10.2. Розвиток інноваційного потенціалу підприємства на засадах управління знаннями

Управління знаннями пов'язане з нагромадженням досвіду, розумінням процесів, методик і операцій організації й обміном досвідом і знаннями. Управління розглядає знання як ключовий ресурс. Управління знаннями пов'язане з робітниками та способами придбання, обміну й поширення знань, інноваційними технологіями. Теорія управління знаннями тісно пов'язана з теорією інтелектуального капіталу, а також з поняттям організаційного навчання й організації, що навчається.

Знання, будучи ситуативними й абстрактними, матеріальними й ментальними, що розвиваються чи є статичними, класифікуються в такий спосіб:

• включені в технології, норми й організаційні процедури;

• включені в культуру як загальні угоди, цінності і переконання;

• втілені в практику, засновану на компетенціях і навичках ключових членів організації (практичні знання або «ноу-хау»);

• розуміння й когнітивні навички ключових членів організації

(понятійні знання або «ноу-хау»).

Ціль управління знаннями - оволодіння колективним досвідом організації й поширення його усюди, де він може принести найбільшу віддачу від інновацій. Це відповідає твердженню, що джерело конкурентної переваги лежить усередині підприємства (у її працівниках і їх знаннях), а не в тому, як вона позиціонує себе на ринку. Тому здатність ефективно збирати й використовувати знання стає головним джерелом конкурентної переваги багатьох підприємств. Успішна компанія - це компанія, що створює знання й розвивається інноваційно [107].

Відрізняють два підходи в управленні знаннями.

1. Стратегія систематизації — знання ретельно систематизують і зберігають у базах даних, до яких має доступ кожний член організації і всі без труднощів можуть користуватися ними, поширюючи інновації. Ця стратегія значною мірою опирається на інформаційні технології в управлінні базами даних, а також на використання інтернету.

2. Стратегія персоналізації — знання тісно прив'язані до людини, яка їх розробила, і поширюються, головним чином, за умови безпосереднього спілкування між людьми. Це підхід «людина-людина», і він має на меті поширення неписаних знань. Обмін знаннями відбувається завдяки мережі соціальних взаємин і заохочення до особистого спілкування між працівниками й групами. Однак компанії, що надають консультації зі стратегічних питань, такі як «МсКіпзеу» або «Воі», опираються, в основному, на стратегію персоналізації, що допомагає їм вирішувати виникаючі стратегічні проблеми, які вимагають творчих і аналітично точних рекомендацій.

Управління знаннями розглядаються як спроба керівництва активно створювати, передавати й використовувати знання як інноваційний ресурс організації. Вирішальною складовою конкурентоспроможності є не знання самі по собі, а спосіб їхнього застосування, його відповідність цілям інноваційного розвитку підприємства.