4. Освіта у вимірах економічної цивілізації

Прогрес і продуктивне існування української держави не можливі поза єв­ропейською цивілізацією. Водночас входження в її соціальний, політичний і культурний простір неможливе без вирішення проблеми людини в контексті сучасної духовності. У численних публікаціях вона вирішується у вимірах науково-технічного, інформаційного, глобалізаційного, культурологічного, цивілізаційного та інших підходів. Кожний із них заслуговує належної уваги й знайшов достатньо глибокий рівень аналізу й вироблення відповідних реко­мендацій. Водночас подальший розвиток демократії, науки розширює поле духовно-культурної проблематики, що зумовлює необхідність включення фі­лософсько-антропологічного, людиноцентристського підходу, заснованого на багатій вітчизняній і європейській гуманістичній спадщині. Проте вкрай важливо враховувати, що сьогодні цінності гуманізму зазнають трансформа­ційних змін у новому світоглядному вимірі — економічному, який породжує низку важливих для культурного буття, освітньо-педагогічного процесу проблем, потребуючих нагального розгляду й вирішення.

Конструктивне вирішення будь-якого питання залежить від виявлення причин і умов його існування. Сьогодні в міркуваннях про культуру, вихован­ня й освіту, коли ознакою «хорошого тону» є розмови про «кризу духовнос­ті», «антропологічний колапс», «гуманітарну катастрофу» тощо, ми забуває­мо про нестримний плин часу. Динаміка цивілізаційних та соціальних змін існувала завжди, і в кожну перехідну епоху наступала криза, яка породжува­ла ті чи ті есхатологічні передчуття. Кожного разу кризові настрої виникали й існували під впливом певних світоглядних домінант. В античності нею була філософія, у середньовіччі — релігія, у Новий час — наука, завдяки якій по­чалися такі швидкі й системні зміни у всіх сферах життя суспільства, що за ни­ми не встигав процес їхнього усвідомлення. Сьогодні ми перебуваємо в полі домінанти економічного виміру всіх аспектів соціокультурного життя. Еконо­міка нині — суддя всіх політичних та соціальних проблем і суперечностей, які постали перед людиною і суспільством.

Без перебільшення, економіка є Богом сучасної людини. Згадаймо, що лише

три-чотири десятиріччя тому найбільші конкурси у вищі нав­чальні заклади були на природни­чі факультети. Усі хотіли стати фізиками, математиками, інжене­рами, хіміками, і вже потім — фі­лологами, економістами, істори­ками, журналістами. Фах економіста, звичайно, мав свій рейтинг, але не такий високий, як тепер, у нашому суспільстві. Се­ред загальної кількості існуючих сьогодні ВНЗ в Україні значна кількість — економічні або так чи інакше причетні до економіки, оскільки мають ліцензії на підготовку менед­жерів, маркетологів, банкірів, бухгалтерів, фінансистів, аудиторів тощо. Сьо­годні кожний вищий навчальний заклад, навіть суто гуманітарний або техніч­ний, навчає бодай двом-трьом економічним спеціальностям. Усе це — не данина моді чи примхи Міністерства освіти і науки. Річ у тім, що, крім основ­них вимірів суспільного буття — технологічного, інформаційного, екологіч­ного, технократичного тощо, — ми є свідками прирощення темпів розвитку етосу економічного, який став визначальним для сучасної цивілізації⁹.

Філософія людиноцентризму в освіті виходить із внутрішньої енергетич-ності тих соціально-економічних утворень, які є носіями прогресивних праг­нень людини. Метою капіталістичного господарювання стає насамперед ви­робництво матеріальних благ завдяки активності людини, її сутнісних сил. Тому найважливіший смисловий елемент — людина — набуває особливої актуальності, оскільки саме вона приймає рішення, без яких матеріальні бла­га не мають значення. Однак сучасна людина діє в особливій економічній ау­рі, в її «обіймах», на неї орієнтована, від неї залежна. Хоч як би ми хотіли зменшити роль матеріального чинника, хоч як би посилалися на визначальну роль духовних, культурних, моральних факторів, проте вони можуть спрацю­вати лише при врахуванні особливостей розмаїтих впливів сучасного еконо­мічного буття, яке демонструє численні спокуси. Де вже тут до моралі й ду­ховності!

Може скластися враження, що ми повторюємо азбучні істини про первинність економіки щодо духовно-культурної надбудови. Це не зовсім так.

