§ 64. Формування української лексики

Лексична система української мови у сучасному її вигляді появилася не зразу. Формувалася вона у ході тривалого істо- ричного розвитку.

Українська мова належить до східнослов’янської мовної групи, яка разом із південнослов’янською та західнослов'- янською постала із спільнослов’янської (праслов’янської мови), а та — із індоєвропейської. Відповідно до етапів роз- витку суспільства: індоєвропейська спільність — праслов’ян- ська (спільність слов’янська) — східнослов’янська — україн- ська мова у своєму лексичному складі містить генетичні групи слів — індоєвропейські, спільнослов’янські, східно- слов’янські і власне українські.

Для багатьох індоєвропейських мов є спільними або дуже подібними слова:

— назви спорідненості: мати, брат, дочка;

— назви тварин, рослин, продуктів харчування: вівця, бик, вовк, верба, м’ясо, кістка, сіль, мед;

— назви дій: брати, везти, веліти;

— навзи якостей: босий, довгий, вузький та ін.

У лексичній системі української мови є слова, які утвори- лися на праслов’янському ґрунті від індоєвропейських ко- ренів:

— назви спорідненості: онук, отець, жінка;

— назви частин тіла: брова, вухо, ніс, зуб, серце, шия, череп, ясна, язик, кров, лікоть;

— назви тварин: звір, бобер, журавель, гуска, орел, олень;

— назви рослин і частин їх: жолудь, береза, верба, оси- ка, черемха, кора, солома, полова;

— назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, вода, роса, дим, сніг;

— назви жител і частин їх: дім, двері, окно (вікно);

— назви дій, процесів, станів: стояти, сидіти, тесати, орати, жити, вмерти.

Праслов’янське лексичне успадкування складають також слова з суфіксами:

-ець, -иц-: швець, птиця, пшениця;

-д-: правда, кривда;

-Н-: кузня, стайня;

-л-: мило, шило, сало та ін.

Тепер ці слова сприймаються як такі, що мають непохідну основу.

126

До праслов’янської лексики належать слова борона, кроква, весло, свідок, боліти, клепати, киснути, обора, потік, пліт, посол, гнів, стид, холодний, гіркий, один, дев’ять, чотирнадцять, сто, я, ми, він, з, за, при, у (в), там, тут, як та ін.

Праслов’янські слова мають просту словотворчу структуру.

До східнослов’янського шару лексики нале- жать такі слова: батько, дядько, племінник; тулуб, щока, кулак; білка, собака, кішка, зозуля, жайворонок, снігур, кажан; щавель, молочай, хвощ, гречка, осока; горниця, поміст, палати; урожай, скирта, цілина, ярина, озими- на, сіножать; пряник, коржик, харч, яловичина; балува- ти, виляти, кочувати, чахнути, черкати; велич, довір’я, журба, затія, суть, дешевий, хороший, сизий, куций; сьо- годні, після, поки, тепер, ненароком, поневолі та ін.

Власне українські слова становлять найбіль- шу частину лексичної системи. Серед них ті, що утворилися на основі спільносхіднослов’янських, спільнослов’янських і спільноіндоєвропейських: багаття, батьківщина, бари- тися, напувати, очолити, линути, вибалок, карбованець, малеча, гай, смуга, гайворон, дружина, козацтво, відро- дження, мрія, козачок, бандура, держава, деруни, ва- реники, галушка, корж, кремезний, розкішний, чарівний та ін.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетични- ми і граматичними ознаками:

1) [о], [є], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і], якщо потрапляють у закритий склад: розкошувати — роз- кішний, зачарований — чарівний, село — сільський;

2) звук [є] змінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колишнім твердим приголосним: женити — жонатий, шес- ти — шостий;

3) у словах — назвах людей за родом занять поширени- ми є суфікси -ник, -івник, -ець, -овець (-івець): комір- ник, візник, службовець, промовець.

Характерними для власне українських слів є також су- фікси -ій: плаксій, водій; -ень: красень; -ищ-: днище, горище; -шн-: дітлашня; -от-: голота, босота; -неч-: ворожнеча; -анн-: зростання; -енн-: знищення; -інн-: горіння; -ач: викладач; -аль: скрипаль; -ые-: вариво, пе- чиво; -иськ-: хлопчисько; -юк-: злюка; -юр-: носюра; -ар-: нездара, -езн-: старезний; -елезн-: довжелезний; -ісіньк-: гарнісінький; -есеньк-: малесенький; -юсіньк-: тонюсінький;

127

4) українські префікси су-: субір, сузір’я, сукупний; перед-: передбачати, передвечірній; по-: посадити, по- двір’я; прі-: прірва, прізвище.

Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми в українській мові

У різні історичні епохи різні мови взаємозбагачувалися. Разом із східнослов’янською лексикою українська мова успадкувала й іншомовні слова. їх порівняно небагато — до 15 відсотків. До найдавніших запозичень належать старо- слов’янізми.

