9. Національно-демократична держава в контексті громадянського суспільства

За своєю природою громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, національного самовизначення, набуття державою ознак правової держави. Перетворення громадянського суспільства в опозицію до держави не є загальним явищем і доконаним історичним фактом. Скоріше мова йде про можливості активного співробітництва між двома аспектами однієї соціальної дійсності.

За умов панування ідеологічного тиску держава домагається, щоб суспільство, зокрема його інституції, проводило комунікативні взаємодії на основіспільного світогляду, який покликаний організовувати в населення інтегральне бачення цінностей і перспектив. Незважаючи на панування інтегрального типу світогляду, наприклад, шовіністичного, суспільство може бути асоціальним і не мати структурної цілості поза державними органами впливу. Ідеологічно окреслений світогляд, що є основою єдності, фактично підмінює загальнокультурні чинники національною суверенітету державно-бюрократичними й підтримує систему влади, а не суспільства. Послаблення державної влади викликає посилення опозиції до неї з боку суспільства, проте зворотної залежності немає: опозиція автоматично не посилюється в міру розвитку авторитаризму влади, і суспільна опозиційна ініціатива не обов'язково послаблює владу, коли остання діє в демократичному режимі. Тут просто не спрацьовує морально-етична взаємозалежність. Дієвою є система залежностей, детермінованих турботою про виживання, тобто про добробут. Характерною рисою асоціального суспільства є маніпулятивний тип людини-конформіста, яка за певних обставин тиску поступається будь-якими цінностями заради життя. Інша назва асоціального суспільства – суспільство з маргіналізованою системою взаємин і комунікацій, зведених до формальних потреб повсякденного існування.

Стати поза інтегральним світоглядом означає, по суті, стати в опозицію до держави й суспільства. Неприйняття інтегрального погляду передбачає щонайменше створення інакшого світоглядного поля стосунків. Кроки до нового дискурсу є першими й головними в напрямку демократичних ініціатив та змін у суспільстві. Вони насамперед відбуватимуться у сфері нарощення горизонтального типу стосунків і відносин, що створюються навколо примноження міри індивідуальної свободи людини. Тенденція до нарощення взаємин, стосунків і відносин довіри здійснюється як громадянський поступ і фіксується у відповідній світоглядно-моральній практиці⁷¹.

У

Тільки... інтегральна, всестороння праця зробить нас справді чимось, зробить нас живою одиницею серед народів. Бо ані фіра книжок самих сего не зробить, ані копиця брошур самих, ані підкопи послів самих, ані Академія наук сама ... Треба всього сего, але треба всьою, на всі боки, щоб ми справді росли органічно!...

І.Франко

продовж української історії склалися дві конфліктні етичні інтенцїі: свободи й автентичності та залежності й підлеглості. У межах обох інтенцій існують добровільні іціативи, які можуть вивершуватися створенням тих чи інших організацій, але характер взаємодії членів організацій та їхні очевидні і приховані наміри різні. В іншому випадку скоріше йдеться про дію чинників примусу, аніж свободи. Самоорганізована соціальна група в умовах домінування залежно-підлеглих відносин у суспільстві неминуче виявляє свою активність (прагнучи уникати державного контролю) у незаконних формах. Покора й пасивність більшості населення, яке скуте усталеними клієнтальними відносинами та структурами, є підгрунтям для криміналізації відносин і зростання організованої злочинності навколо посилення окремих осі6 за рахунок насильства та олігархізації капіталів. Проте мафіозні групи залежні не так від сла6кості суспільства, як від сла6кості держави. Унаслідок сла6кості державно-правового регулювання суспільних відносн утворюються девіантні компенсаційні владні угруповання мафіозного типу.

Одночасно тоталітарна держава, що запроваджує репресивні форми впливу, поширює мережу каральних органів та установ і сама перетворюється у криміналізовану структуру стосовно 6ільшості населення. І в одному, і в іншому випадку суть політичної влади (держави) вказує на її неавтентичність щодо суті громадянського поступу суспільства (поступ здійснюється в контексті ідентифікації дискурсу свободи й автентичності) або ж за відсутність такого взагалі. В Україні соціальна інтенція дискурсу свободи й автентичності, що ідентифікується і розгортається через цінності громадянського поступу й демократії, здійснювалася зокрема в контексті виборювання українського (україномовного) соціокультурного життєвого світу. Обидві соціальні інтенції склалися в контексті власне української соціальної історії і функціонують як властиві для неї дві дискурсивно набуті, а не привнесені етичності⁷².

