1.2.2. Система масової комунікації.

Від характеру залежить система масової комунікації. Класичною є така система (схема 1), в основі якої лежать суб’єктно-об’єктні зв’язки (комуні-кант як суб’єкт, виконує активну роль у спілкуванні; комунікат як об’єкт, виконує пасивну роль у спілкуванні й залежить від комуніканта):

комунікант

|

повідомлення (висловлювання)

|

засоби спілкування

|

комунікат

|

(ефективна) реакція комуніката

Схема 1.

Класична система масової комунікації відображає природу масового спіл-кування, суть якої полягає в тому, що комунікант завжди воліє до “підкорен-ня” комуніката, отримання ефекту порозуміння, згоди, але при цьому не бе-

24 Частина перша

реться до уваги чи навіть не допускається конфлікт між комунікаторами, який виражається у “непокірності” комуніката, у його небажанні розуміти, співпереживати, реагувати відповідним чином.

“Непокірність” комуніката розглядається як чинник, що знижує ефектив-ність масового спілкування, заважає порозумінню, якого прагне комунікант.

Схема класичної системи масової комунікації завжди відображає спілку-вання, що має успішний результат, коли стовідсоткову ефективність комуні-каційного процесу забезпечено.

Класична система масового спілкування приховує в собі глибинну суть суспільства як цілісного соціального організму, необхідною умовою норма-льної життєдіяльності якого є порядок, що забезпечується системою соціаль-них норм. Так, на думку правознавців, під суспільним порядком слід розумі-ти врегульованість, стабільність, узгодженість, злагодженість відносин, пев-ну гармонію в поведінці людей. “Суспільний порядок не виникає сам по собі, він — наслідок урегульованості, упорядкованості соціальних відносин” (Тол-качова Н. Звичаєве право.— К, 2006.— С. 37). Призначення масової комуні-кації як раз і полягає у поширенні та підтриманні суспільного порядку, ос-кільки вона оперує насамперед категорією соціальної поведінки аудиторій, людей, мас, натовпів, публік, інших соціальних утворень.

Таким чином, природа масової комунікації не в забезпеченні особистих бажань, а в суспільних інтересах, потребах, завданнях. Однак вона може ви-ступати проміжною ланкою в забезпеченні особистих бажань (збагачення, зведення рахунків тощо), бути засобом власного задоволення, але все одно масова комунікація залишається формою соціального регулювання, впливу на великі групи, є засобом соціального перерозподілу, гуртування людей, за-лучення їх на свій бік (наприклад, в політичній боротьбі), хоч кінечно ре-зультати соціального регулювання можуть бути засобом власного задово-лення, навіть маніякальної насолоди з того, що вдалося підкорити для своїх корисливих цілей величезні групи людей, здійснити керування ними, впли-нути на долю мільйонів, цілу країну, а то й увесь світ!

Вивчення реального процесу масової комунікації переконує в тому, що спілкування може проходити різні проміжні етапи: від невизначеності — до взаємозгоди; від невизначеності — до конфлікту; від невизначеності — че-рез конфлікт — до порозуміння і т. д. Тобто пасивна роль комуніката зміню-ється активною роллю. Через те класична система масового спілкування мо-же мати варіанти. Одним із них є система з суб’єктно-суб’єктним зв’язком (суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації, коли масі відводиться активна роль у процесі спілкування — схема 2).

Уявлення про масу як суб’єкта передбачає її здатність фільтрувати інфор-мацію, брати до уваги тільки те, що відповідає системі масових цінностей, масовим настроям, громадській думці. В результаті реакція комуніката може Частина перша 25

бути неефективною з точки зору мовця, але все одно якийсь ефект та буде отримано.

комунікант

|

повідомлення (висловлювання)

|

засоби спілкування

|

комунікат

|

фільтри (внутрішньосистемні — цінності, моральні засади, стани комунікаторів і т.д.; позасистемні — вплив соціуму, наприклад у вигляді цензури, телефонного права тощо)

|

ефекти як реакція комуніката

Схема 2.

Пасивні й активні маси — це не види мас, а стани маси в процесі впливу на неї. У пасивному стані маса перебуває, коли: 1) існує висока довіра до ко-муніканта; 2) члени маси втрачають свідомий контроль за ситуацією, своїми вчинками тощо; 3) цінності, моральні засади, погляди, цілі комунікаторів збігаються.

В активному стані маса перебуває у таких випадках: 1) члени маси конт-ролюють ситуацію, поведінку; 2) відсутня висока довіра до комуніканта; 3) цінності, моральні засади, погляди, цілі комунікаторів не збігаються.

Одна й та сама маса може бути в різних станах. Її активний стан передує пасивному у випадку, коли вона формується або зазнає “ін’єкції вільнодумс-тва” збоку, коли роль особистостей у спільноті явно відчутна.

