Тема 7. Стратегічне управління портфелем інноваційних

ПРОЕКТІВ

7.1. Стратегічний аналіз доцільності інвестицій у розвиток стратегічних

господарських підрозділів (СГП)

7.2. Діагностика достатності потенціалу організації для реалізації

інноваційного проекту

7.3. Стратегічні аспекти товарної інноваційної політики

7.4. Управління портфелем інноваційних технологій на підприємстві

7.5. Життєвий цикл технологій (ЖЦТх)

7.6. Оцінка ризику інноваційного проекту

7.7. Менеджер інноваційного проекту

7.1. Стратегічний аналіз доцільності інвестицій у розвиток стратегічних господарських підрозділів (сгп)

Стратегічний аналіз інвестиційних проектів тісно пов'язаний не тільки з визначенням чистої поточної вартості і дисконтуванням грошових потоків, але й з розрахунком імовірності отримання очікуваного результату від інвестування коштів.

Визнання, як оптимального, того проекту, який має найбільше значення чистої поточної вартості або найменший термін окупності – це, більшою мірою, підхід фінансового аналізу, а не стратегічного [36; 130].

Інвестиції означають великі початкові капіталовкладення, що впливають на прибутковість інноваційного підприємства, тому ці капіталовкладення повинні розглядатися з точки зору витрат і прибутку.

Перший важливий крок у вирішенні питання «чи варто приймати інноваційний проект?» – це підрахунок початкових витрат. У випадку, коли відомо скільки грошових коштів потрібно для реалізації інноваційного проекту, їх можна порівняти з майбутніми прибутками, і на цій основі прийняти рішення про доцільність інвестиції.

Щоб визначити початкові витрати на інвестиції, необхідно дати відповіді на такі запитання: яка початкова купівельна ціна об'єкта, що купується? якими є можливі додаткові витрати (доставка, монтаж тощо)? який буде дохід від продажу нині діючих об'єктів, якщо треба їх замінити? яку суму податків доведеться сплатити від продажу нині діючих об'єктів?

Велике значення має економічне обґрунтування інноваційно-інвестиційного проекту, пов'язаного з новими капітальними вкладеннями. У практиці планування капітальних вкладень існують певні показники, які дають можливість приймати рішення щодо інвестиції в інновації: період окупності інвестицій, середня ставка доходу, чиста теперішня вартість, індекс рентабельності (прибутковості), внутрішня ставка доходу, гранична ставка.

Період окупності інвестицій — це кількість років, потрібних для покриття всіх витрат на інвестиційний проект. Якщо період окупності прийнятний для підприємства, проект буде схвалено. При порівнянні двох або більше проектів, перевага надається проектам з коротшим періодом окупності.

Наприклад, прийнятний для підприємства максимальний період окупності - чотири роки. Нехай протягом наступних шести років проект даватиме щорічні грошові надходження - 25 тис.грн., початкові інвестиції становлять 90 тис.грн. Підрахунок показує, що за чотири роки буде отримано 100 тис.грн. (4 роки * 25 000 гривень).

Таким чином, проект треба схвалити, оскільки початкові інвестиції у проект скуповуються менше ніж за чотири роки. При прогнозуванні рівномірних надходжень період окупності розраховується як відношення суми первісних інвестицій до річної суми грошових надходжень.

Наприклад, підприємство «Дента» планує для виготовлення нової продукції придбати обладнання вартістю 180 тис.грн. [130]. Щорічні грошові надходження очікуються в сумі 60тис.грн. Отже, період окупності для розглядуваного проекту дорівнюватиме: 180 тис.грн. : 60 тис.грн. = 3 роки.

Розглянемо варіант, коли грошові надходження неоднакові в різні роки (табл. 7.1).

