128.Інкасо: поняття, механізм здійснення.

Інкасо — одержання банком грошей за дорученням клієнта й зарахування цих грошей на його банківський рахунок.

Інкасо — форма розрахунків, за якою продавець доручає банку одержати від покупця за посередництвом банку-покупця, або іншого банку, платіж проти передачі документів, що засвідчують відвантаження товару, виконання робіт, або надання послуг.

Розрізняють два види інкасо — чисте і документарне.

• Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами.

• Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Стандартні міжнародні правила, які визначають ролі і обов’язки банків при проведенні операцій інкасо, були розроблені Міжнародною торговельною палатою, затверджені, опубліковані як "Універсальні правила з інкасо" - "Unіform Rules for Collectіons" і набули чинності з січня 1996 р., публікація МТП №522.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо.

129.Система валютних розрахунків в мПрП.

22. Міжнародні розрахункові відносини виникають при виконанні грошових зобов'язань, обтяжених іноземним елементом. В основі грошового зобов'язання лежить право кредитора вимагати здійснення платежу і обов'язок боржника щодо передачі певної суми грошей. Прикладами грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві можуть служити зобов'язання банків з видачі кредитів іноземним позичальникам, зобов'язання іноземних інвесторів щодо здійснення внеску до статутного капіталу певної компанії, платежі за зовнішньоторговельними операціями, фінансування під відступлення грошової вимоги (міжнародний факторинг), грошові перекази за кордон за розпорядженням клієнта банку, сплата суми боргу за векселем, виданим нерезидентом, зобов'язання, що випливають з поручительства чи банківської гарантії тощо.23. В сучасному світі міжнародні розрахунки здійснюються у безготівковій формі за участю комерційних банків. Найчастіше розрахунки виконуються за допомогою банківського переказу, платіжних доручень, векселів, чеків, відкритого рахунку, авансових платежів, акредитивів та інкасо. Вони регулюються міжнародними документами, банківськими правилами та звичаями ділового обігу. Серед міжнародних конвенцій у цій сфері слід назвати Женевські вексельні конвенції 1930 р., Женевські чекові конвенції 1931 р., Конвенцію про міжнародні векселі 1988 р., Конвенцію ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви 1995р., Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988р., Конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.24. Значну роль у сфері міжнародних розрахунків відіграють уніфіковані міжнародні правила та звичаї, що публікуються Міжнародною торговельною палатою (МТП). До них належать Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів 2007 р., Уніфіковані правила щодо інкасо 1995 р., Уніфіковані правила щодо договірних гарантій 1978 р., Уніфіковані правила щодо гарантій на вимогу 1992 р., Уніфіковані правила щодо міжбанківського рамбурсування для документарних акредитивів 1996 р. Крім них, важливими міжнародними документами рекомендаційного характеру є також Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з електронного переказу коштів 1987 р. та Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитові перекази 1992 р., які можуть використовуватися учасниками міжнародних розрахунків при здійсненні міжнародних переказів.