Насамперед необхідно відмо­витися від розуміння прямої за­лежності людини чи від економі­ки, чи від культури, про що так охоче говорять народні обранці, виправдовуючи свою роль «рятів­ників нації». Заяви одних, що спо­чатку потрібно «нагодувати на­род», других, що потрібно дати народові свободу й демократію, третіх — зайнятися відродженням культури й духовності, четвер­тих — рятувати українську мову чи надати статус державної російській мові і т. л- не спрацьовують хоча б тому, що заяви ці базуються на старому уявленні про двополярний світ, поді­лений на «своїх» і «чужих», «бідних» і «багатих», «капіталістичний і соціа­лістичний табори» тощо. Однак така модель світу давно вже втратила право на існування як у політиці, так і особливо в культурній освітній парадигмі, во­на не є креативною.

Демократія, свобода, права людини, пріоритет загальнолюдських ціннос­тей, можливість волевиявлення тощо — це все завоювання ринкової економі­ки, тобто капіталістичного господарства. Іншими словами, вони є результа­том економічних революцій, які відбулися в Європі у XVII-XVIII століттях і які ми традиційно називаємо буржуазними. Термін «буржуазний» у пересіч­ній свідомості все ще асоціюється з образом капіталіста з великим черевом, тим самим спотворюючи справжній смисл цих революцій. А він полягає в пе­реході до нової, економічної цивілізації¹⁰. Про це свідчить і те, що в кінці XVIII ст. виникає нова спеціальність — економіст, актуалізується проблема «економічної людини» — людини-егоїста, яка прагне до максимального при­бутку й задоволення все нових і нових потреб. А оскільки ці потреби нескін­ченні, то капіталістичне господарство продемонструвало свої нескінченні можливості по їхньому задоволенню. Щоправда, просвітницький гуманізм не міг визнати егоїзм позитивною рисою людини, що й стало умовою породжен­ня соціальних утопій, які пропонували колективізм і «усуспільнене людство». Але не як альтернативу особистості й індивідуальності, а як істину в останній інстанції.

Капіталізм означає еволюцію людини, перетворення її фактично в іншу людину. Утопія комунізму в тому й полягала, що його ідеологи прагнули за­консервувати людину в духовних вимірах її старої просвітницької моделі, тієї форми гуманізму, яка вже не відповідала новому гуманізму, тотожному запитам «економічної людини-егоїста». Мислення у світоглядних вимірах минулих епох та їхніх звичних цінностях не відповідало динаміці капіталіз­му, який сам по собі не може бути ні гуманним, ні антигуманним. Він — по­родження людських інтелектуальних енергій, і намагання позбутися його штучним шляхом є таким же збоченням із суспільного прогресу, як і марні спроби створити соціалізм «із людським обличчям» або «ручну» ринкову економіку.

Розбудова нової держави — України — це не риторичний штамп, яким він інколи постає в міркуваннях тих, хто не завжди добре усвідомлює смисл євро­атлантичної орієнтації (навколо якої, власне, і проходить політичне розмежування в нашій країні). У напрямку цього вектора відбувається, крім усього іншого, також і перехід освіти України в Болонський процес, а водночас - формування не лише спеціаліста, а и людини нового типу, яка відповідатиме вимогам сучасного цивілізаційного прогресу.

Така людина є результатом економічної революції, тобто капіталу, який знімає всі обмеження: не лише фізичні, а й моральні, прагнучи до своєї і тіль­ки своєї вигоди, до ефективності, розширення і новизни, які також розумі­ються по-своєму — індивідуально й егоїстично. Капітал раціоналізує і механі­зує людину, перетворює її або у вартісний вирішуючий пристрій, або у відірваного від природи трудівника, або в невтомного споживача, або в не менш активного дослідника, або конструктора. Капітал — це ринкова еконо­міка, і за цим вже звичним для всіх словосполученням міститься всеохопний переворот — гігантська капітальна революція, яка радикально змінює все: людину, суспільство, господарство, політику, техніку, культуру, знання, ідео­логію, релігію, освіту, моральність, духовність, усе, що завгодно, у тому числі й природу¹¹.

