5.2.6. Пропагандистські технології.

Пропаганда — це не тільки вид масової комунікації, а й технологія в структурі інших видів. Фактично, пропаганда може використовуватися і ви-користовується будь-якими професійними комунікантами і будь-де, оскіль-ки вона охоплює найсуттєвіші акти, дії, операції, засоби впливу на людину та людей.

Технологічним завданням пропаганди завжди було і є формування масо-вої свідомості на основі певного погляду чи певної точки зору.

У масовій комунікації пропаганда розглядається як технологія формуван-ня, деформування, переформатування громадської думки.

Серед пропагандистських технологічних засобів найбільш важливим і до-ступним є повідомлення. Метою пропагандистського повідомлення, на від-міну від інформаційного, є не стільки виклад фактів, скільки висловлення оцінки фактів для об’єднання людей навколо певної ідеї.

Частина друга 167

5.2.7. Технології нових медіа як противага масовокомунікаційним тех-нологіям.

Нові технології спілкування на хвилі комп’ютеризації, розвитку цифрово-го мовлення, глобальних мереж змушують виходити за рамки традиційного уявлення про масову комунікацію. Згадувана вже транзактна медійна кому-нікація називається транзактною тому, що передбачає «зміну ролей — пере-хід до таких міжособистісних комунікаційних відносин, в яких кожен бік може по черзі виступати в ролі відправника, отримувача або передавача ін-формації. Таким чином, відбувається обмін інформацією, певними знаками, а в результаті й конкретними знаннями. Медійна означає, що ці технології все одно включають в себе медіа. У більшості медіасистем, які підтриму-ють транзактні комунікації, можлива також масова комунікація. Іншими словами, комунікаційними транс-діями можуть обмінюватися багато ко-ристувачів. Будь-яка людина або організація можуть звертатися до великої кількості інших користувачів» (Брайант, Дженнингз, Томпсон, Сузан. Осно-вы воздействия СМИ.— М.: Издательский дом «Вильямс», 2004. С. 396).

Нові комунікаційні технології (транзактні медійні технології) не варто на-зивати масовокомунікаційними, оскільки від традиційних технологій масо-вого спілкування вони відрізняються технологічною системою: передбачено децентралізоване виробництво та інтерактивний формат.

Нові комунікаційні технології

Масовокомунікаційні технології

Інтерактивні, діалогічні

Односпрямовані, монологічні

Технологічний об’єкт: користувач, особистість

Технологічний об’єкт:

аудиторія

“Нові медіа дозволяють користувачам брати більш активну участь в ко-мунікаційному процесі й ставитися до отримуваних повідомлень більш ви-бірково. Користувачі нових медіа є швидше активними учасниками процесу, а не просто пасивними отримувачами інформації ” (Там само. С. 400). Тех-нологічним об’єктом в транзактних медійних комунікаціях є медіакористу-вач, в масовій комунікації — масова аудиторія.

Проте є одне але, яке дозволяє дивитися на медіакористувача й з точки зору масової комунікації: нові комунікаційні технології зовсім не відміня-ють впливу комуніканта на комуніката (яким би самодостатнім він не був!) ні у вигляді зараження, ні у вигляді навіювання (зокрема у вигляді переко-нання), ні у вигляді маніпуляції. Нові комунікаційні технології не мають си-ли вбити в особистості “нашого предка” — масову людину. Тобто медіако-ристувач завжди має шанс стати членом маси, а нові технології — існувати в 168 Частина друга

оболонці масовокомунікаційних. І не навпаки! Не транзактна комунікація дозволяє масовій вкраплюватися в неї, а транзактна є хоч і потужним, але частковим виявом спілкування в лоні глобальної масової комунікації. На стикові масовокомунікаційних та нових медійних технологій і виникла вір-туальна масова комунікація (див. параграф 1.1.5). Соціальне, суспільне більш потужне в людині й воно витісняє особистісне, яке бореться в ній за право бути, за своє виживання. Соціум поглинає людину, обмежує її свобо-ди, поведінку, якою сильною вона не була б.

Через те варто підтримати думку Дж. Вебстера про три моделі медіаауди-торії: аудиторія-як-маса, аудиторія-як-об’єкт, аудиторія-як-агент. Але це не три види аудиторії, а три стани масової аудиторії.

Аудиторія-як-агент. Завдяки новим комунікаційним технологіям та під-несенню загальної культури людини вона намагається виступати активним користувачем медіа, протистояти масифікації. Зазнаючи все-таки на певному рівні своєї активності сугестивно-маніпуляційного впливу, людина поповнює ряди масової аудиторії (активна аудиторія).

Аудиторія-як-об’єкт. Сформована аудиторія завжди є об’єктом отри-мання певних медіаефектів, вона стає технологічним об’єктом масовокому-нікаційних технологій.

Аудиторія-як-маса. Сформована аудиторія зазнає керування своєю пове-дінкою і залежить від волі комуніканта (в ідеалі пасивна аудиторія).