Українське суспільство упродовж віків, пере6уваючи під різними державними утвореннями, зберігало єдність не завдяки владі, а всупереч їй. Основою народної солідарності була відносно стала тенденція громадянського поступу, поєднана з відповідною етичністю, традицією та соціально-культурним дискурсом. За століття іноземного панування в Україні нагромадився певний громадянський потенціал самоврядування та його культурно-дискурсивного за6езпечення. Забезпечення цього дискурсу здійснювала національна ідея, яка постає як органічне поєднання національного відродження з національним державотворенням, як ідея Вітчизни всіх її громадян, як така, що здатна поєднати всіх їх у єдиний, неподільний всеукраїнський соціум, для якого органічна єдність патріотизму та демократії є надійним фундаментом майбутнього громадянського суспільства⁷³.

Відродження української державності у ХХ ст. спиралося на традицію українського народоправства і стверджувалося в таких соціальних перетвореннях, які набували національно-історичної перспективи. Очевидно, що на шляху до розвитку демократії в Україні багато важитиме перспектива вкорінення громадянського суспільства. Проте дійсність такої перспективи не може 6ути відокремлена й ізольована від набутих історико-культурних елементів громадянського поступу, зафіксованих демократичними цінностями власне української соціальної і політичної культури. Вони зберігають свій вплив і значення передусім у дискурсивних практиках прагнення індивідів до свободи. Адже просте «перенесення на український грунт деяких західних чи глобальних стандартів є не тільки недостатнім, а й безсилим. Адже сучасні західні суспільства мають свої проблеми, без урахування яких сучасний наш вибір буде дуже обмеженим у своїх перспективах: він зведеться до nростого наслідування. Тільки поєднання універсальних етичних, правових, наукових, економічних стандартів з відродженням української самобутньої культури є тією стратегією, яка відкриває надійну перспективу моральному та духовному відродженню »⁷⁴.

Спостерігається також процес взаємодії державотворення в Україні зі збереженням української соціокультурної ідентичності. Саме формування культурної ідентичності України збігається з процесом її ж громадянського розвитку. Доки державотворення в Україні не поєднається з цінностями її громадянського поступу, державні інституції матимуть квазіхарактер, а суспільство залишатиметься під дією чинників маргіналізації. Урешті-решт таке квазідержавне утворення буде поглинуте державою, яка подолає антагонізм із соціокультурним дискурсом. За такої соціально-політичної тенденції перспектива правдивого громадянського суспільства в Україні залишатиметься примарною. Мова йтиме не про нагромадження соціального капіталу, довіри, солідарності й взаємодоповнюваності соціальних та етнічно-культурних груп. Навпаки, суспільну єдність забезпечуватиме «єдинодержава» на основі національної ідеї, що поглиблюватиме політичний характер взаємозв'язків.

Г

Національність як сукупність ознак, властивих певному числу індивідів, є умова їх асоціацій між собою, зруйнувати яку означає розбити спільноту на атоми і ослабити кожний індивід зокрема і всі разом; ослаблювати і розбивати окремі спільноти означає ослаблювати і розбивати загальну.

М.Драгоманов

ромадянське суспільство не може бути обмежене ні неурядовими організаціями, ні мережею відносин між організаціями поза держ:авним контролем, ні економічною чи ринковою сферою, ні соціальними структурами, що складаються в процесі самоврядування. Громадянське суспільство – дуже складне явище; воно існує в стані процесуальності, підлягає змінам і пов'язане з дискурсивними, інтелектуальними й культурними практиками. Значення громадянського суспільства – культурне, політичне, соціальне, гуманістичне – полягає в його впливах на особистість, під час формування її свідомості – вільної і незалежної.

Громадянське суспільство створює реальні умови для міжнаціонального діалогу, формування духу поваги, взаєморозуміння, співробітництва між: представниками всіх етнічних спільнот країни. Тільки завдяки цьому стає можливим етнокультурний плюралізм, який виступає не як генератор розколу й протистояння в суспільстві, а як дієвий фактор взаємозбагачення всіх його складників. Принципово важливим при цьому є розуміння того, що «тільки єдність національних і громадянських процесів веде до народження держави, в котрій перші і другі утверджують себе в універсальній загальності. В такий спосіб громадянське суспільство стає нацією, нацією громадянською, державною, а абстрактна, формальна держава вивищується до рівня національної правової держави»⁷⁴.

На цих засадах можна відокремити державу від суспільства, розглянути її як специфічне соціальне явище, як особливий політичний інститут, який виконує певні службові функції щодо суспільства. Це дає змогу визначити реальні можливості державно-владного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності, забезпечити підконтрольність державних інститутів суспільству і, насамперед, громадським об'єднанням. Саме в них громадянське суспільство опредметнюється і структурується, набуває внутрішнього устрою і зовнішньої форми свого існування. Таке ж притаманне значення філософії й світогляду людиноцентризму. Тим самим створюється соціально-політичне й культурне підгрунтя для розвитку національної ідеї як політичної категорії, здатної об'єднувати людей задля досягнення спільної мети. Адже проблема громадянського суспільства для України – це, окрім усього, ще й проблема незворотності державного реформування, зміст якого полягає в побудові суспільного устрою на засадах демократичності, громадянських свобод та людиноцентризму.

