54 Частина перша

комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою мови чи знаків;

комунікація як взаємодія за допомогою символів;

комунікація як обмін значеннями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях;

комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координа-ції зусиль тощо.

Ці дефініції не суперечать одна одній, вони лише доповнюють одна од-ну; кожне з визначень охоплює певний бік явища, даючи більш глибоке осягнення комунікації. Навіть той факт, що під комунікацією здавна розумі-ють ще й засоби транспорту, фізичного зв’язку (пошта, телефон, віз, коні, човен, потяг, річка, канал, море, каналізація тощо), зовсім не означає, що фі-зичні й знакові комунікації — абсолютно різні терміни. Ідея зв’язку в спіл-куванні є домінуючою, і це дало підстави так широко вживати термін кому-нікація — на позначення засобів зв’язку взагалі. Цікавий випадок трапився у 1935 році з американським критиком і філософом К. Бурке, який написав книжку під назвою “Treatise on Communication”. Видавець змусив автора змінити назву, оскільки побоювався, що читачі сприймуть це як розвідку про пошту чи телефон. А була то книга про порозуміння між людьми.

У багатьох визначеннях сучасних учених масова комунікація розгляда-ється переважно як явище технологічно-виробниче, індустріальне, урбані-стичне. Такий підхід теж має сенс, оскільки сучасне масове спілкування не-мислиме поза технічними засобами комунікування, інституалізованими фор-мами організації процесу спілкування з масами, фахівцями в галузі комуні-кації, мовлення, психології, соціології, політології, інформатики. Але масова комунікація явище історичне й своїм корінням сягає ще неіндустріального часу існування; головне в цьому явищі не стільки технологізація процесу спілкування (хоч вона є суттєвим поштовхом до розвитку явища), як здат-ність людей володіти особливою формою соціального зв’язку, який дозволяє окремим людям, що виражають інтереси або політичних сил, або бізнесу, або релігійно-культурних осередків, або влади чи інших суспільних інститу-тів, впливати на інших людей, які є представниками різних соціальних груп чи є окремими індивідами, для масифікації їхньої свідомості й керування по-ведінкою мас. На думку Д. В. Ольшанського, масова комунікація — це “особливе середовище формування, поширення й функціонування різних зразків сприймання, мислення й поведінки, через засвоєння яких і відбува-ється відтворення “маси” (Ольшанский Д. В. Психология масс. СПб, 2001. С. 292).

Рівні масової комунікації. Особливістю масового спілкування, на відміну від міжособистісної та інших видів соціальної комунікації (внутрішньопар-

Частина перша 55

тійної, галузевої, наукової, релігійної й т. д.), є її надособистісний та над-соціальний характер: спілкування відбувається без врахування соціального статусу, становища в соціальних групах членів маси. Незалежно, хто де працює, яке його становище в суспільстві,— всі об’єднуються в спільноти на основі певних декларованих зразків фізичної й інтелектуальної поведінки, морально-етичних та світоглядних принципів, які й складають систему ма-сової свідомості як особливої, але історично закономірної й неминучої фор-ми людської психіки. При цьому на основі деіндивідуалізації особистостей й нехтування їхнім реальним соціальним статусом формується особливий со-ціальний суб’єкт — маса.

Проте сказане про надособистісний і надсоціальний характер масової ко-мунікації не стосується професійних комунікантів, які мають чітко виражені соціальні, політичні, релігійні, галузеві або інші інтереси. Ці люди чітко зна-ють, чого вони хочуть від народу, яке “благо” йому несуть, виступаючи від імені нього ж. У цьому випадку мова йде про так званий верхній, стратегіч-ний рівень масової комунікації, який виражає суть масового спілкування, розкриває її природу і передбачає створення штучних мас та активну роль професійних комунікантів, використання ними для виконання своїх завдань високих гуманітарних технологій, модерних технічних засобів та мереж.

Верхній рівень масової комунікації, на думку вчених, відіграє різну роль у суспільстві: виражає концентрацію влади “верхів” над “низами”, еліти над народом; забезпечує духовний контроль над масами (четверта влада); є за-собом боротьби політиків за духовне панування в світі; є засобом великого капіталу вести свою світову економічну політику, а через неї контролюва-ти світ.

Верхній рівень масової комунікації, таким чином, пов’язується з масифі-кацією, тобто зі створенням маси як особливого соціального суб’єкта на ос-нові соціокультурних стандартів.

Стратегічний рівень масової комунікації реалізується через нижній, так-тичний рівень. Він включає насамперед керування масами, їхньою поведін-кою. На цьому рівні професіонали масового спілкування використовують форми поведінки природно сформованих спільнот (природних мас). В ос-нові їхньої поведінки лежать вироблені самими ж спільнотами зразки пове-дінки, на основі яких і формуються громади через передачу цих зразків від покоління до покоління. Рівень переважно міжособистісного спілкування в громадах забезпечує передачу “масового досвіду” й масової свідомості. Гро-мади об’єднуються не лідерами (хоч і вони цілком можливі, бо демократич-но висуваються самою ж громадою), а уявною чи реальною особою, проти якої треба боротися або яку треба захищати чи якої треба боятися.

Громади можуть мати лідерів думок, які трансформують почуте, побачене або прочитане через свою свідомість і доносять інтерпретовану масову ін-