Таблиця 7.1 - Надходження грошових коштів

Рік	Сума грошового потоку, (грн.)	Залишок невідшкодованої суми інвестицій на кінець року, (тис.грн.)
0	-	180
1	90	90
2	78	12
3	48	-

З наведеного виходить, що період окупності в даному випадку охоплює два роки і частину третього року. Визначимо яку саме частину:

12 тис.грн. : 48 тис.грн. = 0,25 року.

Таким чином, період окупності становить два роки і три місяці. Розрахувати період окупності нескладно. Проте цей показник, попри свою простоту, має недолік: він не враховує зміни вартості грошей з часом, а також грошових надходжень в роки, наступні після періоду окупності.

Середня ставка доходу — це простий бухгалтерський показник, який відтворює прибутковість проекту. Суть методу полягає в порівнянні чистих доходів з початковою вартістю проекту. Для цього суму всіх майбутніх чистих доходів ділять на суму середніх інвестицій.

Наприклад, початкові інвестиції становлять 120 тис.грн Передбачається у наступні чотири роки отримати такі чисті доходи: 1-й рік — 12 тис.грн.; 2-й рік - 15 тис.грн.; 3-й рік — 20 тис.грн.; 4-й рік — 25 тис.грн.

Визначимо середню ставку доходу.

1. Середній чистий дохід: (12,0 +15,0+20,0+25,0) : 4=18 (тис.грн.).

2. Середні інвестиції: 120 тис.грн. : 2 = 60 тис.грн.

3. Середня ставка доходу: 18 тис.грн. : 60 тис.грн. * 100 % = 30 %.

Для спрощення розрахунків припускається, що амортизація початкових інвестицій провадиться щорічно рівномірно. Тому, щоб знайти середні інвестиції, суму початкової інвестиції ділимо на два. Однак, цей метод також має недоліки: він зовсім не враховує зміну вартості грошей з часом, ігнорує амортизаційні відрахування як джерело грошового потоку.

Чиста теперішня вартість — це різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень та вартістю початкової інвестиції. Щоб визначити чисту теперішню вартість проекту капітальних вкладень, потрібно майбутні грошові надходження дисконтувати за допомоги відповідної ставки дисконту. Потім знаходять різницю між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень і теперішньою вартістю первісної інвестиції. Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків, очікуваних від інвестиції, вища за початкову вартість інвестиції, то проект варто реалізувати, оскільки він забезпечить підприємству отримання прибутку.

Якщо, навпаки, теперішня вартість майбутніх грошових потоків нижча за початкову вартість інвестиції, то проект слід відхилити, тому що він не забезпечить інвестору прибуток.

Наприклад, підприємство «Атлас» розглядає варіант інвестування в проект, який за п'ять років принесе грошові доходи: 5 тис. грн.; 4 тис. грн.; 4,5 тис. грн.; 3 тис.грн.; 2 тис.грн. відповідно. Чи рекомендували б ви підприємству цей проект, якщо розмір його дисконту - 15 %, а початкова інвестиція – 10,5 тис.грн.? Розрахуємо теперішню вартість грошових потоків, використовуючи дані таблиці 7.2 і таблицю теперішньої вартості [130].

Щоб визначити чисту теперішню вартість, від загальної теперішньої вартості грошових потоків віднімаємо суму початкової інвестиції.

12,915 тис. грн. – 10,5 тис.грн. = +2,415 тис.грн.

Значення чистої теперішньої вартості додатне, отже, проект рекомендується для підприємства. Методика визначення чистої теперішньої вартості має певні переваги у порівнянні з двома вищезгаданими. По-перше, ця методика враховує зміну вартості грошей з часом. По-друге, розрахунки проводяться виходячи з грошових потоків, а не з чистих доходів. Грошові потоки (чисті доходи + амортизація) включають в себе амортизаційні відрахування.

