4.1.2. Концептуальні засади масовокомунікаційного впливу.

Особистість як об’єкт масового впливу. Спілкування з масами відбува-ється через спілкування з кожною окремою людиною. Суб’єктно-суб’єктний підхід — це шанс побачити масу не як отару чи зграю, а як вищу групову форму вияву людськості, носієм чого є індивідуум, людина розумна і мисля-ча. Достукатися до маси можна тільки через душу і розум конкретних лю-дей.

Передбачувана ефективність спілкування з масою є високою настільки, наскільки в людині ще не втрачене особистісне на розумовому рівні. Чим більш масифіковані люди, тим важче з ними спілкуватися. Відомо, що зом-бовані групи людей важко піддаються раціональному впливові, вони погано розуміють аргументацію, не сприймають здавалось би простих тез. Раціо-нальне в їхній поведінці майже відсутнє.

Маса формується і переформатовується через зміни в психології окремої людини, що є частинкою публіки чи натовпу. Те масове, що живе в кожному з нас, постійно трансформується під тиском особистісного, індивідуального. І цей процес безкінечний та безупинний: ніколи Я не зникне в людині, але воно постійно тоне та виринає в океані Масового.

Усі інститути масової комунікації, які створюють або руйнують маси, апелюють до особистості. Вони то пробуджують в ній масове, заховане гли-боко в психіці, то навпаки — витягують на світ Божий особистісне на проти-вагу масовому. Протистояти “пробудженню” масового можна тільки кри-тично налаштувавшись до комуніканта та піддаючи сказане чи написане ним ретельному аналізові.

Особистість також є об’єктом впливу і для тих фахівців, які — навпаки — формують психологію людини, розвивають її особистісні структури (увагу, пам’ять, емоції, мислення, інтуїцію тощо). Чим же відрізняється, наприклад, рекламіст від учителя музики, адже і той і той “працюють” з особистістю? Перший — нівелює особистісні структури, намагається залучити людину до певної спільноти, певного соціуму, щоб вона чинила так, як всі, хто хоче придбати товар, а другий, учитель музики, навпаки — розвиває людину, “ро-бить” її не схожою на інших, перетворює на творчу особистість.

Види, форми і методи масового впливу. Впливи бувають психологічні та фізичні. Різновидом фізичного впливу є психотропний вплив, тобто фі-зичний вплив на психіку через застосування спеціальних речовин, що діють на людину. Розглянемо психологічні впливи.

144 Частина друга

Масовий вплив протиставляється впливам на особистість з метою її фор-мування і розвитку, тобто формуванню особистісних структур.

Зараження, навіювання і маніпуляція є формами психологічного впли-ву. Ці форми, до речі, характерні для будь-якого виду впливу і на їх основі утворюються нові види.

Масовий вплив відбувається або у вигляді неконтрольованого свідомістю комуніканта і непланованого, але природного акту взаємодії комунікаторів, або у вигляді відкритого, технологічно визначеного, добре усвідомлюваного, планованого процесу тиску на комуніката, не усвідомлюваного ним.

Перший вид масового впливу — масове (емоційне) зараження. Другий вид масового впливу відбувається у формі актів навіювання (масової сугéс-тії). Третій вид називається масовою маніпуляцією, тобто процесом керуван-ня комунікатом, поза його усвідомленням процесу впливу.

Масовим протиставляються немасові впливи у вигляді особистісно зорі-єнтованих процесів розвитку індивідів — виховання, розвитку творчої осо-бистості, навчання тощо.

Навіювання і маніпуляція здійснюються за допомогою різних методів. Так, навіювання (сугестія) має різні методи — від психологічного тиску до переконування (аргументації) тощо.

Маніпуляція теж має різні методи — від прихованого впливу на прийнят-тя рішень до зомбування, тобто такої маніпуляції людиною, коли вона втра-чає волю, стає автоматом, яким легко керувати, “заражається” зомбі-програ-мою, за якою діє всупереч логіці, волі. Власне, зомбі втрачають здатність логічно мислити, почувати, приймати рішення.

Комунікаційний вплив на людей з метою їх масифікації та регулювання їхньої поведінки може називатися також масовокомунікаційною регуляці-єю, яка природно здійснюється шляхом зараження, навіювання, маніпуляції. Окільки масова комунікація є формою насамперед соціального регулювання, пов’язаного з дією на особливий соціальний суб’єкт суспільної поведінки — маси, через те масовокомунікаційне регулювання слід розглядати як форму особливої дії, спрямованої професійним комунікантом “на народ”.

