1.4.5. Агітаційна комунікація.

Масова комунікація, яка обслуговує потреби агітаторів, їхню діяльність, спрямовану на заклик, заохочення, називається агітаційною. Агітаційна ко-мунікація, як і пропагандистська та PR-комунікації, має яскраво виражену комунікаційну інтенцію. Інформаційні продукти розглядаються як засоби агітації.

На відміну від пропагандистської комунікації, яка передбачає отримання позитивного результату у вигляді переконаного комуніката, агітаційна обме-жується проявом готовності збоку комуніката певним чином діяти, виявом зацікавлення до чогось чи когось.

Для досягнення комунікаційної мети агітатори використовують різні фор-ми масового спілкування.

1.5. Фактори масової комунікації.

На масову комунікацію впливають різні фактори (чинники). До основних чинників належать:

а) людські (особистісні) фактори:

Частина перша 39

соціально-психологічні фактори комуніканта,

фактори діяльності комуніканта (активні чинники),

соціально-психологічні фактори комуніката,

фактори поведінки комуніката (пасивні чинники);

б) інструментально-технологічні фактори:

фактор валідності засобу спілкування,

фактор валідності технології спілкування,

фактор надійності каналу спілкування;

в) ситуаційні фактори:

фактор часу,

фактор простору,

фактор третьої особи.

Від сукупності факторів, які діють на масове спілкування, залежить його структура, вибір форми, а також ефективність спілкування.

1.5.1. Людські (особистісні) фактори масової комунікації.

Якщо комунікація, як суспільне явище, розглядається у ролі середовища для суспільної діяльності та поведінки, тобто вона не є самоціллю, не є спіл-куванням заради спілкування, то це означає, що всі мотиви, цілі людини ле-жать у сфері її діяльності, а спілкування є лише умовою, засобом, середови-щем досягнення тих цілей і задоволення потреб. Саме по собі спілкування не є спонукою до діяльності. Професіональна ж масова комунікація навпаки — виступає самоціллю для комуніканта, є метою його професійно-виробничої діяльності, тому так важливо передбачити всі чинники, які забезпечили б ефективність спілкування. У першу чергу до них належать: мета, з якою мовець звернеться до людей, що випливає з мотиву, смислу та ситуації спілкування. Ці фактори є чи не найважливішими в системі чинників масо-вої комунікації.

Від того, ким є комунікатори, в якому вони стані, що хочуть, залежить спілкування також.

Соціально-психологічні фактори комуніканта. До цих факторів слід віднести:

соціальний статус комуніканта,

рівень його професіоналізму,

рівень загальної й когнітивної культури (освіченості),

рівень інтелектуального розвитку,

психофізіологічний стан на момент спілкування,

емоційно-вольові якості,

поведінкові особливості тощо.

Так, неосвічений комунікант не може забезпечити високої ефективності комунікаційного впливу на аудиторію. Людина, яка звикла поводити себе 40 Частина перша

непристойно, не викличе довіри у співбесідників і не забезпечить належно результату спілкування.

Важливим чинником масового спілкування є психологія мовця або шир-ше — психологія комуніканта.

Комунікант повинен мати здатність до масовокомунікаційного навіюван-ня та в окремих випадках маніпулювання. Він повинен вміти запалювати людей словом, справою, поглядом.

Комунікант повинен викликати максимальну довіру до себе, оскільки на довірі тримається успіх спілкування. Він має бути “прикладом для насліду-вання”, бути контактним, володіти емпатією до співрозмовника, тобто розу-міти його почуття, психічні стани.

Довіра до комуніканта — запорука ефективного спілкування взагалі й масового зокрема. Якщо маса має довірливий контакт із комунікантом, то гарантованою є потрібна для нього поведінка маси, яка досягається, зокрема, навіюванням.

У масі знижується здатність до рефлексії й саморегуляції індивіда, він не здатен критично ставитися до комуніканта. В міжособистісному спілкуванні, як правило, важко досягнути довірливого контакту зі співрозмовником, че-рез те сильним є критичне ставлення до мовця збоку співрозмовника. Маса ж послаблює відчуття недовіри в окремої людини, коли всі довіряють кому-ніканту, оскільки “стадні” почуття в гурті набагато сильніші за особисті.

