108 Частина перша

вірити у щось

публіцист

бажання словом змінити ситуацію, вирішити проблему

реакція втягнення людей в обговорення проблеми

вирішення проблеми

суспільні дискусії, соціальна напруга

редактор

бажання допомагати авторам у досягненні їхніх цілей, бути причетним до важливих суспільних справ

забезпечити ефективність впливу матеріалу на громаду, владу, особу

відстоювати інтереси суспільства або певних соціальних груп, політичних рухів тощо

те саме

рекламіст

бажання досягти пози-тивного результату через рекламу

досягти серед людей реакцій виконання або втягнення, вплинути на них таким чином, аби вони резуль-тативно зреагували на зміст реклами

задоволення потреб тих інституцій, на яких працює рекламіст

те саме

Отже, професійні комуніканти мають два портрети: власне професійний, виробничий і соціальний, громадянський, особистісний. Залежно від професії соціальний портрет може або допомагати, або заважати в роботі. Для піар-ника, пропагандиста, публіциста таке поєднання добре; для журналіста, ре-дактора — не дуже. Соціальний портрет журналіста заважає йому бути неза-лежним і незаангажованим. Особливо це погано для репортерів, тобто но-винних журналістів. Журналісти-аналітики, коментатори можуть виявляти свою соціально-політичну приналежність, бо вони “мають право” на власну точку зору і власну позицію, про що знає читач, глядач чи слухач. Публіци-стична основа аналітичної журналістики цілком допустима. Така журналіс-тика може називатися публіцистикою, яка має не агітаційно-пропагандист-ське, а аналітичне підґрунтя.

У випадку роздвоєння портретів об’єднувальним чинником виступає мо-ральність справи, яку роблять професійні комуніканти. Позиціонуючи себе в суспільстві певним чином, вони обов’язково вибудовують стратегію своєї поведінки на засадах загальнолюдської моралі. Ця стратегія відображається у професійних стандартах. Фахівці масової комунікації намагаються закрі-пити правила поведінки, в основі яких лежить певне співвідношення вироб-ничого і соціального, отримуючи таким чином індульгенцію від суспільства на право дотримуватися чи не дотримуватися усталених норм моралі при ви-конанні службових обов’язків. Так, для журналіста втрата свого заангажова-ного певними політичними симпатіями Я вважається нормою під час вико-нання редакційного завдання. Такий журналіст не повинен зазнавати осуду збоку політичних однодумців. У той же час, як людина, журналіст у неви-робничих ситуаціях може виражати свої симпатії і бути частинкою публіки, до якої він належить.

З іншого боку, якщо ЗМІ має чітко виражений політичний профіль, амо-ральним для журналіста цього ЗМІ буде неврахування політичних симпатій колег. Це може розглядатися редакційним колективом як зрада.

Така неоднозначна ситуація щодо поведінки журналістів змушує їх боро-тися за однотипність своїх позицій у соціумі, за право бути завжди незалеж-ними, боротися проти існування заангажованих політикумом ЗМІ, оскільки вже сама наявність таких ЗМІ робить неможливим однакове прочитання професійних стандартів, що базуються на моралі й співвідношенні виробни-чого та соціального портретів журналіста.

Для професійних комунікантів важливим є також поняття свободи пове-дінки й діяльності та відповідальності за справу. Ці два поняття є нерозрив-ними, оскільки безвідповідальна свобода, як і відповідальність у неволі (за відсутності свободи),— речі абсолютно недопустимі й загрозливі для суспі-льства та особи. Ніхто не має права обмежувати свободу журналіста чи агі-татора, але жоден журналіст чи агітатор не має права бути безвідповідаль-ним. Відповідальність є внутрішнім станом фахівця, таким само, як і сво-бода поведінки та дій.

Поняття свободи та відповідальності тісно пов’язані з моральністю. Від-повідальною є тільки моральна людина. Свобода моральної й відповідальної людини відрізняється від свободи аморальної й безвідповідальної особи.

У цьому контексті важливим є розуміння межі відповідальності й свобо-ди: надмірна відповідальність робить людину обережною щодо свободи по-ведінки й дій. Недостатня відповідальність є причиною гіпертрофованої сво-боди особи. Відчуття міри у цих питаннях є найбільшим Божим даром для фахівця. Відомо, що чим більш культурна, освічена, інтелігентна, досвідчена людина, тим більш ймовірно, що вона володіє тонким інструментом міри відповідальності й свободи.

Частина перша 109