191. Природа арбітражного застереження в контрактах.

Існує два види арбітражних угод: арбітражне застереження і третейський запис.

Арбітражне застереження — це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою.

Третейський запис — це окрема від контракту угода між сторонами про арбітражний розгляд уже існуючого між ними спору.

Усі вони є, по суті, відображенням одного й того ж, а саме: угоди сторін про передачу спору до третейського суду.

Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.

Ведучи мову про правову природу арбітражної угоди, слід зазначити, що у юридичній літературі щодо цього питання немає єдиного підходу. Існує декілька теорій та позицій, що стосуються правової сутності арбітражної угоди. їх можна поділити на чотири групи: договірна", "процесуальна", "змішана" і "автономна". Договірна, або матеріальна, теорія правової природи виходить з основної тези про те, що третейська угода є особливим видом цивільно-правового правочину. Натомість процесуальна теорія, навпаки, заперечує наявність у арбітражній угоді будь-яких матеріальних елементів та зводить її до процесуальної угоди, на кшталт угоди про вибір компетентного суду. Теорія автономної природи третейської угоди була розроблена в теорії міжнародного комерційного арбітражу та намагається довести, що арбітражна угода є своєрідним явищем та інститутом права міжнародної торгівлі як наднаціональної правової системи.

192. Попереднє забезпечення позовів.

Арбітражний суд може на прохання будь-якої сторони наказати забезпечувальні заходи.

Забезпечувальні заходи – це будь-яка тимчасова міра, за допомогою якої в будь-який момент, що передує винесенню рішення, яким остаточно врегулюється спір, арбітражний суд розпоряджається про те, щоб та чи інша сторона:

1. підтримувала або відновила статус-кво до вирішення спору;

2. прийняла заходи з метою попередження:

1. поточного або неминучого збитку або

2. шкоди самому арбітражу , або утримувалася від вживання заходів , які можуть заподіяти такий збиток;

3. надала кошти для збереження активів, за рахунок яких може бути виконане наступне арбітражне рішення;

4. зберігала докази , які можуть відноситися до справи і мати істотне значення для вирішення спору.

193. Визнання і примусове виконання іноземних арбітражних рішень у відповідності з нормами внутрішнього та міжнародного законодавства.

Міжнародними договорами, які регулюють визнання та виконання іноземних судових рішень, є здебільшого ті, що вирішують питання надання правової допомоги. їх норми передбачають визнання та виконання рішень суду договірної держави у цивільних і сімейних справах, а також у кримінальних справах у частині відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином. Деякі міжнародні договори про надання правової допомоги передбачають визнання рішень з окремих категорій справ. Так, норми Договору з Фінляндією 1978 р. регламентують взаємне визнання судових рішень у справах про оголошення громадян безвісно відсутніми чи померлими, у справах про розірвання шлюбу, роздільне проживання подружжя, визнання шлюбу недійсним.

Серед багатосторонніх міжнародних договорів за участю України, якими передбачається визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, можна назвати Міжнародну конвенцію щодо втручання у відкритому морі у випадку аварій, які призводять до забруднення нафтою від 1969 р. Участь України у ній підтверджено постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. Норми цієї Конвенції регулюють визнання і виконання рішень судів за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням нафтою. Норми іншої багатосторонньої міжнародної угоди, а саме: Угоди про гарантії прав громадян у сфері виплати соціальних допомог, компенсаційних виплат сім'ям з дітьми і аліментів від 1994 р., що укладена у межах СНД, гарантують визнання й виконання судових рішень у аліментних справах. У 2008 р. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 р. Норми цієї Конвенції гарантують визнання та виконання рішень стосовно опіки на території України судових та адміністративних органів договірних держав.

З деякими державами не укладено міжнародних угод з питань визнання та виконання судових рішень. Проте у суди України звертаються громадяни таких держав з проханням визнати, а у разі потреби й виконати рішення, винесене на території цих держав. Тому єдиною умовою для визнання та виконання таких рішень в Україні є законодавчо закріплений принцип взаємності.

Міжнародні договори про правову допомогу, поряд з підставами (умовами) визнання та виконання іноземних судових рішень, визначають процесуальний порядок такого визнання та виконання. Переважно договори відсилають до національного законодавства держави, на території якої визнаватиметься іноземне судове рішення. Однак, у деяких договорах зазначено, що рішення по справах про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним визнаються в державах без подальшого провадження (ст. 25 Договору з Албанією 1958 р.).