Комунікант обов’язково має бути наділеним талантом лідера, вожака, ке-рівника. Так, на думку З. Фрейда, масою має керувати вождь, лідер, який ви-конує обов’язки “ідеального батька” і фокусує на собі лібідозні схильності членів маси та володіє по відношенню до них гіпнотичним впливом. Оскіль-ки комуніканти мають справу переважно зі штучними масами, тобто такими, які створюються людиною, то провідною формою масової комунікації для “гіпнотизера”, вождя, лідера, авторитета, керівника є навіювання, на задній план відходять такі поняття, як зараження та наслідування. Фрейд взагалі вважав, що зараження відбувається тільки між членами маси.

Талант лідера, керівника проявляється в тому, що він володіє засобами і техніками впливу на людей. На думку російського психолога Б. Ф. Поршнє-ва, завдання авторитета складні — навіювати доводиться різне і в різних си-туаціях. Відповідно, чим глибші розходження між навіюваним уявленням і дією, з одного боку, та позицією, поглядами, станами осіб, яким навіюють, з іншого боку, тим сильнішим має бути їхній супротив і більш потужними по-винні бути захисні реакції. Відповідно, докази авторитета мають бути безза-перечними і сам він повинен бути набагато духовно вищим за членів маси, а їхня віра в авторитета — безмежна.

Комунікант є носієм активної ролі, джерелом упливу (зараження, навію-вання, маніпуляції), в той час як комунікат є носієм пасивної ролі, “спожи-

Частина перша 41

вачем” впливу (зараження як результат, наслідування, рефлексія, саморегу-ляція).

До комунікантів належать і так звані “лідери думок”, які є посередниками між засобами масової комунікації й не дуже активними членами маси. Ліде-ри думок не є зовнішніми по відношенню до маси керівниками, їх висуває сама маса на основі повної довіри, відповідності інтересів і потреб лідера ін-тересам і потребам усіх членів маси.

Фактори діяльності комуніканта (активні чинники). Основним факто-ром є комунікаційна мета (ціль) як прогнозований, уявний результат дії, який має бути досягнуто і який зберігається в пам’яті до тих пір, поки реаль-ний результат дії не збіжиться з уявним, тобто поки мети не буде досягнуто.

Кожна мета має свій предметний зміст (мета з точки зору предметності є задумом). Предметним змістом комунікаційної мети (або задумом) завжди є певна фізична, емоційно-вольова або розумова реакція людей. Тобто мета при масовій комунікації завжди лежить в площині поведінки комуніката.

Якщо мету, яку ставить мовець, досягнуто, тоді можна говорити про ви-соку ефективність спілкування.

Таким чином, будь-який акт спілкування, а тим більше масового, професі-онального, передбачає відповідь на запитання «для чого?», «з якою метою?» Якщо мовець не усвідомлює необхідності визначати мету свого спілкування, він може досягнути несподіваних ефектів, оскільки його мовлення не буде коригуватися свідомо очікуваним результатом, який потрібно досягнути.

Визначення комунікаційної мети є центральним питанням професіональ-ного спілкування. Якщо професійні комуніканти не розуміють, для чого во-ни говорять, показують, демонструють і т. п., то це свідчить лише про низь-кий професійний рівень цих фахівців або виробничо зумовлену відсутність у них належної комунікаційної інтенції, що технологічно передбачено, оскіль-ки за цю інтенцію певно що несуть відповідальність інші учасники інформа-ційного виробництва (наприклад редактори у мас-медіа).

Від мети залежить вибір засобів, методів спілкування, висування вимог до каналу комунікації, вимог до забезпечення необхідних умов спілкування тощо. Тому так важливо правильно її визначити.

Вибір мети відбувається не випадково. Будь-яка дія повинна бути мотиво-ваною, має бути привід для спілкування.

Приводом може бути опредмечена потреба людини, групи людей, цілого народу тощо, задоволення якої є їхнім смислом. Ця опредмечена потреба на-зивається мотивом. Якщо у людини є потреба зробити добро, то ця потреба має бути виражена у конкретних формах бажання й конкретних предметах людської діяльності, які можуть нести добро. Добро, таким чином, виступає стимулом діяльності людини, а несення його є її смислом.