Філософія національної ідеї

І

ЕТНОС, НАЦІЯ, МЕНТАЛІТЕТ

1. Ментальні на етнічні основu світоглядних мотивацій людини

2. Ірраціональні смисли ментальності

3. Свідомість, самосвідомість, ментальність

4. Ментальність у структурах «життєвого світу»

5. Етноментальний досвід у становленні української національної свідомості

І. Етнос, нація, менталітет

Історія розвитку духовності соціуму демонструє намагання людини подолати суперечності буття – між духовною, вільною і нетлінною сутністю людини та сутністю матеріальною, обмеженою і минущою. Одним із найважливіших чинників вирішення цього протистояння є національна свідомість, ядром якої виступає національна ідея. У єдності вони складають не просто сутність національного життя і національної культури, а ідеологію і стратегію розвитку нації. Які ж основні етапи її становлення? Що є передумовою становлення етосу національного?

1. Ментальні та етнічні основи світоглядних мотивацій людини

Утворення феномену національного відбувається в процесі взаємодії багатьох чинників – господарських, соціальних, духовно-культурних, етнічних тощо. У кожному окремому випадку визначальним стає той чи інший чинник, завдяки якому виокремлюється свідоме відношення до світу, або метатенденція суб'єктивного. У «Новій історичній школі» у Франції (Л. Ладюрі, М. Блок, Ле Гофф, Г. В. Гетц) проблема суб'єктивного розглядається як проблема ментальності¹. У цілому ментальність визначається як спосіб бачення світу, умонастрій, розумовий склад, уява або колективні уявлення. У такому випадку певна епоха – це епоха встановлених самою людиною поглядів, настроїв, прагнень, домагань. Тому конкретно-історuчна епоха – це ментальний стан людини, яка встановлює собі межі сприйняття, розуміння, привласнення та діяльності. Ментальність – це специфічний розумовий стан, до якого входять уявлення, враження від епохи, настрої, смислові конструкти. Завдяки їм людина намагається зрозуміти іншу людину, «інструменти» її досвіду, які пов'язують матеріальний стан з ідеальним. Ментальність – це і «умонастрій», і «мuслuтельна настанова», і «колектuвне уявлення», і «уявлення взагалі», і «склад мuслення». Зміст цього поняття найближче передається, коли застосовується стосовно розуміння психології людей минулих епох, розуміння даного поняття як «бачення світу», чи вужче – «способу думання». Людина може закарбувати щось у текстах, витворах мистецтва. Але без розуміння смислу, контексту, без зіставлення з нею тексти мертві, німі.

У зв'язку з цим виникає проблема істини як сполучного моменту між внутрішнім світом свідомості як такої і свідомістю індивідуальною. Не викликає заперечення усвідомлення істини як того, що нами переживається. «Істину ми сприймаємо не як емпіричний зміст... Ми сприймаємо її так само, як усвідомлюємо вид, наприклад, червоне взагалі». Тут очевидна аналогія між істинами і загальними поняттями. Якщо побудова теорій виключає їх, то вони відсутні, нереальні; якщо для відомих класів істин немає істот, спроможних розрізняти їх, тоді ідеальні можливості існування позбавлені змісту. У цьому випадку сприйняття, переживання, пізнання істини (або відомих класів істин) ніде не реалізується. Для з'ясування цього парадоксу існування та мислення проводиться аналогія: Вислови «істина існує» і «можливі мислячі істоти, що осягають шляхом безпосереднього судження відповідні значення» –рівнозначні. У цьому твердженні закладено ідею про тотожний зв'язок між існуванням істини і наявністю істот, спроможних її бачити у визначених судженнях (смислах), тобто про наявність чистих законів мислення, які присутні до пізнання (гносеологічно) і дозволяють у світі змістів локалізувати істинні твердження. Завдяки цим міркуванням ми приходимо до висновку, що свідомість споконвічно існує як самототожна даність, яка має всі умови свого існування ще до пізнання у своїх чuстuх законах.

