Особливості механізмів координації

Механізм	Характерні особливості
Горизонтальна координація	Взаємодопомога (неформальні контакти між співробіт–никами організації)
	Оперативні особливості (створення тимчасових груп працівників різних підрозділів, які створені для розв’язання короткострокових проблем)
	Комісії (постійні групи представників різних підрозділів, сформовані для вирішення довгострокових проблем)
	Збори співробітників підрозділів
Вертикальна координація	Прямий контроль (надання менеджеру права передачі роботи та контролю її виконання, делегування)
	Стандартизація діяльності (визначення способу виконання роботи)

Згідно з таблицею механізми координації роботи менеджера особливої уваги вимагає делегування повноважень.

Делегування повноважень – передача громадянами (політичними органами, посадовими особами) долі своїх прав спеціальним представ–никам, які мають виражати та захищати їх інтереси та виконувати визначені функції [4].

Іншими словами, делегування повноважень становить процес передачі деяких власних обов’язків іншим особам. Даний процес є дуже розповсюдженим, адже дає можливість менеджерам уникати рутинної роботи та спрямовувати свою діяльність на розв’язання стратегічних проблем.

У сучасному суспільстві делегування повноважень дуже розпов–сюджено на практиці у всіх галузях, у яких це можливо. Процес делегування дозволяє:

економити час менеджера;

створити нові робочі місця;

підвищити продуктивність роботи персоналу;

підвищити ефективність виконування менеджером власних обов’язків тощо.

На рис. 5.7 наведено елементи делегування повноважень.

Розподіл

праці

Прийняття відповідальності

Передача

повноважень

Підзвітність

Рис. 5.7. Елементи делегування повноважень

Після передачі деяких повноважень підлеглим, менеджер не повинен забувати головне – підлеглий ніколи не буде нести повну відповідальність за виконання поставленого завдання. Менеджер обов’язково має проводити контроль за роботою підлеглих, за процесом, за роботою.

5.5. Контрольні операції менеджера

Для підвищення якості управління та зростання ефективності функціонування структурних ланок необхідна передача повноважень від вищих рівнів управління до нижчих. Однак, будь-яка дія потребує чіткого порядку виконання та контролю за діяльністю підлеглих керівником (менеджером).

Контроль – це аналітично-оцінна функція управління, спрямована на безумовне досягнення запланованих параметрів діяльності органі–зації, структурних підрозділів, кожного працівника [76].

Контроль може здійснюватись різними суб’єктами:

безпосередньо керівником;

уповноваженими на це працівниками;

спеціальною контрольною службою.

Також контроль як процес класифікується за такими ознаками:

1. Залежно від регулярності проведення контролю:

а) щоденний;

б) систематичний;

в) періодичний;

г) разовий.

2. За ознакою етапності:

а) попередній (запобіжний) – призначений для запобігання помилок, порушень управлінського та виробничого процесів;

б) поточний – здійснюється безпосередньо у процесі виробництва, реалізації управлінських рішень;

в) підсумковий (завершальний) – дає оцінку отриманим результатам після завершення процесу.

3. За ступенем охоплення:

а) суцільний;

б) вибірковий.

4. За рівнем активності:

а) активний;

б) пасивний.

Для зворотного зв’язку процесу контролю використовується звітність виконавця або структурної ланки про стан справ чи завдань, що були доручені. Звіт повинен мати певні елементи, а саме:

строки подання звіту;

форма − письмова, усна, на електронних носіях;

інформація;

посадова (відповідальна) особа.

Процес контролю має три етапи, які зображені на рис. 5.8 [5].