9.2.1. Структура і логіка наукового дослідження.

У будь-якому науковому дослідженні можна виділити кілька етапів:

•

обрання проблеми для дослідження;

•

аналіз наукових праць, які стосуються досліджуваної проблеми;

•

формулювання мети і визначення завдань дослідження;

•

структурування проблеми;

Частина третя 231

•

розробка робочих гіпотез, тобто висунення припущень про характер за-лежності параметрів від факторів;

•

операціоналізація досліджуваних понять: визначення емпіричних катего-рій, одиниць аналізу, індикаторів тощо;

•

вибір оптимальних методів збирання даних, а також способів їх обробки, аналізу й узагальнення;

•

планування дослідження;

•

збирання даних;

•

обробка, аналіз та інтерпретація отриманих даних;

•

оформлення результатів дослідження у вигляді дисертації, статті, моно-графії тощо.

Вибір проблеми й теми для наукової роботи передбачає наявність об’єк-та дослідження. Об’єкт — це обраний для вивчення конкретний фрагмент реальності (процес або явище). Об’єкт дослідження — це процес або явище, що породжують пpоблемну ситуацію й обрані для вивчення (Довідник здо-бувача наукового cтупеня: Зб. нормат. док. та інформ. матеріалів з питань атестації наук. кадрів вищої кваліфікації / Упоряд. Ю. І. Цеков; Передмова до 3-ro, 2-го і з переднього сл. до 1-го вид. Р. В. Бойка.— 3-тє вид., випр. і допов.— К.: Ред. “Бюл. Вищої атестац. коміс. України: Вид-во ”Толока”, 2004.— С. 16).

Суб’єктивний світ людини є предметним світом, що складається з пред-метів, тобто пізнаних об’єктів, про які є знання. А самі об’єкти, як компо-ненти реальності, протистоять суб’єкту в його предметно-практичній і пізна-вальній діяльності (Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка.— К.: Го-ловн. вид. видавн. об’єд. “Вища школа”, 1982.— С. 108). Люди живуть у своєму, предметному світі; вони його створили, пізнавши дійсність. І якщо хтось хоче вивчити людський світ, він вивчає предмети, які оточують людей і якими люди користуються. Предмети вивчають, а не пізнають, з ними зна-йомляться, ними оволодівають.

Світ відкривається людині через її відчуття та розум. Людина не може пізнавати те, чого вона ніяк не відчуває чи про що не має жодного здогаду. Явище, дане людині у найзагальнішому вигляді і про що у неї немає достат-ньо знань, розглядається як непізнане, як та частина реальності, яка проти-стоїть свідомості, знанню. Це предмет пізнання, а не вивчення. Предмет пі-знання називається об’єктом. Об’єкт — “матеріальний предмет пізнання і практичного впливу з боку людини (суб’єкта)” (Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука.— К.: Головн. ред. УРЕ АН УРСР, 1974.— С. 473).

Словом об’єкт ми позначаємо непізнаний предмет, який певним чином людина виділила з об’єктивної реальності, але ще не пізнала, бо не знайшла таких методів доступу до об’єктивної дійсності, які дозволили б їй здобути знання про той об’єкт.

232 Частина третя

Кожен об’єкт має шанс стати предметом, тобто стати тією частиною піз-наної дійсності, про яку сформовано знання і яку можна вивчати в школі чи вищому навчальному закладі, якою можна оперувати у своїй діяльності. “Трансформація об’єкта в предмет означає перехід суб’єкта від пізнання об’-єкта до його практичного перетворення” (Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка.— К.: Головн. вид. видавн. об’єд. “Вища школа”, 1982.— С. 108).

Первинний опис об’єкта відбувається через віднесення його до певної предметної сфери, ідентифікацію зі знайомими предметами методом зістав-лення, порівняння, аналогії тощо. Якщо у небі ми фіксуємо якийсь об’єкт, то уподібнюємо його зі знайомими уже нам предметами і за аналогією називає-мо непізнаний об’єкт як такий, що схожий на ракету, чи літак, чи тарілку, чи величезну цигарку… І тільки організувавши своє дослідження об’єкта, зас-тосувавши певні методики, ми дійшли до висновку, що то нове явище у при-роді Землі, дали йому назву, тобто нарекли предметом, з яким можна озна-йомитися, прочитавши дослідження.