Ринкова економіка, яка розви­вається в нашій країні, щоправда, не в тій мірі, як хотілося б, є ін­шим життям. Ринкова економіка забезпечує колосальний викид людської енергії — як руйнівної (для всього попереднього в сус­пільстві), так і творчої (для всьо­го нового в суспільстві й культу­рі), але також і творчої енергії для самого капіталу. Людська енергія і капітал об'єдналися, стимулюю­чи одне одного. У цих умовах го­ворити в звичних поняттях про якусь абстрактну людину, сповне­ну якоїсь особливої духовності чи національної специфіки, уже не випадає. Капітал, за яким стоїть всеохопна мета — гроші, а за

ними багатство, вигода, бізнес, добро­бут, — втягнув у себе людину, за­хопив її, до певної міри пригнітив її, зняв усі заборони, які за-

важають гонитві за грошима, отже, за владою і славою. На арену життя вийшла в повному розумінні цього слова економічна людина. Така духовно-культурна реальність сучасного буття, що актуалізує проблему людиноцентризму и її сучасних вимірах. Зокрема, фактом стала необхід­ність переосмислити проблеми професійності, праці, свідомості, цінностей, а водночас — владу, право, культуру, ідеологію тощо, які все ще розуміються і здійснюються без врахування світоглядних смислів ринкової економіки та енергій капіталу, помножених на людські бажання і прагнення. Останні ма­ють особливе значення, адже вони стають основою самовизначень як суспільства, так і окремої людини, оскільки в умовах демократичних прав і свобод їх уже ніхто обмежити не зможе.

Культурно-освітня діяльність із забезпечення втілення в практику світо­гляду людиноцентризму не може обминути такого феномена життя, як гро­ші. Радянська традиція нехтування грошима як культурним, світоглядним фе­номеном до цього часу залишається у свідомості певної частини наших «вихователів» і «моралістів». Підкреслюючи зневагу до грошей і акцентуючи переваги «правильної свідомості», наводяться дані соціологів, що 95% роз­мов, які ведуть американці — це виключно розмови про гроші, і лише п'ять процентів — на інші теми. Так демонструюється, через іще не забуту практи­ку ідеологічного протистояння, перевага «нашої» моралі, спрямованої на добро, справедливість, духовні цінності, та вади «їхньої», яку цікавить лише матеріальне. Не вдаючись до софістичних міркувань про те, що є важливі­шим — духовне чи матеріальне, зазначимо вкрай нагальну потребу виведення поняття грошей із такого однобокого аналізу. Адже хоч як би ми намагалися

поставити їх на якесь вторинне місце, відвести їм другорядну роль, проте не змогли б спросту­вати відомий факт — усі чудово розуміють і знають ту колосальну силу, яку мають гроші.

Для молодого покоління, яке сьогодні впевнено входить у всі сфери суспільного життя, особли­во зрозуміла значущість грошей, зваби цивілізованого життя там, на Заході, і (разом із пільгами) — тут, у нас — адже все можна при­дбати за гроші. Для багатьох є зро­зумілим факт, що за верстатом, у полі, у школі, на простій виконав­ській роботі грошей не заробиш, вони «робляться », і для цього підходять різні, «добрі» й «погані», легальні й не­легальні засоби. Тому-то в нашій країні так важко йде боротьба з корупцією.

Магія грошей зачаровує людей, особливо молодь, яка не хоче й не буде жити за тими вбогими матеріальними стандартами, які залишилися від мину­лого. Бідність поки що є реальністю для багатьох і залишиться такою навіть у віддаленій перспективі, якщо країна й далі перебуватиме не у стані конструк­тивного творення, а в стані перманентної боротьби. Тому-то, наприклад, пар­тії «середнього класу» зазнали поразки, оскільки у нас відсутній середній клас. Через гроші людина терпить муки, заради них вона працює на роботі, яка не відповідає її покликанню. Придумуються найвправніші «мистецькі» способи їх одержати і найвдаліші способи їх витратити. Люди майже все роб­лять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це привабли­ва, мінлива загадка і зваба, у полоні якої перебуває все людство. Про них стільки написано і сказано, що немає потреби зупинятися на подальших оцін­ках і характеристиці цього феномену.