Для нас важливо в даному контексті те, що свідомість не обумовлюється лише логічними чи гносеологічними факторами. Тут відбувається виокремлення у свідомості того унікального стану, який і називається ментальністю . У межах системи національної культури ментальність має істотне значення для «вироблення передрозуміння, інтуїтивного бачення проблем, що формуються, та їх наступної раціоналізації в пізнанні та процесі практичної асиміляції»². У процесі розвитку індивідуальної та суспільної свідомості ментальність стає основою загальних світоглядних підстав єдності духовно-теоретичного та духовно-практичного освоєння світу, «фондом» категоріальних структур творчої діяльності, її смислоутворення. Світоглядне висвітлення ментальності передбачає розширений аналіз свідомості в її національному аспекті. Останній є одним із найактивніших засобів форм реалізації сутнісних сил людини в їхній теоретичній та практичній, ідеально цілепокладаючій орієнтації.

Ментальність, таким чином, як одна з визначальних характеристик свідомості суб'єкта, не підлягає одномірній детермінацїі матеріальними, зокрема соціальними, політичними та іншими чинниками. У зв'язку з цим виникає питання: якщо такий детермінізм є, то чому існує фантазія творця, аскетизм подвижника? Чому людина, опредметнена матеріальним буттям, вдається до містичних пошуків, звертається до голосу внутрішнього, серця, шукаючи виходу з цього суперечливого світу в містицизмі, кордоцентризмі, у пошуках національною Духу, у зверненні до інтуїції, «голосу крові» тощо? Уже саме бажання вийти за межі предметного, зовнішньо-об'єктного заперечує суто матеріальну, суспільно-виробничу обумовленість свідомості, що є спрощенням, вульгаризацією.

Однак матеріальне – лише одна з умов існування людини, але не остаточна сутнісна риса. Ми не повинні забувати про активну роль свідомості, яка у формі духовного виступає трансформаційним процесом взаємопереходів суб'єктивного та об'єктивного, універсального та індивідуального. До атрибутів духу належать: «активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомості; безконечність, тобто здатність трансценденцїі, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, переходження усіх кордонів, здатність, що репрезентується невичерпними можливостями творчості та розуму суб'єкта; свобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, виявів проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвості; абсолютність як само цінність та властивість самовизначення своїх предикатів як неодмінного джерела всіх форм перетворення існуючого; самосвідомість у вигляді саморефлексуючого мислення та самопокладання смислу»³. У всіх цих визначеннях ментальність потенційно інтенційна, адже, завдяки своїй позамежовості (трансцендентності), зв'язує різні світи, розширює екзистенцію людини, долає відстань від «поцейбічного» світу явищ до «потойбічного» світу абстракцій, архетипів, ідеальних сутностей, позбавляє від недостовірності, оскільки діє у власній суб'єктивності. Ментальність – це не тільки і не стільки пізнання, скільки переживання творимої історії суспільства і культури, у яких людина є співучасником вищих сил, творчим началом боротьби добра й зла. Із ментальності починається формування людиноцентрuзму.

Я

Кожне суспільство в модерному світі містить межі утворення чи підсистеми, що якоюсь мірою відрізняються від населення. Найпоширенішим загальним терміном є термін «етнічна група». Етнічну групу визначаємо тут як певний колектив, що є частиною більшого суспільства, об’єднаний реальним чи гаданим спільним походженням, пам’яттю про спільне історичне минуле і наголошенням у культури одного або декількох символічних елементів, які вважають характерними ознаками саме цієї народності.

