Прикінцеве слово

Кожна епоха, кожний історичний час демонструє наявність провідних ідей, які хвилюють мислячу спільноту, формують світоглядні принципи, соці­альні програми. Національна ідея є логічним виразом соціокультурного жит­тя, що дає змогу зробити потужний крок до створення держави-нації. Аналі­тичне входження в сутність національної ідеї потребує не лише опису іноді не усвідомлених, не реалізованих внутрішніх можливостей, а й виокремлення її зовнішніх виявів. У силу цього національна ідея зберігає значущість і виконує свої функції навіть тоді, коли є ще не до кінця усвідомленою і не набула фор­ми загальноприйнятих принципів.

Досвід історії переконує — держава не може бути поза нацією. Попри процеси глобалізації, які впевнено заповнюють економічну, політичну, куль­турну сфери життя соціуму, національне залишається визначним і визначаль­ним фактором суспільного прогресу. Людство дедалі більше впевнюється в першорядності національної ідеї і національної держави й сьогодні, у XXI ст. В умовах посилення тенденцій світового зближення, взаємозалежності дер­жав світу, формування загального світового соціоекономічного простору й планетарного інформаційного поля, інтенсивного обміну результатами мате­ріального й духовного виробництва національна ідея залишається оберегом людської особистості.

Становлення української держави в суперечності подій, фактів, тенденцій переконує у всеохопній силі національної ідеї, стверджуючій народ як суб­станцію соціокультурного буття, як суб'єкт історичного й політичного про­цесу. У сучасних умовах українська національна ідея не може бути однознач­но прив'язана до якихось фетишів, спроектованих у теоретичних дискусіях і утопічних мріях. Національна ідея — синкретичне й багатопланове утворен­ня. За умов перехідного стану національна ідея виступає не лише духовною опорою, а й сукупністю переконань, світоглядних принципів. Із них склада­ється система програм для практичної дії, що утворює нові смисли національ­ного буття, яке перманентно реформується і відроджується. Практичний зміст національної ідеї полягає в реалізації загальнонаціонального ідеалу, державних планів і завдань.

Актуалітет національної ідеї детермінований динамікою суспільного існу­вання. Розуміння його сутності людиною можливе завдяки аналізу крізь призму національної ідеї, що вкрай важливо для України, специфіка культу­ри якої демонструє здатність вистояти і! історичних випробуваннях, вибуду­вати власну духовність на ґрунті взаємодії з різними культурними типами, діючими на її теренах. Сьогодні така здатність усвідомлюється як імператив, ігнорування якого приховує загрозу позбавлення майбутнього не лише укра­їнського народу, а й людства загалом.

Цивілізаційні основи національного буття можуть виникнути лише після того, як будуть сформульовані головні ідеї духовно-культурного самовизна­чення, серед яких одне з чільних місць належить концепту людиноцентризму. В українській духовній історії людиноцентризм давав змогу підніматися над регіональними особливостями народів України, усвідомлювати єдність своєї культури, духовності, національної самобутності. Потужними інтелек­туальними творцями філософії людиноцентризму виступили світочі вітчизня­ної духовності — П. Могила, Г. Сковорода, І. Гізель, К. Сакович, Г. Кониський, І. Котляревський, М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Юркевич та багато інших. Вони створили український світ — світ простору національної куль­тури, у якому можна жити, мислити, діяти. Цей світ і є умовою національно­го буття, у якому знаходить розвиток національна ідея. Вона концентрує в со­бі «дух» і «душу» народу, які й визначають його прагнення, сподівання, надії, впевненість у прийдешньому.

Динаміка суспільного існування реалізується через систему соціальних інститутів і форми «духовних практик». До кола таких практик належить фі­лософія, релігія, політика, право, мистецтво, загалом будь-який вид людської діяльності організований як процес самовизначення людини, через який вона досягає своєї сутності. Але ствердити себе людина не може інакше, як «прив­носячи себе у світ». Соціальним та інтелектуальним засобом цього привнесен­ня завжди виступала освіта, яка через знання реалізує родову сутність лю­дини. Вона постає універсальною умовою визначення людської сутності буття взагалі, у центрі якого — проблема національної та особистісної самоідентифікації.

Як важлива й пріоритетна сфера людської діяльності, освіта обумовлює вироблення оптимальних моделей соціально-економічного, суспільного й ду­ховно-культурного розвитку. Конструювання цих моделей дає змогу не тіль­ки орієнтуватися на внутрішні реалії, а й визначати загальноцивілізаційні тен­денції поступу сучасного людства, щоб досягати випереджального руху в розвитку держави.

Актуалітет освіти зумовлений тим, що світ дедалі більше переходить до науково-інформаційних технологій, застосування яких приводить до розвит­ку людини, особистості, що як ніколи раніше стає показником рівня прогресу кожної країни, набуває статусу головного важеля її подальшого розвитку. Тенденція глобалізації означає, що конкурентність, змагальність, суперниц­тво націй, країн, держав набуває загальнопланетарного характеру й охоплює буквально всі сфери життя. Конкурентоспроможність тієї чи тієї нації, дер­жави в майбутньому залежить від інтелектуального розвитку всього суспільс­тва й кожного окремого громадянина.

Перехід людства загалом і нашої держави зокрема від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а згодом і формування суспільства знань є найважливішими пріоритетами життєдіяльності будь-якого суспільства, об'єктивно визначають науку як сферу, що продукує нові знання, та освіту, що долучає до знань і соціум, і кожну людину.

Трансформація освіти в Україні — це не просто зміна полюсів її адекват­ності параметрам суспільно-політичного й культурно-національного життя. Це реакція на стратегічні імперативи освіти третього тисячоліття з її орієнта­цією на людину, на фундаментальні загальнолюдські цінності, на послідов­ну демократизацію всього освітянського процесу. Включення концепту націо­нальної ідеї в гуманізацію та демократизацію освіти є базовою компонентою реформування освіти в єдину комплексну систему національної освіти як соціокультурного феномену.