Справа в іншому. У вимірах економічної цивілізації гроші займають особли­ве, далеко не другорядне місце, як це намагаються сьогодні ще подати. Більше того, вони перетворилися на компонент світогляду, який по праву можна на­зивати не лише гуманістичним, демократичним, науковим, технологічним тощо, а й монетарним. Розрахунок, купівля-продаж, скільки що коштує, прибуток, вигода, хто і як платить — проникли зі сфери матеріального виробництва у не­сумісні, як вважалося ще донедавна, сфери життя. У науковій діяльності — ін­телектуальна власність, у мистецтві — шоу-бізнес, про спорт як безкорисливе змагання сил та вмінь доводиться лише згадувати, сім'я скріплюється партнер­ськими взаємовигідними контрактами. З'явилися і процвітають представники релігійного бізнесу, які торгують вірою в Бога набагато результативніше, ніж колись індульгенціями. Гроші стали визначальним показником успіху й само­достатності людини. Не мудрість, не талант, не професійність, а саме вони визначають статус людини. За звичай, так думає сьогодні більшість, маючи для цього достатньо підстав, щоправда, вважаючи за краще про всяк випадок не висловлювати вголос подібні істини. Досить згадати «чорний піар», «брудні» технології, корупцію, «блат» тощо. Виникає переконання, що на початок XXI ст. утилітаризм переміг різні спроби побудови суспільства на духовних, мо­ральних ідеалах, а у світі сформувалося глобальне економічне співтовариство з відповідною йому «монетарною свідомістю». Із її позиції витлумачується роз­виток цивілізації, культури, сенс історії, призначення людини тощо.

Це не просто факти, які свідчать про якусь подальшу проблемність існу­вання людини. її щастя завжди проблемне. Для нас вони повинні стати важ­ливим показником необхідності переходу до нового вектора духовно-культурного виховання г здійснення гуманітаризації освіти. Очевидно, сьогодні вже не відповідають потребам і запитам посилання на те, що криза самодо­статності випливає з усвідомлення проблеми самого існування. Звідси переко­нання: якщо смисл життя не вирішується на рівні духу, то людина приречена на деградацію. Остання виступає в формах алкоголізму, наркоманії, спожи­вацької психології. Але так думати сьогодні вже не можна.

Нам видається, що в умовах «грошового ладу» боятися монетаризму не

лише запізно, и, м’яко кажучи, є вчорашнім днем. Ми повинні вихо­дити з реальності існування моне­тарної свідомості. У цьому ви­падку гуманітарна освіта й педагогічний процес повинні будуватися за вимогами економіч­них запитів сучасної людини. І гроші в цих запитах — не свідчен­ня деградації чи якогось зла, а благо. Гроші сьогодні — не лише заробітна плата, а й реальна можливість досягнення своєї мети, мрій, вирішення певних проблем тощо. Реаль­на саме сьогодні, в епоху тотального економізму. І не варто замовчувати ту силу, якої набуває людина за наявності грошей. Сила тепер не просто у знан­ні, а у знанні, як заробити, здобути гроші, капітал, багатство¹².

Інша річ, що включення монетарної свідомості в контекст формування за-гальноцивілізацйних цінностей не позбавляє від абсолютизації і теоретичних збочень. Філософія людиноцентризму як домінантна лінія гуманітаризації навчання виокремлює як критерій оцінки справжнього значення і ролі грошей особистість, яка має свої параметри розуміння буття. Адже не лише з пози­цій «пересічної свідомості» людина оцінюється по тому, який її рахунок в банку. Проте, не заперечуючи, що кількість грошей є одним із показників здатностей людини до самореалізації, все ж таки не потрібно нехтувати і важливістю гуманістичного, етичного принципів, які обмежують абсолютизацію значення і ролі грошей.

Така абсолютизація ролі грошей призводить до сприйняття світу з точки зору тривіальної ціни і продажності всього. Твердження, що «він може все», означає здебільшого — «він може все купити». А твердження «він може все купити» передбачає, що «всі здатні бути купленими». Тобто все має купівель­ну ціпу. Л якщо так, то ми ніколи не виберемося із глухого кута корупції. Небезпека полягає не в комерціалізації і монетаризації, а у втраті тієї міри, яка встановлює межі компетенції грошей. «Це — можна, це — не можна», заборона, без якої не існує жодна морально-етична система. Те ж саме ставлення повинно сформуватися і стосовно грошей. Закон, мораль, суспіль­на думка, справедливість, життя — усе це не може знецінитися, але може на­бути форми і властивості товару за умови продажності конкретних індивідів. А такими вони можуть стати й бути тоді, коли межа між «можна» і «не мож­на» розмивається, стає аморфною.