Р. Скемергорн

к нова ідея суб'єктивного усвідомлення, ментальність відкриває інші перспективи самовизначення особистості. Відомо: розум володіє ключем до методу, він може звільнитися від самого себе, бо є самим собою. Поняття ж ментальності полягає у ствердженні того, що людський дух залежить не лише від зовнішньої ситуації – клімату, расової приналежності, установи й навіть засвоєних розумових звичок, які викривили б природне світло, – а й що він сам по собі є залежністю»⁴. Тобто ментальність багато в чому, можливо, у головному, залишається сферою, до кінця не усвідомленого раціонально й логічно не виявленого. Вона є тим рівнем суспільної свідомості, на якому думка не відділена від емоцій, латентних звичок і прийомів свідомості. Як спосіб орієнтації до вибору рішення, ментальність є динамічною зміною, рухом до об'єкта, який спирається на глибинний рух (який у міфоепічній свідомості значно видиміший, рельєфніший, ніж сьогодні). Згідно з цим «відкривається перспектива нового типу подій, які відбуваються під репрезентацією, але залишаються водночас у стосунках з буттям»⁵. Ця обставина зумовлює можливість вирішення проблеми буття і розвитку свідомості у світі. Адже «ні факт існування свідомості, ні знання її реальних механізмів і функцій не вирішують питання про те, як можлива свідомість»⁶. У той же час саме цей аспект вивчення свідомості має найбільше значення для розуміння того, що характеризує свідомість як форму існування і осмислення сутності духовного. Ідеться про те, що в рамках загальнофілософського підходу до свідомості в її національному вимірі вона повинна не просто розглядатися як емпірично або теоретично констатована даність (область феноменів особливого роду), а аналізуватися як конкретна можливість і аспект буття у світі. Тобто як така, яка виникає в людській життєдіяльності й сама характеризує цей (людський) спосіб існування.

У

Етнічність або етнічна ідентичність включає, в додаток до суб’єктивної самосвідомості, також вимогу певного статусу й визнання за групою вищого статусу або ж статусу принаймні рівного з іншими групами. Етнічність для етнічних категорій є те ж саме, що класова свідомість для класу.

Етнічність як форма соціальної організації є альтернативою щодо класу, але вона також є емпірично зумовленим і мінливим статусом, який, як і клас, може бути, а може й не бути артикульованим у тих чи тих контекстах або у певні історичні періоди.

П. Брас

силу цього виникає інша площина розуміння суб'єкта свідомої діяльності – свідомо національної. Коли існування підмінюється суб'єктом, ідея буття набуває нового значення. Існування маніфестується віднині як розгoртання, як дієва сила, вплив, перевага й перехідний стан. Сенс буття в сучасній культурі втрачає формальність, оскільки зміст і форма зливаються. Ті, хто існує, відрізняються не так своїми властивостями чи природою, як способом існування, оскільки дієвість події полягає в її наявності, в її чинності, бо вона «діє як прецедент» (І. Грабовська). Це особливо важливо для з'ясування сучасного розуміння свідомості, оскільки її сутність неможливо зрозуміти з неї самої або ж просто вивести із сукупності причин і обставин, тому що свідомість є якісно новою, своєрідною характеристикою буття і самим збереженням його національних смислів у контексті глобалізації.

Підпорядкованість свідомості певним чинникам, тобто субсвідомість, не визначається комунікативною суспільністю людини, оскільки буття як існування, детерміноване зовнішніми подіями, соціальністю, не виявляє себе в пануванні «Я» над собою. Адже існування саме прагне позбавитися соціальності, вийти за її межі (наприклад, у містичний світ життя чернецтва, науковий пошук, аскетизм, художню творчість, віртуальний світ комп'ютера і т.д.), заперечуючи тим самим обов'язкову роль соціальності. Бо в міру зростання її тиску дедалі помітнішим стає прагнення до індивідуальної автономії і створення умов для неї. Така ситуація спричинена вирішенням головної проблеми людини – її інтеграції у світ. Людина не просто існує, але й «занурюється», вступає в діалог зі світом, а ментальність як відтворення сукупності нераціональних, аморфних елементів внутрішнього світу, свідомого і несвідомого, логічного та емоційного, переконань, волі, вірувань, настанов, моделей та стереотипів поведінки, настроїв надає можливість інтегрувати й актуалізувати свою власну діяльність перед світом. У цьому аспекті ментальність є ірраціональною, внутрішньою основою визначення суб'єктивного, яке встановлює сенс дійсності. Тим більше, головна ідея феноменології, яка відкрила особливу зону «життєвого світу» між суб'єктом та об'єктом, полягає не у вивченні речей, а в усвідомленні їхнього «смислового потенціалу» (С. Кримський).

Такий підхід вимагає уточнення поняття «ірраціонального» для з'ясування глибинної сутності ментальності.