82 Частина перша

життя суспільства та людини. Правда, й тут є певна критична межа цього процесу: чим більша суспільна роздрібненість — тим ближча деградація су-спільства як єдиного організму.

Реальний нейтралітет і плюралізм завжди обмежений, а у випадку його абсолютизації виступає ще й засобом маніпулювання (бо сам факт повного плюралізму вже є напівправдою). Індивідуальна свобода та індивідуальний вибір є більшою мірою бажаними, гіпотетичними речами. Бажане, гіпотети-чне і реальне — це різні речі. Ілюзія створюється через підміну реального бажаним і нерозуміння відносності цих речей. Але тут є й позитивний мо-мент: бажане завжди є мотивом суспільної та індивідуальної діяльності. Ілю-зія дає віру, що є основою для упертої реалізації бажань.

Завдання ЗМК у цій ситуації — створити суспільну думку на основі ідеї-ілюзії, що всі, весь народ користується правом вільного вибору та індивіду-альної свободи через переконання конкретного громадянина у можливості користуватися цим правом. Бо окремий громадянин, навіть найвільніший у своїй поведінці, не зможе зреалізувати свої можливості, якщо оточення буде іншого переконання і не підтримуватиме ідею індивідуальної свободи й ві-льного вибору. Тільки коли у ці ідеї повірять всі, коли це стане суспільною думкою і нормою масової культури та поведінки (нехай це і буде ілюзорна ідея, головне, щоб у неї вірили і демонстрували повсякчас її в дії),— тільки тоді ЗМК виконає свою функцію, а кожна людина зможе на повні груди зая-вити про свою свободу. Тільки на фоні масової свободи свобода кожного стає реальністю, хоч, може, й ілюзорною.

Однак це зовсім не означає, що ЗМК не можуть надавати кожному грома-дянинові можливості вільного вибору думки, позиції, погляду, рішення. Без-перечно, кожна газета кожній людині створює таку можливість, але що з ці-єю можливістю робити, коли нею не користується маса. Не можна зреалізу-вати своє право на щастя, коли всі нещасні; не можна почувати себе ві-льним, коли всі раби; не можна радіти, коли всі плачуть. Усі ми розумні й сміливі щодо вираження своїх почуттів тільки у масі таких же смілив-ців, тільки на фоні існуючого піднесення відповідних емоцій та відповід-них станів.

ЗМК можуть надавати кожному громадянинові можливості вільного ви-бору, але це не є їхньою основною функцією, яка випливає з “масової приро-ди” засобів. Завдання ЗМК створювати масові настрої та формувати сус-пільну думку з приводу тих чи інших ідей, створювати той суспільний фон, який дозволить кожному громадянинові зреалізувати своє “я”.

Пригадайте, як ми, радянські громадяни, під упливом і ЗМІ і всієї пропа-гандистської машини, свято вірили в непереможність комуністичної ідеоло-гії, у те, що радянська людина — найвільніша у світі, а вони там, у тій же

Америці, Англії, Франції, одурманені правлячою елітою, невільні у своїх по-глядах і своїй поведінці, бо все там продається й купується, і совість теж. І тільки з розпадом СРСР зрозуміли, що жили в ілюзорному, міфічному світі, створюваному тими ж газетами, радіо і телебаченням. Будь-яка ідея, найпре-красніша, яка зводиться до абсолюту і розкручується ЗМК як панацея від усіх бід, є міфічна ідея!

Підсумовуючи, можемо сказати, що зашорені радянською пропагандою щодо буржуазності масових явищ, залякані живими некращими прикладами масифікацій у західному, капіталістичному світі, які певно що існують, як це є у будь-якому суспільстві,— ми намагаємося до сих пір витворити міф нібито благородності наших ЗМК, які є настільки цнотливими щодо питань масифікації, що не роблять цього, а служать людині. Це відбувається також і під упливом західної пропаганди, яка і за гранти і без них експортує міфічну ідею повної свободи як вишуканий маніпулятивний засіб впливу на масову свідомість пострадянських держав, що програмує наших людей на глибшу відокремленість одне від одного, на зведену до абсолюту незалежність свого “я”. Це, до речі, знищує народжені радянською масовою культурою об’єдну-вальні цінності — гарні й погані — і отримує в плані масової культури й ма-сової свідомості нову tabula rasa, яка стає зручною основою для формування іншої масової культури, масової поведінки.

Наш час — то час формування глобальних спільнот на засадах спільних для глобального світу соціокультурних стандартів: однаково думаємо, одна-кового говоримо, одне й те саме дивимося та слухаємо, їмо і носимо неза-лежно від того, в якій країні живемо!

Цілком слушним у цій ситуації є зауваження й застереження професора В. І. Шкляра:

“Сучасна журналістика стрімко втрачає національне обличчя, активно впроваджує у свідомість аудиторії якісь «посередні» стереотипи масової свідомості й поведінки. Усе подається під гаслом «загальнолюдських цінно-стей». Процес ідентифікації журналістики й суспільства прямо пов'язаний з наявністю державної національної ідеї, зрозумілої ідеології. У XIX ст. пла-новою була концепція офіційної народності, за часів радянської влади — партійність, а сьогодні — вакуум.

Мабуть, найсерйозніше питання, що з'являється при постановці пробле-ми ідентичності ЗМІ і суспільства, пов'язане з культурною традицією, мен-тальністю народу. Саме тут сталися найсерйозніші втрати: замість ко-лективності, «соборності» — індивідуалізм, наполегливо впроваджується ідея збагачення як мети існування” (Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття.— К.: Грамота, 2003. С. 19—20).

Транспортування ідей можливе на основі існуючих у суспільстві-спожи-вачеві потреб на такі ідеї: пострадянському просторові ідея вільної людини Частина перша 83