В умовах масового спілкування неадекватна задуму комуніканта поведін-ка маси, яка є результатом самокерування, що здійснили індивіди всупереч масифікації і масовій свідомості на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та власних психічних процесів приводить до масової само-регуляції. Вона сприяє розпаду маси і виходу індивідів з маси. Але саморе-гуляція в масі може бути і результатом самозараження (зараження одне од-ного в масі) та самонавіювання (навіювання, яке здійснюють члени маси по відношенню одне до одного в стихійних, неорганізованих масах) та насліду-вання одне одного. Така саморегуляція властива для неорганізованих, сти-хійних мас.

Частина друга 145

Завданням масифікаторів є гальмування саморегуляції у людини.

Неадекватну задумові комуніканта поведінку маси, яка є результатом са-моаналізу, що здійснили індивіди всупереч масифікації і масовій свідомості, називають ще масовою рефлексією. Вона сприяє розпаду маси і виходу з неї індивідів. Завданням масифікаторів є гальмування рефлексії у людини.

Власне завдяки рефлексії людина може саморегулювати свою поведінку. Якщо рефлексія поширюється на всіх членів маси, вона набуває статусу ма-сової.

Основний механізм поведінки мас. Основним механізмом масової пове-дінки (робити так, як всі!) є масове наслідування. Це особлива форма пове-дінки членів маси, пов’язана зі свідомим або несвідомим відтворенням тих дій, стилю, рис характеру, ідеалів, соціальних норм, ритуалів, звичаїв, пра-вил поведінки і т. п., носіями яких є або члени маси, або її творці чи лідери.

Призначення масифікатора. Кожна маса існує на двох рівнях свого пе-ребування: рівень формування і рівень поведінки. Відповідно професійні ко-муніканти поділяються на дві групи: масифікатори та лідери. Так, агітатори, політики найчастіше є лідерами, рекламісти, піарники, журналісти — маси-фікаторами. Призначення лідерів, вожаків, керівників — керувати сформо-ваними публіками чи натовпами, вести їх за собою.

Призначення масифікаторів полягає в формуванні маси, а не в тому, щоб щось нав’язати чи підкорити собі людей. Істинним призначенням вправного масифікатора є перетворення свідомих та розумних індивідів на некритичну, ірраціональну й емоційну масу шляхом пониження рівня раціоналізму в пове-дінці людини.

Лідери працюють за законом сформованої маси: чим згуртованішою є ма-са, тим більше в ній переважає надособистісних ознак (більша втрата раціо-нального, логічного, сильніший вияв емоцій) і тим більш вона керована, оскільки особистості меншою мірою здатні аналізувати команди чи заклики лідера і готові їх бездумно виконувати.

Сучасні ЗМК майже не виконують функції безпосереднього впливу на сформовану масу як вожді, лідери, вожаки. Вони займаються більш “тонкою справою”: формують маси зі “свідомих та розумних індивідів”, маси, які го-тові йти за справжніми лідерами.

Проте в історії журналістики були періоди, коли журналісти позиціонува-ли себе і як лідери, називаючи ЗМІ засобами масової агітації й пропаганди.

Масифікатори і лідери — це не посади, а лише функції професійних ко-мунікантів, які вони виявляють під час виконання професійних завдань. Проте можуть бути випадки, коли комунікант отримує спеціальне завдання сформувати масу або повести натовп.

Аналізуючи призначення масифікаторів, слід брати до уваги не тільки формування негативно налаштованих видів мас, а й розглядати формування 146 Частина друга

Частина друга 147

публік, що мають позитивний образ. Так, телепередачі для дітей, які форму-ють позитивні образи хлопчиків і дівчаток, що є чемними, доброзичливи-ми,— “працюють” на добро, хоч і виконують свою масифікаторську функ-цію: діти емоційно сприймають передачі, не вдаються до критичного аналізу їхнього змісту і на довірі до телебачення переймають тип заданої поведінки.

Роль просвітителів у системі масового спілкування. Масифікаторам і лідерам можна протиставити тільки людей, які увиразнюють індивідуальні ознаки особистості, допомагають їй знайти своє “я”, частково переборювати в собі масову людину. До таких фахівців належать учителі, наставники, як-що вони працюють не в сфері масового комунікування, а в сфері творчої реалізації особистості, індивідуального наставництва і виховання. Просвіти-телями можуть бути і фахівці з масової комунікації, наприклад журналісти, якщо вони своєю працею руйнують стереотипи, змушують людей замисли-тися, піднімають їхній рівень критичного аналізу дійсності, подій. По відно-шенню до маси просвітителі виступають її руйнівниками, вони “розганяють” натовпи, перетворюють публіки в соціальні групи.