У методології науки ще з радянських часів сформувалося коректне розме-жування об’єкта пізнання і предмета вивчення (Лекторский В. А. Принципы воспроизведения объекта в знании // Вопр. философии.— 1967.— № 4.— С. 44—54; Садовский В. Н. Методологические проблемы исследования объек-тов, представляющих собой системы // Социлогия в СССР / В 2-х томах. Ред.-сост. Г. В. Осипов. Изд. изм.— М.: Мысль, 1966.— Т. 1.— С. 180—189; Щедровицкий Г. П. О различии исходных понятий «формальной» и «содер-жательной» логики // Проблемы методологии и логики наук.— Томск, 1962.— С. 81—92; у збірниках: Ленинская теория отражения в свете разви-тия науки и практики.— София: Наука и искусство, 1981.— Т. 1.— 688 с.; Логика и методология науки / Отв. ред. М. Э. Омельяновский.— М.: Наука, 1967.— 340 с.; Проблемы логики научного познания / Отв. ред. П. В. Тава-нец.— М.: Наука, 1964.— 410 с.).

Так, В. Садовський писав:

“…Будь-яка річ, явище, процес, будь-яка сторона, будь-яке відношення між явищами — одне слово, все те, що пізнається, являє собою об’єкт дослі-дження, оскільки воно ще не пізнано і протистоїть знанню. Ті самі речі, яви-ща, процеси, їхні сторони й відношення, оскільки вони вже відомі, зафіксо-вані з певного боку в тій чи іншій формі знання, “дані” в ній, але підлягають дальшому дослідженню, є предметами” (Садовский В. Н. Методологические проблемы исследования объектов, представляющих собой системы // Соци-логия в СССР / В 2-х томах. Ред.-сост. Г. В. Осипов. Изд. изм.— М.: Мысль, 1966.— Т. 1.— С. 181).

Розв’язання проблеми передбачає досягнення певної мети. Щоб досягти поставленої мети, треба розв’язати кілька завдань. Формулювання завдань є дуже відповідальним моментом, оскільки така чи інакша постановка завдан-

Частина третя 233

ня тягне за собою ті чи інші наступні кроки дослідження. Завдання дослі-дження — це система досліджуваних питань, відповідь на які дає змогу до-сягти мети дослідження. Кожне з них можна розв’язати, застосувавши пев-ний метод дослідження. Визначення мети, завдань і методів дає змогу нау-ковцеві чіткіше уявити собі, що саме йому слід зробити під час дослідження.

На етапі аналізу існуючих літературних джерел, присвячених об’єктові дослідження, науковець оцінює структуру цього об’єкта, виділяє окремі еле-менти, розглядає зовнішні і внутрішні зв’язки між ними тощо. У результаті формується концептуальна модель досліджуваного явища. При цьому зазда-легідь невідомо чи є ця модель правильною, а чи неправильною. У процесі дослідження концепція піддається уточненню й виправленню.

Обов’язковим етапом побудови концептуальної моделі є формулювання гіпотез. Гіпотези — це власні припущення про структуру об’єкта, характер зв’язків між його елементами (факторами і параметрами) і про їхнє функціо-нування. Ці уявлення потребують перевірки у процесі дослідження.

Кожне із завдань наукової роботи можна вважати робочою гіпотезою, а концептуальна модель виступає метою дослідження.

Перевірка гіпотез можлива лише тоді, коли всі поняття, що їх містить гіпо-теза, пройшли операціоналізацію (тобто відомо, як вимірювати кожну харак-теристику об’єкта) й одержали емпіричну інтерпретацію (тобто відомо, про що свідчитиме результат вимірювання). Правильно проведена операціоналіза-ція свідчитиме про те, що ми вимірюємо саме те, що хочемо виміряти. Напри-клад, якщо в дослідженні поставлене завдання оцінити ефективність передви-борної рекламної кампанії певної партії, то поняття „ефективність передви-борної рекламної кампанії” треба операціоналізувати, тобто дати визначення, що саме у цій роботі мається на увазі під „ефективністю” і які емпіричні інди-катори свідчитимуть про міру цієї ефективності.

Завершальний етап досліджень — аналіз отриманих емпіричних резуль-татів. Він починається з перевірки гіпотез: чи підтвердилися вони емпірич-ними даними, чи ні. Іноді для цього досить переглянути відповідні таблиці отриманих даних, іноді отримані дані допускають різні тлумачення, а тому виникає потреба у додаткових дослідженнях.

Інтерпретація результатів і оцінка гіпотез завершуються оцінкою концеп-туальної моделі: що в ній відповідає емпіричній дійсності, що — ні, в яких напрямах треба її розвинути, доповнити, в яких — переглянути, а то й зовсім відкинути. Паралельно з інтерпретацією результатів часто розглядають про-гноз розвитку досліджуваного явища, навіть якщо перед дослідником не сто-ять прогностичні завдання.

Дослідження завершується формулюванням висновків і рекомендацій. Потрібно визначити, чи виконано поставлені перед дослідженням завдання і наскільки повно вони розв’язані, розглянути причини, внаслідок яких деякі 234 Частина третя

завдання залишилися невирішеними. Необхідно показати, який внесок дос-лідження зробило в теорію розглядуваної проблеми, сформулювати практич-ні рекомендації.