5.3. Засоби, методи, техніки масовокомунікаційного впливу.

5.3.1. Засоби масовокомунікаційного впливу.

До засобів масового впливу відносяться ті інформаційні продукти чи ін-формаційні акції, які використовуються фахівцями масової комунікації для впливу на людину, для її масифікації чи керування масами: масова інформа-ція, новина, повідомлення, реклама, агітка, проповідь, виступ перед аудито-рією, PR-акція тощо. Для прикладу розглянемо кілька засобів.

Масова інформація як засіб впливу. Масовою інформацією називається таке відображення дійсності, яке зафіксовано у певній матеріальній формі, що виготовляється за визначеними технологіями у вигляді інформаційного продукту, який поширюється засобами масової комунікації в інформаційно-му просторі.

Масова інформація виступає технологічним засобом впливу на комуніка-та, тобто засобом, який виготовляється і використовується з метою впливу на особу, людей, суспільство, держави.

Під масовою інформацією слід розуміти не тільки новинні повідомлення, а будь-які тексти, медіапрограми, в яких відображено актуальні події, життє-во важливі явища, процеси, суспільно значимі постаті, соціальні групи, ін-ститути, їхня діяльність тощо.

Частина друга 169

Масову інформацію від немасової відрізняє те, що вона здатна виконува-ти функцію засобу масифікації або керування масами (публікою, натовпа-ми). Ця здатність визначається її актуальністю, тобто відповідністю місцю і часові сприймання, потребам кожної особи, яка належить до великої групи людей, об’єднаних одним настроєм, думкою, ідеєю.

Новина як засіб масового впливу. Міжлюдська взаємодія і впливовість одне на одного у соціумі є неминучістю людського буття. Коли ж розгля-дати діяльність різних соціальних інститутів, які здійснюють це професійно, мимоволі виникає запитання про надприродну можливість і здатність їх впливати. Звідки береться ця можливість і сила впливу?

Ця сила криється, зокрема, у новинно-сенсаційній природі діяльності про-фесійних комунікантів, які працюють з новиною як технологічним предме-том. До таких фахівців належать насамперед журналісти, репортери, редак-тори.

Природа ця очевидна, але затьмарена нерозмежуванням об’єктивної і су-б’єктивної реальності, через що робиться висновок, що новина — річ об’єк-тивна і самодостатня. Насправді ж маємо зовсім інше.

Об’єктивна дійсність, включаючи соціальну реальність як частину дій-сності, протистоїть журналістові, але та дійсність індиферентна, байдужа до того, бути їй новиною чи ні. Дійсність існує сама по собі, незалежно від бажань і волі людини, вона є такою, якою вона є. Новина лежить не в пло-щині реальності, що протистоїть журналістові, а в площині відображення цієї реальності журналістом як соціальним суб’єктом, через що відображен-ня і називається суб’єктивним, бо належить суб’єктові. Новина є особливим, як раціональним, так і емоційно-афективним відображенням, яке виникає на хвилі захоплення чимось, емоційного переживання його. Щось привертає увагу, порушує спокій журналіста — і він реагує на ту частинку дійсності, хоче донести інформацію про неї іншим. Опрацьовуючи новину, журналіст (і редактор!) дивляться на подію, факт уже з раціональної точки зору. Пода-ють її або так само емоційно, щоб викликати захоплення в аудиторії, або нейтрально, якщо подія знакова і може сама по собі захопити аудиторію. Але про новину небезпечно говорити спокійно і сухо, вона тоді може легко перестати бути такою. Її треба переживати і це переживання нести іншим.

Новина заражає інших, робить їх учасниками емоційно позначеної події і на етапі зараження перетворює людей у публіку.

Масифікація людини відбувається під час сприймання новинних теле- і радіопрограм. Комунікат немає змоги у тому самому часі, в якому потік ін-формації виливається на нього, здійснювати критичний аналіз новин, пере-осмислювати їх, давати їм аналітичну оцінку. Сприймання й розуміння но-вин відбувається на простому рівні: подобається/не подобається, цікавить/не цікавить, зачіпає/не зачіпає, правда/не правда і т. п. Емоційне переживання 170 Частина друга

новини притупляє раціональне, логічне у її розумінні. Оскільки комунікат рідко коли є свідком подій, про які йде розповідь, йому залишається сприй-мати інформацію на віру, йти за логікою викладу й оцінкою подій так, як пропонує журналіст. Комунікат через те є керованим, він легко піддається навіюванню й дивиться на світ очима журналіста.

Під час сприймання новин комунікати поляризуються на різні масові ау-диторії, об’єднані спільністю емоцій, настроїв, думок, оцінок тощо.