Таблиця 7.2 - Обчислення теперішньої вартості грошових потоків

Рік	Грошовий потік, ( тис.грн..)	Фактор дисконту	Теперішня вартість, (тис.грн..)
1	5	0,870	4,35
2	4	0,756	3,024
3	4,5	0,653	2,961
4	3	0,572	1,716
5	2	0,432	8,64
Разом теперішня вартість			12,915
Первісна інвестиція			10, 5
Чиста теперішня вартість			2,415

Індекс рентабельності (прибутковості) — відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків до початкової вартості інвестиції. Цей коефіцієнт використовується як засіб розміщення проектів за спадаючою їх привабливістю. Якщо коефіцієнт прибутковості має значення більше одиниці, то проект рекомендується до використання. Проект з індексом прибутковості меншим за одиницю відхиляється.

Наприклад, підприємство «Прогрес» планує інвестування проекту з майбутніми щорічними грошовими потоками [130]: 1-й рік - 4 тис. грн; 2-й рік - 3 тис. грн.; 3-й рік - 2,9 тис. грн. Початкові інвестиції- 15 тис. грн., дисконт- 10%. Застосувавши індекс прибутковості, треба визначити, чи варто вкладати інвестиції в цей проект. Розрахуємо теперішню вартість грошових потоків, використовуючи дані таблиці 7.3 і таблицю теперішньої вартості ануїтету.

Таблиця 7.3 - Дані підприємства «Прогрес»

Рік	Грошовий потік, тис.грн.	Фактор дисконту	Теперішня вартість, тис.грн.
1	4	0,909	3 ,636
2	3	0,826	2 ,478
3	2, 9	0,751	2, 177
Разом теперішня вартість проекту			8 ,291

Теперішня вартість проекту становить 8,291 тис.грн. Визначимо індекс прибутковості, розділивши теперішню вартість проекту на суму початкової інвестиції: 8,291 тис.грн. : 15тис. грн. = 0,55. Оскільки значення коефіцієнта менше одиниці, то даний проект не рекомендується інвестувати.

Внутрішня ставка доходу визначається як ставка, що врівноважує початкову інвестицію з теперішньою вартістю майбутнього грошового потоку. Іншими словами, це розмір (ставка) дисконту, до якого теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковій інвестиції, а чиста теперішня вартість майбутніх грошових потоків-нулю.

Гранична ставка - це ставка, нижче якої проекти відхиляються. Визначають граничну ставку, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту. Після цього планують грошові потоки і розраховують внутрішню ставку доходу. Якщо вона вища за граничну ставку, то проект рекомендується для інвестування.

Наведемо приклад. Початкова інвестиція дорівнює 20,5 тис.грн. Щорічні грошові потоки плануються в обсязі 5 тис.грн. протягом шести років. Щоб визначити внутрішню ставку доходу спочатку вираховуємо розмір дисконту, для якого теперішня вартість грошового потоку за шість років дорівнюватиме початковій інвестиції – 20,5 тис. грн. Цей показник і буде внутрішньою ставкою доходу. Для того, щоб її визначити, поділимо вартість початкової інвестиції (20,5 тис. грн.) поділити на 5 тис.грн. і одержимо 4,1. В таблиці теперішньої вартості знаходимо значення факторів теперішньої вартості. Визначаємо, що 4,1 — це значення фактора теперішньої вартості за ставки 12% для шести періодів. Ця ставка і є внутрішньою ставкою прибутковості проекту.

Перевага використання методу внутрішньої ставки доходу полягає в тому, що він враховує зміну вартості грошей з часом, тобто є більш точним і реальним. Однак, він більш трудомісткий, особливо, коли щорічні грошові потоки неоднакові. У такому разі внутрішня ставка доходу визначається методом підбору чисел.

Припускаємо, що умовна компанія «Зірка» інвестувала в один із своїх стратегічних господарських підрозділів (далі - СГП «X») 100 млн грн.. для того, щоб цей підрозділ перетворився з «важкої дитини» на «зірку».

