218 Частина третя

Частина третя 219

лення, свідомо добирається кожне слово, спеціально підтримується контакт при його згасанні.

Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як при-пливу інформації). Соціальний психолог Курт Левін (1947) застосував до процесу комунікації поняття припливу повідомлень. Левін виходив з того, що в різних соціальних ситуаціях приплив інформації є завжди нерівномірним та неповним. Приплив інформації регулюється бар’єрами (Левін називав їх воротами). У ролі таких бар’єрів виступають певні люди або інституції, які одну інформацію затримують, іншу пропускають. У масовій комунікації та-кими особами є редактори, видавці, засновники тощо.

Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца — Лазарсфельда. На цій моделі (1955) розмежовуються два процеси: процес передачі (інформації, а також поглядів, думок, оцінок) і процес упли-ву на позиції та свідомість інших людей. Двоступеневість полягає в актуалі-зації ролі споживачів інформації: деякі споживачі виконують не лише роль отримувачів і селекціонерів, а й поводирів публічної думки.

Соціологічна модель, або модель Рилеїв. Дослідження соціальних пси-хологів Дж. і М. Рилеїв (1959) довели, що існує сильний вплив малої соці-альної групи, до якої належить або хоче належати певна особистість, на її позиції й поведінку. Велику роль відіграє первинна група, яка впливає на по-чуття, думки, позиції, поведінку відправника твору. Отримувач твору теж залежний від своєї первинної групи.

Відбувається, власне, міжгрупове багатовекторне спілкування.

Модель селекції, або модель Вестлея—Макліна. Вестлей і Маклін (1957) на своїй моделі комунікації, що належить до трансмісійного виду мо-делей, додали істотну характеристику — це наявність професіонального комунікатора (медійної інституції) (С), який опосередковує процес спілку-вання.

Висловлювання від А через посередника С, який доставляє його до В, заз-нає певного опрацювання й модифікації. Комунікатор-посередник (С) врахо-вує побажання А і потреби В. Завдання професіонального комунікатора С зблизити відправника й отримувача повідомлення, чого зробити самостійно вони не можуть. Комунікатор С працює на порозуміння між А та В. Така ор-ганізація процесу спілкування неможлива під час комунікації “обличчям до обличчя”, вона характерна для масової комунікації.

Модель мозаїчної культури, або модель Молеса. Абрагама Молес ство-рив модель (1967), в основу якої поклав тезу, що сучасна культура є цілісні-стю неупорядкованою, має мозаїчну структуру з елементами різної вартості. Така культура є продуктом функціонування ЗМК. Ця культура випливає з надбань минулого, колись сучасного, а сукупність її висловлювань творить суспільно-культурний образ, який формує сучасний споживач інформації.

Комунікативний процес на моделі Молеса є багаторівневим, розшарова-ним.

Суспільно-культурна модель, або модель Тудора. Англійський науко-вець А. Тудор (1970) вказав на подвійну зумовленість процесу спілкування: з одного боку, зумовленість суспільною структурою, з другого — культу-рою.

Аналіз трансмісійних моделей показує, що комунікативний процес на цих моделях відрізняється одно- або багатовекторністю, опосередкованістю / не-опосередкованістю, умовами, що характеризують процес спілкування, наяв-ністю / відсутністю чинників, що зумовлюють процес спілкування, фазові-стю процесу, роллю й статусом комунікаторів в організації комунікації.

8.2.2. Модель експресивна, або ритуальна.

До цієї групи належить модель Джеймса Карея (1975). Комунікація, на його думку, має бути виражена в таких категоріях: участь, товариськість, братерство, спільна віра. Спілкування, таким чином, спрямоване не на поши-рення повідомлень чи творів у просторі, а на підтримання спільноти у часі; не є актом висилання інформації, а публічним виявом підтримки суспільних переконань.

Ялинка тут є спільним символом для комунікаторів.

220 Частина третя

Модель Карея близька до розуміння масової комунікації як виду суспіль-но-культурної діяльності, спрямованої на духовне, професійне чи інше єд-нання маси людей (мас).

Ритуальна комунікація має головну суспільну функцію уніфікування й підтримання єдності групи. Її символи використовуються в рекламі й полі-тичній пропаганді, релігії, мистецтві, публічних церемоніях. Комунікатив-ний процес на ритуальній моделі спілкування являє собою акт об’єднання людей в одну групу або підтримання такої єдності.

8.2.3. Модель рóзголосу: комунікація як демонстрація й привернення уваги.

Модель охоплює масовомедійні процеси і розрахована на масовий вплив. Основою моделі є встановлення й підтримання уваги комунікатів не так до повідомлення, як до самого засобу комунікації. При цьому переслідується мета чисто бізнесова, економічна: комунікати підтримують існування ЗМК, а також через цей засіб підтримують рекламодавців, реагують на товари та послуги, що рекламуються.

Комунікація на такій моделі розглядається як спектакль, де публіка спог-лядає, але не бере участі. При цьому факт уваги є більш важливим, ніж якість уваги. В увазі до засобу сила ЗМК, яка стає важливим компонентом формування суспільної свідомості. ЗМК робить все, аби здобути увагу ау-диторії, у цьому криється “медійна логіка”.

Модель демонстрації й привернення уваги відповідає інтересам особливо тих комунікатів, які вбачають у ЗМК предмет розваги. Акцент при цьому ро-биться не так на зміст повідомлень, як на їх доступність, демонстративність тощо.

Вибірковість уваги комунікатів до ЗМК є чи не найголовнішою характе-ристикою моделі: чим стійкіша увага до одного ЗМК, тим слабкішою є увага до інших ЗМК. Натомість у моделях трансмісії та ритуалу таких обмежень щодо встановлення контактів із ЗМК немає.