Повідомлення як засіб масового впливу. Дуже глибоко суть повідомлен-ня розкрив Д. В. Ольшанський: “У найпростішому розумінні комунікативне повідомлення — це згусток інформації про якийсь факт, що трапився. Про-те якщо інформаційні факти в житті і бувають “самі по собі”, то інфор-маційних повідомлень про “самі по собі” факти у масовій комунікації не бу-ває. З різних, до того ж неминучих, причин нема і не може бути повідом-лення про факт “у чистому вигляді”. Так чи інакше, об’єктивно або суб’єк-тивно, свідомо чи несвідомо, цілеспрямовано чи спонтанно, до інформації про факт завжди додається ставлення до нього… Один і той же вибух, не-хай у Чечні, може бути і “черговим злочином бандитів”…і… “ще одною ус-пішною операцією повстанців”. Тут все залежить від загальної політики комунікатора [мовця] (уточнення наше.— В. Р.)” (Ольшанский Д. В. Психо-логия масс.— СПб: Питер, 2001. С. 299).

Ставлення до фактів, висловлене через ЗМІ, є чи не першим джерелом ма-сових настроїв.

Думка про неминучу оцінність факту суперечить сучасному популярному розумінню журналістики і явищ журналістської діяльності.

Треба розрізняти журналістику, якою вона є реально і якої хотілося б в ідеалі. Наближення до ідеального варіанта залежить від багатьох чинників. Один з них — соціально-політичні й економічні умови функціонування жур-налістики в суспільстві. Зрозуміло, що вона у тоталітарному режимі, пере-хідному й демократичному — різна журналістика. Ідеальна — це журналі-стика ідеального суспільства.

Журналістика різних епох відрізняється методами роботи, подачею фак-тів тощо. Але незмінним для неї залишається одне: фіксація й відображен-ня сьогодення в авторському викладі (тобто авторське інформування); спрямованість журналістики на сучасника-комуніката як учасника ма-сових рухів, процесів (якщо ми розглядаємо журналістику в контексті масового спілкування і діяльності ЗМІ); дієвість слова; надання інфор-мації з метою консолідувати маси на засадах правової та морально-етичної поведінки й загальнолюдських цінностей.

Надання інформації з метою допомогти людині розібратися в подіях, аби вона зрозуміла, як ці події впливають на неї і що треба робити для виходу з певної ситуації, — це все-таки вторинна функція журналістики саме в кон-

Частина друга 171

тексті масовоінформаційної діяльності ЗМК. В умовах масової комунікації ця функція стає реальною лише за умови, що читач, глядач, слухач є підго-товленим, навіть професійним комунікатом, здатним протистояти природі масового спілкування, не піддаватися масовим настроям і суспільній думці, спроможним аналізувати масові повідомлення, масову інформацію, робити власні висновки і приймати необхідні рішення. Таке можливо лише за від-повідного рівня як політичної культури, так і загальної високої освіче-ності громадян, їхньої здатності мати свою позицію, свої ідейні установ-ки, потужну енергію думки, власну волю і прагнення. Простіший випа-док, коли читач, глядач, слухач спеціально звертаються до ЗМІ за необхід-ною їм інформацією, вони у пошуках тої інформації і беруть її для прийнят-тя власного рішення. Але й цей факт не гарантує людині уникнення дії ЗМІ на неї.

Журналістика завжди позиціонує людину, групу людей, явища, процеси в соціумі. Соціальне позиціювання є основою журналістики. Вона виражає не так наукове бачення явища, як соціально детерміноване бачення його. Вира-жає оцінку суспільством чи мікросоціумом цього явища, ставлення людей до нього. Через те журналістика завжди є вираженням “точки зору”. І її не можна звинувачувати за це. Це її сутність. За це її можна тільки вбити! Об’-єктивність і правдивість журналістики полягає в тому, що вона правдиво показує, що думають люди про це або що вони можуть про це думати. Зви-чайно, через це журналістика завжди чинить вплив на громадську думку, має суб’єктивний характер.

Така природа журналістики йде від природи спілкування й мовлення (ці процеси журналістика й експлуатує!). Мовлення й спілкування завжди існує в системі координат “я так думаю” — “ми так думаємо” і т. п. Навіть поси-лання на наукові дані завжди вплетено в систему цих координат.

Є мовна рефлексія (вираз стану) і мовна комунікація. Рефлексія може бу-ти включена в комунікацію. Журналістика — це не засіб рефлексії, це засіб масового спілкування. Рефлексивна журналістика ніби й заманлива своєю неупередженістю, але вона примітивна щодо суспільних смислів і через те може бути легко керованою, бо для рефлексії не важливий аналіз й не важ-лива самооцінка та розуміння доцільності. Тож краще самодостатня комуні-каційна журналістика, яка дає погляд збоку, але несе відповідальність за те, що робить.

Нині створюється враження, що журналісти почали свято вірити у без-межно неперевершений розум кожного індивіда. Сьогоднішнє журналісти-кознавство демонструє справді унікальну віру в розум, високу самосвідо-мість, самодостатність і незалежність громадян, навіть позбавляючи їх при-родного права на соціологізацію власного “я”, психологічний статус людини масової, конформістської. Масова ж комунікація як раз і експлуатує ці при-