Чи треба систему з суб’єктно-суб’єктним зв’язком вважати альтернатив-ною класичній? Все-таки ні. Оскільки кінцевою метою будь-якого масового спілкування є “підкорення” комуніката. Активність маси не відміняє, а лише ускладнює завдання, методи і технологію мовця щодо отримання бажаного результату — впливу на маси. “Покорити” свою аудиторію — і є результа-том масового спілкування.

Таким чином, можна говорити про два принципові варіанти класичної си-стеми масового спілкування: 1) авторитарну систему масового спілкування (маса є пасивною) і 2) демократичну систему масового спілкування (маса активна).

26 Частина перша

1.2.3. Структура масової комунікації.

На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні компоненти процесу — (1) мовлення, (2) сприймання мовлення і реакцію на нього співбесідника та (3) сприймання мовцем реакції співбесід-ника (зворотний зв’язок), (4) корекцію мовлення за потреби,— масове спіл-кування передбачає організаційно складну структуру власне мовлення. Вва-жається, що сприймання мовлення і реакція на нього з боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування — найчас-тіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення, коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець (наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як кори-гування власного мовлення.

Складна структура мовлення включає обов’язково: (1) визначення теми, (2) збір матеріалу до теми, (3) розробку теми, (4) створення інформаційного продукту на визначену тему, (5) артикуляцію продукту, його поширення. Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого ко-муніканта виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визна-чення і прогнозування реакції аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає процес організації мовлення.

Отже, структура масової комунікації така (обов’язкові компоненти) (див. також табл. нижче):

(1) визначення і прогнозування реакції аудиторії;

(2—6) названі вище елементи складної структури власне мовлення;

факультативно: (7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення; (8) реак-ція мовця на аудиторію; (9) корекція мовлення.

Ця структура відображає особливий, зокрема професійний, характер і ви-робничий статус масового спілкування в системі суспільної діяльності.

Структура масової комунікації

(1) визначення і прогнозування реакції аудиторії

обов’язково

(2) визначення теми

обов’язково

(3) збір матеріалу до теми

обов’язково

(4) розробка теми

обов’язково

(5) створення інформаційного продукту на визначену тему

обов’язково

(6) артикуляція продукту, його поширення

обов’язково

(7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення

факультативно

(8) реакція мовця на аудиторію

факультативно

(9) корекція мовлення

факультативно Частина перша 27

1.3. Форми і формати масової комунікації.

1.3.1. Форми масової комунікації.

Масове спілкування відбувається у різних формах. Під формою спілку-вання слід розуміти таку його організацію, яка передбачає використання тих самих, закріплених у досвіді комунікаторів засобів, методів, принципів, пра-вил спілкування. Наявність кількох форм може приводити до виникнення окремих видів спілкування.

Оскільки комбінацій засобів, методів, принципів, правил спілкування мо-же бути дуже багато, через те кількість форм масової комунікації теоретич-но безкінечна. Назвемо найбільш очевидні й часто використовувані, але спе-цифічні саме для масової комунікації. Так, усна й писемна форми є очевид-ними, часто використовуваними, але не специфічними для масового спілку-вання, а типовими для будь-якого виду спілкування.

Інституційні форми масової комунікації. Масове спілкування передба-чає наявність певних інституцій — організацій, служб, лабораторій, інститу-тів, центрів тощо, які займаються організацією мовлення, розробляють пла-ни, сценарії і т. п. масових акцій, допомагають мовцям здійснювати акти спілкування з людьми. Ознакою інституційної форми спілкування є орга-нізованість процесу комунікації, використання певної технології спілкуван-ня професійними комунікантами.

Інституційним формам можна протиставити лише стихійні, неорганізова-ні форми масової комунікації, що мають місце під час стихійних мітингів та інших акцій на майданах, вулицях та в інших людних місцях.

Суб’єктно-об’єктна форма масової комунікації. Масова комунікація від природи суб’єктно-об’єктна, вона вимагає “жертви” у вигляді адресата інформаційної діяльності — маси. Комунікаційна толеранція — то лише ви-сунутий елітою на хвилі морально-етичного суспільного піднесення бажа-ний принцип стосунків між людьми. Масі ж потрібне не толерантне до неї ставлення, а сила духу, впевненість, переконаність, яку вона відчуває у сло-вах і вчинках лідера, тоді маса піде за ним. Але ці вимоги слушні лише для сфери масового спілкування, вони можуть бути неприйнятними для інших видів, форм і сфер комунікації.

У демократичному суспільстві вихід один: розуміючи природу масової комунікації, необхідно говорити про форми й способи демократичного спів-існування “інститутів управління й тиску на народ” з тим же народом. Пос-лаблення прямого впливу на суспільство з боку ЗМІ, служб зі зв’язків з гро-мадськістю, рекламних агенцій може здійснюватися тільки створенням плю-ралістичних, конкурентних систем медіа та служб і забезпеченням добро-вільного доступу громадян до цих систем. Паління цигарок — зло, попере-джає міністерство охорони здоров’я, але ринок цього зла розвинений і ніхто нікого не примушує палити. Хочеш пали, хочеш — ні! Але будеш палити —