У підсумку СГП «X» не тільки з'їв всі 100 млн грн, але й завершив звітний рік зі збитками у 20 млн. грн., хоча в моделі ВСG перемістився у зіркову зону - став лідером у привабливій зростаючій галузі [36, с. 238-242].

З фінансового погляду наслідки стратегії пересування СГП «X» у зіркову зону є негативними, оскільки прямої віддачі від проекту немає і грошовий потік негативний. Зі стратегічного погляду ситуація протилежна: процес реалізації стратегії оцінюється позитивно, оскільки мети досягнуто.

Це протиріччя пояснюється просто: горизонт фінансового і стратегічного планування суттєво відрізняється. Якщо для фінансового планування основний часовий період - один рік, то стратегічне планування може визначати цілі на декілька років уперед.

Тому навіть якщо СГП «X» у звітному році отримав збитки і, можливо, буде збитковим ще два-три роки, зі стратегічного погляду це цілком прийнятно. Звичайно, у випадку якщо підрозділ за цей час добре зміцнив свої позиції і став домінуючим лідером.

Отже, для стратегічного аналізу найважливіших інвестиційних проектів необхідно застосовувати підходи відмінні від методу чистої поточної вартості чи терміну окупності.

Одним з альтернативних методів стратегічного аналізу є оцінка ринкового (або іншого) результату інвестиційного проекту за допомоги ймовірних підходів, зокрема, ланцюгів Маркова і матриць переходу системи.

Розглянемо запропоновану методику на прикладі вже згаданої компанії «Зірка», яка розробила інвестиційний проект для свого СГП «X» з метою перетворення його на зірку: ринкового лідера відповідно до моделі ВСG.

Нехай перспективна (очікувана) позиція підприємства оцінюється за трьома рівнями: 1 -й рівень (висока оцінка): «зірка - домінуючий лідер»; 2-й рівень (середня оцінка): «зірка - один із лідерів»; 3-й рівень (низька оцінка): «важка дитина».

З метою формалізації введемо такі умовні позначення: А 1 — висока оцінка, А ₂ — середня оцінка, А 3 — низька оцінка.

Користуючись термінологією теорії ймовірностей, можна стверджувати, що становище системи (у нашому випадку ринкові позиції СГП «X») А , А ₂, А утворюють повну групу несумісних між собою подій, кожна з яких має свою ймовірність. Відомо, що сума ймовірностей подій А ₁, А ₂, ... , А , що утворюють повну групу, дорівнює одиниці. Оскільки ми розглядаємо лише три події (ринкові позиції), то п = З, а наведене вище правило може мати такий вигляд:

Р(А ₁+А ₂ +А ₃) = Р (А₁) + Р(А ₂) + Р(А ₃) = 1 (1.1);

де: Р(А ₁+А ₂ +А ₃) - імовірність появи однієї з несумісних подій

(досягнення однієї з альтернативних позицій у моделі ВСG) А₁, А ₂

або А ₃;

Р(А₁), Р(А ₂), Р(А ₃) - імовірності виникнення подій (досягнення позицій)

А₁, А₂, А ₃ відповідно.

Оцінки А₁, А₂, А_3, в принципі, можуть виникати в різній послідовності протягом періоду, який підлягає дослідженню, тобто СГП «X» може здійснити довгу подорож «полями» матриці ВСG або іншої матриці, обраної для аналізу. Найкраща ситуація для СГП «X» - це послідовність А ₃ – А₁, тобто перетворення з «важкої дитини» на домінуючу «зірку», але на практиці можуть бути й інші послідовності: А₃-А₂ , А₃-А₃, А₃-А ₂-А₁, А₃-А₁-А₂ і т.д.

Для того, щоб визначити імовірність успішної реалізації стратегії, розробленої для СГП «X» (формальний запис послідовності зміни позицій А3 — А1), можна використати «ланцюги Маркова», які досить грунтовно описані в науковій літературі з теорії ймовірностей і математичної статистики.

