9.4. Впровадження стратегії інноваційного розвитку підприємства

і формування нових науково-промислових центрів

Засобами ефективного впровадження інновації є наступні центри: технопарки, технополіси, фірми-інкубатори, науково-промислові комплекси (консорціуми), кластери.

Технопарк – це територіально відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови.

Мета технопарків – комерціалізація науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу — дозволяє в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою роботою, достатньо високою заробітною платою [110, с. 79-83; 165, с. 51-52; 167, с.54-57] .

Технопарки вирішують наступні питання:

• прискорюють процеси передачі результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;

• забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

• сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

З метою забезпечення ефективної роботи технопарків для них створюється преференціальний (пільговий) режим:

• нові фірми, що виникають у складі технопарків, звільняються від сплати реєстраційного внеску;

• звільняються від сплати податку на прибуток в перші 2-3 роки, а у наступні 2-3 роки сплачують його за ставками, зменшеними на 50%;

• кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподатковуваного прибутку;

• фірми, що є в складі технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.

Діяльністю технопарку управляє спеціальний орган, призначення якого в наступному:

• визначення функціональної структури технопарку;

• прийом нових фірм у технопарк і проведення експертизи їх статутних документів;

• розміщення фірм в існуючих приміщеннях та забезпечення необхідними земельними ділянками під нову забудову;

• контроль за відповідністю діяльності складових технопарку завданню функціонування технопарку в цілому;

• підключення нових фірм під патронаж бізнес-інкубаторуа;

• створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку.

Фірми, що діють у межах технопарку, в основному, є самостійними юридичними особами. Діяльність технопарку фінансується за рахунок коштів з відрахувань фірм – складових технопарку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.

Технополіс – структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.

Крім технопарків і технополісів, на ринку діють так звані бізнес-інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проекту, за яким є можливість отримати прибуток.

Бізнес-інкубатор – це організаційна структура, мета якої — створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї - інновації. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових умовах, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення.

Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково-технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та дає їм певні гарантії, надає можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємствам легше виживати в межах інкубаторів, ніж поза ними.

Розвиток фірми-інкубатора не потребує бюджетних асигнувань, вона забезпечує себе на засадах самофінансування.

Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі в більшості випадків обмежується терміном три роки. Це термін, за який фірма може стати спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.

В розвинених державах, де поширені інкубатори, вони бувають трьох типів:

1) безприбуткові — ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади;

2) прибуткові — ті, що не надають пільг під час здачі в оренду свого майна;

3) філії вищих навчальних закладів, які надають ефективну підтримку підприємствам, що збираються опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань шляхом спілкування з викладачами та користування бібліотекою.

В Україні також створено бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах та в регіонах (за підтримки урядових програм, іноземних країн): Київський інноваційний бізнес-інкубатор (КІБІ), при Львівській політехніці, Дніпропетровському та Київському технічному університетах. Організовуються такі інкубатори і при інших навчальних закладах, що є перспективним напрямком активізації інноваційного підприємництва.

У 1996 році в Івано-Франківську організовано Українсько-канадський бізнес-центр. Його діяльність стосується більше малого бізнесу, а не інноваційної діяльності. Створенню технополісів і фінансово-промислових груп (ФПГ) відповідають економічні перехідні умови в Україні. Ці форми покликані реалізувати багаточисленні інновації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

При формуванні ФПГ необхідно дотримуватися наступних етапів:

• визначення мети (стратегії);

• вивчення технології;

• підбір підприємств-виконавців (контрагентів);

• проектування і розробка виробничого процесу;

• вибір джерела фінансування;

• контроль результатів.

Для того, щоб підібрати контрагентів, необхідно отримати і проаналізувати техніко-економічну інформацію щодо кожного з них, зокрема перевірити такі дані:

• керівництво контрагента;

• номенклатура продукції, яку контрагент виготовляє;

• фінансова звітність за останні чотири квартали;

• структура активів і пасивів;

• стан обладнання і тривалість технологічного циклу виготовлення продукції, які можуть бути використані в технологічному циклі;

• структура ціни на продукцію;

• наявність зв'язків з іншими підприємствами.

Україна може мати свою «Силіконову долину». Світовий досвід показав, що в країнах, де під реалізацію кластерної моделі були створені і профінансовані державні програми, економіка будівництва і бізнес у цій галузі взяли різкий старт на покращення. Так, американський вчений М. Портер, фахівець в галузі кластерів, дає наступне визначення: "кластери — це зосередження в географічному регіоні взаємопов'язаних підприємств і установ у межах окремої галузі" [29].

Кластери охоплюють велику кількість різного роду підприємницьких структур важливих для конкурентної боротьби: постачальників спеціального обладнання, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, додаткових продуктів тощо. На Заході, крім цього, вони також включають в себе урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, дослідження і технічну підтримку.

Функціонування виробників та інших учасників у системі кластеру, за світовою практикою, сприяє підвищенню продуктивності праці та якості продукції, стимулюванню конкуренції та інновацій, залученню інвестицій, створенню нових робочих місць. Те, що кластер — не вигадка чиєїсь буйної фантазії, підтверджують приклади всесвітньо відомих об'єднань підприємств, які досягли вражаючих успіхів у тій чи іншій галузі промисловості, поєднавши переваги співробітництва.

Для забезпечення ефективної інноваційної діяльності підприємства необхідно застосувати раціональні форми розробки і впровадження інновацій у практичну підприємницьку діяльність. Цьому може сприяти вивчення закордонної практики організації інноваційної діяльності.