25. Акредитив є найбільш дорогою та складною формою міжнародних розрахунків. Його характерною рисою є абстрактний характер, оскільки відносини сторін за акредитивом юридично не пов'язані із зовнішньоекономічною угодою, за якою виникло грошове зобов'язання. У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі особи: покупець (імпортер), який надає розпорядження своєму обслуговуючому банку про відкриття акредитиву; банк-емітент, що відкриває акредитив; авізуючий банк (банк, що здійснює виконання), який повідомляє продавця про відкриття на його користь акредитиву та сплачує грошові кошти за ним; бенефіціар (продавець), на користь якого відкрито акредитив.Основними завданнями такої форми розрахунків є забезпечення гарантованого отримання платежу продавцем, з одного боку, та забезпечення інтересів покупця до завершення відвантаження товару та надання товаророзпорядчих документів. Термін "документарний" щодо акредитиву означає, що ця банківська операція пов'язана лише з документами, проти яких мають здійснюватися платежі чи акцептуватися векселі.Механізм здійснення акредитиву передбачає, що жодні платежі не будуть проведені експортеру до тих пір, поки він не надасть товаророзпорядчі та інші документи, вказані в акредитиві, до банку, який здійснює виконання, як доказ відвантаження товару. Після здійснення платежу авізуючий банк пересилає документи, надані експортером, до банку-емітенту, який у свою чергу передає їх імпортеру для отримання товару.Міжнародні розрахунки у формі акредитивів стандартизовані відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів 2007р.25. Інкасова форма розрахунків становить банківську операцію, за якою банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера та зараховує ці кошти на рахунок експортера. Сторонами, що беруть участь у цій операції, є довіритель (клієнт, що доручає своєму банку здійснення інкасової операції), банк-ремітент (банк, якому доручається її здійснення), банк, що здійснює інкасування (банк, який безпосередньо виконує інкасове доручення), банк, що представляє документи платнику, та сам платник.Банк, що здійснює інкасування, несе відповідальність лише за видачу документів платнику проти платежу і не відповідає за платіж (акцепт) чи перевірку цих документів. Він повинен лише за зовнішніми ознаками пересвідчитися, що отримані документи відповідають тим, які вказані в інкасовому дорученні, і має сповістити про відсутність будь-якого документу.Залежно від того, які документи пред'являються проти платежу, розрізняють чисте інкасо (інкасо виключно фінансових документів - векселів, чеків та інших документів, що використовуються для отримання платежу) та документарне інкасо (інкасо виключно комерційних документів - рахунків-фактур, товаророзпорядчих, транспортних документів, або інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами).Міжнародні розрахунки у формі інкасо регулюються відповідно до Уніфікованих правил щодо інкасо 1995 р.27. Поширеною формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, під яким розуміється доручення одного банку іншому сплатити одержувачу переказу певну суму з рахунку та за дорученням особи, що надсилає переказ. Банківський переказ здійснюється на підставі платіжного доручення, яким є безумовний наказ передати в розпорядження бенефіціару визначену грошову суму. Виконання платіжного доручення здійснюється шляхом списання грошових коштів з рахунку особи, що надсилає переказ, та їх переказу банку-одержувачу, який зараховує ці кошти на рахунок бенефіціара.Відповідно до Типового закону ЮНСГГРАЛ про міжнародні кредитові перекази ¡992р., міжнародний кредитовий переказ має місце тоді, коли банк відправник та банк-одержувач знаходяться в різних державах. Для здійснення таких операцій між банками, що беруть в них участь, мають бути встановлені кореспондентські відносини та в них мають бути відкриті міжнародні кореспондентські рахунки.28. На практиці учасники міжнародних фінансових відносин часто укладають один з одним значну кількість правочинів із зустрічними грошовими зобов'язаннями. Виконання таких зобов'язань в повному обсязі пов'язане з проведенням значного обсягу взаємних розрахунків, що підвищує ризики сторін та збільшує навантаження на платіжно-розрахункову систему. З метою спрощення розрахунків сторони зазвичай звертаються до таких механізмів, як зарахування зустрічних однорідних вимог та неттінг.Норми про зарахування вимог, як правило, містяться в національних актах цивільного законодавства. Так, згідно зі ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Водночас, неттінг законодавчо врегульований далеко не в кожній юрисдикції. Відповідно до п. 16 ч. 4 Розділу VI Закону України "Про депозитарну систему України" 2012 p., неттінгом є повне або часткове припинення зобов'язань за правочинами щодо цінних паперів-та Інших фінансових інструментів шляхом зарахування зобов'язань чи іншим способом.29. Хоча в літературі часто ототожнюють ці два поняття, вони є принципово різними за своєю правовою природою та наслідками. Основні відмінності між ними можуть бути зведені до таких аспектів:1) якщо зарахування є способом припинення зобов'язань, що існує в силу закону, то неттінг - це договірний інститут, який існує виключно на підставі договору Для припинення зобов'язань шляхом неттінгу сторони мають укласти окрему угоду або включити відповідні умови в основний договір;2) зарахуванням припиняються виключно зустрічні зобов'язання, тоді як при багатосторонньому неттінгу ця умова не є обов'язковою;3) зарахування може застосовуватися для припинення однорідних вимог, в той час як неттінг може припинити і неоднорідні зобов'язання (наприклад, зобов'язання з передачі акцій та грошові зобов'язання);4) зарахуванням припиняються лише ті зобов'язання, строк виконання яких наступив, тоді як результатом застосування неттінгу є трансформація і існуючих, і майбутніх зобов'язань в одне нове грошове зобов'язання.30. В міжнародному фінансовому світі набули поширення розрахунковий неттінг, який здійснюється у разі невиконання однією зі сторін грошового зобов'язання або при настанні іншої події, та ліквідаційний неттінг, який припиняє зобов'язання у разі неспроможності контрагента. В результаті ліквідаційного неттінгу відбувається підрахунок сукупного розміру зобов'язань сторін з метою виходу на певну чисту суму боргу (net amount of debt) та зарахування цих зобов'язань. Саме реалізація договірних положень про ліквідаційний неттінг викликає найбільше проблем, оскільки національні законодавства про банкрутство можуть не визнавати їх взагалі або істотно обмежувати їх застосування.Прикладом такого підходу з української судової практики може служити Постанова Верховного Суду України від 11 квітня 2006 р., де говорилося, що проведення зарахування (саме так судом може бути кваліфікований неттінг) після відкриття ліквідаційної процедури суперечить закону про банкрутство та порушує права Приватбанку як кредитора першої черги. Хоча в іншій Постанові Верховного Суду України від 29 березня 2005 р. зазначалося, що зарахування дозволяється, якщо воно здійснюється до затвердження реєстру вимог кредиторів.31, Це зумовило потребу в уніфікації законодавчих підходів різних юрисдикцій щодо визначення ліквідаційного неттінгу та його реалізації. Робота в цьому напрямку проводилась в рамках УНІДРУА протягом останніх трьох років та завершилась прийняттям 10 травня 2013 р. Принципів реалізації положень про ліквідаційний неттінг. В них пропонується визначення поняття "положення про ліквідаційний неттінг", вказується, які саме зобов'язання та між якими особами можуть припинятися шляхом неттінгу, обмежуються формальні вимоги, які можуть пред'являтися до неттінгу, формулюються положення щодо застосування неттінгу в процедурах неспроможності.32. У зв'язку з проведенням неттінгу виникають важливі колізійні питання. Часто сторони до угоди про неттінг включають застереження про застосовне право, при цьому обраний ними правопорядок може бути відмінним від права, що має регулювати основні зобов'язання між сторонами. Проте компетентні суди далеко не завжди визнають такий вибір, особливо у разі відкриття процедури неспроможності, коли перевага майже безальтернативною надасться lex concursus. З огляду на це, вкрай важливою є уніфікація не лише матеріально-правових, а й колізійних норм щодо неттінгу, що забезпечувала б повагу до вибору права сторонами та визначала б об'єктивне колізійне правило для визначення компетентного правопорядку за відсутності такого вибору.