Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
екс вессссс.docx
Скачиваний:
24
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
276 Кб
Скачать
☆

26.) Поняття «м’якого права в мПрП».

«М'яке право» (англ. soft law) — позначення квазі-правових інструментів, які не мають обов'язкової юридичної сили або обов'язкова сила яких «слабша», ніж обов'язкова сила права, що діє в державі на поточний час.

М'яке право являє собою набір правил і посібників, юридична сила яких знаходиться на етапі «обговорення». У міжнародному праві з'явилося починаючи з 1970-х рр. як одна з альтернатив міжнародним договорам, використовувана у випадках, коли, з різних причин сторони не хочуть або не можуть прийти до єдиного рішення, або до підписання міжнародного договору. В угодах такого роду не створюють юридичних зобов'язань між договірними сторонами (відповідно до принципу договору повинні дотримуватися), але тільки закріплюються політичні зобов'язання, дотримання яких віддається на розсуд сторін.

У контексті міжнародного права термін «м'яке право» включає в себе:

  • Більшість Резолюцій і Декларацій ООН, наприклад, Загальну декларацію прав людини;

  • Такі елементи (права) як заяви, принципи, кодекси і зводи поведінки, кодекси практики тощо; часто виявляється як частина рамкових договорів;

  • Плани/програми дій. Наприклад, Програмний план (програма) дій «Порядок денний на XXI ст.» (Англ. Agenda 21), прийнятий ООН);

  • Інші недоговірні зобов'язання.

У міжнародному праві, термінологія «м'якого права» залишилася відносно суперечливою через те, що в ньому є деякі міжнародні практики/юристи, які не беруть до уваги його існування, а для інших існує достатня плутанина щодо його статусу в галузі права. Однак, для більшості юристів, які практикують в галузі міжнародного права розвиток інструментів м'якого права — це прийнята частина компромісів, необхідних для здійснення повсякденної роботи в міжнародній правовій системі, в рамках якої країни часто неохоче беруть на себе занадто багато зобов'язань, які можуть привести до національних збурень на занадто великий обсяг виділених коштів і ресурсів на міжнародні цілі.

27.) Підстави застосування міжнародного звичаю

Міжнародно-правовий звичай (англ. the international legal custom) — це стійке правило поведінки держав , що склалося в практиці, й за яким держави визнають юридичну силу, тобто виражають свою злагоджену волю. 

Міжнародно-правові звичаї не мають писаної форми, вони створюються внаслідок тривалої практики держав, які за час тривалого повторення набувають загальнообов’язкового характеру. Для того, щоб сформувався міжнародно-правовий звичай, потрібно:

  1. щоб мав місце певний акт поведінки держав; цей акт повторювався протягом більш чи менш тривалого часу.

  2. щоб такі акти поведінки держав мали суттєве значення і були визнані правомірними в практиці міжнародних відносин.

Таким  чином  для  створення  міжнародно-правового  звичаю  важливою  є  практика  суб’єктів  міжнародного  права. Акти  та  дії  суб’єктів міжнародного  права  мають  виражати  свою  думку  (Opinio juris sive necessitatis)  щодо: 

а) правил  поведінки,  які  виникають;

б) визнання  цих  правил  поведінки  юридично обов’язковими. 

Для  створення  міжнародно-правового  звичаю  міжнародними  організаціями  береться  до  уваги  їх  практика  лише  в  тій  сфері ,  на  яку поширюються  саме  норми  статусу.  Підставою  стосовно  держав  береться  до  уваги  практика  діяльності  уповноважених  органів,  у  сфері зовнішніх  відносин. 

Формами  прояву  практики  міжнародних  організацій  є : декларації, рекомендації, спільні заяви держав -  членів  міжнародної організації,  тощо.

Формами  прояву  практики  держав  є :  офіційні  заяви ,  щодо  позиції  держави;  заяви  у міжнародних  конгресах  і  конференціях,  у  міжнародних  організаціях;  протести;  дотримання  або  ігнорування  відповідних  правил;  прийняття  відповідного  законодавчого  акта;  рішення  виконавчих,  адміністративних  органів;  рішення суду  тощо. [3]

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]