ПРИМІТКИ

1. Канак Ф. Національне буття й національна ідея // Філософські студії. – К., 1998. – С. 50.

2. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – Львів, 2003. – С. 359.

3. Parsons Т. The System of Modern Societies. – Englewood Cliffs, NY: Printice Наll, 1971. – Р.24.

4. Канак Ф. Національне буття й національна ідея. – С. 51.

5. Parsons Т. The System of Madern Socities. – Р. 28.

6. Ibid. – Р. 31.

7. Черниш Н. Й. Соціологія. Курс лекцій. – Львів, 1998. – С. 70.

8. Хабермас Ю. Демократия, разум, нравственность. – М., 1995. – С. 219.

9. Там само. – С. 201.

10. Грецко П. К. О мнимой смерти человека в постмодернизме // Личность. Культура. Общество. – 2006. – С. 106.

11. Там само. – С. 102.

12. Хабермас Ю. Демократия, разум, нравственность. – С. 223.

13. Фливбьерг Б. Хабермас и Фуко: мыслители для гражданского общества // Вопросы философии. – 2002. – № 2. – С. 142.

14. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних перпретаціях. – С. 376.

15. Там само.

16. Канак Ф. Національне буття й національна ідея. – С. 50.

17. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 374.

18. Там само. – С. 376.

19. Там само. – С. 377.

20. Там само.

21. Канак Ф. Національне буття й національна ідея. – С. 51.

22. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 379.

23. Гайєк Ф. А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії. – Т. І-ІІІ. – К., 2000. – С. 179.

24. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 380.

25. Там само. – С. 383.

26. Там само. – С. 386.

27. Gellner Е. Plough, Smord and Book. Тhe Structure of Human's Нistory. – Chicago, 1988. – Р. 77.

28. Ibid. – Р. 81.

29. Кін Дж. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення. – К., 2000. – С. 82.

30. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 386.

31. Там само. – С. 389.

32. Там само. – С. 390.

33. Там само. – С. 393.

34. Гірц К. Інтерпретація культур. – К., 2001. – С. 79.

35. Етносоціальні трансформації в Україні. – К., 2003. – С. 148.

36. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С.385.

37. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: Проблеми самоорганізації: В 2 т. – К., 2003. – Т. 1. – С. 380-445.

38. Там само.

39. Етносоціальні трансформації в Україні. – С. 165.

40. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 404.

41. Канак Ф. Національне буття й національна ідея. – С. 51.

42. Єрмоленко А. Морально-етична легітимація політики за доби модернізації суспільства // Філософсько-антропологічні студії '2000. Європейський вектор та основні цінності української гуманістики. – К., 2000. – С. 162-163.

43. Данилів В. Ю. Солідарність і солідаризм. – К., 2000. – С. 91.

44. Єрмоленко А. Морально-етична легітимація політики за доби модернізації суспільства. – С. 1б7.

45. Паточка Я. Єретичні есе про філософію історії. – К., 2001. – С. 349.

46. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 430.

47. Етносоціальні трансформації в Україні. – С. 147.

48. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. – К., 2001. – С. 73.

49. Там само. – С. 79.

50. Бекешкіна І. Соціально-економічні орієнтації населення Півдня і Сходу України // Політичний портрет України. – 1994. – № 9. – С. 15.

51. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 435.

52. Гойтейн Ж. Д. Евреи и арабы. – М., 2001. – С. 8,13.

53. Бочковський О. Вступ до націології // Генеза. – 1996. – № 1 (4) – С. 88.

54. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 438.

55. Андерсон Р. Дискурсивне походження диктатури і демократії // Універсум. – 2003. — № б, 7. – С. 39-45.

56. Там само. – С. 442.

57. Там само. – С. 443.

58. Канак Ф. Національне буття й національна ідея. – С. 53.

59. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. – С. б3.

60. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 445.

61. Там само. – С. 447.

62. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. – К., 1999. – С. 78.

63. Патнем Р. Д. Творення демократії. – К., 2001. – С. 215.

64. Етносоціальні трансформації в Україні. – С. 151.

65. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 451.

66. Там само. – С. 453.

67. Ле6іна В. Г. Генезис філософії української ідеї // Collegium: Международный научный журнал. – 2005. – № 21. – С. 202.

68. Драгoманов М. П. Вибране. – К., 1991. – С. 294.

69. Левіна В. Г. Генезис філософії української ідеї. – С. 204.

70. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – С. 469.

71. Там само. – С. 471.

72. Там само. – С. 472.

73. Лісовий В. Феномен громадянства // Культура – ідеологія – політика. – К., 1997. – С. 214.

74. Пасько Я., Пасько І. Громадянське суспільство і національна ідея. – Донецьк, 1999. – С. 5-6.