58 Частина перша

відбуваються з використанням або без нього різних знакових систем, зображень, звуків (письмо, жести, міміка та ін.), засобів комунікації (газе-ти, журнали, аудіовізуальні програми й т. п.), засобів зв’язку (телефон, те-леграф, транспорт тощо)

і результатом яких є конкретна інтелектуально-мислительна й емоцій-но-вольова поведінка співбесідника, конкретні результати його діяльності, прийняті ним рішення, що задовольняють членів певної соціальної групи або суспільства в цілому.

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як процесу, що виконує об’єднувальну функцію і не є тотожним мовленню. Звичайно, най-природнішими операціями, в яких відбувається спілкування, є мовні опера-ції, або мовлення.

Спілкування і мовлення ототожнювати не можна. Мовлення — це форма спілкування, до того ж не єдина. Скажімо, такі психофізіологічні форми впливу на співбесідника, як навіювання, поведінкові акти (певне демонстру-вання тіла, використання жестів), які можуть супроводжуватися й не супро-воджуватися мовними актами, теж є формами комунікації й спрямовані на залучення учасника комунікації до свого гурту, колективу, до виконання ним певних фізичних або інтелектуальних дій, необхідних тому, хто ініціює комунікацію, або виражає інтереси тих, хто зацікавлений у цій комунікації, тобто у підпорядкуванні особи своїй спільноті. До речі, не у всіх комуніка-ційних ситуаціях слово є дієвим, іноді погляд більше важить, ніж слово, і треба вміти добре орієнтуватися в ситуації й обирати оптимальну форму спілкування.

Комунікація за своєю природою є “агресивним” процесом, процесом уп-ливу на людину або суспільство, оскільки процес встановлення контактів (чим є комунікація), хоч сам собою і безболісний, але не такий уже й наїв-ний щодо методів і способів контактування; він може бути нав’язливим, гру-бим, підступним і т. п. І лише з кон’юнктурної точки зору або через наукове невігластво можна сказати, що комунікація — це дистильований процес передачі інформації, не пов’язаний з упливом на людей. Про цей уплив не-обхідно пам’ятати постійно і добре усвідомлювати, щó робить слово і нести за це відповідальність, якщо не перед своєю совістю, то перед законом. Го-ворячи про своє право на слово, треба думати і про права того чи тих, хто слухає. Не можна бути егоїстом і прагнути сказати за будь-яку ціну своє слово, треба поважати тих, хто слухає, і думати про те, чи потрібне їм ваше слово.

Наше визначення комунікації, як і всі інші, не претендує на вичерпність. Його можна доповнювати, розширювати, модифікувати, що ми зараз і зро-бимо, коли поведемо мову про масову комунікацію.

Частина перша 59

Визначення масової комунікації не можна витворити простим додаван-ням слова маси до слова комунікація. Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й мо-дифікації самого процесу спілкування. Якщо у типових, побутових або на-віть виробничих, ситуаціях спілкування виникає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, наприклад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує комуніканта ставитися до спілкування серйозно, готува-тися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою працею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для жур-налістів),— спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і мотивом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь справи.

Таким чином, під масовою комунікацією (масовим спілкуванням, mass communication) як формою соціальної взаємодії у вигляді соціального регулю-вання ми розуміємо організоване спілкування,

що є видом суспільно-культурної діяльності,

яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислитель-них та емоційно-вольових дій,

спрямованих на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас).

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як організованого спілкування, або діяльності, тобто такої активності людей, яка має свої мо-тиви, свою структуру, яка складається з дій — актів, підпорядкованих меті. До речі, будь-яка діяльність не існує сама собою, вона завжди представлена конкретними діями і в них реалізується. Найприроднішими діями, в яких відбувається спілкування як діяльність, є мовні дії, або мовлення.

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципо-ве значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних процесів у суспільстві. Ідея організованого спілкування може виникнути ли-ше у ситуації відповідальності мовця (комуніканта) за свою “словесну робо-ту”. Ця відповідальність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо таке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комуніка-ції. Масовість акту мовлення, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчут-тя важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ставитися до організації самого процесу спілкування. Окрім того, психоло-гічно спілкування з масами — це є завжди вихід за межі свого звичного, не-помітного для своєї ж свідомості “я”. Актуалізація свого “я”, тобто усвідом-лення того, що і як ти робиш у цей момент, характерна для особливих ситуа-цій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікаційна ситуація, в якій доводиться тримати слово перед людьми. Усвідомлення ж своїх вчинків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідомлення й ке-