Усе залежить від людини. І чим більша її впевненість у собі, у своїх особис­тих досягненнях, тим менше можливостей бути «проданим» або «купленим». Конкретна людина не в змозі продати закон, гідність, батьківщину, мораль, ві­ру, але може продати себе. Однак на рівні особистості такий продаж не від­бувається. Особистість — це колосальний капітал, який занадто дорого кош­тує, щоб можна було перетворити його на простий об'єкт купівлі-продажу. Можуть заперечити, що не всі люди є особистостями. Так, але й людина не може торгувати іншою людиною, її почуттями, емоціями. Але вона може тор­гувати собою, своїми симпатіями, почуттями і своєю вірою, за умови, що все стало товаром, утративши свій первісний духовний смисл. Людина може продати

свою працю, послуги або ж себе (дух і душу), але знову ж таки за умови, що дух і душа виродили­ся в товар. На рівні втрати духу й душі людина не продає, а прода­ється. Головне тут — утримати людину на межі особистісного ви­міру, що не так легко, коли постій­но існує спокуса грошима. Але чи можна і чи потрібно втримувати від таких спокус, які є перетворе­ною формою життєдіяльності?

Такою є реальна ситуація з грошима, що породили «монетар­ну свідомість» і змушують вважати себе тією новою силою, на яку має орієнтуватися сучасне життя. Гроші утворили нову, іншу реальність. Бони створили нові пріоритети, невід'ємні від європейського вибору, якого так прагне Україна.

Це та конкретна дійсність, що перед нею опинилося людство в результаті нескінченних пошуків оптимального засобу подолання суспільних та індиві­дуальних суперечностей. Гроші виявилися найнадійнішим знаряддям, переві­реним не тільки часом, а й своєю ефективністю, що зробило їх найзручнішим знаряддям. Ми свідки торжества «грошового ладу». Його впливи й амбіції стати абсолютною мірою людських пристрастей і суспільної практики та з усією очевидністю свідчать про правомірність існування не лише терміна, а й нової реальності — економічно-грошової.

Однак це не означає, що настало «світле майбутнє» людства. Скоріше це свідчення «виснаженості» духовних енергій гуманістично-просвітницького вектора розвитку. Адже тепер монетарна свідомість ще більше віддаляє люди­ну від її екзистенції, вона підкорює суспільну реальність собі, своєму розумін­ню, своїм глобальним проектам. Тепер людина демонструє вже не цілісне життя в єдності духу й тіла, а особливе вітально-економічне існування, яке підкоряється прагматичній доцільності.

Зміна векторів духовно-моральних самовизначень контрастно змінила сьогодні життя суспільства. Причина цього — нові смисли буття людини у ставленні до традиційних цінностей. Сьогодні вектор особистісних пріорите­тів із цінності часу (життя) змістився на матеріальний добробут, на гроші, вплив яких став домінуючим. Потрібно пам'ятати, що добробут і гроші люб­лять розум і терпіння. Недаремно М. Вебер визначав європейську людину як цілераціональну. Досвід показує, наскільки змінилося життя тих людей, які стали на шлях прагматизму й раціональної дії. Але для розуміння цього потрібна нова мораль і нова культура мислення. Чим більше змін у всіх сфе­рах, починаючи з побутової, тим більш необхідним є інший спосіб мислення, інше відношення до себе, своєї гідності тощо. Це дає змогу зрозуміти, що сьогодніш-

ні економічні смисли пов'язані з глобалізацією, про яку так багато говорять і пишуть. А глобалізаційні процеси зумовлені все зростаючим впливом еконо­мізму в його вселенському вимірі.

Уся історія суспільства — це історія глобалізації, яка існувала в різних формах — царств, імпе­рій, цивілізацій, союзів, об'єднань тощо. Сьогодні ж цей процес у світовому масштабі став поміт­нішим виокремилися головні його суб'єкти, а економічні важелі виявилися найкращим знаряддям для здійснення цього задуму. У будь-якому випадку тільки вони здатні здійснювати ці процеси швидко, ефективно та якісно. Тому економічні стимули є цивілізаційним благом. І неправі ті, хто має протилежну думку. їх­ні заперечення — не що інше, як спроба призупинити хід історії. Нова епоха, нова людина, нова мораль, нові цінності нової — економічної — цивілізації вимагають нових підходів і осмислення у всіх сферах. Зокрема, і таких важли­вих складових суспільства, як духовність, культура й освіта. Економічний ви­мір ставить реальні акценти, позбавляє обмеженості й утопізму. Цей висно­вок і дає змогу зрозуміти сутність сучасної духовності і гуманізму в контексті глобалізації та соціоекономічних процесів.