145. Положення договорів про правову допомогу та консульських угод щодо спадкування.

Норми цих договорів встановлюють принцип рівності громадян договірних держав з питань спадкування. Договори містять колізійні норми з питань спадкування рухомого й нерухомого майна, заповідального розпорядження, зокрема його форми, провадження у справах про спадкування. Регулюється можливість переходу майна до договірної держави та умови спадкування. У зазначених міжнародних договорах передбачено компетенцію дипломатичних представництв та консульських установ у справах про спадкування, а також компетенцію державних установ по охороні спадкового майна чи управління ним.

Принцип рівності проголошений майже в усіх міжнародних договорах про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах за участю України. Відповідно до нього громадяни однієї договірної держави прирівнюються в правах до громадян іншої договірної держави" якщо вони проживають на території цих держав. Рівність прав стосується, наприклад, складання або скасування заповіту, предметом якого є майно, що знаходиться на території іншої держави, їх здійснення, здатності набуття спадкового майна. Спадкові майно та права переходять до цих осіб за умов, встановлених для громадян договірної держави, котрі проживають на її території. Це, наприклад, норми договорів про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах за участю України й Литви (ст. 34); Естонії (ч. З ст. 34), Грузії (ч. З ст. 34), Фінляндії (ст. 24), Румунії (ст. 36), Монголії (ст. 35), Куби (ст. 30), Корейської НДР (ст. 35).

Україною укладено і ратифіковано Консульські конвенції з багатьма державами, зокрема з Угорщиною (укладено 30 травня 1991 р., ратифіковано 29 жовтня 1992 р.), Румунією (укладено 3 вересня 1992 р., ратифіковано 17 грудня 1993 р.), Російською Федерацією (укладено 15 січня 1993 р., ратифіковано 4 лютого 1994 р.), В’єтнамом (укладено 8 липня 1994 р., ратифіковано 9 грудня 1994 р.), а також Болгарією, Молдовою, Турецькою Республікою, Туркменістаном, Азербайджаном, Узбекистаном, Грузією, Литвою, Македонією, Лівією та іншими державами.

146. Перехід майна у спадок державі, а також державним органам і громадським організаціям

Для законодавства та практики усіх держав спільним є перехід майна до держави у разі відсутності спадкоємців або у випадку їх відмови від нього. За законодавством Німеччини, Швейцарії держава вважається спадкоємницею (jure hereditario), а тому набуває не тільки прав, але й обов'язків спадкодавця (§ 1936 Цивільного уложення Німеччини, ст. 466 Цивільного кодексу Швейцарії).

У Франції, Англії, США майно спадкодавця, що не залишив спадкоємців, вважається виморочним і переходить до держави без будь-яких обтяжень для неї, як і будь-яке безхазяйне майно (статті 539, 768 Цивільного кодексу Франції, титул 78 Єдиного закону США про розпорядження невитребуваним майном). Англійська практика та доктрина питання про виморочне майно, що складається з рухомих речей, залишене в Англії після смерті особи з доміцилієм за кордоном, вирішує залежно від визначення переходу майна до держави за законом тієї країни, де спадкодавець (з огляду на англійську концепцію доміцилію) мав доміцилій на момент смерті. Якщо за законом держави-доміцилію померлого, права держави на виморочне майно вважаються правами спадкування, то рухоме майно передається державі як спадкоємниці. Якщо ж відповідно до цього закону майно вважається безхазяйним, то воно надходить до британської скарбниці за місцем його знаходження. Вирішення питання про виморочне майно саме таким чином є результатом кваліфікації цього майна за законом держави, до якого відсилає колізійна норма про спадкування (тобто кваліфікації за статутом спадкування, а не за законом суду).