56 Частина перша

формацію до менш активних членів. Таким чином, масова комунікація опо-середкована міжособистісним або вузькогруповим спілкуванням, що більш ефективне, ніж прямий вплив ЗМК на масу.

Отже, існує два рівні масового спілкування:

•

стратегічний — вищий рівень, рівень формування штучних мас та

•

тактичний — нижчий рівень, рівень керування масами з урахуванням природної поведінки мас.

Функції масової комунікації. З опису рівнів масового спілкування випли-ває, що стратегічною функцією масової комунікації як форми соціального регулювання є, на думку Ольшанського Д. В., формування масової психоло-гії, формування маси як суб’єкта соціальної дії. Усі інші функції мають так-тичний характер: інформаційна (пов’язана з виробництвом і поширенням ін-формаційної продукції); функція соціалізації (виховна) (пов’язана з форму-ванням або зміною установок, цінностей); функція організації поведінки ау-диторії; функція створення емоційно-психологічного тонусу аудиторії.

У цілому це схоже на те, що найважливішою функцією масової комуніка-ції є функція інтеграційна, коли на основі однакових емоцій і згоди створю-ється спільнота, здатна певним чином поводитися.

Порозуміння як основний результат масового спілкування. Слово ко-мунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латин-ського communicare, що означає “перебувати у зв’язку, брати участь, об’єд-нуватися”. Слова communicate, community, communication однокореневі. Ук-раїнськими відповідниками є сполучатися, спілкуватися, спілка, спільнота, спілкування. Російськими, відповідно, общий, общество, общаться, обще-ние, приобщить. Отже, ідея єдності, об’єднання, зв’язку зі спільнотою є ви-значальною для поняття комунікації, або спілкування. Спілкуватися — то є ставати членом спільноти, а це означає співпереживати, ставати духовно близьким, дотримуватися норм співжиття. Визначальним тут є зв’язок між членами спільноти, але безперечно цей зв’язок має бути не так фізичним, як духовним. Факт духовної єдності й наявність спільних форм духовного зв’я-зку творять спільноту. Спілкування, або комунікація, й означає встановлення такої єдності за допомогою відповідних форм духовного єднання (духовних зв’язків). Духовне єднання є нічим іншим, як роботою душі й розуму.

Отже, основними результатами успішного спілкування завжди є взаємо-порозуміння й згода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вимагає співрозмовник і ситуація. Процес спілкування може бути ускладнений супе-речками, непорозумінням, але спілкування завжди має завершуватися пов-ною згодою. Згода на 30% означає те, що спілкування, на жаль, теж відбуло-ся лише на 30%. Тому важливими під час спілкування є вміння й методи пе-реконання співрозмовника, аби забезпечити повну згоду й уникнути кон-фліктності у комунікаційній ситуації. Ці вміння входять у професіограму фа-

Частина перша 57

хівця з питань спілкування, а методи переконання є підґрунтям його профе-сійних знань.

Основний конфлікт під час спілкування — це конфлікт між співрозмов-никами при відсутності згоди через непорозуміння. Комунікація завжди є тривалим процесом, що перебуває у стадії пошуку порозуміння й згоди. Ко-мунікація — це не результат, це процес пошуку результату. Порозуміння є важливим результатом спілкування, оскільки тільки розумове єднання може свідчити про спілчанську єдність, єдність думки й справи.

Ознаки масового спілкування. Спілкування, якщо воно відбувається, пе-редбачає такі ознаки:

1) комунікаторів — тих, між ким відбувається спілкування, зокрема ко-муніканта — того, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресан-том, і комуніката — того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адре-сатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, — спільну сві-домість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття — мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, — письмо, іноземні мови та ін. знакові системи;

5) створені спільнотою засоби спілкування — книги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування — здатність говори-ти, висловлювати думки, почуття згідно з виконуваною соціальною функці-єю й соціальними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціаль-них вимог.

Визначення. Комунікація (спілкування, рос. общение, англ. communica-tion) —

це зумовлений ситуацією й соціально-психологічними особливостями ко-мунікаторів процес встановлення і підтримання контактів між членами певної соціальної групи чи суспільства в цілому на основі духовного, профе-сійного або іншого єднання учасників комунікації,

який відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мисли-тельних та емоційно-вольових актів, опосередкованих мовою й дискретних у часі й просторі,— тобто у вигляді актів мовлення, актів паралінгвістич-ного характеру й психофізіологічного впливу, актів сприймання та розумін-ня і т. п.,

що пов’язані з процесами збору фактів, їх зберігання, аналізу, переробки, оформлення, висловлення та при потребі поширення, сприймання і розумін-ня,