Ланцюги Маркова дозволяють розглядати зміну структури сукупності як імовірнісний процес: імовірність знаходження одиниці у тому чи іншому становищі на даний час визначається характером розподілу ймовірностей знаходження її в окремих становищах протягом минулих періодів та ймовірності зміни цих становищ до теперішнього моменту часу або етапу розвитку.

«Ланцюгом Маркова» називають послідовність випробувань, в кожному з яких система приймає тільки одне з k становищ певної групи, причому умовна ймовірність рij(s) того, що в s -му випробуванні система буде знаходитися в становищі j за умови, що після (s-1)-го випробування вона знаходилася в становищі і, не залежить від результатів інших, раніше проведених випробувань. Для того, щоб спростити приклад, ситуацію, коли s > 1 , розглядати не будемо. Це означає, що перехід від однієї ринкової позиції до іншої відбувається за один крок, тобто протягом певного періоду оцінка об'єкта дослідження (ринкової позиції СГП «X») і може змінюватися лише один раз.

Тому умовні імовірності рij(s) можна записувати як рij і визначати як перехідні імовірності того, що позиція СГП «X» (яка може бути визначена для будь-якого періоду) в наступному періоді зміниться на оцінку j. Умовні імовірності рij виникнення незалежних подій А1, А2, А3, що належать до певної групи, можуть бути визначені емпіричними або експертними методами. У позначенні рij перший індекс вказує номер попередньої, а другий - наступної ринкової позиції СГП «X».

Наприклад, р₃₁ - імовірність переходу з позиції А₃ в позицію А1, за визначений час. Сукупність перехідних ймовірностей утворює так звану матрицю переходу. Для даного прикладу випадку, коли ми розглядаємо лише три ринкові позиції (А_1, ,А₂, А₃), це буде квадратна матриця розміром 3*З (сума імовірностей по кожному рядку матриці повинна дорівнювати 1) (табл. 7.4):

Таблиця 7.4 – Імовірна матриця переходу

	Р11	Р12	Р13
р =	Р21	Р22	Р23
	Р31	Р32	Р33

Припустимо, що для СГП «X» підприємство «Оріон» побудовано певну матрицю переходу системи (табл.7.5):

Таблиця 7.5 – Матриця переходу СГП

	0,5	0,3	0,2
Р «х» =	0,2	0,3	0,5
	0,6	0,3	0,1

Нас найбільше цікавить третій рядок матриці, в якому вказно ймовірності переходу з позиції А3 в позиції А₁ (р₃₁ = 0,6), А2 (р ₃₂ = 0,3) і А₃ (р₃₃ = 0,1). Отже, ймовірність успішної реалізації наміченої щодо СГП «X» стратегії (перетворення «важкої дитини» на «домінуючу зірку») становить 60%, імовірність часткового успіху (перетворення на «зірку - одного з лідерів») - 30%, імовірність поразки («важка дитина» не зможе поліпшити позицію) - 10%. В цілому, розподіл ймовірностей досить сприятливий для того, щоб спробувати реалізувати стратегію зростання.

Наведена вище матриця переходу системи аналогічно могла б застосовуватися тоді, коли початкова позиція СГП «X» була б іншою. Можуть змінюватися також кількість і зміст позицій включених у процес аналізу, Наприклад, можна побудувати матрицю переходу для всіх чотирьох позицій моделі ВСG розміром (4 * 4).

Процедуру стратегічного аналізу, побудовану на використанні ланцюгів Маркова і матриць переходів, найкраще виконувати за допомоги комп'ютера. Наприклад, у середовищі електронних таблиць - МS Ехсеl, Lotus 1-2-3 та ін. Найбільший недолік запропонованої методики - це не складність обчислень, а невизначеність щодо перехідних ймовірностей, яку потрібно якось долати. Найкраще це можна зробити за допомоги експертних методів дослідження, поєднаних з ґрунтовним аналізом ретроспективної інформації за минулі роки.