2.6. Бар'єри на шляху інноваційного розвитку підприємства та способи їх подолання

Існує багато об'єктивних і суб'єктивних факторів, які не дають змоги широко застосовувати систему інноваційного розвитку, досягати високого ступеня обґрунтованості планів та забезпечувати необхідний рівень їхнього виконання. Ці фактори можна погрупувати наступним чином [176]:

• нерозвиненість теоретичних і методологічних засад розробки

інноваційної стратегії;

• неспроможність виробничо-управлінської системи сприймати вимоги

зовнішнього та внутрішнього середовища та адекватно реагувати на них,

застосовуючи систему стратегічного управління;

• низька кваліфікація керівників і персоналу, які не володіють сучасними

методами планування інновацій або не вміють їх застосовувати.

Крім того, існують деякі інші негативні фактори, які визначаються як «бар'єри», що не дають змоги у повному обсязі запровадити систему інноваційного розвитку підприємства.

1. Нерозвиненість теорії та методів планування інновацій.

2. Складність, невизначеність середовища.

3. Опір змінам.

4. Обмеження: інформаційні, фінансові, кадрові, часові.

1. Нерозвиненість теорії та методів планування інновацій. Ситуацію, в якій опинилися підприємства України, можна визначити як складну, кризову. Однак криза вітчизняних підприємств є специфічною за багатьма ознаками. Наприклад, стагфляція та неплатежі, потенційно місткий ринок, низький рівень офіційних доходів і наявність особистих «непрацюючих» накопичень тощо, які теоретично не визначено та методично не обґрунтовано. Поведінка підприємств із застарілим організаційно-економічним механізмом потребує наукових досліджень і створення методів перетворення їх у ринково-орієнтовані фірми з якнайменшими втратами. Світовий досвід не дає відповідей на це запитання у повному обсязі, потребує адаптації досвіду процвітаючих підприємств до українських умов.

2. Складність, невизначеність середовища. Нестабільність та невизначеність процесів, що відбуваються в економіці України — предмет дискусії фахівців всіх рівныв. Ситуація сприймається як загрозлива. Але завжди кожне підприємство функціонує у більш або менш складному оточенні. Раптові або швидкі зміни (технологічні, організаційні, підвищення конкуренції та інші інновації) створюють враження про неможливість оцінки майбутніх шансів і загроз, а відтак майже унеможливлюють планування. Дійсно, спланувати діяльність підприємства в складному та динамічному оточенні дуже важко, однак це можливо.

3. Опір змінам. Будь-які зміни підвищують невизначеність у функціонуванні підприємства. У процесі перетворень, які має здійснювати кожна організація, посилюється роль соціально-психологічної, поведінкової складової процесу управління, яка проявляється у спробі персоналу запобігти змінам і надалі використовувати звичні характеристики системи. Це і є опір змінам, який проявляється у відтермінуванні дій (іноді — навіть у саботажі!), підвищенні витрат часу, грошей.

4. Обмеження: інформаційні, фінансові, кадрові, часові. Швидкій та всеосяжній реалізації цілей, визначених у планах інноваційного розвитку будь-якого рівня, завжди заважають усілякі обмеження. Більше того, усвідомлення існування обмежень відіграє роль бар'єра в процесі планування, оскільки для більшості керівників і плановиків у нинішніх умовах планування є синонімом «зайвої роботи», оскільки виявляється неможливим розробити якісний план через велику кількість «непереборних» обмежень. Час і фінанси — це основні обмеження в інноваційних планах, однак ці параметри разом з метою є критеріями, що здебільшого визначають і якість планів.

До деякої міри вони є взаємодоповнюючими чинниками: можна зекономити час, сплативши гроші за інформацію про ринок замість того, щоб проводити маркетингові дослідження самостійно; можна зекономити гроші, якщо за рахунок кращої організації робіт зменшити час на виконання роботи (наприклад, завдяки кооперуванню). У загальному вигляді план є інструментом, за допомогою якого впорядковується у часі перелік робіт з певними витратами, які необхідно виконати для досягнення цілей.

До шляхів подолання бар'єрів інноваційного розвитку підприємства можна віднести наступне:

• започаткування процесу подолання бар'єрів «згори»;

• визнання існування обмежень;

• встановлення ефективних зв'язків (із зовнішнім середовищем та всередині організації);.

• участь усіх підсистем підприємства у плануванні інновацій.

1.Започаткування процесу подолання бар'єрів «згори». Реальність полягає в тому, що традиційно вважається, що процес перетворень має початися «згори». При чому це стосується як вищих ешелонів влади в державі, так і керівників кожного суб'єкта господарської діяльності. Кожен керівник має усвідомити важливість інноваційного розвитку керованої ним системи. Сьогодні надійним є лише інноваційний розвиток, який відповідає особливостям нестабільного, невизначеного середовища, а також вимагає значної перебудови виробничого потенціалу кожного підприємства як основи для його виживання та подальшого функціонування. Тому управлінці мають вивчати методи формулювання місії, формування стратегій, розробки планів і програм. Дії керівників у цьому напрямку створюють необхідні основи для інноваційного розвитку, визначають необхідність включення в інноваційну діяльність кожної підсистеми підприємства та окремого працівника.

2. Визнання існування обмежень. Визнання того, що планування не є універсальним засобом негайного розв'язання проблем підприємства, сприяє розробці системи планів та програм. План — це інструмент, який окреслює перспективу розвитку об'єкта з урахуванням існуючих нормативно-законодавчих, часових і ресурсних обмежень. Плани мають містити перелік заходів щодо пом'якшення або уникнення обмежень. Треба враховувати, що не всі проблеми можна розв'язати в плановому періоді, проте це не зменшує значення планування. Плани потрібні кожній системі, яка розвивається, щоб свідомо підходити до визначення сутності та порядку дій по досягненню цілей.

3. Встановлення ефективних зв'язків (із зовнішнім середовищем та всередині організації). Для побудови ефективної системи впровадження інновацій замало ініціювати цей процес лише «згори». Дійові та обгрунтовані плани інноваційного розвитку можна розробити за участю всіх зацікавлених підсистем усередині підприємства та інших організацій, які надають необхідну інформацію, беруть участь в узгодженні інтересів, висувають пропозиції щодо інновацій і механізмів їхнього впровадження.

4. Участь усіх підсистем підприємства у плануванні інновацій. Важливим є те, що кожна посадова особа, яка бере участь у реалізації інновацій, має змогу впливати на швидкість виконання окремих заходів, їх порядок і зміст, при чому такий вплив може мати, з точки зору загальних інтересів підприємства, як позитивний, так і негативний характер. Залучення широкого кола фахівців до розробки інновацій можна забезпечити і за рахунок формальної процедури — створення графіків надходження інформації та проведення нарад за участю окремих посадових осіб — представників окремих ланок.

Зазначені «бар'єри» та способи їх подолання не вичерпують усієї проблематики впровадження системи інноваційного розвитку підприємств, однак можуть слугувати орієнтирами для визначення напрямків дослідження причин, які перешкоджають її застосуванню.