§ 23. Поняття про фонему

Галузь мовознавства, що вивчає фонеми та функції їх у системі мови, називається фонологією. Фонологія вхо- дить у фонетику як її частковий розділ.

Предметом вивчення фонології є фонема.

Фонема — це найменша одиниця звукової системи тієї чи іншої мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці мови (морфеми і слова). Фонеми є єдиним мате- ріалом для побудови слів і морфем. Вони, як правило, вста- новлюються для мови в цілому, а не для мовлення, де розріз- няються звуки.

43

Таким чином, фонеми виконують розрізнювальну функ- цію у мові. Вона здійснюється за рахунок того, що в словах використовуються різні звукові одиниці (око—син), неодна- кова їх кількість (віз — узвіз), тим самим створюється різна звукова оболонка слів, якою передається різний зміст. Особ- ливо виразно розрізнювальна роль фонем виявляється у гру- пах слів, що різняться однією (початковою, кінцевою чи серед- ньою) фонемою: боки, доки, поки, роки, соки (б-д-п-р-с); вода, воза, вола, воля, вона (д-з-л-л'-н) або рад (ра- да) — радь, раз, рак, рал (рало), рам (рама), рас (раса) (д-д'-з-к-л-м-с).

Фонеми співвідносяться із звуками людської мови і реалі- зуються в них. Проте звуків у людській мові багато: не усі вони використовуються у мовному спілкуванні, і не всі ті звуки людської мови, що використовуються в спілкуванні між людьми, виконують функцію розпізнавання і розрізнен- ня слів і морфем.

Найголовнішими ознаками самостійності фонеми є:

а) дальша неподільність на значущі одиниці, тому окреми- ми фонемами сучасної української літературної мови є злиті \дк], [§], [ч], [ц], але не виступають окремими фонемами подов- жені чи подвоєні приголосні. Порівняймо, наприклад: [d'], [т'І Ш, [§], [ч], [ц] і [д:] — [д'д'і [т':] — [m’m’], [ц':] -

[ц'ц'Ь

б) здатність протиставлятися іншим фонемам (так, щоб із заміною однієї фонеми іншою змінювалося або руйнувалося значення слова). Приклади: заміна [д] у слові вода приго- лосним [«] веде до появи нового значення, а отже, нового слова вона. Якщо ж у слові вода звук [д] замінимо звуком [к], [б] чи [д], то результатом будуть нові звукові комплекси без значень, бо в українській мові слів вока, воба чи водза немає;

в) незалежність від фонетичного оточення у потоці мов- лення;

г) незалежність від позиції у слові, тобто здатність висту- пати у будь-якій позиції (на початку чи в кінці слова, між голосними чи приголосними тощо).

У сучасній українській літературній мові встановилася фонологічна система з 38 одиниць, що об’єднує 6 голосних фонем: \а\, \о\, \у\, \е\, \і\, \и\ і 32 приголосні фонеми: \б\, \в\, \г\, \ґ\, \д\, \ж\, \з\, N, \д\, |*|, \л\, \м\, \н\, \п\, \р\, \с\, lilii, \ф\, |х|, ІЧІ, |ч|, |ш|, І/І, Id’l, |з'|, \ÿ'\, |л'|, |н'|,|р'|,|с'|,|т'|,|ц'|.

44

Кожна з названих фонем є звуком-типом фонетичної сис- теми української мови, що реалізується в кількох виявах: головному, позиційному, комбінаторному або факультатив- ному. Так, фонема | б | має основний вияв у слові батько [ба'т'ко] і варіантний — у позиції перед і [б'і]: бігти [б'і^гти]; фонема | є | у слові мед реалізується як основний вияв, а в словах медок, мені — як позиційний варіант [є"]: [ме^идо*к], [же"«'г'].

Отже, фонема \б\ об’єднує звуки [б] (батько) і [б'] (бігти); фонема \е\ — [є] (мед), \е^и] (медок), [и^е] (мені) тощо. Серед звукових значень однієї фонеми розрізняють головний вияв її і варіанти.