111. Уніфіковані норми щодо міжнародної купівлі-продажу.

Особливістю правового регулювання міжнародної купівлі-продажу серед інших відносин міжнародного комерційного обігу є наявність суттєвого масиву спеціальних норм (lex specialis) в МПрП. Проте це не означає, що зазначені норми суперечать загальним принципам та підходам, вони лише їх деталізують з урахуванням особливостей фактичного складу відносин міжнародної купівлі-продажу, а основним джерелом правового регулювання в цій сфері виступає міжнародний договір.

Крім того, зважаючи на домінуючу роль у міжнародних комерційних відносинах, зусилля держав та інших суб'єктів права завжди були спрямовані на уніфікацію правового регулювання відносин саме міжнародної купівлі-продажу як у певних галузях чи товарних групах (наприклад, загальні умови купівлі-продажу пиломатеріалів хвойних порід Європейської економічної комісії ООН ЕСЕ/МЕ/4І0 ¡956р.)9 так і в цілому на регіональному та універсальному рівнях.

Наприклад, уніфікаційні акти регіонального спрямування: Загальні умови поставки товарів між організаціями держав-членів РЕВ 1968 р. та 1988 р., Римська Конвенція ЄС про право, що підлягає застосуванню до договірних зобов'язань 1980 р., Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД 1992 р., Міжнародна конвенція про право, що підлягає застосуванню до міжнародних контрактів 1994 р. (для країн Латинської Америки), Принципи європейського договірного права 1995р., 1999р., 2002р. тощо.

Уніфікаційні акти універсального спрямування: Гаазька конвенція про право, застосовуване до міжнародної купівлі-продажу товарів 1955 р., Гаазька конвенція про право, застосовуване до переходу права власності при міжнародній купівлі-продажу матеріальних рухомих речей 1958 р., Гаазька конвенція про одноманітний закон в міжнародній купівлі-продажу товарів 1964 р., Гаазька конвенція про укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1964 р., Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Конвенція УНІДРУА про представництво в міжнародній купівлі-продажу 1983 р., Гаазька конвенція про право, що підлягає застосуванню до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р. тощо.

112. Віденська конвенція 1980 р. Про договори міжнародної купівлі-продажу.

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжнародними договорами. Один із таких - Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 р. (далі - Віденська конвенція 1980 р.). Набувши чинності з 1 січня 1988 р., вона змінила чинну раніше Гаазьку конвенцію про єдиний закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1964 р. та Гаазьку конвенцію про міжнародну купівлю-продаж товарів 1964 р.

Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлено необхідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-американської правових "сімей" в одному міжнародному документі, потребою сприяти дружнім відносинам держав, застосувавши уніфіковані норми. Конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Вона визначає юридичне поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів; встановлює форму такого договору; регламентує зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця, зокрема відповідальність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право договірної держави. Та обставина, що комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення, ділових відносин або обміну інформацією між сторонами. Ні національна належність сторін, ні цивільний чи торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовуваності Віденської конвенції 1980 р.

Для Віденської конвенції 1980 р. характерною є диспозитивність. Вона виявляється у широкій автономії волі сторін, які за взаємною згодою можуть застосовувати цю конвенцію повністю або частково. Диспозитивність Конвенції виявляється і в тому, що сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв та застережень, чим і скористалися під час її ратифікації Аргентина, Данія, Китай, Норвегія, США, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція. Відповідно до одного із застережень України для угод, укладених суб'єктами підприємницької діяльності з місцезнаходженням в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення. Письмовою формою у розумінні цієї Конвенції, крім іншого, є також повідомлення телеграфом та телетайпом. Для держав, які не зробили такого застереження, чинною є ст. 11 Конвенції, яка допускає як усну, так і письмову форму укладення чи підтвердження договору, а також використання будь-яких засобів, у т. ч. й показів свідків для доказування договору купівлі-продажу.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визначають порядок укладення договору купівлі-продажу. Адже договори можуть укладатися між так званими "відсутніми" сторонами шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо. Найскладнішим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов'язання сторін набуватимуть для них юридичного значення.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом.