Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
В.Г. Кремень Філософія національної ідеї.doc
Скачиваний:
70
Добавлен:
29.10.2018
Размер:
10 Мб
Скачать
☆

2. Глобальні проблеми сучасності: економічний аспект

Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу й характеру, із них можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і та 70-і роки XX ст. звернули увагу визначні мислителі, як О. Тоффлер, Д. Медоуз, П. Кеннеді та інші: обмеженість ресурсів, перенаселення планети, порушення еко­логічної рівноваги, інтернаціоналізація господарського життя, політики, науки, культури, розвиток науково-технічного прогресу, глобальна комп'ютеризація тощо.

Глобальні проблеми стосуються всього людства, інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків. Вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загострення можуть загрожувати самому існу­ванню людської цивілізації. Для свого вирішення вони вимагають співпраці в загальнопланетарному масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед гло­бальних проблем частіше за все фігурують проблеми миру та роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, вико­ристання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору, гумані­тарна та ін.

Уважний погляд на них дає змогу помітити, що глобальні проблеми тісно взаємопов'язані, зокрема, енергетична й сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна з духовно-куль­турною і т. д. Тому аналіз цих проблем, не кажучи вже про пошуки шляхів їхньою розв'язання, є складною науковою задачею. Підходи до аналізу причин виникнення самого кола цих проблем, наслідків і шляхів їхнього вирішен­ня постійно видозмінюються.

На початку XXI ст. склалася приблизно така класифікація глобальних проблем: політичні й соціально-економічні проблеми (збереження миру та запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стій­кість розвитку світової спільноти); проблеми, пов'язані з природно-еконо­мічним розвитком (екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, проб­лема збереження клімату, проблеми Світового океану і т. д.); соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питання куль­тури, освіти й охорони здоров'я); змішані проблеми, виникнення і невирішеність яких може призвести до масової загибелі людей (воєнні та регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха); наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних галузях та ін.).

Варто зазначити, що в розумінні, класифікації та ієрархії пріоритетних глобальних проблем відбуваються істотні зміни. Деякі автори вважають, що на першому місці серед глобальних проблем, як і раніше, залишається питан­ня запобігання ядерній війні, інші на перше місце ставлять екологічну пробле­му, треті — демографічну, продовольчу або проблему подолання відсталості розвитку ряду країн світу. Очевидно, що всі ці проблеми можна назвати пріо­ритетними, оскільки всі глобальні проблеми стосуються виживання людства. Вони породжені різними чинниками, поява яких пов'язана передусім з інтер­націоналізацією господарського життя. Тому глобальні проблеми є об'єктом досліджень в галузі світової економіки, соціології, права, політики, біології, філософії, географії, екології, океанології та ін. Сьогодні почала розвивати­ся геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем на трьох послідовних рів­нях — глобальному, регіональному та на рівні країни.

Загострення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій для їхнього вирішення, необхідність спільного вироблення оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протис­тояти цьому виклику, лише об'єднавши зусилля і ресурси, бо розв'язання гло­бальних проблем вимагає величезних витрат. За деякими оцінками, щорічні витрати на це повинні складати приблизно 1 трлн дол. Знайти такі значні кош­ти досить складно для людства, оскільки наприкінці другого тисячоліття річ­ний світовий валовий продукт склав близько 30 трлн дол. Тому можливості розв'язання глобальних проблем залежать від визначення їхньої пріоритет­ності при розподілі фінансових коштів. Саме ці питання вимагають особливо пильної уваги. Глобальні проблеми не можна вирішити швидко й на рівні окремих країн. Необхідний

Саме ці питання вимагають особливо пильної уваги. Глобальні проблеми не можна вирішити швидко й на рівні окремих країн. Необхідний єдиний між

єдиний міжнародний механізм їхнього вирі­шення і регулювання, визначення міжнародних правових і еконо­мічних норм. Великі надії в розв'язанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, COT, регіональні та галузеві орга­нізації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулю­вання міжнародних економі-чних відносин.

В основі рушійних сил глобалі­зації лежать декілька чинників, що належать до провідних сфер су­часного життя. По-перше, це еко­номічний чинник. Величезна кон­центрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фі­нансових груп, які у своїй діяльності дедалі більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світо­вий економічний простір). По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають дедалі прозорішими, дають усе більше можливостей для свободи пересування. По-третє, міжнародний чин­ник. Динаміка глобалізації пов'язується з датами великих міжнародних подій. Так, називають три події, які стимулювали процеси глобалізації. Це, переду­сім, конференція Європейських співтовариств у Люксембурзі 1985 p., яка прийняла Європейський акт (набрав чинності 1987 p.), у якому проголошено чотири свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу. Також це конференція ГАТТ у Пунта-дель-Есте в 1986 p., на якій було відкрито Уруг­вайський раунд переговорів (про зниження тарифів та інших обмежень у тор­гівлі). І нарешті, це возз'єднання Німеччини й ліквідація РЕВ і організації Вар­шавського договору.

Серед причин, що прискорили процеси глобалізації, — закінчення «хо­лодної» війни й подолання ідеологічних розбіжностей між Сходом і Захо­дом, які не лише розколювали Європу, а й стосувалися так чи інакше всього гніту. По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту та зв'язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів. По п'яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв сприяє мобільності людей в геогра­фічному, духовному й емоційному плані. По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналіза­ції економічної діяльності5.

Перше питання, яке виникає у зв'язку з цим, звучить так: до якої міри ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим гучним словом, яке називає, по суті, те ж саме, що вже давно звалося «інтернаціоналізацією гос­подарського життя» і використовувалося для характеристики розвитку між­народних економічних зв'язків ще наприкінці XIX — на початку XX ст.? Мож­на натрапити на твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище. При цьому робляться посилання навіть на Давній Рим, під егідою яко­го знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське об'єднання в середні віки і комуністичний рух із гаслом об'єднання всіх трудящих світу. Новим, із цієї точки зору, постає лише нинішній масштаб цього процесу, який уперше набрав дійсно всесвітнього, глобального характеру. Останнє твер­дження є справедливим, але вирішальне значення мають не кількісні, а якісні параметри.

У чому ж полягають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони від того, що відбувалося в цій сфері 100 років тому? Ці відмінності справді вражають. Варто зазначити, що раніше міжнародні економічні зв'язки розвивалися пере­важно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, австрій­ської, голландської, російської, іспанської, фактично й американської), що сформувалися до того часу, і лише потім — між самими метрополіями.

Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами й лише потім захоплюють країни, що розвиваються (у минулому у своїй більшості — колоніальні володіння).

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між: метрополіями та ко­лоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари. Сьогодні ж основні напрямки й товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарообіг між найрозвинуті­шими країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковомісткі технології, високотехнологічні вироби та ін. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, основана на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.

У подальшому основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціо­нальні корпорації. Міжнародна торгівля як така значною частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіями в інших країнах чи між різними філіями), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В ос­нові цієї торгівлі дедалі частіше лежать не разові комерційні операції, а дов­гострокові виробничі зв'язки па базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т. п. Ця загальна тенденція, хоча й меншою мірою, простежується і в еконо­мічних зв'язках із участю країн, що розвиваються, а також країн із перехід­ною економікою.

Цілковито нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, — становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків (валютних, фондо­вих, кредитних), що визначально впливають на всю сферу виробництва й тор­гівлі у світовій економіці.

Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери та її ролі в між­народному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки переду­сім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися платежі, розрахунки, надавалися короткострокові (для покриття недостатньої ліквід­ності) і довгострокові (інвестиційні) кредити, мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках цінних паперів (облігацій як бор­гових зобов'язань і акцій як титулів власності). Поступово, однак, особливо у 80-і — 90-і pp. XX ст., ця сфера стала набувати багато в чому самостійного значення. Це перетворення, яке зумовило її величезне кількісне зростання, сталося внаслідок тих широких можливостей для суто фінансових, спекуля­тивних і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які пов'язані з цією сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 1970-і — 80-і pp. нових фінансових інструментів і операцій — так званих похідних цінних папе­рів (деривативів), насамперед ф'ючерсів і опціонів6.

В умовах нинішньої, інноваційної стадії світового розвитку, основаної на науково-технічному прогресі, однією з рушійних сил глобалізації стає міжна­родний обмін технологією. На новій технічній базі докорінно змінилися тран­спортні й комунікаційні умови світової економіки, такі важливі для розвитку міжнародних зв'язків. Автомашини, авіація, контейнерні перевезення, комп'ютерні мережі, оптико-волоконні лінії і космічний зв'язок незмірно роз­ширили можливості для переміщення на будь-які відстані людей і товарів, а також для міжнародного спілкування.

У сучасних умовах величезного значення для всієї світової економіки й особливо її міжнародного сектора набула інформація — економічна, фінан­сова, культурна, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, із розширенням загальних рамок світових ринків — товарних, фінансових, фондових, інтелектуальної власності, ринків послуг, компаній та інвестиційних проектів для прийняття рішень, особливо середньострокового й тим більше довгострокового характеру, потрібний усе біль­ший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок ін­формаційних технологій, а й ринок міжнародної інформації (різні бази да­них), яка сама по собі стає цінним, дорогим товаром, і притому таким, що швидко псується і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подіб­ного, звичайно, не було раніше.

Процеси глобалізації за своїм значенням і наслідками не обмежуються ли­ше економічною сферою. Вони впливають і на інші сторони людського су­спільства: культуру, мораль, життєві цінності, мистецтво, політичні і соціаль­ні уявлення та установки мільйонів людей. У системі глобалізованної економіки

під егідою ТНК перебу­вають і засоби масової інформа­ції: телебачення, можливості якого з появою супутникового зв'язку безмежно розширилися, видавнича діяльність, кіно- і відеовиробництво й багато чого ін­шого, навіть спорт (під час пер­шості світу з футболу в червні 1998 р. стали говорити й писати про «глобалізацію футболу», маючи на увазі залучення до цієї гри дедалі більшого числа країн (африканських, арабських та ін.)).

Суттєво, що глобалізація сьо­годні супроводиться іншим, у певному значенні аналогічним за своїм змістом, але суперечливим процесом, а саме: регіоналіза-цією соціоекономічної діяльнос­ті. Це глобалізація в обмежених масштабах, яка охоплює групу країн, що створюють об'єднання, у яких відбуваються більша або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і людей в рамках відпо­відного інтеграційного угрупо­вання.

В останні два десятиріччя XX ст. спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, у ході яких багато країн ставали дедалі більше взаємозалеж­ними й починали шукати шляхи вирішення проблем, що виходять за межі на­ціональних. Ці прагнення до спільного вирішення господарських завдань, до об'єднання зусиль для подолання труднощів регіонального чи глобального характеру привели ще у першій половині XX ст. до створення кількох десят­ків міжурядових та неурядових організацій. У другій половині XX ст. їхня кількість почала стрімко зростати й становила близько 3 тис. Із їхнім ростом виникла й нова хвиля регіональних торгових угод. У результаті цих процесів у другій половині XX ст. виник так званий «новий регіоналізм»7.

Першим представником регіоналізму нового типу було Європейське Спів­товариство (ЄС), що виникло більш як 45 років тому і яке з 1993 р. отримало назву Європейський Союз (ЄС). Його створення дало поштовх першій хвилі регіоналізму нового типу, який почав поширюватися по всьому світові. Кана­да, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгів­лі (КАРТА). США також ініціювали появу «Підприємства американської іні­ціативи», кінцевою метою якого було створення вільної торгової зони на території Північної і Південної Америки. В Азії почала успішно діяти Асоціа­ція держав Південно-Східної Азії, утворена у 1967 p., яка складалася з Азіат­ського банку розвитку, інших спілок та об'єднань. Подібні процеси мали міс­це й на інших континентах.

Перша хвиля регіоналізації, яка тривала з 1960-х до середини 1980-х років, оформлювалась у вигляді пактів між країнами, що розвивалися, або у вигляді додаткових угод, які дозволяли цим країнам брати деяку участь у діяльності Європейського Співтовариства.

Друга хвиля регіоналізації, яка сформувалася протягом двох останніх де­сятиліть XX ст., різко відрізнялася від першої. США надали їй активну під­тримку, і вона здійснювалася на ширшій основі та в умовах, коли існувало значно менше перешкод у торгівлі, ніж раніше. На цьому етапі країни, що роз­виваються, почали демонструвати своє пріоритетне бажання співробітничати з країнами «першого світу», а не об'єднувати зусилля з країнами «третього світу».

І ще один досить важливий момент, пов'язаний із роллю людського чинни­ка в умовах глобалізації. Ідеться про економічне і в той же час психологічне явище, яке називається «очікування». На очікуваннях людей, їхніх оцінках, розрахунках і прогнозах ґрунтується вся ринкова економіка. Ці очікування та оцінки завжди є в неусвідомленій, усвідомленій або навіть у суворо розроб­леній, формалізованій формі в економічній діяльності, будь то початок не­великої справи, дрібного або великого інвестиційного проекту, фінансової oпера-

ції на валютному чи фондо­вому ринку. Усе це, складаючись із оцінок і розрахунків мільйонів людей, безпосередньо впливає на їхні споживчі, інвестиційні, фі­нансові, виробничі рішення, а водночас на загальну динаміку ре­ального економічного життя8.

Із розвитком економічної діяльності в умовах глобалізації і відповідно потоків інформації, що безперервно змінюються, ці очікування та оцінки надто ускладнюються, нерідко набува­ють ірраціонального характеру й породжують або загальні панічні настрої, або невиправдану ейфорію (те й інше часом захоплює не тільки широку публіку, але й фахівців, які при цьому намагаються одержати вигоду з ситуації, що складається), які тяг­нуть за собою серйозні економічні наслідки світового масштабу.

Указані межі й особливості глобалізації носять взаємопов'язаний, ком­плексний, багаторівневий характер. У цей процес залучені сфери міжнарод­ного виробництва, міжнародного обміну, міжнародних фінансів, а за ними ве­личезне інформаційне й психологічне поле очікувань. Тут діють багатоскладові ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків, які аж ніяк не впи­суються в примітивні уявлення про «базис і надбудову». Наприклад, один із таких ланцюжків: інформація (систематична або разова, повністю чи частко­во обґрунтована чи зовсім не обґрунтована, аж до навмисної дезінформа­ції) — очікування, оцінки й розрахунки, які поступово набувають масового характеру, — переважаючі економічні рішення (споживчі, фінансові, інвести­ційні) — реальні зміни в економічному житті — нова інформація і нові очіку­вання та прогнози і т. д.

Сучасна економіка (і в національних, і в регіональних, і в глобальних мас­штабах) існує в трьох вимірах, трьох взаємодіючих «полях»: матеріальне економічне поле з відомими законами (попиту і пропозиції, витрат і прибут­ку, конкуренції і т. д.), інформаційне поле і, нарешті, поле очікувань. При цьо­му процеси глобалізації, пов'язані з величезним розширенням масштабів еко­номічної діяльності (і в територіальному, і в галузевому, і в функціональному значенні), багаторазово збільшують обсяг і ускладнюють зміст інформації, яка в безперервному pусі, а разом з тим  неминучим є накопичен­ня і зростання «шумів», спотворюючих цю інформацію. А це робить всю сис­тему відносно менш стійкою.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як будь-які процеси в ринковій економіці, усе най­суттєвіше тут ініціюється і розвивається передусім на рівні самостійних гос­подарюючих суб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціо­нальні корпорації і банки, міжнародні альянси й синдикати.

Головною особливістю глоба­лізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стра­тегічна орієнтація компаній, всес­вітня за своїм характером — будь­-то орієнтація на ринки збуту по всьому світу або на такі ж джере­ла постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різ­них країнах. Цей перелік основ­них рушійних сил глобалізації ві­дображає переважаючу (хоч і не єдину) послідовність у розвитку даного процесу: збут —

поста­чання — виробництво.

Так складається фундамент глобалізації, і в міру розвитку цього процесу він потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Якщо головне джерело й генератор гло­балізації полягає в усесвітньо орі­єнтованій стратегії на рівні окре­мих фірм і компаній, то на загальнонаціональному рівні ві­дображаються макроекономічні наслідки цього процесу, які ви­кликають ті чи інші політичні реакції, що підтримують цю тенденцію або галь-мують її. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньо-економічній політиці полягає в понятті «лібералізація». Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбува­ється протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займалася міжурядо­ва Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ), а нині (з 1995 р.) продов­жує займатися її спадкоємиця — Світова організація торгівлі (COT).

Реальність же полягає в тому, що глобалізація є об'єктивним і абсолютно неминучим явищем сучасності, яке можна призупинити засобами економічної політики (що й відбувається в ряді випадків), але не можна зупинити чи «від­мінити», бо така імперативна вимога сучасного суспільства й науково-техніч­ного прогресу. У всесвітньо-історичному масштабі це, зрозуміло, позитивний поступальний рух на шляху до подальшого економічного й соціального роз­витку, так само прогресивне в цьому значенні, як свого часу мануфактурна стадія капіталізму, а потім велика машинна індустрія, поява акціонерних ком­паній, становлення і подальший розпад колоніальної системи, формування міжнародних економічних організацій і регіональних об'єднань. Але все це, так би мовити, прогрес у стратегічній перспективі, а сьогодні у сфері поточ­них тактичних інтересів глобалізація, як і всі вищезгадані явища, здатна ви­кликати неминучі суперечності, пов'язані з явними перевагами для одних ком­паній, галузей, сфер господарства, країн і такими ж явними втратами для інших. До того ж баланс «виграшів і програшів» постійно змінюється, так що якийсь однозначний висновок тут неможливий. Можна лише відзначити пев­ну загальну й цілком зрозумілу закономірність. У періоди сприятливої еконо­мічної кон'юнктури (у рамках світової економіки загалом або окремих регіо­нів і країн) переваги глобалізації, її вигоди для більшості груп і країн відчуваються більшою мірою, а тому інтенсивніше йдуть процеси лібераліза­ції в економічній політиці.

Навпаки, у періоди криз сильніше діє принцип «кожний сам за себе», «ря­туйся, хто і як може», звідси рецидиви протекціонізму, відкат назад від до­сягнутого рівня лібералізації. Ось чому, хоч у довгостроковому плані глоба­лізація уявляється безповоротним процесом, тенденція ця розвивається і, очевидно, буде розвиватися не прямолінійно; тут на якихось відрізках можли­ві й зиґзаґи, і рухи у зворотному напрямку.

На основі усього сказаного робимо висновок, що термін «глобалізація» закономірно виник для позначення нового явища у світовій економіці, досить значущого за своїм змістом і далекосяжними наслідками, які повною мірою поки ще важко передбачити.

Звідси виникає принципове запитання, яке набуває все більшої актуаль­ності: а ми піддається взагалі сучасна світова економіка раціональному пізнанню? Напевно, до якоїсь міри піддається, але тільки до обмеженої і, швидше за все, не дуже значної міри. Ця скромна відповідь може здатися дивною на тлі тієї майже загальної перспективи; утім очевидно, доведеться дедалі частіше стикатися не тільки із захопливими досягненнями наукової думки, а й з її межами, особливо у сфері суспільних наук, до яких належить і економічна теорія.

У цих умовах цілком справедливою є характеристика ситуації, що склала­ся: сучасний світ наприкінці XX — на початку XXI ст. набув зростаючої дина­міки й ще більшої непередбачуваності свого майбутнього. Серйозні дослідни­ки та економічні оглядачі не тільки не встигають узагальнювати й професіонально реагувати на ці зміни, гнучко пристосуватися до умов, що швидко міняються, але й часто виявляються не в змозі навіть «відстежувати» і грамотно осмислювати їх. І якщо їм при цьому зрозуміло, від чого світ йде, то повної ясності про те, до чого він приходить, немає.

Під час глобалізації ще виразніше й у великих масштабах виявляється од­на з основних закономірностей в усієї ринкової економіки: жодна компанія, будь-то мала, середня, велика, жодна країна незалежно від рівня її розвитку та розмірів, жоден регіон або регіональне угруповання не займають якого незмінного, назавжди закріпленого за ними місця у світовій економіці й на шкалі життєздатності та конкурентноздатності (що багато в чому одне і те ж).

Тому не слід, з одного боку, занадто захоплюватися різними економіч­ними «чудесами», надаючи то одній, то іншій економіці титул «чуда» (його вже носили господарства Німеччини, Японії, країни ПСА, Кувейт), а з іншого — занадто засмучуватися, втрачати витримку і впадати в паніку, ко­ли чудо кінчається і настає час економічних потрясінь. Як у долях окремих людей нерідко чергуються злети й падіння, так чергуються вони і в еконо­мічних долях окремих країн. Аналогія ця тим більше справедлива, що і в то­му, і в іншому випадку піднесення і спади виявляються результатом склад­ного й часто важко передбачуваного поєднання об'єктивних і суб'єктивних чинників. Тільки щодо економіки країни цих чинників незмірно більше, ніж у житті окремої особи, так що виявити, а тим більше передбачити їх значно складніше.

Що ж до суб'єктивних чинників, то при цьому мається на увазі економічна політика тієї або іншої країни, яка здійснюється цілком конкретними особа­ми при владі. Це стосується й України.