Старослов’янська мова — це літературно-писемна мо- ва слов’ян, зафіксована в пам’ятках X—XI ст., яка нале- жить до південнослов’янської групи мов. Сформувалася вона на основі македонського (солунського) діалекту ста- роболгарської мови. Однак старослов’янська мова була розвиненішою і багатшою від своєї народно-мовної осно- ви; нею користувалися для перекладу грецьких церков- них книг і запровадження християнської релігії у слов’ян- ських країнах (Моравії, Болгарії, Сербії, Київській Русі). Давньоболгарські просвітителі Кирило і Мефодій внесли до старослов’янської мови елементи із інших слов’ян- ських мов того періоду. Мова Київської Русі мала спільні фонетико-граматичні та лексичні елементи з старослов’ян- ською.

Після прийняття християнства Київською державою (988 р.) старослов’янська мова широко увійшла у вжиток. Перейшли до мови східних слов’ян церковні терміни — крест, жертва, священник, а також багато абстрактних слів — благодать, приязнь тощо.

Деякі старослов’янізми повністю засвоєні українською мовою (ланіти, уста), деякі за походженням є спільносло- в’янськими, але набули особливого (церковн.) значення у старослов’янській мові і з цим уже значенням закріпилися у мові Київської Русі (гріх, Господь тощо).

Старослов’янізми можна розпізнати за фонетичними, мор- фологічними, семантико-стилістичними ознаками.

Фонетичні особливості такі:

1) неповноголосся ра, ла, ре, ле; в українських словах — повноголосся оро, оло, ере, еле: врата — ворота, вла- га — вологий, брег — берег.

2) сполучення ра на початку слова: раб (укр. робота);

3) сполучення жд: вождь;

4) [йе] на початку слова: єдність.

128

Морфологічні ознаки:

1) суфікси іменників -знь, -тель, -ств-, -ин-, -те-, -тай: приязнь, мислитель, братство, гординя, битва, глашатай.

2) дієприкметникові суфікси -ащ-, -ущ-, -м-: роботя- щий, грядущий, знайомий;

3) префікси воз-, пре-, пред-, со-: возз’єднаний, пред- теча, премудрий, соратник;

4) характерні для старослов’янської мови перші частини складних слів: благо-, бого-, добро-, зло-: благодать, богобоящий, богогласник, добродійство, злорадство.

Семантико-стилістичні властивості старослов’янізмів по- лягають у тому, що деякі з них до цього часу утримують свою стилістичну віднесеність — книжні слова і абстрактні значення їх є засобом створення урочистості або іронічно- сатиричного забарвлення, наприклад: Подякував пан-отець за доброчинність і пішов додому (М. Свидницький); Бла- гословенне слово, що гартує (Л. У.); О, як топтали банди зловорожі Вкраїнське слово, чисте, як алмаз (Л. 3.); Увесь світ стає прислухатися до його [Т. Шев- ченка] мови, а на Вкраїні вірші його приймали, як бла- говісне, пророче слово (П. М.); Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує (Т. Ш.).

В українській мові є запозичення й з інших слов’янських мов — з білоруської, російської, польської, словацької та ін. Проникали вони пізніше від старослов’янізмів. Наприклад, з польської запозичені такі слова: скарб, дратва, байка; полковник, рекрут, гусар, клянчити, петрушка, каштан, барвінок, повидло; з російської — па- ровоз, завод, передовиця, безробіття, книголюб, декаб- рист, народоволець, кадет; з білоруської — дьоготь, жлукто, шула, бадьорий тощо.

Запозичення з неслов’янських мов

В українському словниковому складі можна виділити за- позичені елементи і з неслов’янських мов — з грецької, латинської, тюркських, західноєвропейських мов та ін.

Грецизми засвоювалися ще з часів спільнослов’ян- ської єдності. Помітно пожвавилося запозичення грецизмів після завершення Балканських воєн в VI ст., коли вже фор- мувалася спільносхіднослов’янська мова. Проникали грецизми безпосередньо і через старослов’янську та європейські мови.

Серед грецизмів чимало релігійних слів: ангел, єпископ, патріарх, ікона, клирос, лампада, монастир, монах, по-

129

номар. Засвоєні з грецької мови і наукові терміни: грама- тика, історія, філософія, педагогіка, етнографія; по- літико-економічна термінологія: демократ, пролетаріат, електрика, каустик; терміни різних видів мистецтва: ідея, хорей, драма, комедія, епос, ода, поема тощо.

Грецизми розпізнаються за звуками [а], [є], [ф] на початку слова: абісаль, абластика, авто (само: автобіографія), еврика, едіометр, фаетон, фаза, фенотип; поєднанням приголосних [кс], [пс], [мв], [мп], [ск]: синтаксис, психоло- гія, амвон, скато; за кореневими морфемами атмо, аніж, біблі, дем, есте, гео, аер, біо, лог, фон, лекс: атмометр, анімація, бібліографія, демократія, естезіологія, геокар- пія, аероби, біографія, логаеди, фонація, лексикон; за суфіксами -іст, -іс(-ис), -ада, -ит, -изм, -ізм, -ос: анархіст, ірис, декада, гастрит, історизм, матеріалізм, ірмос.