Просвітителі є антиподами масифікаторів. Проте кожен просвітитель має шанс стати масифікатором, якщо він перестає працювати на особистість, а виступає в ролі публіциста і використовує ЗМК як засіб впливу на маси. Ви-кликаючи довіру до себе і руйнуючи елементарні стереотипи, просвітителі таким чином формують коло прихильників (фанів), які починають некритич-но, емоційно, на хвилі довіри сприймати сказане просвітителем. “Просвітле-на” публіка може бути порівняно з іншою масою більш критичною, раціо-нальною, але стосовно ідей вищого гатунку — змасифікованою. Тому про-світителі повинні працювати індивідуально, у форматі міжособистісного спілкування.

4.1.3. Професійні засади масовокомунікаційного впливу.

Масовий вплив на людей здійснюється в два етапи:

1) створюється атмосфера довіри між комунікаторами;

2) впроваджується у свідомість людини необхідна інформація на основі довіри за допомогою методів і технологій, зручних для досягнення цілей ко-муніканта.

Для створення довіри до себе комунікант повинен:

1) формувати свій імідж як особливо обізнаної про події особи, що має доступ до різних, в тому числі й таємних джерел інформації;

2) зосереджувати увагу комуніката особливо на тих фактах, які замовчую-ться офіційними джерелами, але про які активно говорять люди;

3) передавати достовірні дані, точність яких можна легко перевірити;

4) детально висвітлювати ті факти, які становлять інтерес, якщо немає по-треби їх замовчувати або змінювати;

5) створювати імідж об’єктивного й незалежного джерела інформації;

6) створювати імідж альтернативного джерела офіційним джерелам інфо-рмації;

7) бути оперативним у пошуках і поданні даних;

8) демонструвати безсторонність і толерантне ставлення до різних точок зору, але бути справедливим в оцінці й коментарях;

9) подавати різні точки зору на суперечливі питання;

10) виявляти зацікавленість у долі людини, проблемах колективу, виявля-ти бажання допомогти.

Саме в контексті масового спілкування ці принципи комуніканта стають основою формування довіри до себе. Те масове, яке живе в кожній людині, заважає їй розгледіти в комунікантові щирість чи нещирість його поведінки і зрозуміти, чи він справді є безстороннім, правдивим і т. д., чи імітує це. Про-фесіонали масового спілкування дуже часто розраховують на довірливість і легковажність у цьому питанні масової людини, адже, як вважав Фрейд: “Маса легковажна і дуже легко піддається впливу, вона некритична, не-правдоподібного для неї не існує. Вона думає образами, які породжують один одного асоціативно… і не перевіряються розумом на відповідність дій-сності. Почуття маси завжди дуже прості і гіперболізовані. Вона, таким чином, не знає ні вагань, ні невпевненості.

Маса негайно доходить до крайнощів, висловлена підозра зразу ж пере-творюється у неї на непохитну впевненість, зерно антипатії — на дику ненависть” (Фрейд Зигмунд. Психоаналитические этюды.— Минск: ООО “Попурри”, 2001. С. 428—429).

Довірлива людина — це доступна мішень для масифікаторів, різних про-фесійних комунікантів. Питання лише в тому, хто і як скористається довірою.

Упровадження необхідної інформації у свідомість довірливої людини пе-ретворюється більшою мірою на процес не раціонального, а емоційного впливу на людей.

В атмосфері цих роздумів природно виникає думка про відсутність щи-рого і правдивого інформування взагалі. Але це не зовсім так. Непотрібно ототожнювати понять інформування і масової комунікації. Переживання правди, істинності — соціально-суб’єктивне переживання, яке дане людині її природою як соціологізованій істоті. Людина може бути стовідсотково пе-реконана у своїй правоті і своїй правді. Фахівці, наприклад журналісти, мо-жуть застосовувати різні методи й процедури для забезпечення більшої пра-вдивості, точності, об’єктивності інформації, але це не знімає питання про вплив правди, в тому числі прихований, маніпулятивний, на інших у контек-сті масового спілкування. Тому боротьба за правдиве інформування цілком слушна і потрібна, оскільки хоч і не вдасться взагалі відмінити комунікацій-