і |
í |
і |
t |
і |
крук |
клад |
злим (злий) |
брат' |
квас |
І |
t |
4, |
t |
і |
крик |
клан |
злолí |
брат |
квач ... |
і |
t |
і |
t |
|
клик |
клин |
злат |
блат |
|
і |
t |
1 |
t |
|
Чимало випадків, коли в корені слова замінюється одна чи дві фонеми, а загальне значення слова не змінюється і не руйнується: тут простежуються закономірні взаємозв’язки між фонемами, здебільшого зумовлені історичним розвит- ком системи фонем української мови, тобто чергуванням їх: беру — брав, льоду — лід, дзвін — дзвонити — звук, взяти — візьму і под.