Латинізми відіграли значну роль у збагаченні лек- сики — наукової, суспільної і політичної термінології: декст- роза, детектор, експонат, колегіум, колоризація, кон- спект, медіум, мультициклон, нативізм, нація, пацифі- кація тощо.

Слова, запозичені з латинської мови, мають кінцеві звуко- єднання [-ум], [-ус], [-ща], [-тор], [-ент], [-ура] та інші: аква- ріум, радіус, активація, активатор, акцент, диктатура.

Слова із тюркських мов інтенсивно запозичували- ся тоді, коли Київська Русь спілкувалася з сусідськими пле- менами — аварами, печенігами, половцями, хазарами та ін. Воєнні сутички так само сприяли запозиченню тюркізмів. В українській мові функціонують такі тюркізми: атаман, басурман, мусульманин, барабан, бешмен, буран, бай- рам, в’юк, кабала, казна, караул, орда, товариш, сарай, ізюм, кавун, баклажан, кизил, аршин, базар та ін.

Тюркізмам властивий повтор голосних у словах: саман, чадра, чалма, чекмень, сундук, чубук; за кінцевими звуко- єднаннями у словах -лик, -ча: балик, алича, парча.

Серед запозичень із західноєвропейських мов є чимало слів з французької, англійської, німецької та інших.

Із французької мови запозичено слова на означен- ня найрізноманітніших явищ життя суспільства — військо- вої справи, мистецтва, назви продуктів, страв, одягу тощо: азарт, ажур, салют, парад, марш, десант, арсенал, партизан, рикошет, бригантина, салон, реверанс, профіль, паж, ложа, саботаж, рутина, рулетка, рефор- ма, режим, прем’єр, бра, батон, кафе, жакет, пальто,

130

костюм, гардероб, парфумерія, торшер, екіпаж, турне, купе, гофре, шассі, парі, шофер, гараж, дуель, тираж.

З англійської мови запозичено, головним чином, слова із спортивної лексики: ринг, баскетбол, спортсмен, фініш, аут, матч, старт, теніс, спінінг, футбол, хо- кей, рекорд, нокаут, боксер. Наявні запозичення з англій- ської мови й інші: фокстрот, джентльмен, джин, парла- мент, мітинг, джгут, смокінг, пуловер, репс, нейлон, джерсі, кекс, пудинг, ромштекс, джаз, поні, парк, офіс, ніпель, бар, блок, шхуна, баржа, бот, бриг, вельбот, мічман тощо.

З німецької мови до словника української мови увійшли слова, що стосуються воєнної справи: броня, пан- цир, котел, князь, єфрейтор, командир, лафет, патрон- таш, штаб, юнкер, пакгауз, офіцер тощо.

Серед слів, запозичених з німецької мови, назви понять, що стосуються торгівлі: агент, акція, вексель, прейскурант, процент; побутовізми, назви тварин, рослин, мінералів тощо: галстук, гамаші, графин, фуганок, пудель, редька, кварц, селітра, рюкзак, ролик, рапіра, пульт, паритет, офі- ціант, нікель та ін.

Із голландської мови запозичення стосуються пе- реважно мореплавства, є й деякі інші: бак, буй, баркас, флот, шкіпер, каюта, фарватер, вимпел, румпель, румб, пакетбот, нок, бейшлот, яхта, ял (ялик), брезент, анке- рок, пал.

З італійської та іспанської мов запозичен- ня пов’язані переважно з мистецтвом: алегро, арія, віолон- чель, речитатив, тенор, сценарій, рондо, партитура, опера, новела, меццо-сопрано, акорд, акомпанемент (італ.), гітара, кастаньєти, серенада, мантилья (іспан.).

Інші слова: валюта, вілла, газета; вермишель, мака- рони (італ.); карамель, пастила, томат (іспан.); сальдо, портал, примадонна, нетто (італ.); сабадила, пума, на- ваха, пуебло (іспан.).

Із фінської мови засвоєно небагато слів: камбала, морж, нерпа, норка, пельмені, піхта, салака, сьомга та ін.

Іншомовні слова, потрапляючи до української мови, як пра- вило, змінювалися відповідно до функціонально-стилістичних норм і фонетичних та граматичних закономірностей її (української мови). Так, наприклад, змінювалися кінцеві зву- ки: перед голосним [í] після голосного з’являвся звук [«]: інтерпретація — лат. interpretatio; інтуїція — лат. intuitio; суфікси: гармонійний — грец. harmonikos.

131

Однак існують і такі іншомовні слова, які не зазнали змін або ці зміни незначні: денді — англ. dandy; леді — англ. lady; франт — пол. frant; форма — лат. forma.

Особливим різновидом запозичень є калькування (від фр. calque — копія) — переклад значущих частин слова: при- слівник (лат. ad + verbium), правопис (гр. orthos + grapho).

У такий спосіб утворювалося багато слів на базі росій- ських: вибір (выбор), медпрацівник (медработник), земле- трус (землетрясение) тощо.